Теоретичне та практичне значення вчення про права людини в сучасних умовах.Хоч ми малі, ще школярі,
VІІ.Домашнє завдання Стандартне:за підручником – ст.86-87, за зошитом –ст.39 №1,3 СЛАЙД 21 Творче:виготовити книжечку – розкладалку «Мої права»
Теоретичне та практичне значення вчення про права людини в сучасних умовах. Перед сучасними вченими стоїть проблема подальшого розвитку ідей, поглядів, що були накопиченні протягом багатьох століть і тисячоліть. Проте, сучасний підхід до прав людини є неможливим без уважного вивчення історичних аспектів становлення та розвитку прав і свобод людини, відповідна проблематика не втрачає своєї актуальності і саме цим проблемам присвячена ця стаття. Розробкою теорії прав людини у сучасній українській науці займались і займаються такі вчені, як В.В. Копєйчиков, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович. Окремі аспекти прав людини досліджували в останні роки К.Г. Волинка, О.В. Домбровська, І.Я. Сенюта, О.Б. Горова. З’являються і навчальні посібники з проблематики прав людини, зокрема, за авторством А.М. Колодія та А.Ю. Олійника; О.Г. Кушніренка та Т.М. Слинько; П.І. Ольховського, проте, спеціальних досліджень щодо історії становлення та розвитку прав людини проводиться надто мало і саме на ці питання ми звернемо більш пильну увагу. 3. Вчення про права людини як узагальнення теоретичних знань, історичного досвіду. Вперше ідея природної рівності й свободи всіх людей була висловлена софістами (V-IV ст.), зокрема Гіппієм (460-400 pp. до н. є.). Він стверджував, що природа (закони природи) - це природне право, яке протистоїть хибному, недосконалому, створеному людиною закону - позитивному праву. При цьому під природним правом Гіппій розумів неписані закони, яких однаковою мірою дотримувалися громадяни всіх полісів античної Греції. Протагор (481-411 pp. до н. є.) стверджував: «міра всіх речей - людина». Софіст Лікофрон ввважав, що люди є рівні за природою, відповідно, рівні і їхні особисті права, а закон є гарантією особистих прав. Платон розрізняв геометричну рівність (рівність за гідністю й доброчесністю) та арифметичну рівність (рівність міри, ваги й числа). Найкращою він вважав геометричну рівність - «більшому вона дає більше, меншому - менше, кожному дарує те, що розмірне його природі». Ця ідея Платона була розвинута Аристотелем (384-322 pp. до н. є.) у його вченні щодо двох видів справедливості - зрівняльної та розподільної (спільні для всіх громадян блага мають бути розподілені між членами суспільства пропорційно їхньому внеску у спільну справу). Великий внесок у розвиток теоретичних основ прав людини зробив видатний римський юрист і державний діяч Марк Туллій Цицерон (106-43 pp. до н. є.), який обстоював ідеї свободи і справедливості. Цицерон стверджував, що всі люди подібні та рівні один одному, громадянин не лише не повинен сам шкодити іншим, порушувати чужу власність або чинити іншу несправедливість, а й зобов'язаний надавати допомогу тим, що потерпіли від несправедливості,- «у захисті свободи немає приватних осіб». В історії політико-правової думки, юридичній практиці, звичаєвому праві різних народів склалися чотири основні підходи до розв'язання проблеми прав людини, закріплення правового статусу особистості. 1. Ліберальна (європейська) концепція прав людини базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини та обґрунтовує необхідність конституційного визначення таких умов, які сприяли б вільному розвитку особи. Філософською основою цієї концепції є вчення про свободу як про природний стан людини та вищої соціальної цінності після самого життя Основні ідеї ліберальної концепції прав людини вперше дістали законодавче закріплення в деклараціях і конституціях XVII-XVII ст. Найбільше значення для утвердження та поширення цих ідей відіграли Массачусетська хартія 1648 p., яка називалася «Закони і свободи», Декларація прав Вірджинії 12 червня 1776 p., Декларація незалежності США 4 липня 1776 р. та Декларація прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р. (Франція). 2. Колективістські концепції прав людини (марксистська, расистські тощо) засновані на визнанні пріоритету колективу (суспільства, класу, раси, нації тощо) стосовно до особи, а також на обгрунтуванні обмеженості прав людини суспільними інтересами. 3. Ісламська (мусульманська) концепція, або концепція рівності за шаріатом, пов'язана з традиційним мусульманським правом. Вона суттєво відрізняється від європейської концепції, а її головна особливість полягає в тім, що іслам джерелом прав і свобод людини визнає тільки шаріат. 4. Традиційні підходи до визначення статусу людини складаються у звичаєвому праві окремих племен, а їхня особливість обумовлена особливістю звичаєвого права, яке є груповим правом: воно діє в рамках малих соціальних груп (плем'я, клан, рід, сім'я); для нього характерними є колективна відповідальність за порушення звичаєво-правових приписів, а реалізація суб'єктивних прав здійснюється колективно. люють над її правами.
