Трудові книжки 5 страница
Принагідно слід зауважити, що нині на розгляді Верховної Ради знаходиться проект Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо відпусток", яким запропоновано частину третю статті 84 вилучити. У країнах Заходу тривалість щорічної оплачуваної відпустки становить від 1 до 8 тижнів. Збільшення тривалості відпустки в багатьох країнах пов'язується з різноманітним порядком її застосування. Так, у Фінляндії 5-й тиждень відпустки може бути реалізований тільки в осінньо-зимовий період (між ЗО вересня та 2 травня); у Швеції 5-й тиждень відпустки за бажанням працівника може накопичуватися протягом 5 років, тобто кожні 6 років працівник має відпустку тривалістю 10 тижнів. В Японії за законом відпустка надається тривалістю від 10 до 20 днів. У Кореї тривалість робочого тижня становить 54 години, багато підприємств працюють шестиденний робочий тиждень у дві зміни по 12 годин і з 3 днями відпустки на рік. Працювати в неділю — для корейців цілком звичне явище (Беляцький С Праця та ринкові перетворення в Південній Кореї // Праця і зарплата. — 1998. — № 1. — С 46—49). У країнах Заходу відпустка використовується як засіб до мотивації. Так, американська компанія "Cisco Systems" відмовилася при прийнятті нових висококваліфікованих співробітників від випробувального строку і почала надавати їм відразу після зарахування чотиритижневу оплачувану відпустку. Багато компаній перейшло до збільшення оплачуваної відпустки (Иностранец. — 2000. — № 40). На автомобільних компаніях французьких фірм "Пежо" та "Сітроен" кожен тиждень безперервної роботи (без прогулів та запізнень) дає робочому 15 балів, а службовцю — 9 балів. П'ятсот балів дають право на один додатковий оплачуваний день відпустки. Окрім того, характерного рисою в законодавстві західних країн є тендерна лінія, — надання відпустки для догляду за дитиною будь-якому з батьків або по черзі кожному з них. З цього приводу цікаво довідатися, що у Швеції 25 % осіб, які скористалися такою відпусткою, — батьки. Характерним є також і те, що така відпустка надається до досягнення дитиною шкільного віку — 6—8 років (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 205—206). Європейська соціальна хартія (переглянута) встановлює сучасний соціальний стандарт для щорічної оплачуваної відпустки в 4 тижні. Контрольні запитання і завдання 1. Назвіть поняття та види часу відпочинку. Які перерви протягом робочого дня встановлено законодавством?
2. Яким чином компенсується робота у вихідні дні? 3. Назвіть святкові та неробочі дні, передбачені у КЗпТІ 4. Які види відпусток передбачено законодавством України? 5. Коли у працівника виникає право на щорічну відпустку 6. Який порядок надання щорічної основної та додаткової 7. Який порядок оплати відпусток?
