ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 12 страница

З цього приводу корисно запозичити техніку сценічних рухів актора, який надає особливої уваги подробицям, що несуть у собі певний зміст, відзначаються правильним добором відповідних рухів [258, с. 8]. Наприклад, треба здійснити постріл при збройному нападі. Перебуваючи під дулом вогнепальної зброї, працівник міліції повинен виконати рухи у такій послідовності: розстебнути кобуру, вийняти пістолет, зняти його з запобіжника, закласти патрон у патронник, прицілитися, натиснути пальцем на спусковий гачок. Тут важливу роль відіграє професійна майстерність.

Техніка безпеки є складовим елементом правового регулювання, правомірності застосування вогнепальної зброї. Вона застерігає від усіляких випадковостей, небажаного смертельного наслідку не тільки для злочинця, а й сторонніх осіб і самого працівника міліції. Недотримання принципу техніки безпеки може призвести до небажаного повороту справи, до масового безладдя й кримінальної відповідальності суб'єктів права. Техніка безпеки вимагає поводитись із незарядженою зброєю як із зарядженою, жартома не прицілюватися і не досилати патрон у патронник, без потреби не класти палець на спусковий гачок і взагалі не використовувати вогнепальну зброю для залякування. Зауважимо, що з цією метою не можна використовувати навіть іграшковий пістолет, який людина може сприйняти за справжній. Тому принцип техніки безпеки - це необхідний атрибут розумового та фізичного аспектів правозастосування і є похідною нормою для працівника міліції, свідченням його високого професіоналізму.

Вогнепальна культура працівника міліції пов'язана з принципом фізичної досконалості, тренованості. Висока техніка бойової стрільби, навички ведення вогню, уміння утримувати точку прицілювання в процесі можливих пересувань - результат регулярного тренування, відпрацювання спеціальних вправ. Адже множина можливих варіантів професійної поведінки працівника міліції залежить від уміння володіти зброєю і результативно вести вогонь по мішенях незалежно від способу стрільби. Тому спеціальні професійні заняття з працівниками найкраще проводити в умовах, наближених до бойових.

Враховуючи велику небезпеку в реалізації права на застосування табельної зброї, потрібно визначити функції вогнепальної культури працівника міліції, які безпосередньо впливають на дії юридичного механізму правореалізації, виявляють правомірні підстави застосування зброї. Це ефективне регулювання перебігу подій у правовому явищі, правове застереження від вияву надмірних повноважень, удосконалення механізму правового регулювання, вироблення юридичної тактики застосування вогнепальної зброї, використання усіх законних методів правового впливу.

Регулювати перебіг подій у правовій ситуації можна по-різному. Ми зосереджуємо увагу на його ефективному правовому регулюванні саме вогнепальною зброєю. Це дає змогу утримувати правову ситуацію під примусовим контролем, дозволяє виграти час, щоб припинити протиправні дії правопорушника. Ця функція вогнепальної культури працівника міліції застерігає його від стану розгубленості та безпорадності у правовому відношенні.

Орієнтація на законність застосування табельної зброї, безпомилкове визначення порядку вогневих дій відвертає протиправність дій працівника міліції.

Правове застереження від вияву надмірних повноважень зміцнює авторитет органів міліції. Адже в умовах, коли посадова особа може використати зброю, часто виникають ситуації демонстрування сили і влади. Тому вогнепальна культура виробляє у працівника міліції здатність самостійно аргументовано оцінити правову ситуацію, спонукає до прийняття виваженого рішення, запобігає неправомірному правозастосуванню.

Характер самої правової ситуації змушує працівника міліції обмірковувати послідовність силових дій. Цим самим виробляється уміння обирати з дозволених законом дій найбільш оптимальні. Наприклад, кожен випадок реалізації права застосування зброї має свої особливості. Нестандартні ситуації вимагають щоразу нової юридичної тактики застосування вогнепальної зброї. Працівник міліції, керуючись високою вогнепальною культурою, формує професійно-прикладні уміння та навички.

Вибір правильної юридичної тактики застерігає від того, щоб піддавати своє життя і здоров'я необгрунтованому ризику, формує професійні навички (зокрема, швидкість руху) в охороні громадського порядку.

Використання усіх законних методів правового впливу залежить від вогнепальної культури правозастосовувача, зокрема, від його постійної готовності застосувати зброю, від уміння чинити збройний напад (втручання) і опір (гарантовані захисні дії), від вибору оптимальних юридичних дій. Методи правового впливу в цьому випадку дають змогу виявити ознаки можливого замаху на людину, враховуючи всі обставини та можливе відновлення небезпечної ситуації в будь-який момент.

Вогнепальна культура працівника міліції суттєво пов'язана зі сферою реалізації правових норм на практиці. Вона допомагає правильно визначити ступінь реальної загрози, уникнути фактичної та юридичної помилок. Не менш важлива вогнепальна культура і при обгрунтуванні правомірності застосування вогнепальної зброї.