4. Соціально-політичний і морально-правовий зміст людини в системі сучасних внутрішньодержавних відносин. Як вид соціальних норм, моральні норми характеризуються загальними родовими ознаками і є правилами поведінки, що визначають ставлення людини до людини. Якщо дії людини не стосуються інших людей, його поведінка із соціальної точки зору байдуже. Тому не всі вчені вважають норми моральності явищем винятково соціальним. З часів Канта існує переконання, що сфера моральності охоплює суто внутрішній світ людини, тому оцінити вчинок як моральний або аморальний можна лише по відношенню до особи, яка його вчинила.Людина ніби витягає із себе норми своєї поведінки, в собі, в глибині своєї «душі», дає оцінку своєї дії. З даної точки зору людина, взятий окремо, поза його відносин до інших людей, може керуватися моральними правилами. Історія розвитку цивілізації свідчить, що право і мораль як складові частини культури суспільства органічно пов'язані один з одним. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, моральну культуру населення країни, виходить з того, що моральна основа права є важливою складовою величиною загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути моральним, закони повинні бути справедливими і гуманними.
5. Права людини як нормативна форма взаємодії індивідів, суспільства і держави. Права людини є наднормативною формою взаємодії людей, упорядкування їх поведінки та координації діяльності, вони ж є також засобом подолання протиріч і конфліктів. Права забезпечують нормативне закріплення умов життєдіяльності індивіда, що об'єктивно необхідні для нормального функціонування суспільства і держави. Права людини встановлюють міру свободи, що, з одного боку, забезпечує реалізацію суб'єктивних інтересів, а, з іншого — не порушує можливостей, наданих іншим суб'єктам суспільних відносин. Процес суспільної діяльності людини значною мірою залежить від обсягу прав та свобод, які визначають її соціальні можливості, характер життєдіяльності, систему зв'язків людей у суспільстві. Тому проблема прав людини завжди була предметом політичної боротьби за володіння цими правами, розширення їх сфери та визначення становища людини у суспільстві. 6. Людина як соціобіологічна істота. Людина – це біосоціальна істота, яка органічно поєднує у своїй життєдіяльності фізичний, практичний і духовний способи існування і яка спроможна цілеспрямовано удосконалювати світ і саму себе, керуючись при цьому засадами істини, добра і зла. Людина є соціальною істотою, а тому суть людини не є абстрактна, приналежна окремому індивід. У своїй дійсності вона є сукупністю усіх суспільних відносин. Тільки суспільні відносини роблять людину людиною. Соціалізація біологічного виду homo sapiens призвела до появи людини як соціального об’єкту дослідження, і взагалі появі суспільства як воно є. Якою є людина від природи: доброю, злою, ніякою..? Людська природа складається з компонентів добра і зла. Людина не може бути байдужою до будь-чого. Коли людина народжується вона є індивідом з усіма якостями, і добрими і поганими. У процесі розвитку у неї більш виділяються ті якості, які допомагають їй жити та виживати, а це вже індивідуальність людини. Людська природа залежить від соціальних обставин у яких житиме людина. Тому наскільки даний конкретний індивід буде доброю чи поганою людиною більше залежить від соціального навколишнього середовища.
Особа - це людина, яка активно, творчо засвоює культурну спадщину, не лише "споживає", а й продукує своє у цей спадок. Формування й культивування людиною цінностей гуманістичного, морального, естетичного змісту та усвідомлення себе як людини розумної, моральної, культурної - є процесом становлення особи. Таким чином, о с о б а - це ооцільно біологічна істота, окрема людина (окремий індивід), психічно здорова, що увібрала в свою свідомість, пам'ять, практику життєдіяльності все загальнолюдське (досвід, знання, культуру, звичаї). Людина – це біосоц. Істота. Гро мадянин – це особа, яка перебуває у тісних відносинах з державою, яка перебуває у тісних відносинах з державою і яка має взаємопов*язані права та обов’язки з нею. КОЛА ЕЙЛЕРА.
|
