Теоретична частина. 1. Грунти суббореальних лісових областей.

1. Грунти суббореальних лісових областей.

2. Грунти суббореальних лісостепових і степових областей.

Грунти суббореальних лісових областей. Суббореальний грунтово-біокліматичний пояс охоплює великі території в Північній Америці і Євразії. У південній півкулі цей пояс займає порівняно незначну територію на півдні Аргентини і в Новій Зеландії. В межах суббореального поясу виділено три групи грунтово-біокліматичних областей: волого-лісові, степові, пустинні і напівпустинні.

Суббореальні лісові області розташовані на океанічних околицях всіх материків. Вони займають близька 362 млн га. На Євразійському континенті виділено дві буроземно-лісовї області: Західно-Європейську і Східно-Азіатську. Перша охоплює територію Західної і Центральної Європи, друга займає Північно-Східний Китай, Корею, північні острови Японії і південь Далекого Сходу Росії. Західно-Європейська область заходить своєю східною частиною на територію України і займає рівнинну частину Закарпаття і дві гірські провінції: Карпатську і Кримську.

Клімат. Грунти буроземно-лісових областей формуються в умовах помірно теплого, вологого клімату. В Закарпатській провінції зима коротка і м'яка. Температура найхолоднішого місяця —3—5 °С. Тривалість безморозного періоду 6 місяців. Сума температур>10°С 2800—3000°С. Опадів випадає 800—1000 мм за рік. Коефіцієнт зволоження 1,33. На Далекому Сході клімат мусонний. Взимку панують північ-ио-західні вітри, сніговий покрив малий, низька температура. Влітку дмуть південно-східні вологі вітри з океану.

Рослинність. Бурі лісові грунти Закарпаття формуються під широколистяними лісами (бук, граб), грунти Далекого Сходу —під хвойно-широколистяними і широколистяними лісами (кедр корейський, ялиця цілолиста, дуб монгольський, горіх манчжурський та ін.). Ці ліси дають велику кількість опаду органічної маси, багатої на зольні елементи.

Грунтоутворюючі породи. На Закарпатті грунти формуються на алювіальних і алювіально-делювіальних відкладах переважно суглинкового і глинистого механічного складу. На території Східно-Азіатської буроземно-лісової області переважають алювіальні і озерио-алювіальні відклади важкого механічного складу.

Грунти Закарпатської провінції. Зональними грунтами Закарпатської провінції є бурі лісові опідзолені поверхнево-глеюваті грунти і бурі лісові глейові. Характерною особливістю профілю бурих лісових грунтів є слабка диференціація його на генетичні горизонти. Профіль цих грунтів має таку будову: Горизонт О — лісова підстилка потужністю 0,5—5,0 см, опад відмерлих решток широколистяних лісів. Горизонт ОА — грубогумусний перегнійний, темно-сірий, пухкий, потужність 2—3 (5) см. Горизонт А — гумусний потужністю 10—20 см, грудкуватозер нистої структури, темно-бурий або сірувато-бурий, пухкий, суглинковий, інколи щебенюватий. Горизонт В — перехідний, потужністю 25—50 см, бурий або коричнево-бурий, суглинковий, грудкувато-горіхуватої структури, ущільнений, щебенюватий. Горизонт С — материнська порода. Бурі лісові грунти містять не більше 5 % гумусу. Реакція ґрунтового розчину по всьому профілю кисла. Основними процесами їх формування є акумуляція гумусу, оглеєння і лессіваж (переміщення по профілю мулистої фракції без зміни хімічного складу). Бурі лісові грунти Східно-Азіатської буроземно-лісової області мають аналогічну будову і властивості. На безлісих територіях Зейсько-Буреїнської провінції на озер-но-алювіальних глинах сформовані лучно-чорноземовидні грунти, які мають гумусний горизонт потужністю до 50—70 см темно-сірого забарвлення, зернистої структури. Реакція ґрунтового розчину «амурських чорноземів» слабкокисла або нейтральна (рН = 5,9— 6,2), ємність вбирання 30—40 мг-екв на 100 г грунту, насиченість основами висока (понад 95 %), вміст гумусу 5—10 %. На території Закарпатської провінції вирощують великий асортимент сільськогосподарських культур: пшеницю, жито, кукурудзу, овочі, цукрові буряки тощо. Значні площі зайняті під садами і виноградииками. Вологий і теплий клімат, тривалий безморозний період сприяють вирощуванню високих урожаїв.

Грунти суббореальних лісостепових і степових областей. Клімат області помірно континентальний з недостатнім зволоженням. Сухість клімату наростає з заходу на схід і з півночі на південь. У зв'язку з цим в межах області виділяють три грунтові, зони: 1. Зона сірих лісових грунтів, опідзолених, вилугуваних і типових чорноземів Лісостепу. 2. Зона звичайних і південних чорноземів Степу. 3. Зона темно-каштанових і каштанових грунтів сухого Степу.