Нині збільшилася кількість злочинів, які вчиняються з особливою жорстокістю, із застосуванням грубої фізичної сили та вогнепальної зброї. Здійснюються численні прямі напади на працівників міліції. Правова регламентація затримання злочинця вимагає не тільки фізичної сили, витривалості, володіння бойовими мистецтвами, знання правил застосування фізичного впливу чи спеціальних засобів (це завдання фізичного виховання і бойової підготовки), а й уміння належним чином використовувати фізичну силу. Йдеться про фізичну культуру, тобто про культуру фізичних дій як необхідний компонент спеціальної професійної культури правоохоронця.

Фізична культура - це знання працівникам міліції правил застосування фізичного впливу, свідоме ставлення та психологічну готовність до застосування фізичної сили, уміння використовувати спеціальні прийоми при затриманні правопорушника.

До основних складових елементів фізичної культури працівника міліції належать: психологічна готовність, уміння використовувати спеціальні прийоми, свідоме ставлення до застосування фізичних дій, фізичні норми.

Психологічна готовність правоохоронця до фізичної боротьби з правопорушником полягає у здатності підтримувати у собі психологічну стійкість, у вмінні керувати власними емоціями. Працівник міліції не повинен допускати розгубленості чи безпорадності у протиборстві з правопорушником. Його завдання - зрозуміти психологію правопорушника, передбачити його наміри, врахувати можливу протидію з метою локалізації несприятливої ситуації.

Зрозуміло, що фізична культура правоохоронця передбачає знання бойових норм. Необхідною, хоча і недостатньою, умовою цього виду культури є уміння використовувати спеціальні прийоми. При цьому лише фізичних властивостей не досить, потрібне відповідне вміння застосовувати силові дії, практичний досвід у галузі фізичної та бойової підготовки. Правоохоронець повинен дбати про фізичну досконалість так само, як і про виховання волі та характеру.

Застосування фізичної сили повинно диктуватися передусім її необхідністю, коли не вдається переконати правопорушника словом.

Норми застосування фізичної сили визначаються Законом України «Про міліцію», наказами та інструкціями Міністерства внутрішніх справ України. Вони регламентують дії працівника міліції практично у будь-яких правових ситуаціях. Зміст фізичної культури найбільше відображає рівень застосування правоохоронцем норм права у фізичних діях. Фактично йдеться про своєрідну реалізацію норм права (мається на увазі практичне їх втілення).

Доцільно виокремити основні принципи фізичної культури працівника міліції, а саме доцільність фізичних дій, законність, ненасильство.

Інтелектуальність фізичної культури означає, що всі фізичні дії охоронця правопорядку повинні підпорядковуватися свідомому регулюванню. Тобто інтелект правоохоронця повинен випереджати його фізичні дії, принаймні аналізувати їх. В іншому випадку це буде автоматичне, бездумне виконання чиєїсь волі або утвердження власних амбіцій.

Принцип ненасильства має свої особливості. Справа в тому, що фізичні дії працівника міліції - це вже своєрідне насильство. Але воно не має нічого спільного з фізичною розправою, садизмом, оскільки йдеться про вимушене (законом передбачене) насильство. Деякою мірою воно межує з терпінням, стриманістю, очікуваністю, вмовлянням тощо і є важливою передумовою вияву фізичної культури правоохоронця.

Основні функції фізичної культури працівника міліції висвітлені у Законі України «Про міліцію». Вважаємо за потрібне їх конкретизувати, бо життєво необхідними є такі функції:

- підготовка правоохоронця до безпомилкових дій у ситуаціях, коли потрібні точний і обгрунтований розрахунок фізичних сил, надійність їх застосування. При цьому важливу роль відіграють спостережливість, пильність, уміла оцінка реальної небезпеки;

- виховання стійкості до невдач, які можуть виникнути під час фізичного протиборства з правопорушником. Фізична дія працівника міліції ще не гарантує позитивного результату. Але невдача повинна стати уроком для наступних професійних дій;

- допомога працівникові органів внутрішніх справ в екстремальних ситуаціях, які виникають при виконанні службових обов'язків. Фізична досконалість допомагає долати перешкоди при затриманні правопорушників. При цьому варто враховувати фізичну дію з боку правопорушника, вміння дозувати силу власного фізичного впливу. Йдеться про способи й методи протистояння правопорушникові Культура фізичних дій дає змогу запобігти грубощам, непотрібному насильству, демонструванню влади. Фізичний вплив на правопорушника повинен диктуватися необхідністю і бути обгрунтованим;

- забезпечення вимоги щодо збереження власного здоров'я і життя;

- надання першої медичної допомоги особам, які потерпіли від фізичних дій працівника міліції, зважаючи на те, що збереження життя правопорушника (як і власного) - професійний

обов'язок працівника міліції.

Використання фізичних засобів впливу до правопорушника має переваги над бойовими, адже фізичні прийоми — не зброя, яка завжди «при собі», її застосування не таке небезпечне для життя людини, як застосування вогнепальної зброї.

Отже, вогнепальна та фізична культура працівника міліції, яка грунтується на певному примусі, не звернена лише до силових методів правореалізації, не виправдовує цих методів, а виконує роль умовного арбітра у розв'язанні соціально-правових конфліктів. У діях працівника міліції, який володіє такою культурою і визначає цінність прав громадянина чи суспільства, головним є спосіб його професійної діяльності щодо захисту цих цінностей.