МИНСЕЛЬХОЗПРОД РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ 8 страница

Примітка: час перерв даний при дотриманні цих норм. При невідповідності фактичних умов праці вимогам цих норм, час регламентованих перерв слід збільшити на 30%.

Тривалість неперервної роботи з ВДТ без регламентованої перерви не повинна перевищувати 2 годин.

При роботі з ВДТ і ПЕОМ у нічну зміну (з 22 до 6 годин), незалежно від категорії та виду трудової діяльності, тривалість регламентованих перерв повинна збільшуватися на 60 хвилин.

При робочій зміні у 8 годин та роботі на ВДТ і ПЕОМ регламентовані перерви слід встановлювати:

для 1 категорії через 2 години після початку робочої зміни та через 1,5-2,0 години після обідньої перерви кожен тривалістю 15 хвилин;

для 2 категорії через 2 години після початку робочої зміни та через 1,5-2,0 години після обідньої перерви кожен тривалістю 15 хвилин, або тривалістю 10 хвилин через кожну годину роботи;

для 3 категорії через 1,5-2,0 години після початку робочої зміни та через 1,5-2,0 години після обідньої перерви кожен тривалістю 20 хвилин, або тривалістю 15 хвилин через кожну годину роботи;

При робочій зміні у 12 годин регламентовані перерви повинні встановлюватися у перші 8 годин роботи аналогічно перервам при робочій зміні у 8 годин, а протягом останніх 4 годин роботи, незалежно від категорії та виду робіт, кожну годину тривалістю 15 хвилин.

З метою зменьшення негативного впливу монотонії доцільно застосувати чергування операцій при роботі з ПЕОМ (зміна змісту роботи).

В разі виникнення у працівників з ВДТ і ПЕОМ зорового дискомфорту та інших неблагоприємних суб’єктивних відчуттів, не зважаючи на дотримання нормативних вимог, слід застосовувати індивідуальний підхід в обмеженні часу роботи, корекцію тривалості перерв або проводити зміну діяльності на іншу, не пов’язану з використанням ВДТ та ПЕОМ.

 

РОЗДІЛ 4. ОСНОВИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

4.1 Вибухо-пожежонебезпечні характеристики речовин та матеріалів. Класифікація будівель, приміщень з вибухо- пожежонебезпечності

Характеристика процесів горіння. Вибухо — та пожежонебезпечні показники речовин та матеріалів.

Щоб правильно та ефективно організувати необхідні протипожежні заходи і вибрати іасоби для ліквідації пожежі, необхідно знати сутність усіх хімічних і фізичних процесів, що нідбуваються при горінні речовин.

Горіння являє собою хімічну реакцію взаємодії пальних речовин з киснем повітря, що протікає дуже швидко з виділенням великої кількості тепла. Процес горіння супроводжується шичайно переходом твердої або рідкої пальної речовини в газоподібну.

Горіння може протікати з утворенням полум'я чи без нього. Полум'я утворюється в тих иипадках, коли в процесі горіння речовини виділяються пальні гази. У цих випадках полум'я являє собою газову оболонку, у середині якої відбувається горіння газів і парів; так горять дерево, кам'яне вугілля і пальні рідини. Без полум'я горить деревне вугілля, кокс.

Для того щоб пальна речовина запалилася і почала горіти, її потрібно нагріти до пизначеної температури, величина якої для різних речовин різна. Температура, при якій речовина запалюється і починає горіти, називається температурою запалення; це явище відбувається в присутності кисню повітря.

Температура запалення залежить не тільки від природи речовини, але також і від птмосферного тиску, процентного вмісту кисню в повітрі і багатьох інших причин. Температура живлення навіть для таких самих речовин може коливатися в досить значних межах. Наприклад, температура запалення дерева коливається від 250 до 350°, торфу від 225 до 280° і т.д.

Важливо знати ті причини, що можуть викликати підвищення температури речовини і її мшалення. Такими причинами можуть бути: безпосередній вплив відкритого вогню; промениста іеилота; іскра електричного струму; теплота сонячних променів; розряд блискавки та ін. Чим нижче температура запалення матеріалу, тим більше він вогненебезпечний.

