Поняття та види цінних паперів

Поняття цінних паперів

Цінними паперами є грошові документи, що засвідчують пра­во володіння або відносини позики, визначають взаємовідноси­ни між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбача­ють, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або про­центів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Класифікація цінних паперів

Відповідно до Закону «Про цінні папери і фондову біржу» в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:

1) акції;

2) облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

3) облігації місцевих позик;

4) облігації підприємств;

5) казначейські зобов'язання;

6) ощадні сертифікати;

7) інвестиційні сертифікати;

8) векселі;

9) приватизаційні папери;

 

10) заставні;

11) іпотечні цінні папери.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що зас­відчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товарис­тва, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержан­ня частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власни­ком грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати

М 177

йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, їїкі розмішуються на міжнародних та іноземних фондових рин­ках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації внутрішньої місцевої позики — пінні папери, які ви­пущені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або міською радою та засвідчують внесення їх власниками грошо­вих коштів і підтверджують зобов'язання емітента відшкодува­ти йому номінальну вартість нього цінного папера в передбаче­ний у них строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації підприємств — цінні папери, шо засвідчують вне­сення їх власниками грошових коштів і підтверджують зо­бов'язання відшкодувати їм номінальну вартість цих облігацій у передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Казначейські зобов'язання України — вил цінник паперів на пред'явника, що розмішуються виключно на добровільних іаса-дах серед населення, засвідчують внесення їх власниками гро­шових коштів до бюджету і дають право на одержання фінан­сового доходу.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депо­нування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів ним.

Інвестиційний сертифікат цінний папір, який випуска­ється компанією з управління активами пайового інвестиційно­го фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в па­йовому інвестиційному фонді.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку ви­значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цін­них паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних під­приємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Заставна — це борговий цінний папір, який засвідчує безу­мовне право його власника на отримання від боржника вико-

наши за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних папе­рів — іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів.

96. Договір комерційної концесії (франчайзингу)

Поняття договору комерційної концесії (франчайзингу)

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволо-ділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на певний строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, на­лежних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотри­муватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Характеристика договору комерційної концесії (франчайзингу)

1. Договір комерційної концесії передбачає наявність двох
сторін — правоволодільця і користувача. Ними можуть виступа-
ги фізична та юридична особи, які t суб'єктами підприємниць­
кої діяльності. Відповідно, органи державної влади та ІНШІ
суб'єкти, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької ді­
яльності, права брати участь (бути сторонами) у договорі ко­
мерційної концесії не мають.

2. Передача комплексу прав правоволодільцем користуваче­
ві може відбуватися на строк або без визначення строку.

Положення ЩОДО можливості укладення договору комер­ційної концесії на невизначений строк створює колізію із за­гальним положенням ч. З ст. 180 ГК, шо передбачає необхід­ність при укладенні господарського договору (в тому числі до­говору комерційної концесії) у будь-якому разі погоджувати предмет, ціну та строк його дії. Проте, незважаючи на це, у цьому разі пріоритет повинен віддаватися саме спеціальним нормам, які безпосередньо присвячені договору комерційної концесії і дозволяють укладення такого договору на невизначе­ний термін.

3. Договір комерційної концесії передбачає використання
комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і ко­
мерційного досвіду правовололільця в певному обсязі. Части­
на 1 ст. 1116 ЦК деталізує категорію «права», встановлюючи
можливості користувача «на використання об'єктів права інте-

7* 179

лектуальної власності (торговельних марок, промислових зраз­ків, винаходів, творів, комерційних таємниць тошо), комерцій­ного досвіду та ділової репутації».

Згідно зі ст. 155 ГК об'єктами прав інтелектуальної власнос­ті у сфері господарювання визнаються:

— винаходи та корисні моделі;

— промислові зразки;

— сорти рослин та породи тварин;

— торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

— комерційне (фірмове) найменування;

— географічне зазначення;

— комерційна таємниця;

— комп'ютерні програми;

— інші об'єкти, передбачені законом.

Комерційною таємницею суб'єкта господарювання можуть бути визнані відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта госпо­дарювання, шо не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Предметом договору комерційної концесії може бути і ко­мерційний лоснід. Таким може вважатися сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у ви­гляді технічної документації,навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того <іи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»).

Ділова репутація правоволодільця може бути одним з об'єк­тів, шо передається за договором комерційної концесії. Фак­тично ж йдеться про асоціювання споживачем підприємств ко­ристувача з підприємствами правоволодільця¹.

4. Права надаються користувачеві для використання у його
підприємницькій діяльності. При цьому правоволоділець несе
субсидіарну відповідальність за вимогами, шо пред'являються
до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт,
послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. За ви­
могами, шо пред'являються до користувача як виробника про­
дукції (товарів) правоволодільця, правовололілець відповідає
солідарно з користувачем.

5. Користувач зобов'язується сплачувати правоволодільцеві
обумовлену договором винагороду. Згідно зі ст. 369 ГК така ви­
нагорода може виплачуватися користувачем правоволодільцеві

¹ Дні.: Цират А. Франчайзинг и фран'іайіннгояий договор ~ К. 2002. — С. 90.

у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

6. Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. При цьому у відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії ма­ють право посилатися на договір лише з дня його державної ре­єстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.