Грунти зони Лісостепу. Клімат. Зона Лісостепу є перехідною від вологого клімату лісової зони до посушливого клімату степу. Характерною особливістю клімату є майже однакова кількість річної суми опадів і випаровування. Коефіцієнт зволоження; на півночі зони близько 1,0, на півдні — 0,77-0,80.

Основними грунтоутворюючими породами є леси і лесовидні суглинки.

Рослинність зони представлена поєднанням широколистяних (Європейська частина зони) і дрібнолистяних (Західний Сибір) лісів з ділянками лучних степів і остепнених луків. Лісоутворюю-чими породами широколистяних лісів є дуб, граб, бук з домішкою липи, ясеня, клену гостролистого та інших порід. На поверхні грунту розвивається багата трав'яниста рослинність.

Рельєф на території Європейської частини зони лісостепу хвилястий, сильно розчленований водною ерозією. Західно-Сибірська провінція має рівнинний слабкодренований рельєф. Рельєф східних провінцій значною мірою розчленований, горбистий.

Сірі лісові грунти. Поширені переважно в північній частині зони. Вони займають площу понад 50 млн га. Ці грунти не утворюють суцільної смуги; між їх островами поширені дерново-підзолисті або чорноземні грунти. Профіль сірих лісових грунтів має таку будову: Горизонт О — лісова підстилка потужністю 1-2 см. Горизонт А — гумусний сірого або темно-сірого забарвлення з дрібно- або середньогрудкуватою структурою. В нижній частині має кремнеземнисту присипку; містить велику кількість коренів трав'янистих і деревних рослин. Потужність його 20-30 см. Горизонт Е — вимивання сірого забарвлення з листувато-плас-тинчастою структурою. Потужність його близько 20 см. В темно-сірих грунтах, як правило, не формується. Інколи має залізо-марган-цеві конкреції. Горизонт В — ілювіальний коричнево-бурого забарвлення з чітко вираженою горіхуватою структурою. Структурні агрегати вкриті блискучими темно-коричневими плівками. Має залізо-мар-ганцеві новоутворення. Потужність його 80-100 см. Горизонт С — грунтоутворююча порода лесовидний суглинок жовтувато-бурого кольору з карбонатними новоутвореннями. Тип сірих лісових грунтів поділяють на три підтипи: ясно-сірі, сірі і темно-сірі. Назви підтипів вказують на інтенсивність забарвлення гумусного горизонту. Другою відміною їх є потужність горизонту Е, який чітко виражений у ясно-сірих грунтів, меншої-потужності у сірих і слабко виражений або зовсім не формується у темно-сірих. Сірі лісові грунти містять від 3 (ясно-сірі) до 8 % (темно-сірі) гумусу. Відношення Сгк: Сфк близько 1. В лісовій підстилці багато кальцію. Тут виникають новоутворення мінералу вевеліту (ок-салату кальцію). Реакція ґрунтового розчину гумусного горизонту ясно-сірих грунтів кисла, сірих — слабкокисла, темно-сірих — близька до» нейтральної. Ємкість вбирання гумусного горизонту змінюється від 10-15 мг-екв у ясно-сірих лісових грунтів до 25-45 мг-екв на 100 г грунту у темно-сірих. Насиченість вбирного комплексу основами досягає 90 % і більше. Всі сірі лісові грунти є опідзоленнми.

Чорноземи Лісостепу. У зоні Лісостепу чорноземи представлені трьома підтипами: олідзолені, вилугувані і типові.

Чорноземи опідзолені сформовані на рівних слабкодренованих вододілах під лучними степами. В Україні основна їх площа зосереджена на правобережжі. На лівобережжі їх менше. Тут вони залягають на лесових терасах Дніпра та його притоків. Характерною особливістю грунтів цього підтипу є наявність білястої кремнеземистої присипки на структурних агрегатах гумусного горизонту, особливо в його нижній частині. Потужність гумусного горизонту 3550 см. На цілинних ділянках в ньому міститься від 4 до 8 % гумусу, на освоєних — 2,5-5,5 %. В його складі переважають гумінові кислоти (Сгк: СфК=1,2-1,5). У нижній частині горизонту ґрунтовий розчин має слабко-кислу реакцію <рН = 5,5—6,0).