З хімії відомо, що хімічні реакції, у тому числі процеси горіння, протікають тим імнидше, чим вище температура навколишнього середовища.

При пожежах швидко розвивається висока температура, що сприяє збільшенню розмірів пожежі - вогнища пожежі.

При нестачі повітря горіння буде неповним І може припинитися.

Є матеріали, що при відомих умовах можуть самозапалюватися і самозайматися.

Самозапалювання— це процес горіння, викликаний зовнішнім джерелом тепла і іші ріванням речовини без зіткнення з відкритим полум'ям.

Температура самозапалювання непостійна; вона залежить від складу повітря, тиску, концентрації пального матеріалу та ін.

Самозаймання - це процес горіння, викликаний хімічними, фізико-хімічними чи ОІологічними явищами, що відбуваються в речовині. Самозаймання виникає без зіткнення з відкритим полум'ям і впливу тепла ззовні.

Процес самозаймання прискорюється, коли накопичування тепла, а отже, і наростання юмператури, що відбувається в результаті процесу окислювання, буде перевищувати розсіювання тепла в навколишнє середовище.

Серед матеріалів, використовуваних на будівництві, особливо піддані самозайманню волокнисті матеріали: клоччя, ганчірки, обпилювання, просочені різними оліями, а також торф, кіім'яне і бурі вугілля, складені в штабелі.

Крім самозапалювання і самозаймання, будівельникам приходиться зустрічатися і з пнищем, що називається спалахом.

При поступовому нагріванні твердих, газоподібних і рідких речовин відбувається випар. Пари цих речовин утворюють суміш з повітрям, яка може бути вибухонебезпечною. Вона спалахує при температурі значно нижчою, ніж температура запалення самої речовини. Спалах такої суміші відбувається під дією відкритого вогню. Найнижча температура, при якій може відбутися спалах суміші, називається температурою спалаху. Особливо небезпечні в цьому відношенні суміші парів рідких речовин з повітрям.

Температурою спалаху парів легкозаймистих і пальних рідин називається найменша температура при тиску 760 мм ртутного стовпа, при якій з'являється перший спалах пару без горіння.

Температура спалаху різних речовин коливається у великих межах від —50 до +100° і вище. Облік температури спалаху має велике значення при виборі матеріалів і призначенні технологічних процесів. Вона є важливим показником пожежної небезпеки матеріалів.

У більшості матеріалів температура запалення вище температури спалаху. Рідини мають майже ту саму величину температури спалаху і запалення (різниця 1—2°).

У процесі спалаху, що протікає дуже швидко, суміш газів і пару або рідини іншої речовини з повітрям згоряє, після чого явище горіння припиняється. Швидке припинення горіння порозумівається тим, що кількість теплоти, виділеної при спалаху, не достатня для продовження горіння, а сама речовина ще недостатньо нагріта для запалення.

Особливо небезпечні вибухи, викликані хімічними реакціями або фізичними явищами. Природа вибуху не схожа на явища самозаймання, самозапалювання і спалахи.

Вибухом називається миттєве розкладання або згоряння речовини, при якому відбувається виділення великої кількості газів або пару і яке створює величезний тиск на навколишнє середовище.

Вибухи, що відбуваються в результаті хімічних процесів, виникають тому, що реакція розкладання відбувається з величезною швидкістю і при цьому виділяється тепло і гази. Такі реакції відбуваються при вибухах сумішей газів, пару, пилу, вибухових речовин та ін.

Швидкість реакції розкладання при вибуху виміряється кілометрами в секунду. Ступінь вибухонебезпечних сумішей неоднакова: вона залежить від кількості (концентрації) суміші в повітрі.

Важливо знати нижню і верхню межі вибухівності суміші: нижньою межею вибухівності називається найменша кількість газів, чи парів пилу, виражена у відсотках, при якому утвориться вибухонебезпечна суміш з повітрям (киснем), а верхньою межею вибухівності - найбільша їх кількість.

