РАБОЧАЯ ПРОГРАММА ДИСЦИПЛИНЫ 8 страница

З цього приводу є й інші думки. В юридичній літературі спо­ри про встановлення умов праці називаються спорами непозов-ного характеру, оскільки йдеться не про відновлення порушено­го права (законного інтересу), а про встановлення нового права (див. Трудовое право: Учебник / Под ред. проф. О.В.Смирно­ва. — М., 1996. — С. 316). Отже, такі спори не можуть бути пред­метом судового розгляду. Така думка видається нам правильною, оскільки в цьому разі спосіб розгляду трудового спору виводиться з принципово іншої їх сутності, на відміну від спорів юридич­них, і відповідає зарубіжній юридичній практиці у цій сфері. Щоправда, і в економічному спорі є юридична сторона, — певна процедура його вирішення. Такі спори з приводу порушення юридичної процедури мають бути віднесені до судового способу розв'язання.

Колективні трудові спори виникають між колективними суб'єктами — колективами найманих працівників підприємства, галузі тощо і окремим роботодавцем або організаціями робото­давців та їх об'єднаннями. Ці спори мають значні особливості щодо предмета спору, суб'єктного складу, способу їх розгляду, вони

регулюються спеціальним актом — Законом України "Про по­рядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Норми про порядок вирішення колективних трудових спорів утворюють окремий правовий інститут "колективні трудові спо­ри", який входить до складу колективного трудового права.

Норми трудового права, які визначають порядок розгляду інди­відуальних трудових спорів, утворюють у сукупності окремий процесуальний інститут "індивідуальні трудові спори", який входить до частини індивідуального трудового права. Його при­значення полягає у встановленні фактичного обсягу прав і обо­в'язків сторін, що сперечаються, в усуненні перешкод для їх ре­алізації, поновленні порушених прав. Забезпечуючи суворе до­тримання і виконання норм матеріального трудового права, про­цесуальні норми слугують зміцненню трудових відносин.

Індивідуальні трудові спори вирішуються в порядку, передба­ченому главою XV КЗпП України "Індивідуальні трудові спо­ри", який регламентує такі способи розгляду індивідуальних тру­дових спорів.

1. Розгляд трудового спору у комісії з трудових спорів
(ст. 223—230 КЗпП);

2. Розгляд трудового спору в судовому порядку (статті 55, 124
Конституції, ст. 231—234 КЗпП);

3. Особливий порядок розгляду трудових спорів окремих ка­
тегорій працівників (ст. 222 КЗпП).

При розгляді індивідуальних трудових спорів слід керувати­ся керівними постановами Пленуму Верховного Суду України: "Про практику застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. №9 (Юридичний вісник України. — 1996. — №48); "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9 (зі змінами, внесе­ними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 4, від 26 жовтня 1995 р. № 18 та від 25 трав­ня 1998 р. № 15) (Постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни в кримінальних та цивільних справах. — К., 1995. — С. 373; Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 3); "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 4 (зі змінами і доповненнями) (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. 1965— 1985. — К., 1995. — Ч. 1. — С. 31); "Про практику застосуван-

Глава 17

Індивідуальні трудові спори

 

ня судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 p. № 13 (Праця і зарплата. — 2000. — № 13. — Квітень).

Порядок, передбачений главою XV КЗпП поширюється на працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми трудового договору, форми власності, виду діяльності та галузевої належності. Цей порядок не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів гро­мадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

Особливий порядок розгляду трудових спорів окремих кате­горій працівників — суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, — встановлюється спеціаль­ним законодавством (ст. 222 КЗпП).

17.2. Порядок вирішення трудових спорів у КТС

За загальним правилом, встановленим у КЗпП, індивідуальні трудові спори вирішуються судом після їх розгляду у КТС. Тоб­то первин н им о рганом розгляду індипідупльних трудових спорів BHCTynaeJCTC (крім тих випадків, коли спір вирішується тільки судом). Водночас слід пам'ятати, що Конституція України надає право кожному громадянинові безпосередньо звернутися до суду за захистом порушеного права і працівник може звернутися безпосередньо до суду, обминаючи КТС.

Комісія з трудових спорів (КТС) є спеціальним органом, який створюється на кожному підприємстві для розгляду індивідуаль­них трудових спорів. Переважна більшість трудових спорів може розглядатися в КТС за заявою працівника або роботодавця.