Глава 11 ОПЛАТА ПРАЦІ
Теми рефератів 1. Правове регулювання часу відпочинку в Україні. 2. Правове регулювання святкових днів в Україні. 3. Право працівника на відпустку за законодавством України. 4. Щорічні відпустки за законодавством України. 5. Соціальні відпустки за законодавством України. Література 1. Гаращенко Л. Регулювання відпусток в конвенціях МОП 2. Гончарова Г., Жернаков В., Прилипко С. Спірні питання за 3. Зубковский В. Компенсація за невикористану відпустку // 4. Закон України "Про відпустки": практика його застосуван 5. Помогаєв В. Закон України "Про відпустки" набрав чин 6. Умови праці й додаткові відпустки, інші компенсації за
11.1. Соціально-економічні аспекти оплати праці та її реформа в Україні Оплата праці — чи не найважливіша категорія в системі умов праці. У ній, як у жодній іншій сфері, відбиваються усі суперечності суспільства, усі досягнення і прорахунки. Тому підходити до правових питань оплати праці необхідно через дослідження об'єктивних реальних суспільних відносин. Саме соціально-економічні аспекти дають можливість розкрити проблеми, які мають місце в сучасних умовах в Україні у сфері оплати праці й "підказати" правові засоби, форми їх вирішення. Економіка України переживає складний перехідний період від державно-адміністративної системи управління до ринкової економіки. У Посланні Президента України до Верховної Ради України 2002 р. "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки" (Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 червня) аналізуються етапи розвитку. Зокрема зазначається, що 1990— 1999 рр. були роками кризи, коли обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 раза. Особливо болісними виявилися наслідки найвищої у світі гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10 256 %. Глава 11 Оплата праці
Як соціально-економічна категорія заробітна плата являє собою певну частину прибутків громадян, що фіксується в грошовій формі, у структурі національного прибутку країни. Як відомо, з доходів громадяни сплачують прибутковий податок. За цим показником можна проаналізувати ситуацію з прибутками у населення. У 1998 p., коли більше 50 % підприємств були збитковими та мали заборгованість перед державою та з виплати заробітної плати працівникам, частина прибуткового податку з доходів громадян у структурі консолідованого бюджету України становила близько 11 %, тоді як у США, наприклад, вона сягає майже ЗО % (Колот А. Удосконалення оплати праці потребує комплексних рішень // Праця і зарплата. — 1998. — № 15. — С. 11), Крім того, доходи населення складаються не тільки із заробітної плати, а й включають інші види виплат: соціальні допомоги, пенсії, стипендії, доходи від власності, цінних паперів, участі в паях, доходах підприємства, натуральні доходи тощо. Тому наступним аспектом вказаної проблеми є визначення частини оплати праці в доходах населення. На жаль, і цей показник маловтішний. Офіційні дані свідчать, що частка оплати праці в сукупних доходах населення знизилася з 67,5 % в 1990 р. до 40,3 % у 1996 р. (Урядовий кур'єр. — 1997. — ЗО жовтня). Ця ж тенденція зберігалася і в 1997, і в 1998 pp. Реальні доходи населення знизилися майже на 70 %. За даними управління статистики, номінальна зарплата одного працівника за січень 2000 р. на 17 % менша, ніж за грудень 1999 p., а реальна зарплата зменшилася на 20 % (Праця і зарплата. — 2000. — № 10. — Березень). І все ж у 2000 р. вперше після десятирічного економічного спаду намітилися ознаки стабілізації та зростання економічних показників. Темпи зростання реального валового внутрішнього продукту досягли 106,0 %. За підсумками січня — серпня 2002 р. Україна посідає 4-те місце серед країн СНД за темпами промислового зростання (Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 жовтня). Середня заробітна плата в Україні в серпні 2002 р. становила 390,07 грн. Має місце значне розшарування цього показника в різних регіонах. Зокрема, найбільша зарплата в серпні була в Києві — 647,64 грн, у Донецькій області — 469,71, в Запорізькій області — 454,47 грн. Натомість найменша зарплата в серпні була в Тернопільській області — 243,91 грн, Хмельницькій області — 268,98 грн (Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 жовтня). За даними Державного комітету статистики України в січні — липні 2002 р. номінальні доходи населення збільшилися на 21,1 %, у тому числі грошові — на 22,4 %. Номінальна заробітна плата штатного працівника становила 377,41 грн і вперше з початку року перевищила прожитковий мінімум для працездатної особи, встановлений на 2002 р. — 365 грн. У червні розмір реальної заробітної плати збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 18,6 %. Між тим, продовжує мати місце заборгованість із заробітної плати, зокрема за перше півріччя 2002 р. вона становила 24,7 млн грн. Таким чином, ознаки стабільності ще не означають сталого розвитку, для досягнення якого необхідно здійснити