Психологічні функції релігії. Релігія і духовне здоров'я особи й народу

Основними психологічними функціями релігії є смислоутворююча, гармонізуюче-стабілізуюча, світоглядна. Розглянемо їх коротко. Індивідуальна релігійність визначалась як переживання, тобто певний різновид психологічної діяльності. Переживання є процесом, що спрямований на забезпечення психологічної можливості реалізації життя. На рівні "буттєвої свідомості" цей процес постає як набуття осмисленості, пошуки джерел сенсу, розробка цих джерел, тобто відтворення останнього. Оскільки одним із найголовніших психологічним витоків релігії є пошук сенсу життя, то найважливішою психологічною функцією релігії є смислоутворююча.

Концепція цільової детермінації переживань стверджує, що істотною метою переживання як психологічної діяльності є досягнення несуперечності й цілісності внутрішнього світу особи та усунення тривоги. Е.Фромм вважав

514 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

тривогу наслідком відсутності сенсу життя. Якщо релігія надає чи приписує життю особи смисл, вона з необхідністю позбавляє тривоги. В процесі засвоєння релігійного досвіду індивід долає когнітивний дисонанс уникає неспокою, невпевненості, сумнівів. Згідно з цією концепцією, релігія - це система мислення й дій, яка поділяється групою і дозволяє індивіду вести усвідомлене існування та надає йому об'єкт для відданого служіння. Слід зауважити, що Е.Фромм розглядав потребу в сенсі та потребу в служінні як найважливіші потреби людини, що глибоко вкорінені в умовах людського існування.⁹ Відтак релігія постає як загальнолюдський феномен, що не обмежується системою уявлень, центром яких є Бог та надприродні сили.

Притаманний людині неспокій з'явився з часу відділенням її від природи і зумовлений мрією про повернення первісної гармонії. Людина прагне до єднання зі світом, злиття з ним у всіх сферах його буття. Лише в такий спосіб вона може віднайти нову рівновагу. Розроблена система смисложиттєвої орієнтації (тобто цілепокладання) передбачає, що в людських зусиллях реалізуватимуться не тільки інтелектуальні елементи, а й елементи емоцій та відчуття. Відданість меті, ідеї або силі, яка переважає людину, зокрема такій, як Бог, є відображенням її потреби в цілісності життя.

Ідею про гармонізуючу функцію релігії належно обґрунтував У.Джеме.¹⁰ Він підкреслював, що загальною психологічною особливістю всіх релігій є перехід від душевного страждання до поступового звільнення від нього. Розвиваючи цю думку в традиціях марксистської психології релігії, Д.Угринович вважав за основну соціальну функцію релігії ілюзорну компенсацію практичного безсилля людини, яка на психологічному рівні реалізується через релігійну втіху. Сутність релігійної втіхи полягає у катарсисі, під час якого відбувається перебудова емоцій від страху, безпорадності, невпевненості до почуття благоговіння, любові, радощі, цілісності буття.¹¹

Як бачимо, всі дослідники з психології релігії, незалежно від їх світоглядних орієнтацій, відзначають як одну із істотних функціональних особливостей релігії те, що вона позбавляє людину невизначеності й тривоги, тобто знижує рівень її екзистенціальної напруженості і забезпечує внутрішню стабільність. В межах психодинамічної теорії це можна визначити як реалізацію механізму психологічного захисту.

Поняття психологічного захисту, яке було вперше введене З.Фрейдом і розвинуте його послідовниками, тісно пов'язане з проблемою важких життєвих ситуацій. Останні слід розуміти як такі, що містять у собі елемент "неможливості", тобто неспроможності для суб'єкту вирішити наявні проблеми

⁹ Див.: Фромм Э. Психоанализ и религия //Сумерки богов. -М., 1989.-С. 143-221.

^I Див.: Джемс У. Многообразие религиозного опыта. - М, 1910.

^II Див.: Угринович Д.И. Психология религии. - М, 1968. - С. 154-168.

Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

 

шляхом звичайних життєвих стратегій чи типів активності. Цьому визначенню відповідають поняття стресу, фрустрації, конфлікту та кризи. Всі вони відбивають єдність соціальної (зовнішньої") і психологічної (внутрішньої) детермінованості ситуацій неможливості.

