Права, що забезпечують засоби правового захисту (право на правосуддя).

Відповідно до статтей 2, 3 Закону України «Про суд і статус суддів» завданням суду є забезпечення кожному права на справедливий суд при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права. Реалізація права на справедливий судовий розгляд передбачає, зокрема, забезпечення доступу до правосуддя. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами України. Європейський суд з прав людини трактує доступ до правосуддя як одне з фундаментальних прав людини і громадянина, яке випливає зі змісту права на справедливий, незалежний безсторонній суд, утворений на підставі закону.

Виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні регламентуються Конвенцією про захист прав людини, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про виконавче провадження», Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актам

61. Права, що забезпечують свободу пересування і вибір місця мешкання.

Згідно зі ст. 33 Конституцією України, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання належать кожній людині, яка на законних підставах перебуває на території України, і включають у себе:

1) свободу пересування територією України;

2) право на вільний вибір постійного чи тимчасового місця проживання на території України;

3) право вільно залишати територію України;

4) право громадянина України в будь-який час повернутися в Україну.

Перші три складові права на вибір місця перебування можуть бути обмежені законом (але не підзаконним актом). Четверта будь-яким обмеженням не підлягає.

Але два такі обмеження у законодавстві України існують і відповідність їх Конституції України нами ставиться під сумнів. По-перше, згідно зі ст. 29 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", в'їзд на територію України громадян України з країн (місцевостей), де зареєстровано особливо небезпечні інфекційні хвороби, дозволяється тільки за наявності документів, передбачених міжнародними угодами і санітарним законодавством України. По-друге, відповідно до ст. 331 КК України і ст. 204-1 КУпАП, громадяни України підлягають притягненню до кримінальної або адміністративної відповідальності у випадках незаконного перетинання державного кордону України не тільки при вибутті із України, а й при прибутті до неї (за винятком прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми). Отже, громадянин України, який був жертвою інших злочинів, не пов'язаних з торгівлею людьми, та/або через певні причини повертається в Україну шляхом перетинання кордону поза пунктами пропуску, хоча і не позбавляється права повернутися в Україну, але використання ним цього права обумовлюється попереднім притягненням до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

62.Права, що забезпечують свободу думки і слова.

Свобода думки і слова полягає в тому, що ніхто не може заборонити людині дотримуватися своїх думок, певним чином відображати об'єктивну дійсність у своїх уявленнях та публічно висловлювати ці матеріалізовані в мові відображення, в тому числі як погляди і переконання. Останні можуть при цьому стосуватися будь-яких сфер: зовнішньої політики, державної влади, економічних процесів, освіти і культури, розвитку законодавства тощо. Свобода слова створює певну гарантію громадського контролю над державною владою.

63. Система політичних прав людини, їх характеристика.

Політичні права визначають можливості активної участі громадян в управлінні державою і в суспільному житті. До них відносяться право людини на громадянство, виборчі права, свобода спілок та асоціацій, демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому числі свобода преси, радіо і телебачення, свобода совісті і деякі інші.

64. Права громадянина, що пов’язані з участю в управлінні державними справами.

Тісно пов`язані з участю в управлінні право на свободу об'єднання (с. 36), право на проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39 Конституції України), а також право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції України).

Право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади і право брати участь у всеукраїнському референдумі є основоположними, найбільш розповсюдженими, дієвими і яскравими формами участі громадян України в управлінні державними справами. Саме тому їх дослідженню буде присвячений окремий підрозділ даного дисертаційного дослідження. В межах цього підрозділу зупинимося на всіх інших формах участі громадян України у політичному процесі.

Норма ст. 38 Конституції України про рівний доступ громадян до державної служби розвиває положення ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., згідно з яким кожний громадянин має без будь-якої дискримінації і необґрунтованих обмежень допускатися у своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Таке конституційне право, звичайно, не означає абсолютну рівність усіх осіб, незалежно від освіти, досвіду роботи і т.п. мати доступ до певної посади. Конституцією України закріплена тільки рівність вихідних можливостей.

65. Основні політичні свободи.