низку заходів. Заплановані державні заходи мають зважати на таку важливу проблему, як порушення принципу соціальної справедливості у сфері оплати праці, явно диспропорційне розшарування суспільства за доходами: у 1996 р. 10 % громадян з найвищими доходами отримали третину загальної суми всіх грошових доходів населення (Основні напрями соціальної політики держави на 1997—2000 роки: Затверджені Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. № 1166/97 // Урядовий кур'єр. — 1997. — ЗО жовтня). Не менш важливим чинником є співвідношення доходів з витратами і структура грошових витрат працівників. Зарубіжні економісти давно визнали, що саме витрати свідчать про розміри доходів, зокрема про заробітну плату, і поклали цю тезу в основу податкової політики. Податок сплачується не тільки з доходів, а й у певних випадках також з витрат (купівель). Однак податки — це сфера іншої галузі законодавства, хоч, як бачимо, оплата праці — це категорія, яка проведе нас не по одній сфері суспільних відносин. Обмежимося лише таким показни- Глава 11 Оплата праці
Є низка проблем і в системі організації заробітної плати: розміри зарплати практично відірвані від кінцевих результатів праці працівників і підприємств; недосконала диференціація оплати праці; не визначена роль мінімальної зарплати. Всі названі проблеми загострила платіжна криза, яка призвела багато підприємств до заборгованості з зарплати. Як зазначається у Посланні Президента України, нині має місце заниження вартості робочої сили. Практично повністю втрачено стимулюючу функцію заробітної плати, її вплив на розвиток виробництва. Економіка, базована на низькій вартості робочої сили, не забезпечує високих стандартів споживання, процесів нагромадження, якісного відтворення робочої сили (Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 червня). Таким чином, сучасне соціально-економічне становище у сфері оплати праці потрібно визначити як кризове, що вимагає негайних конструктивних перетворень з боку держави. В Основних напрямах соціальної політики на 1997—2000 роки і на період до 2004 року передбачено конкретні заходи щодо реформування оплати праці. Ці заходи охоплюють два напрями. Перший — заходи, спрямовані на стабілізацію рівня життя, вдосконалення оплати праці й грошових доходів населення, другий — заходи, спрямовані на погашення заборгованості з заробітної плати. Заходи, спрямовані на вдосконалення організації оплати праці, передбачають впровадження як загальних принципово нових положень, так і вдосконалення вже встановлених норм. Передусім необхідно впровадити у законодавство і правозастосовчу практику таке важливе положення, як забезпечення залежності розмірів оплати праці від особистого внеску працівника в кінцеві результати праці. Потрібно відразу ж зазначити, що проблема це не нова, і в директивних документах радянського періоду не раз проголошувалися наміри реалізувати названу залежність. Однак, як свідчать практика і наукові дослідження, вирішити таке завдання не просто. Це питання тісно пов'язане з вдосконаленням нормування праці, з ринком праці (рівнем безробіття) і соціальною психологією. Надалі, розглядаючи правові питання оплати праці, ми більш детально зупинимося на цьому. Не менш важливою часткою майбутньої роботи є встановлення на законодавчому рівні системи мінімальних соціальних стандартів, одним з яких є мінімальна заробітна плата. Тут також буде проведено комплекс реформ, спрямованих на зміну правової моделі її застосування в Україні. Тенденцію, яка намітилася, загалом можна охарактеризувати як звуження сфери застосування нормативу мінімальної заробітної плати як нормативу для розрахунку соціальних виплат. Для забезпечення погашення заборгованості з виплати заробітної плати передбачається запровадити механізм примусового спрямування доходів державних підприємств і організацій на погашення заборгованості; введення майнової відповідальності підприємств за несвоєчасну виплату нарахованої працівникам зарплати, передбачивши можливість аукціонного продажу основних фондів підприємств; посилення адміністративної і кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у нецільовому використанні коштів, призначених на виплату зарплати. Потрібно зазначити, що частину заходів із захисту прав працівників на оплату праці вже реалізовано у законодавстві. Прийнято законодавчі акти про індексацію грошових доходів населення, а також про порядок компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. До організаційно-правових засобів реалізації реформи належать такі: посилення ефективності механізму договірного регулювання оплати праці між роботодавцями і найманими працівниками через акти соціального партнерства; підвищення частки тарифу в середній заробітній платі до 50—60 %; посилення державного регулювання оплати праці стосовно підприємств і організацій державної форми власності тощо. У цілому в реалізації політики доходів першорядного значення набуває державне стимулювання прискореного зростання заробітної плати. Планується з 2003 р. запровадити новий, обов'язковий для всіх секторів економіки соціальний стандарт — регульований державою мінімум погодинної заробітної плати. Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1375/2000 затверджено Концепцію подальшого реформування оплати праці в Україні (Урядовий кур'єр. — 2001. — 11 січня). Передбачаєть- Глава 11 Оппата праці
