КНИГА ПЕРША

Титул I. Про правосуддя і право (De justitia et lure)

1. (Ульпіан). Тому, хто вивчає право, передусім належить взнати, звідки відбулося слово «право» (jus). Право одержало свою назву від «правосуддя» (justitia), бо, згідно чудовому визначенню Цельса, право є наука про добре і справедливе. § 1. По заслугах нас назвали жерцями, бо ми піклуємося про правосуддя, сповіщаємо поняття доброго і справедливого, відділяючи справедливе від несправедливого, відрізняючи дозволене від недозволеного, бажаючи, щоб добрі удосконалювалися не тільки внаслідок побоювання покарання, але і через заохочення нагородами, прагнучи, якщо я не помиляюся, істинної філософії, а не уявної. § 2. Вивчення права розпадається на дві частини: публічне і приватне право. Публічне право відноситься до становища римської держави, а приватне відноситься до користі окремих осіб. Право існує корисним в суспільному відношенні і корисним в приватному відношенні. Публічне право обіймає святині (sacra), служіння жерців, становище магістратів. Приватне право поділяється на три частини, бо воно складається або з природних розпоряджень, або з розпоряджень народів, або з розпоряджень цивільних. § 3. Природне право (jus naturale) – це те, чого природа навчила все живе: бо це право властиве не тільки людському роду, але і всім тваринам, які народжуються на землі і в морі, і птахам; сюди ж відноситься поєднання чоловіка і жінки, яке ми називаємо шлюбом, і народження дітей, а також виховання. Ми бачимо, що тварини, навіть дикі, володіють знанням цього права. § 4. Право народів (jus gentium) – це те, чим користуються народи; можна легко зрозуміти його відмінність від природного права: останнє є загальним для всіх тварин, а перше – лише для людей.

2. (Помпоній). Подібно шануванню бога, ми повинні підкорятися батькам і батьківщині.

3. (Флорентін). Ми повинні відображати насильство і протиправність, бо правом встановлено, що якщо будь-хто зробить будь-що для захисту свого тіла, то вважається, що вчинив правомірний вчинок; і оскільки природа встановила між нами якусь спорідненість, то закономірно, що є злочином, коли одна людина вчиняє підступні дії інший.

4. (Ульпіан). Звільнення від рабства відноситься до права народів. Манумісіо походить від manu missio, що означає відпущення з-під влади, тобто дарування свободи; доки ж будь-хто знаходиться в рабстві, він підлеглий владі (manu et potestate). Відпущений же на волю звільняється з-під влади. Ця справа веде своє походження з права народів; оскільки за природним правом всі народжуються вільними, і не було звільнення, коли було невідоме рабство; але після того, як за правом народів виникло рабство, за ним послідкувало благодіяння відпущення з рабства. І хоча ми носимо єдине найменування «люди», але, згідно праву народів, виникло три категорії: вільні, протилежні їм раби, і третя категорія – відпущені на волю, ті, хто перестали бути рабами.

5. (Гермогеніан). Цим правом народів введена війна, розділення народів, заснування царств, розділення маєтностей, встановлення обніжок, побудова будівель, купівля і продаж, найми, зобов'язання, за винятком тих, які введені через цивільне право.

6. (Ульпіан). Цивільне право не відділене цілком від природного права, або від права народів, і не у всьому дотримується останнього; якщо ми щось додаємо до загального права або будь-що виключаємо з нього, то ми створюємо власне, тобто цивільне право. § 1. Це наше право складається або з писаного, або з неписаного.

7. (Папініан). Цивільне право – це те, що походить із законів, плебісцитів, сенатус-консультів, декретів принцепсів, думок мудреців. § 1. Преторське право – це те, яке ввели претори для сприяння цивільному праву чи для його доповнення або виправлення в цілях суспільної користі; воно називається також на честь преторів «jus honorarium».

8. (Марциан). І саме преторське право є живим голосом цивільного права.

9. (Гай). Усі народи, які керуються на підставі законів і звичаїв, користуються частково своїм власним правом, частково правом, загальним для всіх людей. Право ж, яке кожний народ встановив для себе, є власним правом держави і називається цивільним правом, ніби власним правом самої держави; те ж право, яке природний розум встановив між всіма людьми, дотримується у всіх однаково і називається правом народів, ніби тим правом, яким користуються всі народи.