Чорноземи вилугувані сформувалися в автоморфних умовах під парковими лісами та лучними різнотравно-злаковими степами, які мають дещо вищий коефіцієнт зволоження. їх ділянки вклинюються між масивами опідзолених і типових чорноземів або оточують їх. Значні площі ці грунти займають на правобережжі Лісостепу України, а також на лесових островах Полісся. На лівобережжі площа їх менша. Характерною особливістю вилугуваних грунтів є глибоке (85-125 см) залягання карбонатів. Це зумовлено періодично промивним водним режимом грунтів цієї зони. Наскрізне промочування їх до ґрунтових вод спостерігається один раз на 10 років. За потужністю гумусного горизонту, вмістом гумусу та його розподілом за профілем цей підтип не відрізняється від чорнозему опідзоленого.

Чорноземи типові формуються під остешіеними луками і лучними степами на лесових відкладах. У зоні Українського Лісостепу поширені від передгір'я Карпат до Лівобережжя р. Оскол. Чорноземи типові мають найхарактерніші ознаки грунтоутво-рюючого процесу серед підтипів чорноземних грунтів: накопичення гумусу, неглибоке залягання карбонатів, нейтральна реакція ґрунтового розчину, високий ступінь оструктуреності тощо. Профіль даного грунту має таку будову: Горизонт О — степова повсть, потужність 0,5-1,0 см. Горизонт А — гумусний, потужність 45-50 см, темно-сірого, майже чорного забарвлення, з чітко вираженою зернистою або грудкувато-зернистою структурою, в нижній частині карбонатний. Горизонт АВ — гумусний перехідний, потужність 35-45 см, темно-сірий з буруватими відтінками, багато кротовин, карбонатний. Горизонт В — перехідний, потужність 30-40 см, слабкогумуе-ний, сірий з бурим відтінком, структура грудкувата неміцна, з карбонатними новоутвореннями у вигляді псевдоміцелію. Горизонт С — грунтоутворююча порода лес, бурувато-палевого забарвлення, з великою кількістю карбонатних новоутворень. Чорноземи типові мають високу ємкість вбирання (35-40 мг-екв на 100 г грунту), містять 7-10 % гумусу, у складі якого переважають гумінові кислоти (Сгк: СфИ= 1,6-2,4). За потужністю гумусного горизонту та вмістом гумусу кожний підтип лісостепових чорноземів поділяють на види. У зв'язку зі змінами біокліматичних умов в меридіональних відрізках Лісостепу чорноземи набувають певних фаціальних особливостей, зокрема в гумусному і сольовому профілях.

Зона звичайних і південних чорноземів. Умови ґрунтоутворення. Зона звичайних і південних чорноземів простягається суцільною смугою від Молдови до Алтаю, а далі окремими островами до Великого Хінгану.

Клімат зони континентальний. Континентальність наростає з заходу на схід. Середньорічна температура в Європейській частині зони становить +8-10 °С, за Уралом - - 2—З °С. Сума тем-ператур > 10 °С відповідно 2300-3500 °С. Тривалість вегетаційного періоду становить 140-180 днів на заході і 97-140 днів на сході. Характерною умовою формування чорноземів Степу є непро-мивний водний режим. Середньорічна сума опадів в межах зони становить 400-500 мм на заході і 250-350 мм на сході. Тут часто повторюються роки з посушлими періодами.

Рослинність зони на цілинних ділянках представлена різно-травно-злаковими та злаковими угрупованнями, загальна біомаса яких коливається від 200 до 300 ц/га. Непромивний водний режим, континентальний клімат і надходження біологічної маси переважно у вигляді відмерлих коренів трав'янистих рослин сприяють накопиченню стійких форм гумусних речовин.

Чорноземи звичайні поширені в північній частині Степу на вододілах і лесових терасах річок. Характерною ознакою їх є наявність карбонатних новоутворень (білозірка) нижче гумусного горизонту. В Україні цей підтип грунту сформувався під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю і займає 10,4 млн га. Профіль чорнозему звичайного має таку будову: Горизонт О — степова повсть. Шар відмерлих решток трав'янистих рослин потужністю 1-2 см. Горизонт А — гумусний, темно-сірий або чорний, структура зерниста або грудкувато-зерниста, потужність 40-80 см. Горизонт Ві — верхній перехідний, темно-сірий з слабким буруватаи відтінком, грудкувато-зернистої структури, потужність 20-30 єм. Горизонт В2 — нижній перехідний, карбонатний, темно-бурий, грудкувато-горіхуватий, потужність 30-40 см. Горизонт С — грунтоутворююча порода. У нижній частині профілю багато ходів землерийних тварин. Чорноземи звичайні містять від 4 до 6 % гумусу, у складі якого переважають гумінові кислоти (Сгк: СфК = 2,0-3,5). Сума увібраних основ становить 30-50 мг-екв на 100 г грунту. Ступінь насиченості основами досягає 95-97 %. За потужністю гумусного горизонту чорноземи звичайні поділяють на глибокі (85-129 см), середньоглибокі (65-85 см) і неглибокі (45-65 см). За вмістом гумусу їх поділяють на середньо- (5-6 %) і малогумусні (4-5 %,).