11.2. Правове визначення поняття оплати праці. Структура і функції заробітної плати Правове регулювання оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з власниками підприємств, установ та організацій всіх форм власності й видів господарювання, а також з окремими громадянами на підставі трудового договору, здійснюється Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. (зі змінами і доповненнями), Кодексом законів про працю України — главами II, VI, VII, VIII, Законом України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (зі змінами і доповненнями), Законом України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 p., Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями України на 2002—2003 роки, а також іншими численними нормативно-правовими актами, колективними договорами й локальними положеннями конкретних підприємств. Потрібно підкреслити, що вказані акти регулюють оплату праці тільки найманих працівників, праця яких обумовлена укладенням трудового договору. Оплата праці інших працівників визначається угодою між роботодавцем і працівником (див. ст. 19 Закону України "Про підприємства в Україні"). До винагороди за працю власників, співвласників, членів господарських товариств, окремих підприємців правовий термін "оплата праці", "заробітна плата" не застосовується. їхньою винагородою за працю є прибуток (дохід), який розподіляється між співвласниками на підставі статуту або установчого договору шляхом укладеної угоди. Правове визначення заробітної плати міститься у ст. 1 Закону України "Про оплату праці": "Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудо- вим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства" (ст. 1 Закону України "Про оплату праці"). Ст. 94 КЗпП додає важливе доповнення до цього визначення, згідно з яким зарплата "максимальним розміром не обмежується". У законодавстві вживаються два терміни — "оплата праці" і "заробітна плата". Традиційно щодо оплати праці найманих працівників застосовується термін "заробітна плата", яким підкреслюється те, що грошова винагорода виплачується за витрачену працю, за роботу, яка виконана. Крім того, тут підкреслюється також результативність праці. Оплата праці залежить не тільки від результатів праці конкретного працівника, а й від результатів праці, прибутковості конкретного підприємства. У науковій літературі підкреслювалось, що заробітна плата має бути заробленою (Мартемьянов B.C., Скач-кова Г.С. Заработная и заработанная плата // Советское государство и право. — 1988. — № 3). Термін "оплата праці" застосовувався для винагороди за працю колгоспників, оскільки були істотні відмінності й у порядку нарахування, і у формах оплати їх праці. Застосовувався принцип нарахування оплати за підсумками господарської роботи колгоспу. Нині в законодавстві терміни "оплата праця" і "заробітна плата" застосовуються як синоніми. Однак видається все ж, що термін "оплата праці" більш широкий і його цільове призначення спрямоване на організацію оплати праці, регламентацію її окремих елементів І всієї системи правових засобів у цій сфері, тоді як термін "заробітна плата" спрямований на права працівника в трудових відносинах, на отримання грошової винагороди. Як правова категорія заробітна плата є грошовою винагородою, яка виплачується власником працівникові за працю у встановленому сторонами трудового договору розмірі й у межах, визначених законодавством, соціально-партнерськими угодами, колективним і трудовим договорами. Структурно заробітна плата складається з трьох частин: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, а також інші Глава 11 Оплата праці
Основна заробітна плата складається з винагороди за виконану роботу в межах встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, нормовані завдання, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок — для робітників і посадових окладів — для службовців. Крім вказаних видів заробітку, до фонду основної заробітної плати включаються також суми процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягу прибутків, отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у тих випадках, коли вони є основною заробітною платою; суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет, журналів, телеграфного агентства, видавництва, радіо, телебачення та інших підприємств і оплата їх праці, яка здійснюється за ставками (розцінками) авторської винагороди, нарахованої на даному підприємстві. