Поняття митного права

 

Підхід до вивчення понятійного апарату юридичних дисциплін склався давно, є загальним, методологічно та практично виправданим Відповідно до них, категорія «митне право» виводиться із загальнотеоретичних підходів до номенології: право як галузь, право як законодавство, право як напрям розвитку науки та право як навчальна дисципліна.

Об’єктивний поділ права на публічне та приватне призвів до появи двох супергалузей права (приватне та публічне) в рамках яких є декілька галузей права України, що відрізняються стабільними предметом та методами правового регулювання. Йдеться про дві надгалузі права: публічне та приватне право. Вони мають свій механізм, свої засоби, свої юрисдикційні форми та навіть державні органи і інші органи, що забезпечують реалізацію їх прав та охоронюваних законом інтересів. Доктринально цей поділ започаткований на: 1) теорії інтересу, яку оприлюднив Ульпіан (публічне право стосується інтересів держави, а приватне стосується користі окремих осіб; 2) теорія методу правового регулювання (німецький юрист Тон) за якою публічне право – сфера влади і підпорядкування, а приватне – свободи і приватної ініціативи; 3) теорія предмета правового регулювання (проф. Д. В. Кавелін) яка зводиться до того, що предметом приватного права є виключно майнові відносини, а предметом публічного – інші; 4) теорія суб’єкта (П. Вуарон), яка опирається на те, що публічне право регулює відносини особи з державою, а приватне визначає відносини осіб між собою.

На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний аспект прояву предмету правового регулювання. Саме до таких і відноситься митне право України.

Насамперед йдеться про дискусійне питання щодо місця митного права в правовій системі. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, а другі — визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті — як інститут адміністративного права, чого притримується й більшість вчених у галузі адміністративного права, четверті - як комплексну галузь права, систему встановлених (санкційованих) державною правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики. А. Т. Комзюк, на основі спеціального дослідження цього суперечливого у доктрині права питання та аналізу висловлених точок зору вважає, що наразі митне право не можна назвати самостійною, окремою галуззю права. На його погляд це велика сукупність (як на нас – система) правових норм, які мають внутрішні взаємозв’язки, проте є складовими інших галузей права[12]. Такий підхід має право на існування. Але він досить неоднозначний і не визначає центра тяжіння права, яким, на наш погляд, є саме державне управління у сфері митної справи.

Автори, що відносять митне право до галузі адміністративного права, повинні, за логікою речей іменувати цю підгалузь чи інститут «адміністративним правом у митній сфері». Але вони цього не роблять і не випадково. Такий підхід є виправданим і виваженим з позиції архітектоніки права та правових традицій. Міняти щось кардинально без достатніх потреб практики навряд чи доцільно. Зацікавленість у створенні митного права як самостійної галузі права, а не тільки законодавства повинна мати під собою достатні аргументи. Інтерес щодо реалізації фіскальної політики, забезпечення безпеки зумовлює системне визначення правових, економічних і організаційних основ митної справи. Без створення всеосяжної системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни, активізацію зв’язку економіки зі світовим господарством, захист прав та охоронюваних інтересів громадян, суб’єктів підприємництва і державних органів, а також дотримання обов’язків в галузі митної справи. Тим більше, що реалізація гуманітарних та економічних програм, намагання віднайти зарубіжні ринки збуту товару активізували увагу до митного права.

Митне право уніфікується і по суті можна говорити не стільки про Митне право України, а про Митне право в Україні як прояв Міжнародного митного права. Це свідчення інтеграції України і європейську та світову систему та взаємодії і взаємопроникнення у системі права. Єдність підходів до правового регулювання митних правовідносин насамперед слугує інтересам фізичних осіб, що за різних причин перетинають митні кордони.

По суті за короткий час фактично заново на суверенній основі створено нову галузь законодавства— митне право і намітилась тенденція до виділення самостійних предмету та методу правового регулювання. Відстоюється позиція, що митне право повинне бути виділене в самостійну галузь права, тому що має самостійний специфічний предмет регулювання — широке коло суспільних відносин у суспільній сфері та метод. У зв’язку з цим цей аспект заслуговує більш детальної уваги, але не є перспективним для модульної системи та Болонської системи освіти.

Прийнято вважати, що предмет права складають відносини, що ним регулюються. З огляду на обмеженість предметів правового регулювання у науці виділяються речові (майнові), немайнові, організаційні, управлінські та інші відносини. До останніх відносять відносини, що пов’язані з реалізацією прав людини, наприклад, природних, прав інтелектуальної власності, права на прояв своєї особистості. Вони прив’язуються до сфери діяльності, особливості правового режиму та правового становища суб’єктів. Більшою мірою самостійність галузі права проявляється через метод правового регулювання — способи впливу на поведінку суб’єктів.

