МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ФРУСТРАЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ

Дана методика вперше описана в 1944 році С.Розенцвейгом під назвою „Методика малюнкової фрустрації”. Стимулююча ситуація цього методу полягає в схематичному контурному малюнку, на якому зображені дві або більше людини, зайняті ще не закінченою розмовою. Зображені персонажі можуть розрізнятися по статі, віку і іншим характеристикам. Загальним же для всіх малюнків є знаходження персонажа у фрустраційній ситуації. У даному варіанті приводиться модифікація методики С.Розенцвейга, розроблена в Науково-дослідному інституті ім. В.М.Бехтерева.

Методика складається з 24 малюнків, на яких зображені особи, що знаходяться у фрустраційній ситуації.

Ситуації, представлені в тексті, можна розділити на дві основні групи.

1. Ситуації „перешкоди”. У цих випадках яка-небудь перешкода, персонаж або предмет, бентежить, збиває з пантелику словом або ще яким-небудь чином. Сюди відносяться 16 ситуацій - малюнки номер 1, 3, 4, 6, 8, 9, 11, 12, 14, 15, 18, 20, 22, 23, 24.

2. Ситуації „звинувачення ”. Суб'єкт при цьому служить об'єктом звинувачення. Їх вісім: малюнки номер 2, 5, 7, 10, 16, 17, 19, 21.

Між цими типами є зв'язок, оскільки ситуація „звинувачення” передбачає, що їй передувала ситуація „перешкоди”, де фрустратор був, у свою чергу, фрустрірован. Іноді випробовуваний може інтерпретувати ситуацію „звинувачення як ситуацію перешкоди”, або навпаки.

Процедура експерименту організовується згідно прикладеної до набору малюнків інструкції.

Оцінка тесту. Кожна відповідь оцінюється з погляду двох критеріїв напряму реакції і типу реакції.

1. Екстрапунітивні реакції - реакція спрямована на живе або неживе оточення у формі підкреслення ступеня ситуації, що фрустрірує, у формі осуду зовнішньої причини фрустрації, або ставиться в обов'язок іншій особі вирішити дану ситуацію.

2. Інтропунітивні реакції - реакція спрямована суб'єктом на самого себе; випробовуваний приймає ситуацію, що фрустрирує, як сприятливу для себе, приймає провину на себе або бере на себе відповідальність за виправлення даної ситуації.

3. Імпунітивні реакції – ситуація, що фрустрирує, розглядається як малозначна, як відсутність чиєї-небудь провини або як щось таке, що може бути виправлене саме собою, варто лише почекати і подумати.

Реакції розрізняються також з точки зору їх типів:

1. Тип реакції „з фіксацією на перешкоді ” – у відповіді випробовуваного перешкода, що викликала фрустрацію, всіляко підкреслюється або інтерпретується як свого роду благо, а не перешкода, або описується як така, що не має серйозного значення.

2. Тип реакції „з фіксацією на самозахисті ” - головну роль у відповіді випробовуваного грає захист себе, свого „Я”, і суб'єкт або засуджує когось, або визнає свою провину, або ж відзначає, що відповідальність за фрустрацію нікому не може бути приписана.

3. Тип реакції „з фіксацією на задоволенні потреби” - відповідь спрямована на розв’язанні проблеми; реакція приймає форму вимоги допомоги від інших осіб для вирішення ситуації; суб'єкт сам береться за рішення ситуації або ж вважає, що час і хід подій приведуть до її виправлення.

З поєднань цих шести категорій одержують дев'ять можливих фактори і два додаткові варіанти.

Для позначення напряму реакції користуються буквами Е, I, М.

Е — екстрапунітивні реакції;

/— інтропунітивні реакції;

М— імпунітивні реакції.

Типи реакцій позначаються наступними символами:

ОD — з фіксацією на перешкоді,

ЕD — з фіксацією на самозахисті,

NP — з фіксацією на задоволенні потреби.

Для вказівки, що у відповіді домінує ідея перешкоди, додається значок «прим» (E’, I’, M’).

Тип реакції „з фіксацією на самозахисті” позначається прописними буквами без значка.

Тип реакції „з фіксацією на задоволенні потреби” позначається рядковими буквами e, i, m.

У таблиці 1 наведено способи оцінок відповідей випробовуваних. Оцінки заносяться в реєстраційний лист для подальшої обробки. Вона передбачає обчислення показника GCR, який може бути позначений як „ступінь соціальної адаптації”. Даний показник обчислюється шляхом зіставлення відповідей конкретного випробовуваного з „стандартними”, середньостатистичним.

 

Інструкція: „На кожному малюнку зображені два або декілька чоловік. Людина зліва завжди зображена тою, що говорить якісь слова. Вам треба на аркуші відповідей під номером, відповідним малюнку, написати першу відповідь, що спала на думку, на ці слова. Не намагайтеся відбутися жартом. Дійте по можливості швидше”.

Природно припускати, що за наявності індивідуальних особливостей фрустрацйних реакцій в цілому певна соціальна спільність людей характеризуватиметься „усередненим профілем”. Серед всього різноманіття відповідей випробовуваних якоїсь групи можуть бути виділені шляхом відповідних статистичних процедур однакові або схожі відповіді, які можна вважати характерними для окремих ситуацій тесту.

Показник GCR обчислюється шляхом порівняння окулярів суб'єкта із стандартними величинами, одержаними шляхом статистичного підрахунку. Ситуацій, які використовуються для порівняння, всього 14. Їх значення представлені в таблиці 2. Зліва на листку протоколу випробовуваного ставиться знак «+», якщо відповідь суб'єкта ідентична стандартній відповіді. Коли як стандартна відповідь даються два типи відповідей на ситуацію, то достатньо, щоб хоча б одна з відповідей випробовуваного співпадала із стандартним. В цьому випадку відповідь також наголошується знаком «+». Якщо відповідь суб'єкта дає подвійну оцінку і одна з них відповідає стандартному, він оцінюється в 0,5 бали. Якщо ж відповідь не відповідає стандартному, його позначають знаком «-». Оцінки підсумовуються, рахуючи кожен плюс за одиницю, а мінус за нуль. Потім, виходячи з 14 ситуацій (які приймаються за 100%), обчислюється процентна величина GCR випробовуваного. Кількісна величина GCR. може розглядатися як міра індивідуальної адаптації суб'єкта до свого соціального оточення.