Міжконфесійні відносини у світі. Проблема християнського екуменізму

Екуменічний рух є одним з важливих процесів, які відбуваються в сучасному релігійному житті. Термін "екуменічний" (грец. oikoumene - всесвіт, населений світ) мав і охоплює широке значення. Проте в XX ст. його почали вживати переважно для позначення руху за об'єднання християнських церков, який координує Всесвітня Рада Церков. Започаткований на Единбурзькій всесвітній місіонерській конференції в 1910 p., він набув нових форм і спрямованості від 1948 p., коли було створено Всесвітню Раду церков (ВРЦ), до якої увійшла переважна більшість протестантських, а також православних і старокатолицьких церков.

Структура і завдання екуменічного руху. Екуменічний рух підтримують, насамперед, протестантські об'єднання: методисти, баптисти та ін. Релігійні організації, які дотримуються містичної і есхатологічної орієнтації, наголошують на винятковості своєї віри і місії, залишаються в межах місцевого і вузько конфесійного спілкування та негативно ставляться до ідеї християнської єдності. Останнім часом спостерігається певна переорієнтація у ставленні до екуменізму в п'ятдесятництві і адвентизмі: мають місце переговори їх з ВРЦ, вступ до неї окремих латиноамериканських п'ятдесятницьких деномінацій.

Керівним органом екуменічного руху доводиться мати справу з різного роду християнськими об'єднаннями, насамперед з інтеграцією їх на рівні міжнародної конфесійності, і міжконфесійними об'єднаннями в національних масштабах однієї країни. До релігійних об'єднань першого рівня відносяться такі міжнародні протестантські організації, як Лютеранська всесвітня федерація, Методистська всесвітня рада, Пресвітеріанський всесвітній альянс, Баптистський всесвітній альянс та інші, а також англіканські (ламбетські) конференції. Другий рівень - різні об'єднання типу "національних рад церков". Серед них такі відомі, як Національна рада церков Христа в США, Британська рада церков.

Однак є й такі об'єднання християнських церков, керівники яких виступають проти екуменізму. Серед них Американська рада християнських церков у США, в якій об'єднані християнські течії, що стоять на крайніх консервативних позиціях.

Всесвітня Рада Церков співпрацює з релігійними екуменічними

Тема 26. Релігія в сучасному світі

організаціями типу Конференція церков Тихоокеанського району і Всеафриканською конференцією церков. Крім того, вона підтримує відносини з різними галузевими міжнародними релігійними організаціями (Всесвітньою студентською християнською федерацією та ін.).

Екуменічні зусилля християнських об'єднань останнім часом поділяє і католицька Церква. Одна із 16 схем, прийнятих II Ватиканським собором (1962-1965 pp.), уособлена в "Декреті про екуменізм". У травні 1995 р. папа Іоан Павло II видав послання про екуменічний обов'язок християнських церков "Хай будуть всі єдині".

Християнський екуменізм відчуває вплив процесів інтеграції і диференціації в нехристиянських конфесіях, зокрема в ісламі і буддизмі, які привели до утворення Всесвітнього Братства буддистів та різних міжнародних ісламських об'єднань - всесвітнього ісламського конгресу, Академії ісламських досліджень при Аль-Асхарі та ін.

Секуляризація, процеси, пов'язані з науково-технічною революцією, соціалізацією особи, глобальні проблеми сучасності, міжконфесійні і міжетнічні конфлікти, як вважають ідеологи християнського екуменізму, є динамічними факторами, які впливають на екуменічну ситуацію і засвідчують, що Церква не буде мати достатнього впливу в світі доти, поки залишатиметься розділеною.

Теологи-екуменісти переосмислюють окремі релігійні положення і водночас захищають традиційні богословські ідеї. Головним їх завданням є створення якоїсь єдиної теології, своєрідної теоретичної платформи для об'єднання християнських церков. Проте утворення Всесвітньої Ради Церков не привело до ліквідації віросповідних відмінностей між релігійними організаціями, які увійшли до неї, але процеси інтеграції в церковному житті сприяли певному повороту в богословських дослідженнях. Це проявляється в русі "від сектантського до кафолічного" ставлення до Святого письма, опрацьовані загальної "екуменічної екклезіології", пошуку шляхів "єдиного богослужіння".