Зупинимося на розгляді явища такої ситуації на прикладі життєвої кризи. До неї призводять події, які мають потенційну чи актуальну загрозу задоволенню фундаментальних потреб особистості і ставлять перед нею проблему, якої вона не може уникнути і не може її розв'язати за короткий час за допомогою звичайних засобів. Як бачимо, таке визначення відповідає ситуаціям, що складаються в житті багатьох людей в період докорінних змін суспільного устрою, родинних стосунків, руйнування будь-якої усталеної системи відносин. За таких умов особа має пережити певні етапи з опануванням нових життєвих стратегій, що "нейтралізують" дію стресового чинника чи переформовують ставлення до нього. Після зростання напруження, яке стимулює звичайні, але неефективні способи вирішення проблеми, настає період намагань застосувати якісь нові, нестандартні стратегії розв'язання проблеми.

Формування релігійного світосприйняття за умов життєвої кризи у особи, яка або ж в минулому була невіруючою, або ж змінює релігійні орієнтації за такої ситуації, можна вважати саме за реалізацію "нестандартних засобів подолання". Наслідком переживання неспроможності віднайти якийсь реальний шлях вирішення життєвих проблем в такому випадку є метаморфоза особистості, її переродження, прийняття нею нових життєвих цінностей, нового Я-образу. В процесі переживання особистість використовує велику кількість психологічних засобів і стратегій, які поступово змінюють одна одну. Особливо важливим є те, що колишні задуми принципово не можуть бути здійснені попередніми засобами. Відтак застосовуються захисні механізми, які, на думку багатьох авторів, грунтуються на самообмані, перекрученому сприйнятті реальності і навіть є патогенними. Не важко зрозуміти, що формування релігійної орієнтації сприй­мається як варіант "невдалого" переживання саме тими дослідниками, які вихо­дять з "суб'єктивістської^-" позиції щодо існування надприродного і зорієнтовані на позитивістські, раціоналістичні підходи (ранній психоаналіз Фрейда, раціонально-емоційний підхід А.Елліса, марксистська психологія релігії тощо).

Серед механізмів захисту, які мають практичне значення у формуванні релігійного світосприйняття, слід виділити перенесення енергії з одного змісту (мотиву, дії, ідеї) до іншого, заміщення (у вигляді переходу активності в інший план, зокрема від предметно-практичного здійснення в площину фантазії) або ж зміщення події в довготривалу перспективу. Такими механізмами також є сублімація, ідентифікація, аскетизм.

Релігію можна розглядати як універсальний, історично й культурно опосередкований засіб переживання, оскільки вона є однією із найдавніших форм суспільної свідомості. В ній концентрується історичний досвід подолання

516 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

типових життєвих ситуацій. Вона також містить у собі особливі структури (догми, культ), які формують цей процес і забезпечують його ефективність, тобто можливість індивідуальної перебудови у вигідний для особистості і соціально прийнятний спосіб.

У своїх найбільш розвинутих формах релігія виконує функцію філософії життя і забезпечує особу дієвим світоглядом. Вона у свій спосіб зреалізовує невід'ємну потребу людини в упорядкованості уявлень про світ. Саме в цьому полягає її перевага над наукою, яка в кожну окрему мить не може пояснити всього багатоманіття природи і не може вирішити низки суто людських питань, зокрема питань смислу і мети життя, любові, добра і т.п. Для більшості людей такі питання не вирішуються навіть засобами філософії, оскільки вона здається їм чимось надто умоглядним, недосяжним. Релігія ж надає людині відносно просту і перевірену часом світоглядну систему, яка формує її уявлення про довкілля, всесвіт, своє місце в ньому.

Для більшості дослідників, починаючи з У.Джемса, релігія має вивчатися "за її плодами". Існує аргументована фактами з історії християнства, іудаїзму та мусульманства думка про переважно негативний вплив релігії на колективну поведінку і на психологічний клімат суспільства. Так, філософ А.Уайтхед відзначав, що історія - здавна і до наших днів - свідчить про "сумні та жахливі наслідки релігії^-". Це - людські жертви, канібалізм, ненависть між народами, істерія, слідування застарілим звичаям, забобонам. Він вважав, що за своїми догмами релігія мала б бути головним чинником прогресу, але фактично вона є дуже далекою від цього.

