Способи захисту прав на земельні ділянки

Юридичний інститут захисту прав в основному складали цивільно-правові нормі. Так, за ч.1 ст. 6 поки що чинного Цивільного кодексу від 18 липня 1963 року, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку загальним, господарським або третейським судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій які порушують право; присудження до виконання зобов’язання в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушило право, завданих збитків; іншими засобами, передбаченими законом. Кримінальному, адміністративному, трудовому, земельному та іншим галузям права переважно було властива охорона прав.

Поновлення усієї системи вітчизняного законодавства та поширення кола і змісту самих суб’єктивних прав фізичних та юридичних осіб, призвело до широкого визнання захисту прав у сучасній українській юриспруденції замість здійснення їх охорони традиційними засобами. Адже глава 23 Земельного кодексу цілком присвячена захисту прав на землю, що надає можливості стверджувати про формування земельно-правового інституту захисту суб’єктивних земельних прав.

На сам перед це стосується захисту права власності на землю громадян та юридичних осіб. Так, за ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Друга частина вказаної норми є біль поширеною, і охоплює не тільки власників, а й землекористувачів. Згідно її положенням, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Певний інтерес викликає ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу, яка присвячена способам захисту прав на землю. Так, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших способів, передбачених законом. Не трудно вбачити, що наведена земельно-правова норма за своїм змістом охоплює вказані цивільно-правові способи захисту прав на землю, з урахуванням особливостей здіснення захисту суб’єктивних прав на конкретну земельну ділянку.

Важливими є передбачені гарантії прав громадян та юридичних осіб на земельну ділянку. За загальним принципом, закріпленим в ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами. Зокрема примусове припинення права власності на земельну ділянку передбачено у випадках: припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності – ст. 145; викупу земельних ділянок для суспільних потреб – ст.146; примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності – ст. 147; конфіскації земельної ділянки – ст.148; примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов’язанням її власника – ст. 143 із дотриманням вимог відчуження такої ділянки за рішенням суду, встановлених ст. 139 Земельного кодексу. Законодавчими актами передбачені й деякі інші випадки припинення права власності на земельну ділянку. Проте підстави, умови та порядок такого позбавлення права земельної власності встановлені цими законами.

Припинення права власності на землю у випадках, передбачених Земельнім кодексом та іншими законами, в основному допускається на засадах викупу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість, а також спричинені збитки. Слід зазначити, що, за ч. 3 ст. 153 земельного закону, колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов’язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб. Наведена норма встановлює важливий засіб забезпечення права власності на землю проти свавілля органів державної виконавчої влади або місцевого самоврядування, які мають право викупу земельних ділянок приватної власності фізичних та юридичних осіб для суспільних потреб.

Важливу гарантію права земельної власності фізичних та юридичних осіб є встановлення відповідальності органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування за порушення права власності на землю. Так, за ст. 154 Земельного кодексу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не мають права без рішення суду втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов’язки чи обмеження. Зазначені органи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Шкода землевласникам може бути заподіяна не тільки втручанням у здійснення повноважень власності або обмеженням прав на земельну ділянку, а й виданням актів, які порушують права власників землю. У разі видання органом виконавчої влади або місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт відповідно до ст. 155 Земельного кодексу визнається недійсним. Звичайно, визнання такого акту недійсним призводиться у судовому порядку, хоча чинне законодавство не заважає самому органу визнати свій акт недійсним, якщо будуть виявлені порушення вимог законодавства при його прийняття. Проте у будь-якому разі, збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання протизаконних актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав такий акт.