Релігія як етнічна ознака народу

Релігія та етнос - явища, які, незважаючи на відмінність своєї природи, тісно пов'язані між собою онтологічно, історично і функціонально. Цей зв'язок настільки глибокий і тривалий, що взагалі постає питання про релігію як одну із етнічних ознак народу.

Сучасні теорії нації вважають релігію одним із найдавніших проявів людської культури і зазначають, що вона є складовою етносу. Але, розглядаючи взаємозв'язок і взаємозалежність релігії та етносу, слід усвідомлювати, що ці явища відмінні. Релігія, як ніякі інші суспільні феномени, що виступають суто природними вимірами людської дійсності, відображає трансцендентні сфери буття людини. Вона є ірраціональним вираженням вищого щодо людини буття. Етнос же - не надприродне явище, а результат взаємодії різних складових у

Тема 22. Етнологія релігії 617

процесі природного творення певної спільноти людей, між якими наявні різноманітні зв'язки в соціально-економічній, культурній, географічній та інших сферах. Якщо релігія покликана наблизити, пов'язати людину з Богом, то в рамках етносу людина пов'язується з подібними до себе членами свого племені, народності, нації.

Як бачимо, онтологічні основи буття людини в релігії та етносі - відмінні. Вони не можуть заміщувати один одного і навіть не є рівнозначними. Етнос і релігія різноплощинні: етнос - природна, соціальна, культурна, навіть економічна одиниця, релігія ж за своєю суттю є явищем, що має ірраціональну природу, слугує виявом трансцендентності.

Під час етногенезу (на відміну від націогенезу) релігія постає одним із найважливіших компонентів цього процесу. Вважається, що всі релігії є етногенетичними, бо їх поява і розвиток відбувалися в рамках певного соціаль­ного, в т.ч. й етнічного організму, який творив і свою релігію, культ, специфічну форму колективного або індивідуального усвідомлення, переживання трансцен­дентного, вшанування та поклоніння йому.

В умовах первісного суспільства релігія стала єдиним зримим виявом етнічного. Саме в релігії фіксуються конкретні культурні досягнення етнічної спільноти, а відтак і рівень її розвитку. У первісну епоху існували такі тісні зв'язки між релігією та етносом, між обрядовими дійствами та плем'ям, серед якого вони були поширені, що можна говорити про поєднання у той час релігійного та етнічного, їх тотожність. Релігія виступала тоді засобом вираження плем'яної (протоетнічної) належності.

Релігійні уявлення кожного народу своєрідні, відмінні від інших, тісно пов'язані з їх етнічною картиною світу. Це тому, що релігія фіксує в понятті Бог результати пізнання світу, самої людини, увесь (на перших порах) духовний (і не тільки) досвід етносу. Відтак релігія дає не тільки універсальні, а насамперед етнічні форми осмислення людиною глибинних основ буття. Кожному народові характерне своєрідне сприйняття трансцендентного, через призму якого етнос організовує та відтворює світ.

Зростаючи разом з етносом, його релігія сприяє формуванню народу, інтегрує його завдяки спільній ідеології, єдиному віровченню, формам відправи культу тощо. Така релігія зберігає народ, його традиції, передаючи їх з покоління в покоління. Як наслідок взаємодії релігійного та етнічного, формується етнорелігійність, яка відрізняє не тільки одну релігію від іншої, а насамперед народ від народу. Тому належність індивіда до певної релігії постає як його етнічна належність.

З розвитком людства як етноспільноти характерний для початкових етапів його історії процес поєднання етнічного та релігійного поступово припиняється. У різних народів тривалий час етнічне виступає в ролі визначального чинника етнорелігієгенезу. Але з часом релігійне в людській історії починає домінувати.

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

Етнічне відходить на другий план, виявляється несуттєвим. Лише у нові, а особливо в новітні часи етнічне бере своєрідний реванш, коли відбувається всесвітній вибух національних рухів. У посталих секуляризованих суспільствах етнічне у своїх взаємовідносинах із релігійним набуває домінантного значення.

Якщо для етносу релігія, безумовно, є характерною ознакою, оскільки, як правило, кордони етнічного і релігійного зближуються, то для нації наявність релігії як складової вже не є обов'язковою. Це особливо стосується сучасних націй, скажімо американської, де релігія (якась конкретна) не виступає критерієм національної ідентифікації. Навіть українців, які етнічно і релігійно більш гомогенні, ніж американці, не можна ототожнити з якоюсь однією релігією. На сьогодні взагалі жодний народ у світі не зберіг своєї релігійної однорідності. Людство перетворилося на багатоетнічну та полірелігійну спільноту.

Таким чином, онтологічний та історичний зв'язок між релігією та етносом, в результаті якого буття будь-якої релігії можливе і реальне лише в рамках певного етносу, де вона виникає, функціонує, трансформується, дає підстави вважати релігію певним етнічним індикатором народу. У даному разі, в структурі ознак етносу релігія не є домінуючою, а лише додатковою складовою. Як правило, тут мова може йти не про релігію взагалі, а про конкретні її конфесійні визначеності.

Що ж до етносу, то він виступає для релігії необхідним грунтом, основою її виникнення, тим полем реального буття релігії, де вона розгортає свої трансцендентні смисли. Релігія ж щодо етносу постає суперечливим, поліваріантним за своїм характером духовним важелем впливу, який виконує різні функції в етнонаціональному житті.