КТС створюються безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях і розглядають трудові спори працівників, які працю­ють на цих підприємствах, в установах і організаціях. Згідно зі ст. 223 КЗпП комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, уста­нови, організації всіх форм власності з числом працюючих не менш як 15 осіб. Якщо на підприємстві працює менше 15 осіб, то КТС там не створюється і працівник звертається із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень КТС визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. 1 Ери цьому кіль­кість робітників у складі КТС ПІДПРИЄМСТВІ повинна бути не менше половини її складу. Це правило не імиїїіфюється на уста­нови та організації. КТС обирає зі свого гкп,ід\ тл ову, його за­ ст упників і секретар я комісії.

" За рішенням загальних зборів (конференції) трудового колек­тиву КТС можуть бути створені у цехах та інших:ім;і;югічних підрозділах. Ці КТС обираються колімстшшмп підрозділім і діють на тих же підставах, що й КТС підприємств, установ, організацій,у них можуть розглядатися спори в межпх повноважень цих підрозділів.

Організаційно-технічне забезпечення КТС, зокрема надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої техніки, необхід­ної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка і видача копій рішень тощо, здійснюється власником_або_уповноваженим ним оргаїшм-

КТС підприємства, установи, організації має печатку встанов­леного зразка.

^Працівник може звернутися до КТС у 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Власник або уповноважений ним орган не може зверну­тися до КТС. В інтересах працівника право звернення із заявою до КТС надано прокуророві або органу профспілкової організації, членом якої є працівник. У разі пропуску з поважних причин установленого строку, КТС може його поновити.

КТС зобов'язана розглянути трудовий спір у 10-денний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або упов­новаженого ним органу. Якщо працівник відсутній, то спір може бути розглянутий лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або, за вибором працівника, інша особа, в тому числі адвокат.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засі­дання комісії, розгляд заяви відкладається до наступного засі­дання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з

Глава 17

Індивідуальні трудові спори

 

розгляду, що не позбавляє працівника права знову подати заяву в межах 3-місячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Засідання КТС вважається правомочним, якщо на ньому при­сутні не менше ²/₃ обраних до її складу членів. На засіданні ведеться протокол, який підписується головою або його заступ­ником і секретарем.

КТС приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. У рішенні зазначаються: повне найменування підприєм­ства, установи, організації; прізвище, ім'я та по батькові праців­ника, який звернувся до комісії, і дата розгляду спору; сутність едору; прізвища членів комісії, власника або представників упов­новаженого ним органу; результати голосування і мотивоване рішення комісії. У 3-денний строк копії рішення вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний викона­ти рішення КТС у 3-денний строк по закінченні 10 днів, перед­бачених на його оскарження. Однак рішення про відновлення на роботі незаконно переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню.

Якщо власник або уповноважений ним орган не виконує рі­
шення КТС у встановлений строк, комісія видає працівникові
посві^е^шя^^ц^ща^^ У посвідченні вка-

зуються: найменування органу, який виніс рішення щодо тру­дового спору, дати його прийняття і видачі посвідчення; прізви­ще, ім'я та по батькові працівника; рішення по суті спору. По­свідчення засвідчується підписом голови або заступника голови КТС та печаткою КТС.

Відповідно до ст. 349 Цивільно-процесуального кодексу Украї­ни посвідчення комісії по трудових спорах підприємств, установ, організацій належить до в иконав чих документів. Виконання рішень покладається на де ржавних виконавців.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше 3-місячно­го строку, державний виконавець виконує рішення КТС у при­мусовому порядку. У разі пропуску працівником установленого строку з поважних причин, КТС, що видала посвідчення, може поновити цей строк.

У разі незгоди з рішенням КТС працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду

в 10-денний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засі­дання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підста­вою відмови у прийнятті заяви. Визнашпи причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і ровглянути спір по суті, У разі, коли пропущений строк не буде поновлено,заява не розглядається, і залишається в силі рішення КТС.

Слід мати на увазі, що Пленум Верхомного * 'уду України в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 p. № 9 "Мри ваОТОСування Кон­ституції України при здійсненні правосуддя" роі'яоиив,що суд

НЄ ВПраВІ ВІДМОВИТИ ОСОбІ В ПРИЙНЯТТІ ПОЗОВНО І.ШИК И.ЦИНІЄ З ТІЄЇ

підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті л пгрглЬмчепому законом досудовому порядку (Вісник- Иеихоштго Суду Украї­ни. — 1998. — №3).

