Неокантіанство

Крупними теоретиками неокантіанства, що зробили вплив на розвиток філософсько-правової думки, були Р. Штаммлер, Р. Радбрух, К. Кюль, А.Оллеро, О. Хеффе.

Так, німецький юрист Рудольф Штаммлер (1856—1938 рр.) доводив первинність права по відношенню до реальності як належного по відношенню до сущого. У Штаммлера все людське життя конструюється за допомогою права, що розуміється як апріорне знання, а розвиток суспільства здійснюється в результаті часткових змін права. Для нього не юридичні форми погоджуються з соціальним життям, а, навпаки, соціальне життя «підстроюється» під юридичну форму.

Розгорнені уявлення про право на основі ідей Канта Штаммлер висловлює в роботах «Господарство і право з погляду матеріалістичного розуміння історії», «Вчення про правильне право», «Теорія юриспруденції».

У працях Р. Радбруха (1878—1949 рр.) «Введення в науку права» і «Філософія права» стверджується, що право можна зрозуміти тільки виходячи з апріорної ідеї певного ідеалу, що визначає цілі людини.

Саме вона визначає мету права. Апріорна ідея права в своєму внутрішньому змісті синтезує три основні елементи ціннісного характеру: справедливість, визначеність мети і правову стабільність.

Неогегельянство

Антипозитивістську спрямованість мала і інша філософсько-правова концепція – неогегельянство. У його витоків стояли англійські філософи Френсис Герберт Бредлі і Робін Джордж Коллінгвуд, американець Джосайя Ройс, італійці Бенедетто Кроче і Джованні Джентіле.

Зокрема, плідно і ретельно досліджував правові ідеї Р. Гегеля Бенедетто Кроче (1866—1952 рр.). Він назвав свою правову концепцію «релігією свободи». За його твердженням, свобода – вищий закон людської історії і буття.

Б. Кроче доводив незалежність свободи від будь-яких реальних умов. Для нього свобода особи – це вираз свободи духу. Тому держава не може бути тоталітарною, вона покликана реалізувати свободу як вищий закон людського буття.

Джованні Джентіле (1875—1944 рр.) стверджував, що справжня свобода можлива лише в тоталітарній державі, яка нібито найповніше реалізує етичний категоричний імператив. Зрозуміло, що багато філософсько-правових ідей Дж. Джентіле були зі схваленням сприйняті італійськими і німецькими фашистами.

Ідеї «расового права», «народної правової думки», «громадянина рейху» розробляв німецький правознавець Д. Ларенц (1910—1949 рр.). Він стверджував, що тільки в умовах нацистської Німеччини стала зрозуміла «етична тотальність» гегелівського вчення про державу і право. В ідеї рейху знищена протилежність між народом і державою, бо фашистська держава не тільки «апарат», але і «життєва форма». Більш того, він створив ієрархію правоздатності населення залежно від «чистоти крові» від повноправного громадянина рейху, «дійсного арійця», до безправного «расового ворога».

 

Питання для самоконтролю:

1. Чим пояснити феномен відродження ідей природного права сучасної філософсько-правової думки?

2. Назвіть основні філософські парадигми, в рамках яких йшов розвиток філософії права в XX ст.

3. У чому сенс філософсько-правових ідей неокантианства?

4. Розкрийте основні філософсько-правові ідеї позитивізму.

5. Дайте характеристику екзистенціальному праву.

6. Яке значення теорії психоаналізу для розвитку філософії права XX ст.?

Теми рефератів:

1. Неокантіанські концепції філософії права.

2. Неогегельянські концепції філософії права.

3. "Чисте вчення про право" Г.Кельзена.

4. Концепції "відродженого" природного права.

5. Правовий релятивізм: ніцшеанство, неопозитивізм, екзистенціалізм, постмодернізм.

6. Теологічні концепції в сучасній філософії права.

Литература

1. Бачинин В. А., Чефранов В. А. История философии права. — Харьков: Право, 1998.

2. Г.Радбрух. Философия права. М.: “Международные отношения”, 2004.

3. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. К.:Четверта хвиля. 2001.

4. Ермоленко А.Н. Трансцендентально-прагматическое обоснование этических норм и ценностей в коммуникативной теории // Этика ответственности и социальное бытие человека. – К.: Наукова думка. 1994.

5. Кельзен Г. Чисте правознавство. К.: Юніверс, 2005.

6. Кістяківський Б.О. Вибране. – К., 1996.

7. Кленнер Г. От права природы к природе права. М. 1988.

8. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт фило­софского осмысления. — Харьков: Право, 2002.

9. Мережко В.В. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. – К.: Юстиниан. 2002.

10.Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. - М., 1997.

11.Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность.- М., 1995.

12.Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. СПб: “Наука”, 2000.

13.Хеффе О. Политика, право, справедливость. Осно­воположения критической философии права и государ­ства. — М.: Гнозис, 1994.

14.Циппеліус Р. Філософія права. К.: Тандем, 2000.

15.Четверний В. А. Современные концепции естест­венного права. — М.: Наука, 1988.

16.Шкода В. В. Вступ до філософії права. — Харків: фоліо, 1996.