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. До фонду додаткової заробітної плати входять доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Наприклад, надбавки за кваліфікаційну майстерність, за знання іноземної мови, за класність водіям, бригадирам за керівництво бригадою, персональні надбавки за роботу в шкідливих умовах праці; премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, за виконання акордних завдань у строк, за зменшення простоїв обладнання; винагороди за вислугу років, оплата разових робіт на підприємстві; оплата праці студентів під час проходження практики; оплата за роботу у вихідні й святкові дні; витрати, пов'язані з оплатою житла працівникам підприємства тощо. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — це виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Зокрема, сюди належать суми оплати вимушених відпусток з ініціативи роботодавця з частковим збереженням заробітної плати; оплата простою не з вини працівника, виплати працівникам, які брали участь у страйках; винагорода за підсумками роботи за рік; винагороди за відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції; одноразові заохочення, матеріальна допомога; суми соціальних і трудових пільг працівникам — додаткові відпустки, доплати до державних пенсій, оплата за навчання в навчальних закладах дітей працівників підприємства; вартість путівок для лікування і відпочинку або суми компенсацій замість путівок; суми прибутку, направлені на придбання акцій для працівників трудового колективу; кошти, направлені на викуп майна підприємства членами трудового колективу, за рахунок коштів підприємства тощо (див. Інструкцію зі статистики заробітної плати, затверджену наказом Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 р. № 323 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—12. — С. 444)). Необхідно відрізняти заробітну плату від винагороди, передбаченої цивільно-правовими договорами: підряду, доручення та ін. Заробітна плата становить собою оплату витрат живої праці у процесі суспільного виробництва, а винагорода за цивільно-правовими договорами — це оплата кінцевих результатів праці. Заробітна плата тісно пов'язана з нормуванням праці і являє собою оплату певної міри праці у заздалегідь визначеному розмірі. Найбільше розрізняють методи, які застосовуються державою для регулювання відносин з оплати праці. Так, якщо оплата праці за цивільно-правовими договорами встановлюється сторонами довільно, виходячи з розцінок, які складаються під впливом ринку, то в трудових відносинах Законом України "Про оплату праці" передбачені сфери державного і договірного регулювання оплати праці. Нарешті, держава встановлює важливий загальнодержавний соціальний стандарт — мінімальний розмір заробітної плати, який є обов'язковим для всіх роботодавців незалежно від форми власності й не може бути знижений ні в односторонньому порядку, ні за угодою з працівником. Що ж до гарантійних і компенсаційних виплат, то вони, строго кажучи, не є заробітною платою, оскільки мають інше цільове призначення, однак будучи включеними в єдиний організаційний та обліковий механізм, входять складовим елементом до системи організації оплати праці. Це положення передбачене і в Інструкції зі статистики заробітної плати. Тому доцільно в Глава 1 Оплата праці
Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, отримані в результаті їх господарської діяльності. Для установ і організацій, які фінансуються з бюджету, — це кошти, що виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, отриманого в результаті господарської діяльності, а також з інших джерел. Об'єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються відповідно до їхніх статутів. Оплата праці має бути так організована, щоб забезпечити функції, які на неї покладаються, — відновлюючу і стимулюючу. Відновлююча функція полягає в тому, що розмір заробітної плати тісно пов'язаний з рівнем життя населення, з таким важливим соціальним стандартом, як прожитковий рівень, який характеризує мінімально допустимі умови відновлення активного фізичного стану людини. Рівень заробітної плати багато в чому зумовлює купівельну спроможність працівників. За інформацією Статистичного бюро Європейської комісії індекс купівельної спроможності в Україні становить 17 % від прийнятої європейської норми. За даними Світового банку, 1/3 громадян України (понад 17 млн осіб) опинилися за межею бідності, а узагальнений рівень їх споживання на 10 % нижчий межі фізичного виживання (Лінецький С. Соціальні виплати // Юридичний вісник України. — 1998. — № 4. -— С. 3). У таких умовах важко говорити про відновлюючу функцію заробітної плати. На думку фахівців, особливість заробітної плати в Україні полягає в тому, що вона не є реальною платою за працю і не забезпечує відновлення робочої сили людини, її здатності до праці (Квин Е. Сущность заработной платы и особенности ее проявления в Украине // Предпринимательство. Хозяйство и право. — 1999. — №1. — С. 27).
