Метод серійних антибіотиків в МПб

Хічічний склад вірусів:1. Н. К. — особливості:a) один тип, тому віруси поділяють на РНК геномні та ДНК геномні,b) Н.К. можуть бути одно- і двохспіральні;^c) У ДНК знаходиться 5-метилцитозин замість цитозина - незвичайна азотиста основа;d) Н.К. суперспіралізована,с) у деяких вірусів РНК може бути фрагментована;д) у деяких вірусів Н.К. може бути інформаційним і інфекційним.Функції Н К..)) спадковість; 2) мінливість; 3) участь у репродукції; 4) інфекційність; 5) онкогенність.II. білки - особливості:

a) знаходяться в капсидах, суперкапсидах або зв'язані з Н.К.;b) кількість - від 2-3 до 20 і більш,c) складаються з 18-20 звичайних А.К.;d) білки кислі;є) стійкі до дії протоази;

ж) здатні до кристалізації.Функції вірусних білків: 1) захисна, 2) структурна; 3) рецепторна; 4) АГ-ая; 5) токсична; 6) локомоторна (у бактеріофагів); 7) ферментивна. Ферменти вірусів:1 входу та виходу з клітини - нейтрамінідаза, лізоцим,

2. ферменти біосинтезу білка - нротоінкінази, 3 ферменти біосинтезу Н.К.:

a) ДНК залежна - ДНК полімераза;b) ДНК залежна - РНК полімераза;c) РНК залежна - РНК полімераза,d) РНК залежна - ДНК полімераза - зворотне транскриптаза або ревертаза (відкрита в 1969 році на моделі вірусів Балтимором і Теміним. Нобелівська премія).III. вуглевод і ліпіди - бувають складні (у вигляді глікопротоїдів, фосфоліпідів, вони мають походження з клітини хазяїна.

Функції: І) рецепторна; 2) формотворна, 3) АГ-ая, 4) чутливість до фізико-хімічних речовин (складні віруси більш чутливі, ніж прості); 5) гемоглутинуюча спроможність складати еритроцити. Вірус - це не клітинна форма життя, яка мас власний геном і здатна до самовідтворення в клітинах більш високоорганізованих істот.

28. Бактеріофаг, історія вивчення. Структура, класифікація фагів за морфологією. Методи якісного і кількісного визначення бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.

Бактеріофаги-це віруси, які паразитують в клітинах бактерій. Історія відкриття- 1915рік-ТВАРТ спостерігав на поверхні культури мікрококів прозоре п’ятно. Він переносив їх в інші місця і знову спостерігав розчинення бактерій чи лізис. ТВАРТ думав, що в зонах лізіса існують:

А) ферменти, лікуючі бактерії; Б) віруси; В) бактерії в певній стадії.

В наступні роки почали вивчати хімічний склад і структуру цих агентів і назвали їх пожирачі бактерій чи БАКТЕРІОФАГИ.

Розміри бактеріофагів вимірюються в нм, тому їх віднесли до вірусів.

6 морфологічних груп БФ:

1)ниткоподібні – великі (700-800нм), частіше ДНК геномні; 2)сферичні РНК геномні, бувають 20-гранника (ікосаедри);

3)сферичні з аналогом відростка РНК чи ДНК геномні;

4)сферичні з коротким відростком, який не скорочується, ДНК геномні, на кінці відростка є базальна пластинка;

5)БФ з довгим відростком, у нього є чохол, який не скорочується;

6)БФ з довгим відростком, чохол якого скорочується, найчастіше всього в БФ кишечної палички. Їх морфологія детально вивчена.

ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ

1)для профілактики інф захворювання (наприклад: холери, газової гангрени)

2)для лікування інф захворювань – газової гангрени 1 і 2 використ.мало;

3)для діагностики інф захв – БФ часто виділяють в кінці захворювання(дизентерія)

4)для ідентифікації виділених збудників – використовують чутливих до БФ, виділяють для виявлення джерела внутрішньої інфекції;

5)БФ використовують для генної інженерї в ролі вектора;

6)для створення вакцини (проти чуми);

7)для контроля за забрудненням навколишнього середовища бактеріями і вірусами;

МЕТОДИ

1.Качественный метод – приклад для води. Воду фільтрують через бактеріальний фільтр. Для цього використовують фільтрат. Його наносять на бактерії різних видів, які посіяли на МПА. Через 24 год при інкубації 37 проводять учот. Коли утворяться зони лізіса чи бляшки визначають вид БФ.