Чим більше різниця між нижньою і верхньою межами, тим речовина більш вибухонебезпечна.

У табл. 4.1 приведені дані про межі вибухівності парів деяких легкозаймистих рідин і газів, що зустрічаються в будівництві.

Таблиця 4.1

Межі вибухівності парів і пальних газів

Найменування пальних речовин	Межі вибухивності в %
Нижній	Верхній
Аміак	15.5	27.0
Бензин		5.4
Водень		80,0
Метиловий спирт	6.0	35.4
Окис вуглецю	12.5	80.0
Ацетилен	1.53	82.0
Метан	2.5	15.4

 

 

Вибухи, що мають хімічну основу, можуть відбутися від іскри, вогню, удару, поштовху, тертя та інших причин. Фізичні явища також можуть з'явитися причиною вибуху. Наприклад, він буває наслідком значного збільшення тиску, який не здатні витримати стінки судин (трубопроводів, казанів, балонів та ін.).

Для попередження виникнення пожеж і вибухів необхідно приймати відповідні міри, починаючи з проектування об'єкта. Правила пожежної безпеки необхідно дотримуватися в процесі будівництва і далі при експлуатації будинку, спорудження.

Усі профілактичні протипожежні заходи приведені в Будівельних нормах і правилах (БНіП) у главі, присвяченій протипожежним нормам будівельного проектування, і в спеціальних Інструктивних матеріалах по протипожежному режимі на будівельному майданчику.

Класифікація виробничих приміщень щодо вибухо - та пожежонебезпечних показників.

Будівельні норми і правила підрозділяють усі види будівельних матеріалів і конструкцій по ступенях їхньої займистості на три групи: негорючі, важкогорючі і горючі.

Негорючі матеріали під впливом вогню чи високої температури не запалюються, не жевріють і не обвуглюються.

До негорючих матеріалів відносяться всі природні і штучні неорганічні матеріали, а також застосовувані в будівництві метали. З цих матеріалів виготовляють негорючі конструкції.

Важкогорючі матеріали під впливом вогню чи високої температури важко «шалюються, жевріють або обвуглюються і продовжують горіти або жевріти тільки при іішівності джерела вогню, а після видалення джерела вогню горіння або тління припиняється.

До важкогорючих відносяться матеріали, що складаються з негорючих і горючих складових, наприклад: асфальтовий бетон; гіпсові і бетонні деталі з органічними мшовнювачами; глиносолом'яні матеріали при об'ємній вазі не менш-900 кгім³; цементний фіброліт; деревина, піддана глибокому просоченню антіпиренами; повсть, вимочена в глиняному розчині, та ін.

Конструкції, виготовлені з важкогорючих матеріалів, а також з горючих матеріалів, шчишених штукатуркою чи облицюванням з неспалених матеріалів, відносяться до шшкогорючих.

Горючі матеріали під впливом вогню або високої температури запалюються чи ікевріють та продовжують горіти чи жевріти після видалення джерела вогню.

До горючих відносяться всі органічні матеріали, не піддані глибокому просоченню іштипиренами.

Горючі конструкції виготовляють з горючих матеріалів, не захищених від вогню чи високих температур.

При захисті горючих конструкцій плитами з негорючих матеріалів шви між плитами потрібно заповнювати будівельним розчином.

При впливі вогню на будівельні конструкції вони випробують більші чи менші деформації. Величина цих деформацій у значній мірі залежить від тривалості впливу вогню на нонструкцію і температури.

Встановлено, що під час пожежі температура наростає так: через 5 хв після виникнення пожежі вона піднімається до 500°, через 30 хв вона збільшується до 800° через 1 ч — до 900, через 2 ч — до 1000° і вище.

У результаті впливу вогню і високих температур будівельна конструкція може втратити вогнестійкість.