Проте відзначені філософом "темні сторінки історії релігії" не є очевидними в наш час. Більше того, в суспільствах, що зазнали докорінних змін, з відродженням церкви і релігії пов'язують надію на духовне відродження, надію на те, що прихильники церкви більш жорстко дотримуватимуться загально­людських принципів моралі та гуманізму. Теоретично такі міркування здаються досить небезпідставними. Проте емпіричні дослідження реальних наслідків функціонування релігії засвідчують те, що зв'язок між релігійністю і проявами духовності не є лінійним.

Так, Р.Сміт, досліджуючи разом зі своїми колегами функціональність релігії серед американських студентів, виявили, що релігійні особи не рідше, ніж атеїсти або агностики, кажуть неправду та не частіше прагнуть допомагати розумово відсталим дітям. Д.Хогленд також вивчав кореляції між релігійністю та моральними настановами особи. При цьому релігійність розглядалась переважно як належність до християнської церкви і слідування основним біблійним заповітам. Цей автор розрізняв три типи "моральних настанов": преконвенційну (егоцентричну), конвенційну (засновану на врахуванні потреб іншої людини, але з метою певної вигоди) і "принципову". Остання - це найбільш досконала позиція, яка свідчіть про дійове засвоєння моральних принципів і альтруїстичну

Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

поведінку. Було виявлено, що релігійні особи орієнтовані скоріше конвенційно, ніж "принципово", тобто альтруїстично. В такий спосіб Д.Хогленлом було підтверджено розповсюджену думку, що релігія - це консервативна суспільна сила, оскільки вона, прагнучи формувати та підтримувати певні правила і моральні принципи, не завжди сприяє їх втіленню у повсякденне життя.

Ця ідея знайшла підтвердження також у спеціальному експерименті, проведеному 1973 р. Дж.Дарлі й С.Д.Бетсоном. Дослідники вивчали поведінку студентів духовної семінарії в експериментальній ситуації, яка нагадувала біблійну притчу про доброго самарянина (Лк 10:25-37). Тільки біля третини студентів, які побачили на дорозі хвору й безпорадну людину, зупинились біля неї та запропонували їй свою допомогу. Навіть якщо студентам нагадували притчу про самарянина, це не впливало істотно на їх поведінку щодо хворого на дорозі. Експериментатори дійшли висновку, що найбільшим альтруїзмом відрізняються особи, яким притаманна релігійність типу "пошук". Вони прагнуть бути корисними, надавати допомогу чи підтримку тим, хто її від них чекає. На відміну від цього релігійність внутрішньої орієнтації проявляється в намаганні бути потрібним, тобто надавати допомогу, яка необхідна на думку того, хто допомагає.

Безумовно, дотримання моральних норм зокрема і прояви духовності загалом - це явища надто складні. Але й перелічені вище емпіричні дослідження засвідчують, що між релігійністю, морально-етичними якостями та духовністю не існує прямої залежності.

Водночас відзначимо також складність і суперечливість впливів релігії на психологічний розвиток і психічне здоров'я особи. На перший погляд здається очевидним, що релігійність, яка сприяє формуванню поглядів на сенс життя, стабілізації і гармонізації особистості, має позитивно впливати на характер її соціального і психологічного функціонування в цілому і на психічне здоров'я зокрема. Однак на практиці ці зв'язки виявляються зовсім неоднозначними. На думку ряду дослідників (переважно раціонально орієнтованих напрямків), релігія є руйнівним чинником щодо психологічного розвитку особистості. Зокрема, засновник раціонально-емоційної терапії А.Елліс перелічує декілька аспектів релігії, які, на його думку, щонайменше не сприяють підтримці індивідуального психічного здоров'я. Серед них: релігія спонукає людей відчувати свою провину і необхідність каяття, а вони мають прийняти свою людську природу і просто жити; релігія спонукає людей вірити в свою залежність від Бога, а вони мають бути автономними і самовизначеними; релігія підтримує бажання впевненості і передбаченості у житті, а люди мають сміливо поводитися в ситуації невизначеності й ненадійності; релігія дозволяє людям думати, що зміни у житті відбуваються скоріше завдяки магічним ритуалам, ніж логічним міркуванням та важкій праці.

