Прогресивна педагогіка в Росії на початку XX ст.

Видатним представником прогресивної російської пе­дагогіки початку XX ст. був відомий учений у галузі анатомії та фізіології, лікар, основоположник системи фі­зичного виховання в Росії Петро Францович Лесгафт (1837—1909).

Педагогічним проблемам він присвятив такі свої пра­ці: «Керівництво з фізичної освіти дітей шкільного віку», «Про ігри та фізичне виховання в школах», «Сімейне ви­ховання дітей і його значення» та ін. П. Лесгафт дбав про створення нової школи, яка давала б справді наукову, пов'язану з життям освіту; використання активних мето­дів навчання, що «будили б думку» учнів; всебічний гар­монійний розвиток молодого організму; нерозривний зв'я­зок фізичного виховання з розумовим, моральним, трудо­вим та естетичним; рівне право жінок на освіту тощо. Значну роль відіграли праці П. Лесгафта з питань вихо­вання дітей раннього і дошкільного віку. У праці «Сімейне виховання дитини і його значення» запропонована ним теорія сімейного виховання пронизана великою любов'ю до дітей. На його думку, дитина не народжується ні доб­рою, ні злою, ні поетом, ні музикантом, а стає тим чи тим завдяки вихованню. «Зіпсованість» дитини — здебільшого результат не вродженої розумової чи моральної тупості, а педагогічних помилок вихователів.

На думку Лесгафта, у шкільному віці вплив школи мо­гутніший за вплив сім'ї, і школа може і повинна виправ-

478 3 історії педагогіки

Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—ХХст.)

 

ляти помилки сімейного виховання. Прагнучи до всебіч­ного гармонійного виховання, вона повинна, озброюючи учнів науковими знаннями, розширювати їх розумовий кругозір, розвивати мислення, формувати морально пра­вильні уявлення про значення людської особистості, про правду і справедливість, зміцнювати їхню волю й само­стійність та ін.

П. Лесгафт розробив і систему фізичного виховання. Основним засобом фізичної освіти вважав фізичні вправи: прості вправи; вправи у пересуванні з місця; вправи в ки­данні; складні вправи із збільшенням напруги; вправи в більш точному розрізненні просторових відносин і часу; ручна праця.

Високі вимоги П. Лесгафт висував до вчителя, який повинен знати і розуміти дитину.

Відомий педагог і психолог Павло Петрович Блонсь-кий (1884—1941) обстоював самостійність педагогіки як науки. На його думку, педагогічна теорія повинна мати всі характеристики наукового знання: концептуальність, чіт­кий понятійний апарат, власні методи дослідженя. Він розробив такі методи педагогічного дослідження: опиту­вання, анкетний метод; тестування; тривале спостережен­ня; статистичний метод. Визначаючи місце виховання в розвитку особистості, дійшов висновку, що спадковість є одним із чинників розвитку людини, але вирішальна роль належить вихованню. Ідеалом виховання має стати люди­на, в якій поєднувалися б знання про природу, суспільст­во, здоров'я, вміння пізнавати і перетворювати дійсність, моральна чистота, багатство естетичних почуттів. Завдан­ня школи — навчити жити, виробити в учнів уміння і ба­жання здобувати знання впродовж життя, озброїти їх уміннями і навичками самоосвіти, «робити свою освіту».

П. Блонський був прихильником активних методів навчання, що ґрунтуються на інтересі дитини й на орга­нізації її самостійної діяльності. Провідним вважав дослід­ницький метод, який охоплює дитячий експеримент, сис­тематичні спостереження, екскурсії. Намагався запровади­ти в школі генетичний метод, згідно з яким дитина ніби повторює історію, генезис науки. Історія розвитку розуму дитини — копія розвитку розуму людства, але копія не­чітка, з масою прогалин, вставок із сучасної свідомості. Дитина серцем і думкою пов'язана з історією рідної куль­тури, з народом. Такий метод дає опору освіченій людині, робить для неї батьківщину батьківщиною і виховує в неї повагу до свого народу.

Учений розширив традиційне розуміння мети трудової школи, яка передбачала передусім ручну працю учнів. Він увів ширше поняття — соціальна праця. Великого значен­ня надавав політехнічній підготовці школярів. Цінним внеском П. Блонського у педагогіку є розробка ним питань статевого розвитку і статевого виховання дітей та підліт­ків. Набули наукової інтерпретації такі питання, як сек­суальні переживання хлопців і дівчат різного віку, їх вплив на статеве життя в зрілому віці, психологія кохан­ня, перше кохання та ін.

Багато цікавих думок П. Блонський висунув і щодо підготовки вчителя, який повинен бути вихованою й ос­віченою людиною, знавцем своєї науки та її викладання.

Станіслав Теофілович Шацький (1878—1934) написав низку педагогічних праць: «Мої педагогічні шляхи», «Бадьоре життя», «Піднесення якості уроку», «Про лік­відацію другорічництва» та ін. Його вважають засновни­ком нової форми роботи з дітьми та підлітками — дитячих клубів, покликаних задовольнити дитячі запити й сприя­ти розвитку ініціативи та самодіяльності дітей (нині ана­логічні клуби діють під назвою «клуби за інтересами»). Робота в організованих С. Шацьким дитячих клубах скла­далася з таких основних елементів: фізична праця; діло­ве самоврядування (соціальна діяльність); мистецтво (жи­вить естетичні почуття); гра; робота розуму, розумова ді­яльність; охорона здоров'я (самозбереження). Поєднання цих елементів підсилює соціальні навички.

У своїх працях С. Шацький розвивав проблему ра­ціоналізації процесу навчання, розумного використання кожної хвилини на уроці. На його думку, треба продуму­вати не лише те, в якій послідовності викладати матері­ал, а й те, щоб діти були активні, привчалися до само­стійної роботи на уроці, яку він вважав одним із шляхів раціоналізації пізнавальної діяльності учнів. Учитель по­винен розробляти самостійні завдання.

Важливе завдання школи і вчителя — навчити дити­ну працювати, розвивати в учнів дослідницькі вміння, прагнення до дослідницької роботи. С. Шацький вивчав послідовність етапів такого дослідження в учнів (постанов­ка питання — гіпотеза — дослідження гіпотези шляхом спостереження, досвіду — результати дослідження у формі запису, малюнка, виготовлення колекції). Він одним із перших дослідив педагогіку дитячого співтовариства («ко­лективу»), порушив питання про те, як привчити дітей жити разом, спільно працювати, допомагаючи одне одно-

З історії педагогіки

 

му, і дати їм відчути, що спільними зусиллями можна зро­бити значно більше, ніж кожному окремо. С. Шацький розкрив низку закономірностей формування дитячого ко­лективу (самоврядування, чіткий розподіл обов'язків, ор­ганізація корисної діяльності в умовах взаємодопомоги і контролю, шефство старших над молодшими, громадська думка, формування звичаїв, рух колективу вперед).

На думку Шацького, у вихованні підростаючого поко­ління особливе місце має належати праці. Він акцентує на її соціально-виховній ролі. Праця школярів — засіб, що дає можливість дитині відчути себе учасником загальної праці. Учений висуває до дитячої праці певні вимоги (її різноманітність, пов'язаність з працею дорослих, продук­тивність; зміна видів праці, її систематичність і посиль-ність; розумна організація праці, емоційна забарвленість, захопленість; усвідомлення учнем значущості своєї праці для народу).

С. Шацький вважав, що виховує підростаюче поколін­ня не лише школа, а й навколишнє середовище. Тому не­обхідно вивчати його потенційні виховні можливості й ро­зумно їх використовувати.