Межа вогнестійкості будівельної конструкції визначається періодом часу в годинах від початку впливу вогню до виникнення одного з наступних трьох ознак:

утворення наскрізних тріщин у конструкції;

підвищення температури на поверхні конструкції, що необігрівається, більш ніж на 140° чи у будь-якій крапці цієї поверхні більш ніж на 180° у порівнянні з температурою конструкції до виникнення пожежі, чи ж більш 220° незалежно від первісної температури конструкції до пожежі;

втрати конструкцією несучої здатності.

Таблиця 4.2

Категорії приміщень за вибухопожежною і пожежною небезпокою

Категорія А (вибухонебезпечна)	Приміщення в яких застосовуються горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишко-вий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечна)	Приміщення в яких застосовуються вибухо­небезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пило-повітряні або пароповітряні суміші, при спала-хуванні котрих розвивається розрахунковий над-лишковий тиск вибуху в приміщенні, що переви-щує 5кПа.
Категорія В (пожежонебезпечна)	Приміщення в яких знаходяться горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.
Категорія Г	Приміщення в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплав-леному стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д	Приміщення в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

Таблиця 4.3

Категорії будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою

Ііудівля (будинок) належить до категорії А	якщо у ній сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5% площі усіх приміщень, або 200 м2. Допускається не відносити будівлю до категорії А, якщо сумарна площа приміщень категорій А в будівлі не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих у ній приміщень (але не більше 1000 м) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.
Будівля належить до категорії Б	якщо одночасно виконуються дві умови: а) будівля не належить до категорії А; б) загальна площа приміщень категорії А і Б перевищує 5% сумарної площі усіх приміщень, або 200 м2. Допускається не відносити будівлі до категорії Б, якщо сумарна площа приміщень категорії А і Б не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 3500 м2) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.
Будівля належить до категорії В	якщо одночасно виконуються дві умови: а) будівля не належить до категорії А чи Б; б) загальна площа приміщень категорії А, Б, В перевищує 5% (10%,якщо в будівлі відсутні приміщення категорії А і Б) сумарної площі усіх приміщень. Допускається не відносити будівлі до категорії В, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б, В у будівлі не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 3500 м2) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.
Будівля належить до категорії Г	якщо одночасно виконуються дві умови: а) будівля не належить до категорії А, Б або В; б) загальна площа приміщень категорії А, Б, В і Г перевищує 5% сумарної площі усіх приміщень, або 200 м2. Допускається не підносити будівлі до категорії Г, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б, В і Г не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 5000 м2) і приміщення категорій А, Б, В обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.
Будівля належить до категорії Д	якщо вона одночасно не належить до категорії А, Б, В або Г. Визначення категорії будівель в цілому виконується після визначення категорій приміщень. Залежно від встановленої категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою, передбачається відповідний чинним нормативам комплекс об'ємно-планувальних рішень та профілактичних заходів.

 

 

Класифікація вибухо - та пожежонебезпечних зон та класів виробничих приміщень.

Ступінь вогнестійкості будинків і споруджень характеризується групою займистості і мііжею вогнестійкості окремих частин будинку і спорудження.

По вогнестійкості будинки і спорудження підрозділяються на п'ять ступенів.

У табл. 4.2 приведені межі вогнестійкості і групи займистості деяких будівельних конструкцій.

У залежності від класу чи спорудження будинку ступінь вогнестійкості його не може бути нижче:

Для суспільних будинків і споруджень:

I класу не нижче II ступеня вогнестійкості;

II класу не нижче III ступеня вогнестійкості;

III і IV класів ступінь вогнестійкості не нормується.

Для виробничих будинків:

I класу не нижче II ступеня вогнестійкості;

II класу не нижче III ступеня вогнестійкості;

III і IV класів ступінь вогнестійкості не нормується.

Для житлових будинків:

I класу не нижче І ступеня по вогнестійкості;

II класу не нижче II ступеня по вогнестійкості; класу не нижче III ступеня по вогнестійкості; класу ступінь вогнестійкості не нормується.

Таблиця 4.4

Класифікація пожежонебезпечних зон

Пожежонебезпечна зона класу П-І	простір у приміщенні, у якому знахо­диться горюча рідина - рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61°С.
Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ	простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/мЗ.
Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа	простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.
Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ	простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна або тверді горючі речовини і матеріали.