В основному предмет митного права складають управлінські відносини. Проте митне право й охоплює собою надання митних послуг, що відноситься до предмета цивільного права. Виділяти останні з комплексу митної справи недоцільно.

Хоча в структурі цих відносин і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмету митного правового регулювання. До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших. Будучи різнорідними за своїм складом та приналежністю, усі ці відносини інтегровані у визначену специфічну спільність — митні відносини, за однією спільною для всіх ознакою, що систематизує: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон та забезпечує функціонування відповідної державної служби.

Митні відносини, будучи комплексними за галузевою приналежністю, все ж таки складають єдине ціле і виділяються як самостійний предмет комплексної галузі митного права. Ми погоджуємося з тими представниками науки адміністративного права, що відносять митні відносини до адміністративних. Проте ці відносини ускладнені необхідністю комплексного регулювання відносин, що тісно зв’язані із митною справою. До того митні відносини так чи інакше тісно зв’язані із різними аспектами прояву властивостей речей, їх правового режиму, їх приналежності – тобто з майновими відносинами, що спонукає необхідність забезпечувати майнові права та охоронювані законом інтереси власників (економічний детермінізм). Це зумовлює необхідність регулювання і деяких приватних відносин.

Відносна самостійність правовідносин визначається через такий їх елемент як суб’єктний склад. Учасниками регульованих митним правом суспільних відносин є широке коло осіб, що беруть участь у переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон та митні органи, які легалізують це переміщення. До них відносяться митні органи, особи, що переміщають товари, — їхні власники, покупці, власники, інші особи, що причетні до здійснення дій по ввозу і (чи) вивозу товарів, декларанти, брокери, власники складів тимчасового зберігання, перевізники й ін. Центральною ланкою регулювання митних відносин є саме відносини з митними органами. У більшій мірі ці відносини мають свій об’єкт: товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон.

Комплексний характер митних правовідносин об’єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права — комбіноване застосування правових способів впливу на суб’єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики.

Вагомою підставою виділення митного права в самостійну галузь права вважається наявність кодифікаційних актів — у даному випадку МК України й Закону України «Про єдиний митний тариф». Той факт, що деякі норми МК України одночасно входять до складу інших галузей права, анітрохи не спростовує висновку про їхню незмінну приналежність митному праву. Норми з подвійною приналежністю з тим же предметом, тим же способом впливу входять до інших галузей права. Вони функціонально поєднуються в системі митного права. Порівняння показує, що МК України містить самостійне нормативне регулювання, більш повне, детальне і чітке ніж склад адміністративних правопорушень у митній сфері (митні правопорушення) і провадження по них (митний процес).

Митне право — не вторинне утворення в системі права, а напрям первинного правового утворення, а саме адміністративного права, у якому є підгалуззю адміністративного права. Але присутність норм із «подвійним громадянством» додає митному праву характер комплексної галузі права, поряд, наприклад, з підприємницьким, морським, повітряним, банківським, екологічним правом і ін.

Після з’ясування об’єктивних умов виникнення й становлення митного права можна сформулювати поняття митного права.

Митне право — це комплексна галузь законодавства, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики. Така дефініція відображає позитивістський підхід і може бути застосовна до поняття митне законодавство.

Проте традиційно існує й суб’єктивний підхід до поняття галузі права через призму суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. З огляду на це митне право – система норм, які визначають компетенцію митних органів, суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників митних відносин.

Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, чим це встановив закон. В останні роки системність із наданням ратифікованим Україною міжнародним конвенціям і договорам статусу національного закону одночасно означає узгодженість внутрішнього законодавства із загальними тенденціями розвитку світового гуманітарного та економічного законодавства. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів. Це пояснюється ст. 19 Конституції України і зокрема тим, що при реалізації митної політики митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права і за їх межі виходити не можуть. Це стосується й розв’язання спірних питань.

У той же час митне право може розглядатися як наука — система поглядів, теорій та уявлень про урегульовані митним законодавством відносини. Варто відмітити, що в Україні разом із становленням митного законодавства виросла когорта науковців (Є. В. Додін, С. В. Ківалов, Б. А. Кормич, В. Я. Настюк, К. К. Сандровський, В. А. Шкарупа, М. Г. Шульга та інші), що спеціалізуються на вивченні, аналізі та розробці теоретичних засад митного права.

Митне право також стало повноправною навчальною дисципліною у ВЗО юридичного та економічного профілю. Його концепція та зміст ще далекі від ідеалу, часом переплітаються, але, безумовно, стає зрозумілою необхідність загальної консолідуючої ланки для уніфікації змісту. Як навчальна дисципліна митне право — система необхідних знань та вмінь для тих, хто його вивчає, та методів навчання. Вони відображені програмою курсу, робочою програмою, змістом модулів у яких відповідно до мети навчання та глибини проникнення у предмет конкретизуються необхідні знання та вміння чи їх певний напрям.