|
чала надання відпусток працівникам без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням, у порядку, визначеному колективним договором, у разі простою підприємства. Водночас ч. З ст. 84 КЗпП, яка передбачає аналогічне право роботодавця, скасовано не було. Це дало можливість підприємствам продовжувати примушувати працівників погоджуватися на такі відпустки, при цьому посилаючись на ст. 84 КЗпП. Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю з цього приводу видав 15 лютого 2001 року Роз'яснення № 10-171 (Все про бухгалтерський облік. — 2001. — № 17. — 23 лютого). Стосовно правомірності надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням на підставі частини третьої статті 84 КЗпП Департамент роз'яснив таке. Пунктом З Постанови Верховної Ради України від 15 листопада 1996 р. № 505 "Про порядок введення в дію Закону України "Про відпустки" передбачено, що до приведення законодавства у відповідність до Закону України "Про відпустки" застосовуються закони та інші нормативно-правові акти в частині, що не суперечить цьому Закону. Тому після 18 листопада 2000 р., тобто з часу набрання чинності Законом України від 2 листопада 2000 р. "Про внесення змін до Закону України "Про відпустки", враховуючи пріоритетність останніх змін, внесених до законодавства, надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин на підставі частини третьої статті 84 КЗпП України чи колективного договору неможливе, оскільки це суперечить Закону України "Про відпустки". Працівники, яким до набрання чинності Законом України від 2 листопада 2000 р. "Про внесення змін до Закону України "Про відпустки" (до 18 листопада 2000 р.) надано відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у зв'язку з простоєм у порядку, визначеному колективним договором, можуть перебувати в такій відпустці до терміну її закінчення.
Впливовий британський щотижневик "Економіст" у випуску від 5—6 листопада 1999 р. опублікував порівняльні дані економічного розвитку держав Східної та Центральної Європи. За підсумками аналізу динаміки обсягів реального ВВП Україна займала останній щабель серед держав регіону — її ВВП становив 43 % ВВП 1990 p., тоді як цей показник у Польщі дорівнював 150 %, в Угорщині — 118, у Чехії — 105 % (Праця і зарплата. — 1999. — № 33. — Грудень).
ком: у країнах з розвиненою ринковою економікою наймані працівники витрачають на придбання продуктів харчування і промислових товарів 25—ЗО % заробітної плати, тоді як в Україні цей показник дорівнює 70—80 % (Праця і зарплата. — 1998. — № 15. — Серпень. — С 11).
ся удосконалення як державного, так і колективно-договірного регулювання оплати праці. При цьому політика захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати має будуватися на принципах дотримання міжнародних стандартів у цій сфері, передбачених Конвенціями і Рекомендаціями МОП.
новому Трудовому кодексі норми про гарантії і компенсації включити до єдиного розділу "Оплата праці".