Політичні права і свободи пов'язані з участю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування. їхньою важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючи полі­тичні права, громадяни України, асоційовані як Український народ -носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, беруть участь у здійсненні влади. Конституція України передбачає такі політичні права і свободи: право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, збе­рігати, використовувати і поіиирювати інформацію (ст. 34); право на свободу об 'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36); право брати участь в управ­лінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референ­думах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування - виборче право (ст. 38); право рівного доступу до державної служби, а також: служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право петицій, тобто право направ­ляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самовря­дування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

Політичні права і свободи, як і особисті, інколи називають не­гативними, маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх забезпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони розглядаються як свобода людини від держави, право люди­ни на невтручання держави.

66. Право на свободу обєднання.

Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини (ст. 20), гарантується Конституцією України. Ст. 15 Конституції України гарантує “свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України”. На основі цього права громадяни мають можливість об’єднуватися у політичні партії та громадські організації. У ст. 36 Конституції України зазначається, що “Громадяни України мають право на свободу об’єднань у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів”.

“Держава,- як зазначається в Законі України “Про об’єднання громадян”,- сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності об’єднань”. Право на об’єднання гарантоване для демократичних держав, проте може бути обмежене у випадку введення військового або надзвичайного стану.

67.Система економічних прав і свобод людини, їх характеристика.

Економічні права та свободи – це можливості людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ.

До економічних прав відносяться:

· право на підприємницьку діяльність;

· право на працю;

· право на страйк;

· право на відпочинок.

Саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості.

Право на підприємницьку діяльність.[ред. • ред. код]

Згідно з ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеженняконкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності.
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Право на працю[ред. • ред. код]

ст. 43 Конституції України гарантує кожному:

· рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності;

· право на належні, безпечні і здорові умови праці;

· право на заробітну плату;

· право на своєчасне одержання винагороди за працю;

· захист від незаконного звільнення.

Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці тягне адміністративну та кримінальну відповідальність.
=== Право на страйк та його реалізація.
Стаття 44 Конституції України говорить, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону. Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. Забороняється проведення страйку працівників (крімтехнічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку. ===

Право на відпочинок.[ред. • ред. код]

Стаття 45 Конституції України говорить, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

· перерви протягом робочого дня (зміни);

· щоденний відпочинок (міжзміннаперерва);

· вихіднідні (щотижневийвідпочинок);

· святкові і неробочі дні;

· відпустки.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні)[ред. • ред. код]

Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов'язково повинна чергуватись з відпочинком.
Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робітники і службовці звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Чинним законодавством про працю передбачені такі види відпочинку: перерви в робочому дні; щоденний (між змінний) відпочинок; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні неробочі (святкові) дні; щорічні відпустки.

Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Вона надається, як правило, через чотири години після початку роботи і триває не більше двох годин. Мінімальна межа тривалості перерви в законі не визначена. Тому правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності тривалість перерви встановлюється від ЗО хвилин до однієї години. На безперервних виробництвах з трьохзмінною роботою тривалість перерви може встановлюватись до 20 хвилин.
У святкові дні дозволяється проводити лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства), роботи, що викликаються необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота в святковий день оплачується в подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (відгул). Такий відгул надається лише тим працівникам, робота яких у святковий день не включається до місячної норми робочого часу. Якщо ж вона проводилася у межах місячної норми, то відгул за таку роботу не надається.
В разі надання відгулу робота у святковий день оплачується в одинарному розмірі.
Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється.
Святкові і неробочі дні.
Загальним вихідним днем є неділя.

Відпустки.[ред. • ред. код]

Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

68. Право власності.

Право власності, як І будь-яке право, має свій зміст, що полягає в єдності трьох правомірностей — володіння, користування і розпорядження. Цими правомірностями володіє власник, проте кожна з них, а в деяких випадках і всі вони разом, може належати не власнику, а іншій особі, правомірностями якій дозволив користуватися власник (наприклад, при договорі оренди).

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ст. 319 ЦК України).

Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб'єктивному розумінні складають його правомірності — право володіння, користування і розпорядження.

Характерною ознакою права власності є його непорушність. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Це дуже важливе положення закону (ст. 321 ЦК України), яке дозволяє особам захищати свої права.

69. Право на підприємницьку діяльність.

Згідно з ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеженняконкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності.
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.