Екуменічна екклезіологія. Церковний поділ і криза сучасних церков залишаються незаперечним фактом. Поряд з іншими явищами релігійного життя вони пов'язані, насамперед, із кризою традиційних церков. Богословське вчення про загальні проблеми єдиної церкви є однією із спроб подолати цю кризову ситуацію. Саме тому проблеми загальної екклезіології посідають значне місце в екуменічних дискусіях. її учасники намагаються уніфікувати численні тлумачення сутності і завдань всезагальної (кафоличної) церкви. Проте до цього часу не вдалося опрацювати визнаного всіма єдиного поняття церкви. По-різному сутність церкви витлумачується, наприклад, протестантськими і православними теологами.

Для створення теологічної основи єдиної церкви, обґрунтування єдиного підходу до оцінки становища церкви в суспільстві, а також для вирішення міжконфесійних проблем екуменістам необхідно подолати розбіжності в

Розділ V. Релігія і сучасність

питаннях, що стосуються характеру церкви, її діяльності і таких властивостей, як єдність, святість, кафолічність та апостоличність. Відмінна інтерпретація цих понять розділяє до цього часу більшість християнських течій. Під час екуменічних зустрічей у 60-70-х роках, які були присвячені проблемі єдності з кафолічністю через Святий Дух (так званий пневматологічний аспект віри), досягти порозуміння не вдалося.

В останні роки екуменісти почали пропагувати концепцію так званої "антропоцентричної" єдності, яка єдність церкви пов'язує з єдністю людства. В ідеалі, по суті, подається утопічна всесвітня спільнота, єдиним поєднуючим компонентом якої постають релігійно-етнічні відносини. Нова модель релігійно-соціального способу життя (за термінологією екуменістів "новий стиль") орієнтується на ідеал, втілення якого екуменісти вбачають у діяльності теолога-лютеранина Д.Бонхоффера.

Розвиток екуменічного руху являє собою складний, суперечливий процес. Вступ кожного нового члена церкви до нього привносить певні структурно-функціональні зміни. Особливо помітним був вступ до ВРЦ Африканських церков та зв'язки її з п'ятдесятницьким рухом і з католицькою церквою Різні погляди на природу в сучасному світі не дають змоги екуменістам виробити єдину концепцію чи "модель" об'єднання церков, серед яких фігурують чотири "моделі союзу" - і форма "міжконфесійного руху" і "федерація церков", і "повне взаємне визнання", і "органічний союз". Проте міжконфесійні суголосся ускладнюють давні суперечності богословського вчення про церкву.

Біблійний екуменізм. Ті ж самі причини не дають змоги екуменістам вирішити і богословську проблему співвідношення традицій, "передання" і "писання". Всі християнські церкви в тій чи іншій мірі визнають факт свого зв'язку з "Переданням". Спірним є питання, наскільки важливий цей факт, те, чи форма отримання й передачі віри має істотне значення для релігійного проголошення, а чи можливо вона несуттєва, навіть шкідлива для нього. Відповіді на це питання різні, що й загострює міжконфесійну дискусію.

Для православної церкви питання про "Передання" має велике значення. "Передання" ототожнюється із самою історією православної церкви. Такого самого значення "Переданню" надає й католицька Церква. Діячі Реформації піддали "передання" нищівній критиці або ж приймали його з істотними застереженнями. Протестантські церкви ідентифікують "Передання" з людськими нововведеннями в релігійне життя. Намагаючись подолати стан міжцерковних незгод, представники всіх конфесій прагнуть віднайти критерій специфічних відмінностей між "Переданням" і традиціями, з якими воно пов'язане, однак не зливаючись з ним.

Основне міжконфесійне розмежування виявляється при спробах сумістити за сучасних умов релігійну віру й науку. Пошуки такого суміщення або примирення привели теологів-екуменістів до обговорення питання про значення і

Тема 26. Релігія в сучасному світі 727

ррль Біблії. При цьому особлива увага надається "герменевтичній" інтерпретації її тексту. На екуменічне біблієзнавство великий вплив має історична критика, яка багато зробила для встановлення реальних обставин появи і письмової фіксації біблійних текстів. З її результатами богослови змушені рахуватися. Екуменісти визнають, що Біблія певною мірою може вивчатися та інтерпретуватися як зібрання "людських" документів, які відображають історичну ситуацію і пов'язані з іншими документами минулих епох. У зв'язку з таким підходом до Біблії вживаються різні прийоми її тлумачення: 1) розмежування Божественного і людського в Святому письмі; 2) алегоричний; 3) прогресивного откровения; 4) деміфологізації.