10. (Ульпіан). Правосуддя є незмінна і постійна воля надавати кожному його право. § 1. Розпорядження права – наступне: жити чесно, не завдавати шкоду іншому, кожному віддавати те, що йому належить. § 2. Правосуддя є пізнання божественних і людських справ, наука про справедливе і несправедливе.

11. (Павло). Слово «право» застосовується в кількох значеннях. По-перше, «право» означає те, що завжди є справедливим і добрим (таким є природне право). В іншому значенні «право» – це те, що корисно всім або багатьом у кожній державі (таким є цивільне право). Не менш правильно в нашій державі «правом» називається «jus honorarium». Як кажуть, претор утворює право своїми постановами, навіть якщо він вирішує несправедливо; це слово відноситься не до того, що претор зробив, але до того, що йому належало зробити. В іншому значенні «право» означає те місце, в якому виноситься постанова; тут назва переноситься з того, що робиться, на те, де це робиться...

12. (Марциан). Іноді ми говоримо «право» про споріднені зв'язки; наприклад: «Мені належить право спорідненості або властивості».

Титул III. Про закони, сенатусконсульти і тривалі звичаї (De legibus senatusque consultis et longa consuetudine)

1. (Папініан). Закон є загальне для всіх розпорядження, рішення досвідчених людей, приборкання злочинів, що скоюють умисно або внаслідок необізнаності, загальна для всіх громадян обіцянка держави.

2. (Марциан). Бо і оратор Демосфен дає наступне визначення: «Закон є те, чому всі люди повинні покорятися через різні підстави, але головним чином тому, що всякий закон є винахід і дар бога, рішення мудрих людей і приборкання злочинів, скоєних як за волею, так і мимовільно, загальна угода громади, за якою слід жити тим, що перебувають у ній». І філософ Хрізіп, що вирізнявся непохитною мудрістю, так починає свою книгу «Про закони»: «Закон є цар всіх божественних і людських справ; він повинен бути начальником добрих і злих, вождем і керівником живих істот, що живуть в державі, мірилом справедливого і несправедливого, яке наказує робити те, що повинно бути зроблене, і забороняє робити те, що не повинно бути зроблене».

3. (Помпоній). Слід встановлювати права, як сказав Феофраст, для тих випадків, що зустрічаються часто, а не для тих, які виникають несподівано.

4. (Цельс). Права не можна встановлювати, виходячи з того, що може відбутися в одиничному випадку.

5. (Цельс). Право повинне бути пристосованим головним чином до того, що трапляється часто і легко, а не вельми рідкісне.

6. (Павло). Як сказав Феофраст, «законодавці обходять те,що відбувається лише в одному або двох випадках».

7. (Модестін). Сила права – повелівати, забороняти, дозволяти, карати.

8. (Ульпіан). Права встановлюються не для окремих осіб, а для загалу.

9. (Ульпіан). Немає сумніву, що сенат може творити право.

10. (Юліан). Ні закони, ні сенату-консульти не можуть бути написані так, щоб вони обіймали всі випадки, які будь-коли відбудуться, але достатньо, щоб вони розповсюджувалися на те, що переважно трапляється.

11. (Юліан). І тому те, що вперше встановлюється, слід визначати шляхом тлумачення або шляхом застосування конституції принцепса.

12. (Юліан). Не можуть всі окремі випадки бути передбачені законом або сенатус-консультом. Але коли в будь-якому випадку значення їх ясне, то той, хто здійснює юрисдикцію, може застосувати їх до подібних обставин і, відповідно до цього, винести постанову.

13. (Ульпіан). Бо, як стверджує Педій, оскільки законом введено те або інше правило, є слушна нагода, щоб було заповнено шляхом тлумачення або в усякому разі шляхом судової практики те, що фіксує ті ж потреби.

14. (Павло). Те, що сприйняте всупереч значенню права, не може бути поширене на наслідки цього.

15. (Юліан). Тому, що встановлене всупереч значенню права, ми не можемо слідувати як юридичному правилу.

16. (Павло). Особливе право – це те, що введене владою, яка встановила його з відхиленням від точного змісту загальних норм для задоволення якійсь потреби.

17. (Цельс). Знати закони – значить сприйняти не їх слова, але їхній зміст і значення.

18. (Цельс). Є більш справедливим таке тлумачення законів, при якому охороняється їх воля.

19. (Цельс). Якщо закон говорить двозначно, заслуговує переваги те значення, яке позбавлене вади, особливо коли зцього може бути зроблене висновок про волю закону.

