Походження поняття стрес та його значення .
12.1 Приход принимает и увольняет работников по трудовым договорам в соответствии с законодательством Российской Федерации. На лиц, работающих в Приходе по трудовым договорам, распространяется законодательство о труде. Работники, а также священнослужители Прихода, на общих основаниях подлежат пенсионному и социальному обеспечению, социальному и медицинскому страхованию в соответствии с законодательством Российской Федерации. Приход вправе привлекать добровольцев в целях осуществления ими безвозмездного труда в интересах Прихода. Документы на священнослужителей хранятся Епархией. Документы по личному составу работников Прихода по трудовым договорам хранятся Приходом в соответствии законодательством Российской Федерации.
12.2 Работники Прихода обязаны соблюдать правила внутреннего распорядка, учитывающие особенности условий труда в Приходе как религиозной организации Русской Православной Церкви.
12.3 Приход может быть ликвидирован по решению Епархиального архиерея, а также по решению суда в порядке и по основаниям, предусмотренным законодательством. В случае принятия Приходским собранием решения о выходе Прихода из структуры и юрисдикции Русской Православной Церкви, Приход лишается подтверждения принадлежности Епархии Русской Православной Церкви, что влечет ликвидацию Прихода и лишает его права использовать в наименовании словосочетания и религиозную символику, указывающие на принадлежность Русской Православной Церкви. Опорні конспекти лекцій. Психологія стресу Спецкурс за вибором Психолого – педагогічний факульт Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр Галузь знань: соціально-політичні Напрям підготовки: «Психологія» Курс навчання: 4-й Семестр 8-й
Укладач: Губіна Т.І. ст. викладач кафедри психології ПДПУ
Полтава - 2011 Походження поняття стрес та його значення. Стрес і прогрес - останнім часом ці явища завжди супроводжують один одного. Умови сучасного життя примушують кожну людину зазнавати дію все більшої кількості стресорів. В цих умовах все більше виявляється двобічність стресу: з одного боку, це життєво необхідна захисно-пристосувальна реакція, з іншого - стрес приносить людині страждання і хвороби. Пройшло вже більше ніж півстоліття з тієї миті, як запропонований Г.Сел'є термін "стрес" включений в медичні довідники, енциклопедії, словники та підручники. Слово "стрес" ввійшло в лексикон кожної освіченої людини. Кожна людина в тій чи іншій формі зазнавала дію стресу. Але навіть до цього часу в психології не було сформульовано єдиного визначення терміну "стрес". Термін "стрес" часто використовують надто вільно, в літературі зустрічається багато протилежних визначень. Сам автор концепції стресу Г. Сел'є визначив це явище як неспецифічну реакцію організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу, що в подальшому викликало багато суперечностей між дослідниками. На думку багатьох вчених воно занадто широке і може включати такі зміни в організмі, які не мають нічого спільного із стресом. Проблема виявляється ще й у класифікації впливів та критичних ситуацій, що викликають стрес. Яким повинен бути подразник по силі та тривалості, щоб викликати стресову реакцію? Радянський дослідник Василюк зазначає, що це явище відносіть до різнорідних ситуацій: реакцію на холодний вплив і на критику в свою адресу. Як поєднати в одній теорії "будь-яке" і "екстремальне". Будь-яка вимога може викликати критичну екстремальну ситуацію лише у істоти, що не здатна подолати ні які вимоги взагалі. Він зазначає, що відмовившись від невиправданого розширення об'єму цього поняття, потрібно зберегти основу його змісту, ідею не специфічності стресу: винайти мінімально необхідні умови появи неспецифічного утворення - стресу. Автор розглядає 4 типи критичних ситуацій: стрес, фрустрацію, конфлікт і кризу, які супроводжує порушення рівноваги (психічної, емоційної). Стрес серед них співвідноситься із життєдіяльністю організму, безпосереднім "тут і тепер" задоволенням. Ще одне поняття, що тісно пов'язано з поняттям стрес - психічна напруга. Часто ці два поняття взаємо замінюють. Багато авторів зазначають (Аболін, Аболіна, Аракелов), що для об'єднання цих понять немає достатніх підстав, оскільки під психічним стресом слід розуміти не стан, а насамперед, процес, причому такий, що завжди призводить до небажаних відхилень. пруга може забезпечувати мету адаптації, вона необхідна для досягнення її, але вона може виникати і по іншим причинам. Терміном "стрес" потрібно визначити інтегральну відповідь організму з метою адаптації Незалежно від того, буде чи ні досягнута мета адаптації протягом деякого часу, стан може бути стресовим. Г.