Таблиця 4.5

Класифікація вибухонебезпечних зон

зона класу 0	простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно, або протягом тривалого часу. Вибухонебезпечні зони класу 0 можуть мати місце переважно в межах корпусів технологічного обладнання і, у меншій мірі, в робочому просторі (вугільна, хімічна, нафтопереробна промисловість).
зона класу 1	простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота - ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).
зона класу 2	простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних роз­мірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості), які не повинні розглядатися під час проектування електроустановок. Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпеч­ного газопароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості.
зона класу 20	простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпеч-ний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші 3 повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини. Звичайно, це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і па тривалий термін.
зона класу 21	простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації. Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію пилоповітряної суміші.
зона класу 22	простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з'являтися не часто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати вибухо­небезпечні суміші в разі аварії. Ця зона може включати простір поблизу обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення.

 

 

Таблиця 4.6.

Межі вогнестійкості і групи займистості будівельних конструкцій.

Найменування конструкцій	Товщина або найменший розмір перетину конструкції в см	Межа вогнеотійкості в год	Група займистості
Стіни і перегородки
Суцільні сії ни і перегородки зі звичайного і дірчастого глиняного обпаленого, а також силікатної цегли, бетону, бутобетону і залізобетону	6,5	0,75	Негорючі
12,5	2,5
	5,5
Стіни і перегородки з природного каменю, пустотілих шлакобетонних блоків, полегшених цегельних кладок із заповненням легким бетоном, теплоізоляційними негорючими чи важкогорючими матеріалами	6.5	0,5	Негорючі
12,5	1,6
Перегородки з пустотілих керамічних каменів		0,5	Негорючі
	1,5
Перегородки гіпсові, гіпсошлакові і гіпсоволокнисті при змісті органічної маси до 8% по вазі		1,3	Негорючі
	2,2
Фахверкові стіни з цегли, бетонних і природних камешв зі сталевим каркасом:
Незахищеним	—	0,25	Негорючі
	—	0,75
облицьованою цеглою при товщині облицювання (у см) 6,5	—
те ж, 12	—
Суцільні дерев'яні стіни і перегородки, оштукатурені з двох сторін при товщині шаруючи штукатурки 2 см		0,6	Важкогорючі
	0,75
	1,25
Стійки, колони і стовпи
Стійки, колони, стовпи цегельні, бетонні і залізобетонні перетином у см:
20X20	—		Негорючі
20X30		2,5
20X40		2,75
30X30 та 20X50
30X50		3,5

 

4.2 Методи та засоби пожежогасіння

Вогнегасильні речовини.

Вогнегасільні речовини при введенні до зони горіння знижують швидкість горіння або і іітністю його припиняють. Вони можуть бути газоподібними (вуглекислий газ, водяна пара), рідкими (вода), твердими (сухий пісок, земля). До вогнегасильних речовин відносять також її Ростові, повстяні або брезентові простирадла.

Вогнегасильні речовини за принципом дії поділяють на., охолоджуючі (вода), ізолюючі юну горіння від доступу кисню*

(порошкоподібні речовини, простирадла, піни), ті, що розбавляють горючі рідини або іменшують вміст кисню в зоні горіння (пара, вуглекислий газ, вода) та уповільнюючі процес горіння (галоїдні вуглеводні).

Для гасіння пожежі використовують первинні засоби пожежогасіння, які спеціально шготовляються на підприємстві: пісок, вода, азбестові простирадла, вогнегасники тощо.

Одним із поширених засобів гасіння є вода.

Вода як вогнегасильна речовина має такі позитивні якості;

• доступність і низька вартість;

• велика теплоємність;

• висока транспортабельність;

• хімічна нейтральність.