20. (Юліан). Не відносно всього, що встановлене предками, може бути приведена підстава.

21. (Нерацій). І тому не потрібно досліджувати підстави того, що встановлюється; інакше було б зруйновано багато що з того, що вважається визначеним.

22. (Ульпіан). Коли закон що-небудь вибачає у минулому, він забороняє це на майбутнє.

23. (Павло). В найменшій мірі слід змінювати те, що постійно тлумачилося в певному значенні.

24. (Цельс). Неправильно виносити ухвали або давати відповідь на підставі будь-якої частини закону без розгляду закону в цілому.

25. (Модестін). У жодному випадку значення закону або милість справедливості не терпить, щоб те, що введено для користі людей, ми обертали шляхом жорстокого тлумачення в суворість, що йде врозріз з благополуччям людей.

26. (Павло). Не нове те положення, що колишні закони розповсюджуються на подальші.

27. (Тертуліан). Прийнято, що старі закони знаходяться у зв'язку з пізнішими; тому слід завжди думати, що в закони немов би включено правило про те, що вони стосуються тих осіб і тих справ, які будь-коли були схожими.

28. (Павло). Але і пізніші закони відносяться до передуючих, якщо вони не суперечать останнім; і це підтверджується багатьма прикладами.

29. (Павло). Поступає проти закону той, хто скоює заборонене законом; поступає в обхід закону той, хто, зберігаючи слова закону, обходить його значення.

31. (Ульпіан). Принцепс вільний від дотримання законів.

32. (Юліан). Якщо ми не маємо писаних законів для якихось справ, то слід дотримувати встановлене вдачами і звичаєм; а якщо цього немає для якийсь справи, то слід дотримувати того, що найближче випливає з останнього правила; якщо і цього не виявляється, то слід застосовувати право, яким користується місто Рим. § 1. Колишній укорінений звичай заслужено застосовується як закон, і це право називається правом, встановленим вдачами. Бо якщо самі закони зв'язують нас лише внаслідок того, що вони прийняті за рішенням народу, то й те, що народ схвалив, не записавши, поєднає всіх. І не має значення, чи оголосив народ свою волю шляхом голосування або шляхом справ і дій. Тому досить правильно прийнято, що закони відміняються не тільки голосуванням законодавця, а й навіть мовчазною згодою всіх шляхом невживання.

33. (Ульпіан). Звичаю, що довго застосовувався, слід дотримуватися як права і закону в тих випадках, коли немає писаного закону...

35. (Гермогеніан). Але і те, що схвалено довгостроковим звичаєм і дотримувалося протягом багатьох років, повинно бути дотримано як мовчазна угода громадян не менше, ніж записане право.

36. (Павло). Це звичаєве право користується тим більшим авторитетом, що доведена відсутність необхідності надати йому письмову форму.

37. (Павло). Якщо справа йде про тлумачення закону, то перш за все слід з'ясувати, яким правом користувалася держава раніше у випадках такого роду; бо звичай є кращим тлумачем закону.

38. (Калістрат). Наш імператор Север наказав, що в тих випадках, коли при вживанні законів виникає сумнів, потрібно, щоб звичай або авторитет постійних одноманітних рішень мав силу закону.

39. (Цельс). Те, що було введене не через розумну підставу, але помилково, а потім підтримувалося шляхом звичаю, не має сили відносно схожих випадків.

40. (Модестін). Отже, всяке право створено угодою або встановлено необхідністю чи закріплено звичаєм.

41. (Ульпіан). Все право відноситься або до придбання, або до збереження, або до применшення; у ньому йдеться про те, яким чином будь-що робиться тим, що належить будь-кому, або яким чином будь-хто зберігає свою річ або своє право, або яким чином будь-хто відчужує або втрачає.

Титул IV. Про конституції принцепсів (De constitutionibus principum)

1. (Ульпіан). Те, що вирішив принцепс, має силу закону, оскільки народ за допомогою царського закону, прийнятого з приводу вищої влади принцепса, надав йому всю свою вищу владу і міць (imperium et potestatem). § 1. Таким чином, те, що імператор ухвалив у листі за підписом або наказав, дослідивши справу, або взагалі виказував, або наказав за допомогою едикту, як відомо, є законом...

2. (Ульпіан). При встановленні правил про нові справи повинна бути очевидною їх корисність, щоб відступити від того права, яке протягом тривалого часу визнавалося справедливим.

4. (Модестін). Пізніші закони мають більше значення, ніж ті, які були раніше.