Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів

Ефективність процесу навчання залежить від психо­логічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної ді­яльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчан­ня, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фі­зіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосереди­тися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.

Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність уч­нів, педагоги повинні використати такі сприятливі момен­ти позитивного ставлення учнів до навчання: наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються; наукові знання, вміння і на­вички практично значущі для учня в різних життєвих си­туаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом; висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло навчальної діяльності учнів; ко-

Суть процесу навчання 87

лективний характер навчальної діяльності створює спри­ятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце се­ред однолітків; почуття власної гідності є важливою пере­думовою позитивного ставлення до навчання; успіхи в нав­чанні спонукають до навчальної діяльності; справедлива оцінка здобутків учня в кавчанні стимулює його позитив­не ставлення до навчання.

Дитина за своєю природою — істота допитлива, праг­не пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уя­ва, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є за­порукою успішного навчання в школі.

Існують два типові варіанти навчальної діяльності учня:

1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом
учителя (прийняття пропонованих ним навчальних зав­
дань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для
розв'язання поставлених завдань; регулювання навчальної
діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз
результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керів­
ництвом учителя);

2. Навчальна діяльність здійснюється учнем самостій­
но (планування або конкретизація завдань своєї навчаль­
ної діяльності; планування її методів, засобів і форм; са­
моорганізація навчальної діяльності; саморегулювання
навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).

Внутрішній процес засвоєння знань складається з та­ких ланок: сприймання — осмислення і розуміння — уза­гальнення — закріплення — застосування на практиці.

Сприймання — відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.

Цьому передує: підготовка учнів до участі в процесі нав­чання; формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного тла; опора на попередні знання І досвід; зосередження ува­ги учнів на об'єкті пізнання. Така підготовка позитивно впливає на навчально-пізнавальну діяльність учнів. Тому но­вий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід «очистити» цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно са­мостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, відмін­ну від структури інших одиниць інформації.

Найважливіше на цьому етапі — перше враження уч­ня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в

88 Теорія освіти І навчання (дидактика)

його свідомості. Тому воно повинно бути правильним. Го­ловну увагу слід зосередити на візуальній подачі нав­чальної інформації (90% отримуваної людиною інфор­мації - зорова).

Осмислення навчального матеріалу — процес мислительної ді­яльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей пред­метів, явищ і процес/в та формулювання теоретичних понять, ідей, законів.

Розуміння — мислительний процес, спрямований на виявлення
істотних рис, властивостей / зв'язків предметів, явищ і подій дійс-

ності.

Без глибокого проникнення в сутність процесу або яви­ща неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес складається з таких етапів: усвідом­лення, осмислення, розуміння (осягнення). Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального ма­теріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.

Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до за­
гального або в\д менш загального до більш загального знання, а
також продукт розумової діяльності, форма відображення загаль-
них ознак і якостей явищ дійсності.

Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний характер не­істотних ознак позначається на характері та ефективності пізнавальної діяльності учнів.

На особливу увагу заслуговує абстрагування (процес мисленого виділення одних ознак конкретного предмета з численних інших ознак). Розрізняють два види абстрагу­вання: виокремлення істотних ознак (позитивне абстрагу­вання), виокремлення і відхилення неістотних ознак (не­гативне абстрагування). У деяких випадках осмислення й узагальнення залежать від уміння вчителя поєднувати по­зитивне і негативне абстрагування.

Повнрцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, ана­логії та доведення. На цьому етапі відбувається система­тизації навчального матеріалу, в основі якої — класифі­кація фактів, явищ, процесів.

Суть процесу навчання 89

Закріплення знань, умінь І навичок — спеціальна робота вчите­ля щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння уч­нями навчального матеріалу.

Запам'ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достат­ньо, щоб учень вільно ним володів. Тому вчитель прово­дить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від кількості та якості цього матеріалу, а також від емоцій­ного стану учнів. Важливе значення має первинне, поточ­не і узагальнювальне повторення.

Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати пев­ну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійс­нюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам'ятовування.

Застосування знань, умінь І навичок — перехід від абстрактного до конкретного.

Воно реалізується у виконанні різноманітних вправ, са­мостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін. Міцному засво­єнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні варіатив­них завдань. Особливе значення для повноцінного засто­сування знань на практиці мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться ви­користовувати комплекс знань із різних навчальних пред­метів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності й творчої ініціативи.

Мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спону­кає учня вчитися. Він безпосередньо впливає на його став­лення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності учнів кла­сифікують як пізнавальні та соціальні.

Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі нав­чання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумо­вій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навко­лишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й на­вички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

Пізнавальний інтерес може бути зумовлений самим змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уро­ці, стосунками між учителем і учнями. Він формується

90 Теорія освіти і навчання (дидактика)

завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікаво­му викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню нав­чальної дискусії, пізнавальних ігор.

Соціальні мотиви навчальної діяльності за своїм похо­дженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані з широкими суспільними взаємовідно­синами дітей (широка соціальна мотивація), а саме: соці­альні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви тривожності, мотиви, пов'язані з потребою у само- вихованні.

К. Ушинський, наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів навчання, писав: «Як отрути, як во­гню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або за­бути в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю»¹.

Народна педагогіка про процес навчання

Наука не пиво: в рот не віллєш. Нема науки без муки. Гарно того вчити, хто хоче знати. Доки не намучишся, доти не научишся.

 

Література

Блага К., Шебек М. Я — твой ученик, ты — мой учитель. — М.. 1991. Дидактика современной школы/ Под ред. В.А. Онищука. — К., 1987. Концепція середньої загальноосвітньої школи України. — К.. 1990. Леонтьев А. Н. Потребности, мотивы и эмоции. — М., 1971. Маркова А. К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте — М., 1983.

Оконь В. Введение в общую дидактику. — М.. 1990.

 

¹ Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні. Вибр. пед. твори: У 2-х т. — Т. І. — С. 318,

 

2.2. Зміст освіти в національній школі