2.А Метод Апелмана-БФ відомого виду розводять в МПБ. В кожне розведення добавляють бактерії. Інкубація 24 години при 37 і учот. Якщо є БФ по Апелману – це найбільше розведення, при якому відбувається лізіс.

2.Б Метод Грація – БФ розводять і кожне розведення вносять в розплавленний М ПА, туди добавляють відомі бактерії, розливають в чашки, МПА застигають. Інкубація 24години при 37 і учот по зонам лізіса чи бляшкам. Вважають, що одну бляшку утворює один БФ. Титр БФ по Грацію – це кількість частин БФ в одному мл досліджуваної речовини.

29. Форми взаємодії бактеріофагів з бактеріальною клітиною. Вірулентні і помірні фаги. Характеристика продуктивної взаємодії. Лізогенія і фагова конверсія.

По кінцевому резьтату виділяють типи взаємодій:

1. продуктивний тип-в клітину проникає один бактеріофаг, викає його репродукція і вихід великої к-сті нових бактеріофагів—клітина помирає. Такі Бф—називаються вірулентними.

2. Лізогенія –в бактерію приникає БФ, він не визиває лізис, так як його геном інтегрує з геномом бактерії. В такому стані БФ—назив профаг. Він синхронно реплісується разом з геном бактерій, при цьому клітини бактерій не лізуються, але може виникти лізис в певних умовах. Такі бактерії наз лізигенними. Властивості лізигенних бактеріц відрізняються, так як під впливом генома бф зявляються нові гени. Такі зміни визвані бф—називаєтьсмя фагова конверсія. Приклади фагової конверсії: 1. Бактерія стійка до повторюваного зараження бф. 2. У бактерій зявляються під дією гена бф такі властивості: а. виділення екзотоксина-токсигеннісь у збудника дифтерії; б. стійкість до антибіотиків; с. зміна антигенних властивостей 3. Дефектний тип—взаємодія бактеріофага і клітини переривається на якомусь етапі-цей тип мало вивчений.

30. Сучасні погляди на природу і походження вірусів. Місце вірусів у системі живого. Методи культивування вірусів та їх оцінка.

Була відкрита у 1892 році російським ученим Івановським. Він вивчав хворобу листків тютюну - тютюнову мозаїку. Звичайними методами збудника виділити не вдавалося. Івановський отримав сік з хворих листків, і профільтрував його та заразив здорові листки, в результаті чого розвилась мозаїка. Його основні відкриття:1) мікроорганізми, що фільтруються через бактеріальні фільтри;2) корпускулярна природа (частка);

3) инфекційність фільтрату;4) спроможність до кристалізації.

Після Івановського його досліди повторив голландський учений Бейринг. Він вважав, що через бактеріальний фільтр проходять розчинні речовини. Він назвав ці речовини отрута або вірусУ 1848 році Лефлер і Фрощ відкрили вірус ящуру.У 1911 році Раус - вірус саркоми курок.1915 рік. Твард, Дерел відкрили віруси бактерій (бактеріофаги).

У 30-ті роки Шлезінгер вивчив хімічний склад бактеріофагів й установив, що вони складаються з ДНК і білка. Стенлі установив, що вірус тютюнової мозаїки складається з РНК і білка Таким чином, у 30-ті — 40-ві роки було відкрито багато вірусів і почалося вивчення їхніхвластивостей. Віруси відрізняються за багатьма ознаками від усіх живих істот, вони відносяться до особливого царства Vira. Методи вивчення вірусів:1) електронним мікроскопом;2) біохімічні методи;3) молекулярна генетика;4) культивування вірусів,5) моделювання захворювань на тваринах

31. Принципи класифікації вірусів. Основні властивості вірусів людини і тварин.

Віруси – це неклітинні форми життя, які мають власний геном і здатні до розмноження у клітинах хазяїна, використовуючи їх метаболічні процеси. За хім. складом: біополімери, що складаються з нуклеїнової кислоти і білка. Відмітні властивості вірусів:1) субмікроскопічні розміри (нанометри);2) фільтрування через бактеріальні фільтри;3) неклітинна будова;4) один тип Н.К. - РНК або ДНК яка оточена білковою оболонкою (капсидом): субодиниці – капсомери – поліпептидні ланцюги навколо НК певним чином зєднуючись утв білковий капсид.;5) ізольована Н.К може бути інформаційною, інфекційною;6) не мають обміну речовин, вони облігатні внутрішньоклітинні генетичні паразити;7) спосіб розмноження диз'юнктивний - роздільний;8) здатні до кристалізації.

