Доба Київської Русі

Становлення феодального поземельного устрою. Власність на землю. За часів Київської Русі (т.з. «земська», або «князівська» доба¹) відбувається поступовий перехід від патріархальних відносин родової общини до феодального поземельного устрою. В общині земля, яка спочатку піддавалася періодичним переділам, закріплюється за окремими членами, крім виморочних, покинутих ділянок, лісових угідь, пасовищ та сіножатей, які залишаються в общинному користуванні².

Вважаючи общинні селянські землі державними, князівська влада починає відчужувати їх на власний розсуд, причому разом з селянами. Відбувається процес «окняжіння» вільних земель³. Поряд із общинним землеволодінням виникає князівське, боярське та церковне феодальне землеволодіння, яке з часом набирає все більшої ваги і сприяє руйнуванню общинних земельних відносин.

У ст.46 Просторової редакції Руської Правди (визначна пам’ятка вітчизняного права, письмова збірка звичаїв того періоду переважно кримінально-правового характеру) міститься вказівка на три основні категорії феодалів: князя, бояр, монастирі⁴. На думу дослідників, у нормах Руської Правди можна знайти вказівку на існування ширшого кола форм землеволодіння: князівський домен; боярська вотчина; монастирська вотчина; особиста вотчина церковних ієрархів; земля громади (общини); індивідуально-сімейна земельна ділянка; незаселені вільні (державні) землі, верховним власником яких виступав великий князь як глава держави⁵. Князівський домен, напр., становив конгломерат земель, що належали особисто князю, який через своїх управителів стягував там оброк, накладав інші повинності. Відомості про такі князівські землі датуються вже Х ст.⁶

У спеціальній літературі також вказується, що у Київській Русі існувало дві форми феодальної земельної власності: 1) «жизнь» – спадкове землеволодіння князів і бояр, що вільно відчужувалося; 2) «окняжіння» («обоярення»), що належали не особисто князеві, а «столу», на якому він «сидів»⁷.

Питання про характер існуючих за часів Київської Русі прав на землю є спірним⁸. Деякі дослідники на підставі руських купчих грамот, де містяться «вказівки на кордони, розміри, а найважливіше – на ціну тієї чи іншої ділянки землі», роблять висновок про те, що існувала «приватна земельна власність», хоча дана категорія і «не тотожна тому змісту, який вкладається у неї нині»⁹. Проте більш поширеною є думка, що тодішня власність на землю відповідала класичному уявленню про т.з. феодальну «розщеплену власність», коли на одну й ту саму земельну ділянки мали певні права різні суб’єкти, які знаходилися на різних щаблях феодальної залежності.

Звичаєве право. Займанщина. Звичаєве право регламентує способи набуття прав на землі. Серед прислів’їв, що збереглися і до наших днів, можемо зустріти таке: «куди плуг, соха, сокира і коса ходили». Йдеться про набуття права власності та користування землею через зайняття - т.з. «займанщину»: обробивши землю, людина набувала право на неї¹⁰. «Куди плуг, соха, сокира і коса ходили» – це аналог сучасних нормативів відведення: у давні часи розмір земельної ділянки, наданої князем, напр., монастирю, церкві або дружиннику, визначався тим, на яку відстань власник міг обробити землю, відраховуючи від певного центру - села, селища, двору, урочища тощо¹¹.

Оренда землі. Оренда на українських землях починає розвиватися з Х ст., тоді, коли виникає пропозиція земель за умов її надлишку у великих землеволодільців – князів, бояр та церкви¹². З умов найму нерухомого майна виникають особливі правовідносини щодо оренди землі, які в Руській Правді отримали назву ролейного, або землеробського закупу¹³. Селянину-закупу, зазвичай, поряд із землею у користування за плату (як правило, частину врожаю) надавалося рухоме майно – кінь, плуг, рало. Відносини закупу оформлювалися усним договором – «рядом»¹⁴.

