Неоднорідність новітніх релігійних течій і рухів

Неорелігійні течії і рухи, що нині існують в світі, є дуже неоднорідними за своїм походженням, характером та формами релігійної організації й діяльності. Існує безліч типологій,¹ які дають можливість провести класифікацію різних нових релігій і в такий спосіб зорієнтуватися серед них. Найчастіше нові релігійні організації об'єднують за їх генетичним походженням, тобто тією релігійною традицією, яка лежить в основі її трансформування.²

Соловйов В. Види класифікації нових релігійних рухів // Українське релігієзнавство. -2000.-№14.-С 78-88.

² Коротку характеристику різних НРТ можна знайти в "Релігієзнавчому словнику" (К., 1996).

Тема 28. Новітні релігійні течії 791

Найчисельнішою і найпотужнішою з них є неохристиянська, до якої відносяться всі ті релігійні течії, що виникли на основі традиційного християнства. Процес осучаснення християнства супроводжував цю світову релігію постійно. Частково в XIX, а особливо з середини XX століття, християнська Європа і Америка неодноразово зіткалися з появою чисельних відгалужень загальнохристиянського, євангелістського характеру, як правило, від протестантських церков. Такими є "Армія спасіння", Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Церква Христа, Новоапостольська церква, Церква Нового Єрусалиму (сведенборгці), церкви марийської орієнтації та ін: Вчення новоутворених церков, звісна річ, базуються на Біблії як основному віросповідному джерелі і на особі Ісуса Христа як центральній фігурі релігійних доктрин. Характерним для неохристиянських угрупувань є: критика ортодоксального християнства за відхід від первісних традицій; оголошення своєї церкви винятково істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіанським у спасінні Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і власної інтерпретації; піднесення книг своїх пророків і вчителів до рангу віросповідних. джерел, часом навіть авторитетніших від Біблії; визнання поруч з Ісусом Христом свого лідера керівником церкви, пророком або ж посланцем Бога. Неохристиянство від історичного християнства відрізняється часто своїм власним розумінням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла, раю тощо. Останнім класичним варіантом неохристиянства (скоріше - біляхристиянства) можна вважати Церкву об'єднання, Велике Біле Братство, Церква останнього завіту. Останні детально досліджені в науці.¹

До другої групи НРТ належать релігійні організації орієнталістського спрямування. Вони репрезентовані неоіндуїзмом, течіями буддистського толку. Неоіндуїзм сьогодні є неодмінним елементом релігійного життя не лише Індії, а й багатьох країн Європи й Америки. Він виникає в першій половині XX століття в рамках індуїзму як його сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Характерним для неоіндуїстських рухів є, як правило, опора на давню ведичну традицію при вдалому використанні досягнень інших культур, цінностей багатьох релігій. Всі течії неоіндуїзму проголошують себе різними учнівськими наступностями спільної духовної традиції індусів, в основі якої лежить принцип монізму, єдності в багатоманітті, неподільності буття духовного і матеріального, мирського і сакрального. • В усіх неоіндуїстських вченнях популярні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як пошуків своїх шляхів до Бога, духовного базису в реконструкції суспільства. Обов'язковим для неоіндуїзму є наявність вчителя, майстра (гуру) як

Гринько В. Велике Біле Братство як нерелігійний феномен. - К., 1998; Дудар Н., Филипович Л. НРТ: український конктекст. - К., 2000. - С.27-37.

792 Розділ V. Релігія і сучасність

проповідника вчення і провідника духовних пошуків особистості, групи, течії. Неоіндуїстські рухи, будучи адаптованими до сучасної людини, особливо активно поширюються з середини XX століття східними місіонерами переважно у формах культурних, просвітницьких, оздоровчих заходів. Неоіндуїзм представлений зокрема громадами і центрами Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Місії "Світло душі", Міжнародного товариства "Всесвітня чиста релігія" (сахаджи), Трансцедентальна медитація та багатьма іншими.¹

Буддистські течії поширені в світі переважно у їх модернових формах. Історично необуддизм виникає ще в першій половині минулого століття в Японії, але найбільше поширення одержує після другої світової війни в Японії, США, Західній Європі. Характерним для необуддистських течій є їх акцент на одній або декількох рисах буддистського вчення. Кожна з них претендує на ортодоксальне витлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, навіть християнства. Буддизм в Україні представлений громадами таких напрямів: дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма каг'ю, дзог чен, гелугпа, ріме).