Класифікація вірусів:

1. Тип і характеристика н.к. (РНК-місткі або ДНК-місткі)

2. Розмір вібріону.

3. Наявність або відсутність суперкапсидної оболонки (складний чи простий)

4. Тип симетрії нуклеокапсиду (кубічний, спіральний).

5. Характеристика вірусних ферментів.

6. Антигенна характеристика вібріону.

7. Місце і характер розмноження в клітині (цитоплазма чи ядро)

8. Спосіб розмноження (дез'юктивний або роздільний)

33. Методи культивування вірусів та їх оцінка. Методи визначення репродукції вірусів.

І. у цілому живому організмі (рослин, тварин) - це був перший метод. Оцінка достоїнств:1) вивчаємо взаємодію вірусів із цілим живим організмом;2) чітко бачимо результат;3) можемо вивчити розвиток хвороби - патогенез;

4) випробуємо вакцини, способи (препарати) лікування;5) накопичуємо велику кількість вірусів Недоліки:1) в організмі є свої бактерії і віруси,2) не стерильна система для одержання вакцин;3) дорогий метод;4) не універсальний метод - не можна знайти чутливих тварин

II. у 30-ті роки Бернет запропонував метод культивування в куриному ембріоні (КЕ).Оцінка достоїнств1) стандартний - використовують 9-1 2 денні КЕ;

2) стерильність;3) можемо заражати різні порожнини (жовточний мішок, ембріон, алантоісна порожнина);4) більш економічно.Недоліки:1) не всі віруси можна культивувати в КЕ;2) у КЕ можуть бути віруси лейкозу курок.

ІІІ. у культурі клітин (КК) — це сукупність клітин, отриманих із цілого живого організму, які культивуються іп Vitro (поза організмом) Оцінка достоїнств:1) вивчаємо взаємодію вірусу з клітинами,

2) можна одержувати вакцини;3) багато вірусів можна культивувати

Недоліки: 1) дуже складний і дорогий метод

Принцип одержання культури клітин:

1) із живого організму одержують шматочок тканини (печінки, нирки, пухлини, ембріона),2) шматочки роздрібнюють, а потім за допомогою трипсина розділяють до окремих клітин;3) клітини поміщають у спеціальне живильне середовище і помішають у камеру Горячева для підрахунку клітин,4) клітини в середовищі поміщають у термостат (37°С для росту).Умови для культивування клітин1) стерильність (посуд, повітря),

2) повноцінне живильне середовище - використовують дуже складні середовища, що містять білки, вуглеводи, ліпіди, амінокислоти, вітаміни, мінеральні солі. Для стерилізації в них добавляють антибіотики.

34.Реакції вірусної гемаглютинації і гемадсорбції. Механізм, практичне використання.

РГА – це склеювання еритроцитів під дією вірусів. На поверхні деяких складних вірусів є рецептори – гемаглютиніни. Віруси адсорбуються на поверхню еритроцитів і завдяки гемаглютинінам викликають склеювання еритроцитів і утворення осаду з нерівним краєм.

РГадсорбціі – складні віруси при виході з клітини змінюють її мембрану, відбувається від брунькування.

До цих змінених місць можуть прикріплятися еритроцити.

35.Використ клітинн. культур у вірус. Класиф. культур клітин. Пожив. Середов. для культивування клітин.

1) Первинно трипсонізовані клітинні культури отримують з швидко зростаючих тканин (людини, мишей), кількість пасажів 8-10. (вивчають взаємодію вірусу з клітиною) 2) пасажні клітини – отримують з пухлинних тканин. Кіл-сть пасажів безмежно. 3) напів пасажні клітини – отримують з нормальних клітин. Набір хромос. диплоїд. Це клітини шкіри, легень. Кіл-сть пасажів до 100. Використ. Для отримання вірусних вакцин.

Основні поживні середовища – це середовища, які за складом, наявністю живильних речовин придатні для культивування багатьох видів бактерій.

Спеціальні середовища використовуються в тих випадках, коли мікроорганізми не ростуть на простих поживних середовищах.

Елективні середовища – це середовища, на яких мікроорганізми певного виду ростуть швидше, більш інтенсивно, опереджають у своєму розвитку інші види бактерій.

Селективні середовища – це середовища, які завдяки додаванню певних компонентів (жовч, фарби, антибіотики та ін.) здатні пригнічувати розвиток одних видів мікроорганізмів, але не впливають на інші види.