Сел'є постійно підкреслював адаптивну направленість стресу, відмічав що "стрес - це не просто нервова напруга". Можна віднести напругу до загальних суб'єктивних характеристик стресу (Ганзен). Слід зазначити, стрес - це інтегральна відповідь організму і особистості на екстремальні впливи (стресори) або на підвищене навантаження. Стрес - явище, що має біохімічні, фізіологічні, психологічні, соціально-психологічні та соціальні виявлення. Як зазначалося вище, традиційно термін "стрес" використовують для позначення неспецифічних біохімічних, фізіологічних та психічних проявлень адаптаційної активності у відповідь на екстремальний вплив будь-яких значимих для організму факторів. Завдяки розгортанню неспецифічних адаптаційних процесів організм зберігає на певний період часу цілісність та життєдіяльність при дії стресорів. Очевидно, неспецифічні адаптаційні процеси виконують стабілізуючі функції у відповідь на екстремальну дію за рахунок витрачання "ресурсів" компенсуючи функцій, в результаті чого дл^> організму зберігається можливість рішення поставлених перед ним життєвих задач. Початок створення концепції стресу поклав випадково винайдений в експерименті Г.Сел'є в 1936 р. "синдром відповіді на пошкодження як таке", що отримав назву "тріада". Г.Сел'є зіставив ці реакції з симптомами, характерними майже для кожного захворювання: почуття нездужання, різні больові відчуття, шлунково-кишкові розлади з втратою апетиту та зменшення ваги тіла. Об'єднання їх в одну систему було правомірно тільки при наявності єдиного механізму управління цими реакціями та загального сукупного процесу розвитку, який Сел'є описує на рівні фізіології організму. Сам Сел'є у своїй відомій книзі "Стрес без дістресу" дає таке визначення терміну "стрес": "Стрес є неспецифічною відповіддю організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу"і Потрібно прояснити, що мається на увазі під словом "неспецифічний". Кожна пред'явлена вимога для організму своєрідна або специфічна. На морозі ми тремтимо, щоб виділити більше тепла, а кровоносні судини звужуються зменшуючи втрату тепла з поверхні тіла. М'язове навантаження пред'являє підвищені вимоги до мускулатури та сердечно-судинної системи. М'язи потребують додаткового джерела енергії для виконання такої незвичайної роботи, тому серцебиття стає частіше та сильніше, підвищений кров'яний тиск розширює судини та поліпшує кровопостачання м'язів. Але незалежно від того, якого роду зміни вони викликають, всі ці агенти мають дещо загальне. Вони вимагають перебудови. Ця вимоганеспецифічна, вона полягає в адаптації до труднощів, якими вони б не були. Тобто, крім специфічного^ ефекту, всі впливаючи на нас агенти викликають також і неспецифічну потребу здійснити пристосувальні дії і тим самим відновити нормальний стан. Ці функції незалежні від специфічного впливу та однакові для всіх видів агентів.Відповіть на неспецифічні вимоги, що викликана зовнішнім впливом на організм - і є сутністю стресу. Наочність підходів Г.Сел'є до розуміння сутності цілого ряду патофізіологічних феноменів і ефективність його терапевтичних рекомендацій спонукали багатьох вчених "приміряти" концепцію стресу до психічних реакцій людини, що виникли в критичних умовах. Робляться спроби за допомогою концепції стресу з'єднати відомості про психологічні процеси, дати пояснення їх фізіологічних механізмів. Цьому немало сприяли роботи самого Сел'є, зокрема, отримала широку популярність його книга "Стрес життя" (1956). Психічним виявам синдрому, який описав Г.Сел'є, було присвоєно найменування "емоційний стрес", що викликав різне тлумачення визначених ним явищ. В зміст цього терміна включають і первинні емоційні психічні реакції, що виникають при критичних психічних подразненнях, і емоційно-психічні симптоми, викликані тілесними пошкодженнями, афективні реакції при стресі та фізіологічні механізми, що лежать в його основі. Деякі автори були схильні розуміти під емоційним стресом ситуацію, що викликає сильні емоції. Захоплюючись вивченням виключно несприятливих для організму дій стресу, дослідники життєдіяльності людини в екстремальних ситуаціях визначили цим терміном ті адаптаційні емоційні реакції, якими супроводились шкідливі для організму фізіологічні та психофізіологічні зміни. Відповідно під емоційним стресом розуміють афективні переживання, що супроводжують стрес та спричиняють несприятливі зміни в організмі людини. Коли ж були нагромаджені'відомості про існування великого кола фізіологічних та психологічних реакцій, схожих при негативних та позитивних емоційних переживаннях, під "емоційним стресом" стали розуміти широке коло змін психічних явищ, що супроводжуються виразними неспецифічними змінами біохімічних, електрофізіологічних та інших корелянтів стресу. Таким чином, протікання стрес-реакції відбувається на двох рівнях: на фізіологічному рівні, що виявляється в порушенні тих чи інших фізіологічних процесів, та психологічний, коли на перший план по значимості для дослідника виступають психічні реакції. Історія учення про стрес Інтерес до психічних станів, в яких опиняється людина і які визначають її поведінку та діяльність, з'явився ще в стародавні часи. Слід зазначити, що термін "стрес" з'явився відносно недавно, тому в даній частині прослідкуємо його відокремлення від інши психічних станів. Одним із перших вчених, що виказав ідею про пристосувальний характер процесів, що: розвиваються при відхиленнях від норми, був відомий лікар стародавньої Греції Гіппократ. Вій припускав, що патологічний процес, в тому числі патологічний стан психіки, - це захисна реакція яка має за мету відновні функції, повернення її до минулого нормального стану та до відновлення організмом втраченого контролю. В IY ст. стоїки, епікурейці виділяють особливий стан - "напругу пневми", який може бути пов'язаним з хибними судженнями людини про навколишній світ. В кінці І початку II тисячоліття нашої ери вчений Авіцена підкреслював зв'язок емоцій з тілесними змінами. Він також запропонував враховувати стани душі людини при оцінці його хворобливих тілесних розладів. В середні віки в Європі виказується думка про те, що здатність души зберігати досягнутий стан залежить від стану матерії, яка може "зжиматись "та "розжиматись".' Відповідно, при зжиманні спостерігається стан збудження, напруги, а прйїї розширенні - стан розслаблення, спокою: В епоху пізнього середньовіччя та Відродження намічається відхід від подібних упрощено-натуралістичних поглядів, і вже Декарт вважав, що психічні стани як явище, що супроводжуються змінами у поведінці, міміці, стані внутрішніх органів, можуть стати предметом об'єктивного наукового дослідження. В середині XX ст. І.М. Сеченов висунув принцип зворотнього зв'язку в формуванні та протіканні психічних станів, що став в подальшому одним із найважливіших принципів системної організації психічної діяльності людини. Таким чином, І.М. Сеченов фактично відкрив новий етап в еволюції вчення про психічні стани, який в подальшому призвів до виникнення досліджень проблеми адаптації людини до змінних умов середовища і протидії організму до шкідливих впливів. Проблема дослідження психічних станів, зокрема стресу тісно пов'язана з розробкою концепції про гомеостаз та адаптацію. Французький фізіолог Клод Бернар в другій половині XIX ст. Вперше вказав, що внутрішнє середовище живого організму повинно зберігати сталість при будь-яких коливаннях зовнішнього середовища. Ці роботи гармонійно вписались в праці засновників еволюційної теорії Ламарка, Дарвіна і разом з ними заклали міцну теоретичну базу для створення в перше десятиліття XX ст. наукової теорії про гомеостаз. На початку ХХст. американський фізіолог Кеннон ввів термін "гомеостаз" (від старогрецького homois - однаковий і stasis - стан), що означав здатність зберігати сталість. Він звернув увагу на те, що при голоді, гніві, дії больових подразників посилюється дихання, прискорюється артеріальний кров'яний тиск, що підвищує насичення крові кислородом і полегшує його доставку до органів і тканин. Ці реакції носять неспецифічний характерні сприяють збереженню сталості внутрішнього середовища або гомеостазу. Засновником концепції стресу став канадський лікар, директор Інституту експериментальної медицини і хірургії в Монреалі Ганс Сел'є (1907-1982). Освіту лікар отримав на медичному факультеті Пражського університету, після чого продовжив навчання в Римі та Парижі. Змушений емігрувати за кордон, він облаштувався в Канаді, де на протязі 50-х років розробляв проблеми адаптаційного синдрому та стресу. В 1926 р. Сел'є на II курсі медичного факультету вперше зіткнувся з проблемою стереотипної реакції організму на будь-яке серйозне навантаження. Він зацікавився тим1, чому у хворих, що страждають від різних хвороб, так багато однакових симптомів. І при загальних крововтратах, і при інфекційних захворюваннях, спостерігались загальне недомагання, втрата апетиту та м'язової сили, хворобливий зовнішній вигляд. Такі загальні виявлення хвороби Сел'є назвав "синдромом хвороби". В подальшому ця концепція була забута, але через 10 років під час лабораторних дослідів знову стала актуальною. У щурів, яким Сел'є вводив необчищені та токсичні витяжки із залоз, виникав (незалежно від того, із якої тканини зроблені витяжки та які в них містилися гормони) стереотипний набір одночасних змін в органах. Цей синдром включав: 1. збільшення та підвищену активність кори надниркових залоз, 2. зморщення або атрофію вилочкової залози та лімфатичних вузлів, 3. появу виразок шлу^ково-кишкрвого тракту. - ' В подальшому в експериментах з'ясувалось, що ті ж самі зміни викликаються також при впливі холоду та спеки, при інфекціях, травмах, нервовому збудженні та інших подразниках. Ця реакція була вперше описана Сел'є в 1936 p., як загальний адаптаційний синдром або синдром біологічного стресу. Зміни, які викликає стрес були задовго відомі лікарям ще до того, як було усвідомлено, що існує неспецифічний синдром стресу. Геніальність Сел'є полягає в тому, що він сформулював нову концепцію, що дозволила в розрізнених результатах впливу різних агентів побачити окремі виявлення цілісного синдрому.
|
