Променеві навантаження на медичний персонал при рентгенодіагностичних дослідженнях

Опромінення при рентгенологічних дослідженнях є одним з найбільш активних джерел променевого наванта­ження на людину. Біологічні зміни, які відбуваються в організмі людини при дії іонізуючого випромінювання, знаходяться в прямій залежності від кількості поглинутої енергії. Додаткове опромінення за рахунок рентгено­логіч­них досліджень складає приблизно 70–90% від фонового опромінення. Доведені генетичні наслідки, зв’язані з таким надфоновим опроміненням. Це заставляє шукати способи зниження рівня опромінення хворих і медичного персоналу, який проводить рентгенівські обслідування.

Найбільш перспективними способами рентгено­логіч­ного дослідження, при яких хворий і медичний персонал одержують порівняно невелику дозу іонізуючого випромі­нювання, є електроннооптичне підсилення рентгенівського зображення і рентгенотелебачення. Це показали вимірюван­ня потужності доз розсіяного випромінювання при роботі на звичайних рентгенодіагностичних установках (УРДд-110), палатних апаратах (РУ-725, “Хіракс”), а також на стаціонарних установках фірм “Філіпс”, “Хірана”, “Шено­со” і палатному пересувному апараті фірми “Філіпс”, обладнаних ЕОП з різними коефіцієнтами підсилення яскравості свічення екрану, рентгенотелебаченням, рентге­но­кінокамерами.

При роботі в рентгенодіагностичних кабінетах лікар-ренгтенолог і допоміжний персонал можуть піддатися дії двох основних видів опромінення – невикористаного випро­мінювання, що пройшло через тіло пацієнта, і розсіяного випромінювання, що утворюється в тілі хворого і на різних частинах апарату. Невикористане випромінювання – це така частина робочого пучка, яка не піддавалась в тілі досліджу­ваного ні істинному поглинанню, ні розсіянню. При рентге­носкопії на звичайній рентгенодіагностичній установці, коли хворий стоїть, рентгенолога досить добре захищає свинцеве захисне скло. Потужність дози на робочому місці лікаря-рентгенолога в цьому випадку складає 5 мр/год, тобто менше гранично допустимої дози 7 мр/год.

Розсіяне випромінювання поширюється в основному в бік. Допоміжний персонал, що знаходиться в кабінеті, може піддатися значному опроміненню розсіяним випромінюван­ням, так як воно проходить поза захисне скло. З усіх боків від хворого, де нерідко знаходиться допоміжний персонал, потужність дози складає 1000–1500 мР/год. Потужність дози в тому місці, де звичайно розміщуються лікарі і студенти, присутні при обстеженні хворого (за спиною лікаря-рентгенолога) складає 50–100 мР/год.

Під час роботи на рентгенодіагностичній установці, облад­наній ЕОП, потужність дози на робочому місці лікаря-рент­генолога при вертикальному положенні штатива змен­шу­ється в 10 разів. Відповідно знижується і потужність до­зи навколо хворого, однак вона все ж більша допустимої. При рентгеноскопії за допомогою ЕОП в горизонтальному положенні хворого потужність дози на робочих місцях лікаря і допоміжного персоналу складає 20–50 мР/год. Обов’язкове носіння захисних фартухів з еквівалентом 0.3 мм свинцю знижує потужність дози в 10 раз, тобто дозові навантаження стають допустимими і становлять 2–5 мР/год.

Променеві навантаження на персонал при проведенні рентгенотелевізійного просвічування залежать від того, який орган обслідується і від положення хворого (верти­каль­не, горизонтальне). Так, при дослідженні органів груд­ної клітини у вертикальному положенні хворого потужність дози на робочому місці лікаря-рентгенолога складає 1 мР/год, а біля хворого – 20 мР/год. При рентгено­теле­візій­ному просвічуванні органів грудної клітки в горизонталь­ному положенні хворого потужність дози на робочому місці рентгенолога складає 7–50 мР/год. При дослідженні шлунку у вертикальному положенні хворого потужність дози на робочому місці рентгенолога 2–5 мР/год, при горизонталь­ному положенні хворого – 20–100 мР/год.

Значно збільшується потужність дози при рентгено­кінозйомці шлунку (напруга 75 кВ, сила струму 12 мА). На робочому місці рентгенолога при вертикальному положенні хворого вона рівна 100 мР/год, а навколо хворого – до 200 мР/год, при горизонтальному положенні хворого потуж­ності доз на робочих місцях 500–2000 мР/год. Це викликано тим, що при кінозйомці з ЕОП режим роботи рентгенівської трубки треба підсилити в декілька раз порівняно з режимом просвічування на електронно-оптичному підсилювачі.

З метою зниження дози опромінення рекомендується проводити кінозйомку безпосередньо з телеекрана і відео­магнітофонну реєстрацію. При роботі з ЕОП і рентгено­телебаченням необхідно використовувати захисні засоби із врахуванням характеру дослідження та вимагається спеці­аль­ний інструктаж медичного персоналу щодо дотримання вимог радіаційної безпеки.

Результати індивідуального дозиметричного контролю показали, що експозиційна доза коливається від 20 до 100 мР за місяць для (працівників) персоналу рентгенівських кабінетів. В поодиноких випадках вона досягає 200 мР за місяць. Індивідуальна дозиметрія дозволяє скласти повну радіаційну картину в рентгенкабінетах і розробити опти­маль­ні захисні заходи.

На даний час не оцінені належним чином фактори нерадіаційної природи: температурно-вологий режим, хі­міч­ний склад (пари ацетону, толуолу, вуглекислоти), іонізація повітря сучасних рентгенодіагностичних кабінетів, які можуть здійснювати суттєвий вплив на здоров’я персоналу при комбінованій дії з рентгенівським випро­мінюванням.

Ефективність радіаційного захисту персоналу підтверд­жується результатами дослідження тривалості життя медич­ного персоналу США і Великобританії. В США середня тривалість життя рентгенологів на 5 років менша, ніж лікарів, що не піддавались професійному опроміненню За даними, отриманими в 50–60 роки минулого століття, середній вік радіологів був 60.5 років, тоді як лікарів, що не піддавались щоденному опроміненню – 65.7 року, при проміжному ступені опромінення – 63.7 року.

Вивчення смертності радіологів Великобританії не виявило скорочення життя. Ця невідповідність між даними США і Великобританії пояснюється тим, що у Великобри­танії на 20 років раніше, ніж у США, почали застосовувати ретельно розроблені стандарти радіаційного захисту. Вва­жаєть­ся, що сучасні методи радіаційного захисту змен­шують до мінімуму небезпеку, яку несе професійне опро­мінення.