Цікавим явищем сучасного релігійного життя в світі, в т.ч. й в Україні, можна вважати відродження язичництва як давніх етнічних і магічних традицій. Як правило, неоязичники - це політеїсти, але серед них багато і пантеїстів. Сьогодні статистика нараховує більше одного мільйона послідовників язичництва. Всіх їх єднає пошук втраченої рідної релігії, бажання більш чіткої етнічної самоідентифікації, усвідомлення необхідності відновлення природної духовності і повернення до рідних, дохристиянських традицій та цінностей. Часто неозичництво постає як прояв антихристиянських й антиіудейських настроїв.

"Неопоганство" поширене в багатьох країнах світу. Серед європейських держав виділяються Литва і Латвія, де неоязичництво - одна із найбільш активних і добре організованих сил. Дохристиянські вірування відроджуються в Англії (друїдізм, рух чаклунів), Греції (шанувальники різних давньогрецьких богів і богинь), Німеччині (арійський рух), Америці (рідні американські релігії індейців), рух Вікка (Wicca), Асатру (Asatru) тощо. Сучасні послідовники язичницьких вірувань об'єднані у всесвітню спілку етнічних релігій, яка провела вже декілька з'їздів (Литва, Німеччина). В Україні існують громади послідовників вчителів і пророків Володимира Шаяна, Лева Силенка, прихильників прадавніх дохристиянських вірувань українського народу (РУНВіра - Рідна Українська Національна віра, рицарі сонячного ордену, рідновіри, ладовіри, вогнепоклонники, шанувальники давньоруської богині

Дудар Н., Филипович Л. НРТ: український контекст. - К., 2000. - С. 37-44.

Тема 28. Новітні релігійні течії 793

Берегині тощо).¹

Поруч із цими релігійними організаціями в світі діють різні позавіросповідні езотеричні об'єднання (теософське, антропософське, послідовники вчення Гурджієва, екстрасенсорики тощо) та сайєнтологічні рухи (Діанетика-Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука). їх так само можна розглядати як прояв нової релігійності, яка є опозицією до офіційної ідеології традиційних релігій. Так, зокрема, вчення сучасних езотериків, акумулювавши езотеричні традиції різних епох, включили в себе віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам. Всі засновники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають надзвичайно глибокі, приховані від "непосвячених", позитивні знання про світ. Серед всесвітньо відомих езотериків є і наші співвітчизники (Олена Блаватська, подружжя Реріхів).²

Сайєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію, адекватно віддзеркалити проблеми сучасного індустріального суспільства. Більшість існуючих в світі езотеричних і сайєнтологічних рухів мають інтернаціональне походження й поширення, з'являючись в тій чи іншій країні завдяки закордонним проповідникам.

Крім виділених вище груп, є в світі така віросповідна течія, яку важко ідентифікувати з жодною з них. Мова йде про сатаністів - прихильників обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу або Люциферу). Культ сатани прийшов із стародавнього Іраку і особливого поширення набув в середньовічній Європі. Нині під назвою "сатаністи" об'єднуються різні за типом і навіть світоглядно-культовим змістом громади напіврелігійної течії, яка теоретично оформилася наприкінці XIX ст. завдяки Е.Кроулі. В середині XX ст. вчення Кроулі було реанімоване Ентоні Ла-Вейєм, який заснував Церкву Сатани, офіційно зареєстровану в Сан-Франциско. Віросповідні догмати і культові дії якої, будучи своєрідним антиподом християнства, побудовані на дзеркальному відображенні останнього. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, проводять т.зв. "чорні меси" з використанням чорних свічок, перекинутих розп'ять, звершенням проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили. Прихильники Сатани в Україні нечисельні, організаційно не об'єднані, існують як молодіжні екстремістські або трешофільні чи хардроківські угрупування, чиї світоглядні пристрасті є молодіжним віковим

Там само.-С.51-53. ²Тамсамо.-С.48-51.

Розділ V. Релігія і сучасність

зацікавленням і з часом переростаються її представниками.

Характерною ознакою сучасного релігійного життя є поява синтетичних (штучно створених) релігії, що в своїх догматах, культі опираються на множинні традиції (християнство, ведизм, буддизм, іслам), але не просто еклектично поєднують їх, а створюють свої власні вчення, систему обрядових дійств, сильну церковну організацію, претендуючи на статус надрелігії. В них надто розвинутий культ лідера, авторитет власних віросповідних джерел, присутня ідея богообраності їх послідовників. До цієї групи відносяться Церква об'єднання (або уніфікації"), АУМ сінрікьо, Велике Біле Братство та інші.