Але вода має й негативні властивості. Зокрема у води невисока змочувальна здатність, для її підвищення застосовують різноманітні добавки — мило, синтетичні розчинники, іімінсульфати тощо. Не можна гасити водою лаки, фарби, розчинники, бензин, гас чи дизельне пальне. Електроустановки, що знаходяться під напругою, гасити водою не можна оскільки вода — гарний електропровідник. Горючі рідини легші за воду, тому вони спливають ііи її поверхню і продовжують горіти, а це призводить до ще більших розмірів пожежі. Гасіння особливо цінних матеріалів і устаткування водою може призвести до їх псування.

Гасіння пожежі парою відбувається за рахунок ізоляції поверхні горіння від навколишнього середовища. Використовують цей метод гасіння в умовах обмеженого мовітреобміну, а також у закритих приміщеннях з найбільш небезпечними технологічними процесами.

Одним із засобів пожежогасіння е піна. Піна використовується для гасіння загорань усіх твердих речовин, які можна гасити водою. Вона швидко припиняє доступ окислювача (кисню, повітря) до зони горіння і тому ефективніша за воду. Утворюється піна за рахунок хімічної реакції при змішуванні кислотної та лужної частин у спеціальних машинах та «огнегасниках.

Пінопорошок Рисунок 4.1 Схема парогенератора

У піногенераторах хімічну піну одержують змішуванням пінопорошків з водою. Струмінь води під тиском захоплює з бункера пінопорошок (рис. 1), змішується з ним і одержана міна подається до вогнища пожежі. Хімічною піною не можна гасити електрообладнання, тому що вона електропровідна, а також натрій і калій, які вступають у взаємодію з водою, при якій ниділяється вибухонебезпечний водень. Хімічну піну використовують для гасіння легкозаймистих та горючих рідин.

 

При нагріванні вуглекислоти швидко утворюється велика кількість газу (збільшення об'єму в 400 - 500 разів), при цьому випаровування сприяє утворенню снігу з температурою мінус 70 °С, який інтенсивно відбирає теплоту в зоні горіння.

Вуглекислоту використовують для гасіння пожеж у приміщеннях до 1000 м.кв. Вона діє ефективно під час гасіння невеликих поверхонь горючих рідин, електричних двигунів та установок, що знаходяться під напругою. Вуглекислотою не можна гасити матеріали, що тліють.

Гасіння пожежі порошком відбувається внаслідок того, що значна кількість тепла йде на нагрів дрібних часток порошку. Крім того порошкова хмара припиняє доступ кисню до вогнища пожежі й спричиняє гальмування реакції горіння. Порошки використовують для гасіння лужних металів, електроустановок, що знаходяться під напругою. Порошкові вогнегасники призначені для гасіння усіх речовин, які не можна гасити водою.

Пісок є ефективним засобом гасіння невеликих кількостей розлитих пальнемастильних матеріалів. Гасіння відбувається внаслідок припинення доступу кисню до вогнеща пожежі.

Усі навчальні приміщення мають бути забезпечені Засобами гасіння пожеж.Весь пожежний інвентар повинен знаходитись у постійній готовності до застосування. Кожен, хто виявить пожежу, зобов'язаний сповістити пожежну охорону, вказати при цьому точне місце пожежі і наявність у приміщенні людей. До приїзду пожежної допомог! вчителі та адміністрація повинні вжити заходів щодо евакуації учнів у безпечне місце.

Засоби захисту об'єктів

Пожежні засоби поділяються на:

• пожежні автомобілі, пожежні машини;

• первинні засоби пожежогасіння (пожежний немеха-нізований інвентар, інструмент, вогнегасники тощо);

• пожежну сигналізацію;

• установки автоматичного пожежогасіння.

Пожежні машини призначені для виготовлення вогнегасних речовин: газу, повітряномеханічної піни, аерозольних сумішей, порошків, снігоподібної маси. Вони можуть бути стаціонарними або пересувними. Пожежні автомобілі використовують для ліквідації пожеж на значних відстанях від їх дислокації. Широке розповсюдження знайшли автомобілі, оснащені пожежними машинами з використанням води. Ними в основному оснащені регіональні пожежні частини та пожежні частини великих підприємств.