У літературі зазначалася низькії сч|мчсі ивність діяльності КТС (див., напр., Яресько А. Доцільність функціонування комісій по трудових спорах // Право України. - 1998. — №4. — С. 53— 55, 66; Чанишева Г., Фадєєнко А. Розгляд судами справ у спорах, що виникають з трудових правовідносин (окремі питання) // Право України. — 1998. — № 8. - С. 58—63). Як свідчить практика, працівники з різних причин рідко звертаються до КТС. На багатьох підприємствах (перенажно недержавних) КТС взагалі не обираються. Так, у 1998 р. перевірками, проведеними Державною інспекцією праці, на більш як 460 підприємствах різних форм власності встановлено, що комісії з трудових спорів створено лише на кожному другому підприємстві. Здебільшого вони обираються не загальними зборами, конференцією, а утво­рюються наказами керівників підприємств (Праця і зарплата. — 1999. — № 5 (165). — Березень).

17.3. Судовий порядок розгляду трудових спорів

Судовий захист є найважливішою юридичною гарантією прав і свобод людини та громадянина. Конституційний Суд України у своєму рішенні щодо офіційного тлумачення статті 55 Консти­туції України зазначив, що частину 1 статті 55 Конституції Украї­ни треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у здійсненні правосуддя, якщо громадянин України, іноземець, особа без гро-

Глава 17

Індивідуальні трудові спори

 

мадянства вважають, що їх права, свободи порушено або пору­шуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (див. Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р. № 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян Процєнко P.M., Ярошенко П.П. та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України).

Відповідно до ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здій­снюється виключно судами і не допускається делегування функ­цій судів, а також надання цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Конституційний Суд дав офіційне тлума­чення частини 2 статті 124 Конституції. Положення цієї статті необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повнова­ження вирішувати спори про права та інші правові питання, по­ширюються на всі правовідносини, що виникають у державі. До правовідносин, на які поширюється юрисдикція судів, належать також правовідносини, що виникають з індивідуальних трудо­вих спорів.

На розвиток положень ч. 2 ст. 124 Конституції про поширен­ня судового захисту Верховний Суд України в п. 2 постанови Пленуму від ЗО травня 1997 р. № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" роз'яснив судам, що вони не вправі з часу введення в дію Конституції відмовля­ти фізичним чи юридичним особам у прийнятті до судового роз­гляду заяв і звернень. При цьому він звернув увагу на те, що коло прав та свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією, не є вичерпним (див. Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. — 1998. — № 1. — С 242).

У місцевих судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівника чи власника або уповноваженого ним органу, якщо вони не згодні з рішенням КТС підприємства, установи, органі­зації (підрозділу); 2) прокурора, якщо він вважає, що рішення КТС суперечить чинному законодавству.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 15 внесено зміни і доповнення до п. З постанови Пле­нуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9, в якому зазначається, що за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах.

У статті 232 КЗпП передбачено перелік спорів, які можуть розглядатися тільки в судах. Безпосередньо в місцевих судах розглядаються спори за заявами:

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по
трудових спорах не обираються;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав
припинення трудового договору, зміну дати і формулювання
причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або ви­
конання нижчеоплачуваної роботи;

3) керівника підприємства, установи, організації (філії, пред­
ставництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його
заступників, головного бухгалтера підприємств, установ, органі­
зацій, його заступників, а також службових осіб митних органів,
державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні
звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби
та органів державного контролю за цінами; керівних працівників,
які обираються, затверджуються або призначаються на посади
державними органами, органами місцевого самоврядування, а
також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями
громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання при­
чини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час ви­
мушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень;

4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодуван­
ня працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству,
установі, організації;

5) працівників у питанні застосування законодавства про пра­
цю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було
вирішено власником або уповноваженим ним органом і проф­
спілковим органом підприємства, установи, організації (підрозді­
лу) в межах наданих їм прав.

Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються та­кож спори про відмову у прийнятті на роботу:

1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення
з іншого підприємства, установи, організації;

2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний за­
клад і в установленому порядку направлені на роботу на дане
підприємство, в установу, організацію;

3) виборних працівників після закінчення строку повнова­
жень;

Глаза 17

Індивідуальні трудові спори

 

4) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років
або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини
віком до чотирнадцяти років;

5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на
роботу;

6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган
відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти тру­
довий договір.

Після прийняття Конституції України Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 "Про практику розгляду трудо­вих спорів" роз'яснив, що в суді можуть розглядатися справи за позовами будь-яких осіб, які вважають, що їм відмовлено в укла­данні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП.

Трудове законодавство передбачає такі строки позовної дав­ності у трудових спорах. Згідно зі статтею 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпо­середньо до районного (міського) суду в 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Законом від 11 липня 2001 р. цю статтю було доповнено но­вим положенням: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шко­ди. Цей строк застосовується і при зверненні до суду вищестоя­щого органу або прокурора.

У разі пропуску з поважних причин вказаних строків суд може їх поновити.