Екуменісти визнають "історичну віддаленість" біблійних текстів від сучасного читача, а тому намагаються пристосувати їх до рівня сучасного мислення. Традиційні проблеми герменевтики (витлумачення біблійного тексту) поєднуються з певними ідеями філософської герменевтики (значення біблійних текстів пов'язується з інтерпретацією більш широкої змістової ситуації з "переживанням" у релігійному досвіді і таке інше). Богословське розуміння "інтерпретації^-" і "події"" свідчить про саме такий підхід.

Біблія розглядається теологами-екуменістами як описання історичних "подій", в яких проявляється Божественне об'єднання. Біблійні "події^-" слугують предметом інтерпретації сучасних екзегетів. При цьому ці "події^-" постають перед сучасним читачем вже в дещо реконструктивованому інтерпретаторами вигляді. Тим самим авторитет Біблії виводиться не з реальності "подій", а з їх інтерпретації, що застосовує названі вище прийоми - розмежування божественного і людського в Біблії, алегоричності, прогресивного одкровення, деміфологізації. Проте екуменісти виявляються безсилими сформулювати якісь принципи єдиного християнського розуміння біблійних текстів.

Пошуки єдиного богослужіння. Обрядовість є обов'язко'вим елементом релігії. Однак різноманітні форми обрядовості поділяють віруючих різних напрямів. Перед екуменістами постало складне завдання: віднайти зв'язок між різними типами конфесійної обрядовості, щоб завдяки цьому встановити певну спільність у структурі богослужіння. Йдеться, насамперед, про відповідність релігійних обрядів змістові сучасного життя людей. З цього приводу у підході різних теологічних шкіл (європейської, східноазіатської, півнівчноамерикан-ської) виявилися суттєві розбіжності.

Середньовічні традиції християнства до цього часу значною мірою визначають характер мислення церковних ієрархів європейських країн. Перед екуменістами постала проблема, як поєднувати архаїчні форми церковного богослужіння із способом життя сучасної людини. В американській богослужбовій практиці архаїчні риси виявляються значно меншою мірою, оскільки основна увага в ній приділяється саме проповідницькому елементові богослужіння.

Розділ V. Релігія і сучасність

Спроби об'єднати всі види релігійної обрядовості робилися не лише організаціями, які офіційно входять у ВРЦ. У 20-і роки XX ст. постав так званий "літургійний рух". І зараз екуменісти звертаються до досвіду цього руху, характеризуючи його як повернення від пієтичного та індивідуального сприйняття богослужіння до "богослужіння зрозумілого як вічного самовідкриття церкви".

У західному християнстві літургією практично називають будь-який акт богослужіння. Проте багато теологів-екуменістів сприймають інтерпретацію літургії, близькою до православної і англіканської практики, як акт богослужіння зібраного разом Божого народу, в якому таїнство євхаристії є центральним і включає також читання Святого письма, проповідь, молитви, сповідання віри і віддання хвали Богові.

Останнім часом екуменісти основну увагу приділяють питанню ставлення різних християнських церков до таїнств (євхаристії, хрещення, священства та ін.). Оскільки існують різні підходи до них, то екуменісти намагаються опрацювати загальнометодологічну модель пошуків єдиного богослужіння. Основними критеріями при цьому є: пристосування богослужіння до сучасної культури, до мислення і сприйняття сучасної людини.

Теологи, насамперед, підкреслюють значимість обрядовості у підтриманні емоційного фактору людського життя, яке дедалі більше піддається впливу секуляризації. Проте єдиного вчення про релігійні обряди, які б об'єднували всі християнські конфесії, екуменістам до цього часу напрацювати не вдалося. Не вдалося їм створити також загальнохристиянську систему практичного богослужіння. Цей напрям сучасної екуменіки виявився найбільш складним і суперечливим. Головна причина неузгодженості полягає в тому, що цьому процесові перешкоджає надто суперечлива сучасна дійсність.