Диференціально-діагностичні середовища – це середовища, які дозволяють визначити певні біохімічні властивості мікроорганізмів і проводити їх диференціацію.

32.Види взаємодії вірусів і клітин. Характеристика продуктивної взаємодії, етапи.

1)адсорбція – прикріплення вірусу на поверхні чутливих клітин. Дві фази а) оборотна – електростатична взаємодія, клітини мають (-) потенціал а вірус +. б) необоротна – взаємодія між собою рецепторів вірусу і клітини. Енергія береться за рахунок процесів гліколізу. Адсорбція краще при температурі 37С.

2)проникнення – більшість вірусів проникають в клітину повним шляхом (віропексиз). Інколи шляхом злиття суперкапсида вірусу і мембрани клітини.

3)депротеінізація – звільнення геному вірусу з білкового капсиду або суперкапсиду.

4)переключення генетичної інформації клітини на вірус – вірус стає генетичним хазяїном клітини, індукує в клітини білки реп ресори які пригнічують клітинний геном.

5) синтез вірусних компонентів – НК і білків. Для НК синтезуються ре плікативні, інформаційні і вібріонні НК.

6) збірка вірусу – обєднання білків та НК (самозбірка)

7) вихід має два шляхи - а)вибух – клітина гине, з неї виходить велика кіл-сть нових вірусів. б) брунькування - вихід складних вірусів шляхом злиття з клітинною мембраною.

37.Особливості патогенезу вірусних інфекцій. Гостра та персистентна вірусні інфекції.

52.Імунологічні особливості вірусних інфекцій. Фактори противірусного імунітету.Інтерферони. Вірусні інгібітори.

Інтерферони - клас білків, що виділяються клітинами організмів більшості хребетних тварин у відповідь на вторгнення інородних агентів, таких як віруси. Завдяки інтерферонам клітини стають несприйнятливими по відношенню до цих агентів^[1]. Механізм дії інтерферонів полягає у викликанні каскаду реакцій, що приводять до руйнування дволанцюжкових РНК та деяких інших молекул.

36.Методи виявлення вірусів у культурі клітин та їх оцінка. Цитопатогенна дія вірусів, її види.

Вірус в заражених культурах (індикація вірусів) визначають за розвитку специфічної дегенерації клітин, тобто за цитопатогенному дії, виявлення внутрішньоклітинних часток, на основі позитивних реакцій гемадсорб-ції, гемаглютинації. Цитопатогенное дію вірусів і наявність внутрішньоклітинних включень визначають при мікроскопії, реєструючи відповідно морфологічні зміни клітин в результаті внутрішньоклітинної репродукції вірусу або скупчення віріонів або окремих їх компонентів в цитоплазмі і ядрі клітин при спеціальному фарбуванні. При вирощуванні вірусів в культурі клітин під агаровым покриттям реєструють утворення бляшок, або "негативних колоній", - світлих, порівняно з пофарбованим газоном живих клітин, плям на місці загиблих. Ідентифікацію вірусів проводять на основі виявлення специфічного антигену з допомогою імунологічних методів [реакції гальмування гемагглютина-ції (РТГА), зв'язування комплементу (РСК), нейтралізації (РН), преципітації в гелі, імунофлюоресценції] і виявлення специфічних фрагментів генома методом ПЛР.

4*.Неспецифічні фактори захисту макроорганізму від вірусних агентів, їх характеристика. Інтерферони (а, b, у), клітини, що їх продукують. Рекомбінантні інтерферони. Механізм дії інтерферонів, інтерфероногени.

Інтерферони - група аутогенних глікопротеїнів, дія яких пов'язана з одночасним противірусним ефектом - активацією клітинних генів, в результаті чого синтезуються білки,які пригнічують синтез вірусної ДНК (РНК) і володіють імуно дулюючим ефектом - здатністю посилювати експресію антигенів. Інтерферони α, β продукуються більшістю клітин у відповідь на вірусну інфекцію.ІФН-γ продукується Т-лімфоцитами і натуральними кілерами. Дія ІФН на вірус не є прямою. Вона виявляється на стадії внутрішньокліт. реплікації вірусу, на етапі трансляції. ІФН впливають на синтез особливого клітинного білка, інгібуючого трансляцію. Рекомбінант. ІФН-α штучно синтез. виділяють ІФН-α-2а,б,с.

24,33*.Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання, вимоги до них, контроль, оцінка ефективності.