17.4. Порядок поновлення працівника на роботі та оплата вимушеного прогулу

У разі звільнення без законної підстави або незаконного пе­реведення на іншу роботу працівник поминем Оутп поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При Винесенні рішення Про ПОНОВЛвННЯ 11М [ніімп'І орган, ЯКИЙ

розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоїн про випла­ту працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогу­лу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівни­ка, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення непра­вильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити фор­мулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності до формулювання чинного законодавства та з по­силанням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправиль­не формулювання причини звільнення в трудовій книжці пере­шкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розгля­дає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконан­ня рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлен­ня на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звіль-

Глава 17

Індивідуальні трудові спори

 

ненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок по­крити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'яз­ку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покла­дається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушен­ням закону або якщо власник або уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

На практиці мають місце випадки, коли одночасно з позовни­ми вимогами про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати під час вимушеного прогулу позивачем подаються вимо­ги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В окре­мих випадках суди ці вимоги задовольняли, в інших — у позо­вах про відшкодування моральної шкоди відмовляли, посилаю­чись на те, що вони не передбачені законом, зокрема ст. 235 КЗпП. Пред'являючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, пози­вачі у ряді випадків посилаються на ст. 56 Конституції.

Однак положення ст. 56 Конституції про право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого само­врядування матеріальної або моральної шкоди, завданої незакон­ними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, на права й обов'яз­ки сторін у трудових правовідносинах не поширюються. У вка­заній статті не йдеться про відповідальність сторін трудового до­говору, в ній вказано інших суб'єктів. Тому не можна вважати, що у випадках незаконного звільнення або іншого порушення трудових прав можна покласти на власника обов'язок відшко­дувати працівнику моральну шкоду на підставі ст. 56 Консти­туції.

До 24 грудня 1999 р. обов'язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду працівникові був передбачений лише в одному випадку — якщо небезпечні або шкідливі умови праці призводили до моральної втрати потер­пілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, і вима­гали від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 173-1 КЗпП, ст, 12 Закону України "Про охорону праці", п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодуван­ня моральної (немайнової) шкоди").

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 31 бе­резня 1995 р. роз'яснив судам, що за чинним аііконодавством обов'язок з відшкодування моральної шкоди, заподіяної у сфері трудових відносин, настає у випадках, коли ці¹ було передбачено умовами укладеного сторонами контри кту (п. ІН 11 < >ложення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівника, затвердженого постлікикио Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 р.) або коли така шкода є наслідком небезпечних чи шкідливих умов праці (ст. 173-1 КЗпП) (Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995— 1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. — 1998. — № 8. — С. 10—11).

Законом України "Про внесення;шін до Кодексу законів про працю України" від 24 грудня 1999 р. ст. 173-1 виключено, а КЗпП доповнено новою ст. 237-1, яка закріплює загальний обо­в'язок власника відшкодувати моральну шкоду працівнику в трудових відносинах. Згідно із зазначеною статтею, відшкодуван­ня власником або уповноваженим ним органом моральної шко­ди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його закон­них прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Частина 2 статті 237-1 передбачає, що "Порядок відшкодування моральної шкоди визначається зако­нодавством". Отже, КЗпП вимагає прийняття додаткової норми або норм про порядок відшкодування моральної шкоди. Із за­кону неясно, який орган має встановити такий порядок.

Питання відшкодування моральної шкоди розглядалося у темі "Матеріальна відповідальність сторін трудового договору". На­гадаємо, що на сьогодні порядок визначення моральної шкоди встановлено Законом України "Про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності". Закон встановлює, що сума страхової виплати за мораль­ну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку і не може перевищувати 200 розмірів мінімальної заробітної плати, вста­новленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших стра­хових виплат. Цей порядок стосується лише випадків ушко­дження здоров'я. Щодо інших випадків, які можуть спричини-

Глава 17

Індивідуальні трудові спори

 

ти моральну шкоду в трудових правовідносинах, порядок відшко­дування не визначений. Таким чином, переміщення статті про відшкодування моральної шкоди у главу про розгляд індивіду­альних трудових спорів реально нічого не змінило в аспекті більш повного захисту прав працівника.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимо­ги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час вико­нання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який роз­глядає спір, має право винести рішення про виплату працівни­кові належних сум без обмеження будь-яким строком.

За загальним правилом у трудових справах не допускається поворот виконання рішення. У разі скасування виконаних су­дових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або пода­них ним підроблених документах.

З цих же підстав допускається стягнення з працівників сум, виплачених їм відповідно до раніше прийнятого рішення комісії по трудових спорах при повторному розгляді спору.

У разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобо­в'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, органі­зації, а у відповідних випадках — правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає праців­ника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. Зайнятість такого працівника забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".