Регламентується розмір орендної плати: «тому, хто сіяв – дев’ять снопів, а тому, хто має землю– десятий сніп: якщо ж хто інакше поділить, буде проклятий Богом», - проголошує ст.9 давньоруського варіанту Візантійського землеробського закону¹⁵, що відображав норми, існуючі у селянських общинах Давньої Русі¹⁶.

Земельні сервітути. Перші згадки про земельні сервітути містяться у Книгах Законних¹⁷, які були поширеним джерелом права на Україні у XIII-XIV ст.ст. У тексті (гл.84 Землеробського закону), зокр., йдеться про право землевласника допускати чи забороняти протікання води з чужого млину по своїй землі¹⁸. На думку Р.І. Марусенка, зазначене право можна вважати сервітутом відведення води¹⁹. Гл.83 Землеробського закону встановлює обов’язок власника млина попереджувати збитки, які можуть бути завдані водою, що протікає до млина, а якщо їх не можна попередити – припинити роботу млина. Власник земельної ділянки, обтяженої проведенням по ній води, мав право заборонити використання своєї земельної ділянки іншою особою, а також зобов’язати її дотримуватись певних вимог та територіальних меж користування²⁰.

Агротехнічне нормування. Звичаєве право містило елементи агротехнічного нормування (встановлення «технічних» вимог до ведення сільського господарства), одним з різновидів якого було встановлення двопільної системи землеробства. Ця система була нерозривно пов’язана із процедурою перерозподілу земель у громаді: після збирання врожаю необроблена половина поля («царинка»), що мала лишатися під паром, переходила у спільне володіння громади²¹.

Земельний податок. Земля починає оподатковуватися. «Сдумавше Поляне і вдаша (Хозарам) од дима меч»²² – пише літопис («дим» – одиниця землекористування). Положення про земельний податок закріплені й у Руській Правді, у ст.109 її Просторової редакції: «а се уроці ротнії: … от бортьное землі 30 кун бес трії кун, тако же і от ролейное землі, а от свободи 9 кун»²³.

Правила добросусідства. Візантійський землеробський закон містив окремі правила добросусідства. Так, у ст.30 передбачалося: «Якщо садове дерево росте між двох садів, і його гілка нахилиться, і від неї буде тінь іншому саду, і шкода буде, то господар дерева повинен підрізати гілку: якщо ж сад не насаджений, то хай не підрізає гілок цього дерева»²⁴. «Якщо впаде з дерева [з чужої ділянки] плід на землю моєї ділянки і я його візьму, то не винен» – проголошувала ст.81²⁵.

Спадкування землі. Були врегульовані відносини із спадкування землі, причому існували навіть правила, спрямовані на забезпечення неподільності земельних ділянок. Так, за договором Візантії із Руссю 911 р. за відсутності в померлого синів спадкоємцями могли бути лише чоловіки²⁶.

Елементи земельного кадастру. Перепис земель часів залежності від монголо-татар (1245 р.) іноді вважається першим прикладом запровадження в Україні земельного кадастру²⁷ (щодо поняття та юридичної природи земельного кадастру див. тему «Управління у галузі земельних відносин»).

Кримінально-правова охорона меж. Порушення меж, особливо руйнування огорож, каралося. Уже у Руській правді зустрічаємо норми про кримінально-правову охорону прав землевласників і землекористувачів, охорону меж: за порушення межі передбачено «12 гривень продажі» – це враховуючи, що за вбивство людини покарання встановлювалося у 80 гривень (ст.34 Короткої редакції, ст.72 Просторової редакції Руської Правди)²⁸.

 

¹ Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права. – К.: «Україна», 1998. – С.31.

² Рубаник В.Є. Правове регулювання земельних відносин у Київській Русі та феодально роздробленій Русі // Земельне право України. – 2006. - №5. – С.5.

³ Рубаник В.Є. Правове регулювання земельних відносин у Київській Русі та феодально роздробленій Русі // Земельне право України. – 2006. - №5. – С.5.

⁴ Российское законодательство 10-20 вв.: тексты и комментарии в 9-ти т. Т. 1. Законодательство Древней Руси. Ред. Чистяков О.И. – М.: Юрид. лит., 1984. – С.67.