Чорноземи південні поширені в південній частині степової зони. На території України підзона цих грунтів простягається від нижньої течії Дунаю до Азовського моря в межах Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської і Запорізької областей. Сформувались вони під типчаково-ковиловими степами в умовах посушливого клімату. За будовою профілю вони нагадують чорноземи звичайні, але мають меншу потужність гумусного горизонту (25-60 см), менший вміст гумусу (3-5 %) і нижчу ємкість вбирання.

Грунти сухих степів. В умовах сухих степів формуються каштанові грунти. Вони простягаються широкою смугою від Східного Передкавказзя до Алтаю. На території України сухостепові грунти займають безстічні рівнини між річками Дніпро і Молочна та північну частину степового Криму.

Клімату зони сухих степів є перевага випаровування над річною сумою опадів. Коефіцієнт зволоження тут становить 0,3-0,5. Протягом року в зоні випадає 200-400 мм опадів, а випаровується 340-875 мм.

Рослинність представлена типчаково-ковиловими (європейська частина зони), ковилово-типчаково-полиновими (Казахстан), полиново-злаковими (Тува) та злаково-полиновими чагарниковими степами (Забайкалля).

Ґрунтоутворюючі породи, темно-каштанові і каштанові грунти зони сухого степу формуються на лесовидних суглинках, які місцями збагачені грубими уламками місцевих корінних порід. На значних територіях ґрунтоутворюючі породи засолені.

Рельєф. Важливу роль у формуванні сухостепових грунтів відіграють форми мезо- і мікрорельєфу, зокрема, дрїбносопкових Центрального Казахстану і форми гривистого рельєфу на правобережжі Іртиша. Морфологічний профіль каштанових грунтів складається з таких горизонтів: Горизонт А — гумусно-акумулятивний, сірувато-каштанового забарвлення, структура грудкувата, потужність 15-25 см. Горизонт В — перехідний, забарвлення гумусного горизонту донизу зникає, посилюється буре забарвлення, структура крупно-грудкувата. Горизонт С — грунтоутворююча порода. Лесовидний, часто щебенюватий, жовто-бурого забарвлення суглинок з карбонатними новоутвореннями. На глибині 1-1,5 м є скупчення новоутворень борошнистого гіпсу. Темно-каштанові грунти за будовою і властивостями подібні до чорноземів південних. Вони містять 3-5 % гумусу, у складі якого переважають гумінові кислоти (Сгк: СфК= 1,5-2,5). Єм-кість вбирання становить 25-30 мг-екв на 100 г грунту. Реакція ґрунтового розчину верхнього горизонту нейтральна, нижніх горизонтів слабколужна або лужна. Підтип каштанових грунтів поширений у південній частині зони сухих степів. Вони містять 2-4 % гумусу, ємкість вбирання 20-30 мг-екв на 100 г грунту. У складі увібраних основ багато натрію. Верхні горизонти мають нейтральну або слабколужну реакцію, нижні — лужну. В Україні основну площу сухих степів займають темно-каштанові грунти, які простягаються вузькою смугою в причорноморській зоні лівобережжя Дніпра та по узбережжю Сиваша в Криму.

Питання для аудиторного оцінювання:

1. Охарактеризуйте умови ґрунтоутворення та ґрунтовий покрив суббореальних лісових областей.

2. Вкажіть основні процеси, що формують профіль бурих лісових ґрунтів.

3. Дайте характеристику складу та властивостей бурих лісових ґрунтів.

4. Охарактеризуйте умови ґрунтоутворення та ґрунтовий покрив зони Лісостепу суббореального поясу.

5. Дайте характеристику процесам, що формують профіль сірих лісових ґрунтів?

6. Назвіть підтипи, роди та види сірих лісових ґрунтів і проаналізуйте показники їх діагностики.

7. Дайте порівняльну характеристику властивостей підтипів сірих лісових ґрунтів.

8. Вкажіть прийоми підвищення родючості сірих лісових ґрунтів.

9. У чому полягають основні риси чорноземоутворення?

10. Дайте характеристику чорноземам Лісостепу.

11. Проаналізуйте умови ґрунтоутворення та ґрунтовий покрив зони Степу суббореального поясу.

12. Дайте характеристику чорноземам Степу. Які основні проблеми використання й охорони чорноземів.

13. Дайте характеристику особливостям генезису та властивостей каштанових грунтів.

14. Обґрунтуйте генезис і властивості бурих напівпустельних ґрунтів.

15. Наведіть і проаналізуйте умови ґрунтоутворення та ґрунтовий покрив суббореальних пустель.

16. Опишіть особливості генезису і властивостей сіро-бурих і примітивних пустельних ґрунтів. Які існують теорії утворення такирів. Охарактеризуйте їх основні властивості.