У Мілані на початку 313 р. було укладено шлюб Лікінія з сестрою
Константина Констанцією. Перебуваючи там, август Лікіній та йо-
го співправитель на Заході август Константин оприлюднили едикт
про становище християн. Цей едикт, що називається Міланським,
став найважливішим для розвитку Церкви законом.
Сам текст документа до нас не дійшов. Однак він зберігся
в християнського письменника Лактанція у формі написаного по-
латинському рескрипту Лікінія, виданого на ім'я префекта Ніко-
мідії. Грецький же переклад латинського оригіналу вміщений
Євсевієм Кесарійським у його «Церковній історії». Ось його текст:
"Ще раніше вважаючи, що свободи в релігії не належить
піддавати утискам, що, навпаки, треба надавати права дбати про
Божественні предмети розумові й волі кожного, на власний його
розсуд, ми наказали й християнам пильнувати віри, згідно з обра-
ною ними релігією. Але позаяк у тому указі, яким надавалося їм
таке право, була насправді при цьому ще поставлена низка різних
умов, то, можливо, деякі з них невдовзі по тому зустріли перешко-
ду такому дотриманню. Коли ми прибули щасливо до Медіолана,
ми — Константан авґуст і Лікіній авґуст — піддали обговоренню
все, що стосувалося громадської користі й благополуччя, то серед
іншого, що здавалося нам для багатьох людей корисним, особли-
во ми визнали потрібним видати ухвалу, спрямовану до під-
тримання страху й побожності до Божества, а саме дарувати
Euzebiusz z Cezarei. Historia Kościelna. О Męczennikach Palestyn-
skich. — S. 407.
(с.153)
Новий Рим
християнам і всім свободу дотримуватися тієї релігії, яку кожен
бажає, аби Божество, що перебуває на небі, могло бути милости-
ве й прихильне до нас і до всіх, хто перебуває під нашою владою.
Отже, ми ухвалили, керуючись здоровим і найправильнішим мір-
куванням, прийняти таке рішення, щоб узагалі нікого не позбав-
ляти свободи дотримуватися пильнованої християнами віри і щоб
кожному була надана свобода дотримуватися тієї релігії, яку сам
уважає найкращою для себе, щоб верховне Божество, шановане
нами за вільним переконанням, могло виявляти до всіх звичайну
милість і благовоління до нас.
Тому належить твоїй честі знати, що ми побажали, щоб
після цілковитого скасування всіх обмежень, які можна бачити
й у наданому тобі раніше указі щодо християн, щоб це було ска-
совано, і тепер кожен з тих, хто хоче дотримуватися релігії хрис-
тиян, міг робити це вільно й безперешкодно, без будь-якого для
себе утиску й ускладнення. Оголосити це з усією докладністю для
твого попечительства ми визнали за потрібне, щоб ти знав, що ми
і християнам дарували права вільного й необмеженого дотриман-
ня своєї релігії. Бачивши ж, що їм це дозволено нами, твоя честь
зрозуміє, що й іншим також надана, задля спокою нашого часу,
подібна ж свобода в дотриманні своєї релігії, так щоб кожен мав
право вільно обирати й шанувати те, що йому завгодно; це нами
поставлено з тією метою, щоб не здавалося, що нами завдано яко-
го-небудь збитку якомусь культові чи релігії.
Окрім того, стосовно християн ми ухвалюємо, щоб ті міс-
ця, в яких раніше вони звичайно мали зібрання, про які в попе-
редньому указі до твоєї честі було зроблено відому постанову, як-
що вони виявляться купленими в попередній час якимись особами
чи в державної скарбниці, чи в когось іншого, — ці особи негайно
й без вагань повернули б християнам безкоштовно й без вимоги
якоїсь оплати; як теж і ті, хто дістав ці місця в дарунок, якомога
швидше віддадуть їх християнам. При цьому й ті, котрі купили ці
місця, й ті, котрі дістали в дарунок, якщо вони шукатимуть чогось
від нашого благовоління, нехай звернуться до місцевого епарха,
щоб і вони з нашої ласки не лишилися без задоволення. Усе це
повинно бути передано, за твого сприяння, товариству християн
негайно, без будь-якого зволікання. І оскільки відомо, що христия-
ни мали у володінні не тільки місця, де вони звичайно збиралися,
але й інші, що складали власність не окремих осіб, але їхніх цер-
ков, усе це в силу закону, котрий ми вище визначили, ти нака-
жеш віддати християнам, тобто їхньому товариству й зібранням
їх, без якогось сумніву й заперечення, з дотриманням саме вказа-
(с.154)
Розділ 3. Рах Romana
ного вище правила, щоб ті, котрі безкоштовно повернуть їх, спо-
дівалися одержати винагороду від нашої доброти.
У всьому цьому ти повинен надати названому вище това-
риству християн усе можливе сприяння, аби повеління наше бу-
ло виконане в найшвидшому часі, щоб і в цьому виявилася
турбота нашої милості про громадський спокій і тоді, з огляду на
це, як було вище зазначено, Боже до нас благовоління, такою ве-
ликою мірою вже випробуване нами, хай перебуває завжди, спри-
яючи нашим успіхам і загальному благополуччю. А щоб цей
милостивий закон наш міг стати всім відомим, написане нами тут
ти повинен у своєму публічному оповіщенні виставити всюди
й довести до загальної відомості, щоб цей закон нашої милості ні
для кого не залишався в невідомості" 44.
За Міланським едиктом, забезпечуються паритетні майнові
й громадянські права поган і християн. Клир набув привілеїв, що
їх досі мали тільки поганські жерці. Єпископам було надано пра-
ва сенаторів. Уперше держава фактично визнала поділ людського
життя на самостійні сфери: політику й релігію, державу й Церкву.
Таким чином, у Міланському едикті закладалися зародки ідеї сво-
боди совісті.
Міланський едикт проголошував свободу культу, тобто
зовнішніх форм богошанування; держава не пов'язує себе більше
із жодною з форм богошанування винятково. У тому новому релі-
гійно-філософському монотеїзмі, представником якого був Кон-
стантин до свого навернення, усі зовнішні форми релігії, культи
всіх богів здіймаються тією чи тією мірою до одного Вищого Бо-
жества і є, зрештою, "відносні".
Хрещення імператора
Майже до кінця життя Константан залишався "оголошеним", не
приймаючи хрещення. Він ніби стоїть понад окремими релігіями.
При цьому імператор зберігає за собою титул "верховного понти-
фіка" (pontifex maximus), тобто глави поганської спільноти. Він
виховує дітей у християнському дусі, але сам зважується на хре-
щення лише 337 р. під час важкої хвороби в Нікомідії, передчу-
ваючи смерть. Його хрестить єпископ Євсевій Нікомідійський.
До Нікейського собору Константан ухиляється від втручан-
ня до справ Церкви, передає їх на собори в Римі 313 р., Арле
Цит. за: Поснов М. Э. История христианской Церкви (до разделения
Церквей -1054 г.). — С. 256-258.
Анджей Сапковский