⁵ Рубаник В.Є. Правове регулювання земельних відносин у Київській Русі та феодально роздробленій Русі // Земельне право України. – 2006. - №5. – С.10.

⁶ Рубаник В.Є. Правове регулювання земельних відносин у Київській Русі та феодально роздробленій Русі // Земельне право України. – 2006. - №5. – С.7.

⁷ Заставська Л.П.Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси). – Дис. … к.ю.н. … 12.00.06. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С.35.

⁸ Див. Толкачова Н.Є. Формування феодальної земельної власності у давньоруській державі // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. - №10 (84). – С.16.

⁹ Захарченко П.До питання зародження кріпосного права на Русі: історико-правовий аспект // Право України. –2006. - №2. – С.129.

¹⁰ Чубатий Микола. Огляд історії українського права: історія джерел та державного права / Тит. ред. і автор передмови Володимир Іваненко. – Мюнхен; Київ: УДЖ «Ноосфера», 1994. – С.14.

¹¹ Победоносцев К. Курс гражданского права. Ч. 1. Вотчинные права. – СПб: Синодальная типография, 1896. –С.140; Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнографічний аспект. Навчальний посібник. – К.: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2002. – С.15.

¹² Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – Т.1. До середини ХVII ст.– К., 1992. – С.225.

¹³ Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – Т.1. До середини ХVII ст.– К., 1992. – С.64.

¹⁴ Будзілович І., Юрченко А. Оренда землі в Україні (історико-правовий нарис) // Право України. – 1994. - №10. –С.64.

¹⁵ Закон, складений у VIII ст., був кодифікацією норм звичаєвого права Візантії і запроваджував на селі феодальні відносини – див.: Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп.– К.: Атіка, 2004. – С.441.

¹⁶ Византийский земледельческий закон. Текст, исследование, комментарий. Под ред. И.П.Медведева. – Ленинград, «Наука», 1984. – С.235.

¹⁷ Повна назва Книг законних – «Книги законныя, ими ж годится всякое дђло исправляти всђмъ православныимъ княземъ». Норми про сервітут проведення води містяться у Землеробському Законі - одній з частин Книг законних. Вважається, що ця пам’ятка права є перекладом з подальшим запозиченням з візантійського права. Див.: Павлов А.С. По вопросу о времени, мђстђ и характерђ первоначального перевода византійскаго Землђдельческаго устава на славянскій языкъ // Журнал министерства народного просвещения.- ч. CCXLVII, отд. 2.- б.м., б.г.- С.99, Византийский земледельческий закон / Под ред. И.П.Медведева. - Л., 1984. - С.191.

¹⁸ Византийский земледельческий закон / Под ред. И.П.Медведева. – Л., 1984. – С.127.

¹⁹ Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. – Дис. … к.ю.н. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. – С.36.

²⁰ Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. – Дис. … к.ю.н. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. – С.36-37.

²¹ Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття ХІV-ХІХ ст. – Львів, 1999. – С.86, 202.

²² Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права. – К.: Україна, 1998. – С.126.

²³ Российское законодательство Х-ХХ веков. В девяти томах. Т.І. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. лит., 1984. – С.72.

²⁴ Византийский земледельческий закон. Текст, исследование, комментарий. Под ред. И.П. Медведева. – Ленинград, «Наука», 1984. – С.239.

²⁵ Византийский земледельческий закон. Текст, исследование, комментарий. Под ред. И.П. Медведева. – Ленинград, «Наука», 1984. – С.246.

²⁶ Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. – К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. – С.72.

²⁷ Черемшинський М. Еволюція кадастрових систем та питання кадастрової реформи в Україні // Приватизація землі: закон, практика, проблеми. – 2003. - №2. – С.41.

²⁸ Хрестоматія з історії держави і права України. – том 1. З найдавніших часів до початку ХХ ст.: Навч. посіб. для вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. члена-кореспондента Академії правових наук України В.Д. Гончаренка. – К.; Ін Юре, 1997. – С.29, 35.

 

2 Литовсько-польська доба (XIV-XVII ст.ст.)