Однак під час проведення емпіричних досліджень в консультаційному

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

центрі А.Елліса (Нью-Йорк) фактично не було виявлено якогось значного зв'язку (позитивного чи негативного) між психологічними проблемами клієнтів центру і рівнем їх релігійності. За думкою американського представника біхевіорального напрямку психології Н.Мелоні, під час вивчення залежностей між релігійністю та психічним здоров'ям слід насамперед визначити, як оцінюється рівень психіч­ного здоров'я і що саме розуміється під релігійністю. В своєму дослідженні Н.Мелоні доходить висновку, що на психічне здоров'я значно впливає (і впливає, як правило, позитивно) тільки зріла релігійність, на відміну від незрілої, яка має більш формальний, "зовнішній", а то й утилітарний характер.

Отже, розглядаючи питання про вплив релігії і її особистісного виміру -індивідуальної релігійності - на психологічний статус та психічне здоров'я, слід насамперед з'ясувати, про яку релігійність йдеться і як вимірювати рівень психологічної стабільності (нестабільності) або що брати за основу при діагностиці психічних розладів.

Найгостріші дискусії в наш час викликає питання впливу новітніх релігійних течій і рухів на психічне здоров'я особи і на духовний клімат суспільства. В країнах Заходу найбільш толерантно до них ставляться ті вчені, які досить широко визначають поняття норми психічного здоров'я, орієнтуючись переважно на ознаки особистісного зростання та на особистісний смисл переживань, які випадають з контексту повсякдення. В країнах колишнього Союзу, де феномен неорелігій є поки ще відносно новим, їх оцінюють досить неоднозначно. Так, в Росії, в якій за останнє десятиріччя різні галузі "нової" психології та психотерапії розвиваються надто інтенсивно, гуманістично орієнтовані психологи не тільки не звинувачують нетрадиційні релігії в небезпечних впливах на психіку, а навіть асимілюють психотехнічні прийоми деяких з них. Психіатрія в цьому відношенні більш консервативна. Хоч в Росії та Україні за період перебудови та після перебудови поки ще не проведене жодне коректне наукове дослідження впливу культової практики неорелігій на психічне здоров'я, висловлюється думка, що традиційні для нашої культури релігії постають як фактор його стабілізації, а релігійні новоутворення - навпаки, як дестабілізуючий чинник. Наголошується, що участь у культовій діяльності новітніх течій призводить до загострення наявних психічних захворювань або ж провокує їх прояв. Однак це поки що тільки гіпотези. Більш ґрунтовною здається думка, що в окремих послідовників неорелігій поступово розвиваються ознаки так званої залежної поведінки, пригнічуються інтелектуальні здібності, мислення та емоційні реакції стають стереотипним та одноманітними. Відтак індивідуальні особливості та творчі можливості особи значною мірою нівелюються. Також слід враховувати, що за даними деяких західних дослідників до вступу в релігійні групи авторитарного типу більш схильні молоді люди, які мають залежні особистісні риси, а тому прагнуть зовнішнього контролю та регламентації.

Таким чином, в психології релігії поняття індивідуальної релігійності

Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

розглядається неоднозначно. В сучасній західній літературі існує близько десятка теорій соціально-психологічного походження і функціонального значення релігії та релігійності. Різні дослідницькі школи обстоюють як схвальні, так і заперечні думки щодо ролі релігії як чинника, який стабілізує психологічний клімат суспільства та психічне здоров'я окремої особи. Зауважимо, що, за наявності певних загальних закономірностей, феномен релігійності реалізується на особистісному рівні завжди індивідуально, оскільки кожна особа є неповторним світом, мікрокосмом, який не лише віддзеркалює, а й перетворює макрокосм -світ зовнішній зі всіма його багатьма реальностями.

Контрольні завдання і запитання

1. Назвіть психологічні корені релігії та релігійності.

2. В чому особливість релігійних переживань?

3. В чому суть релігійного досвіду?

4. Яке місце займає віра в релігійності особи?

5. Які психологічні функції виконує релігія?

6. Як впливає релігія на психічне здоров'я особи?