Поняття та класифікація господарських договорівДіюче законодавство не містить чіткого визначення господарського договору. Стаття 173 ГК України надає загальне визначення господарського зобов’язання – ним визнається зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання на підставах, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язана здійснити певні дії господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (уповноважена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її зобов’язань. Також у ст. 179 ГК України міститься визначення господарсько-договірних зобов’язань як майново-господарських зобов’язань, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктом господарювання і не господарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів. Господарський договір оформлює відносини (зобов’язання), які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами – юридичними особами, а також органами державної влади, органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією. Таким чином, характерною рисою господарського договору є те, що він укладається між суб’єктами господарської (у т.ч. підприємницької) діяльності або між одним або декілька такими особами і не господарюючою юридичною особою, у тому числі органами влади. Зобов’язання майнового характеру, які виникають між суб’єктами господарювання та не господарюючими суб’єктами – громадянами, не є господарськими та регулюються іншими актами законодавства. Однак вищезазначеним не обмежуються ознаки господарських договорів. Крім суб’єктного складу такого договору важливе значення має його предмет. Ним є майново-господарські зобов’язання сторін, необхідність оформлення яких визначають існування господарського договору. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити певну господарську дію (поставити товари, надати послуги тощо) на користь іншої сторони або утриматися від певної дії, а уповноважена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язків. Саме господарським зобов’язання становиться, якщо воно виникає з приводу або у зв’язку із здійсненням суб’єктом господарської (зокрема, підприємницької) діяльності. Таким чином, господарським є договір, укладений між суб’єктами господарської (у т.ч. підприємницької) діяльності або між одним чи декілька такими особами та не господарюючою юридичною особою з приводу або у зв’язку із здійсненням ними господарської (зокрема, підприємницької) діяльності. Враховуючи те, що господарський договір є різновидом цивільно-правової угоди, тобто за своєю юридичною природою є узгодженою дією двох або більше сторін, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, на нього розповсюджуються загальні положення Цивільного кодексу щодо угод (зобов’язань) у випадку, якщо вони не суперечать положенням господарського законодавства України. Підтвердженням цього є ч. 7 ст. 179 ГК України, згідно якої господарські договору укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Теорія зобов'язального права класифікує господарські договори за кількома критеріями. За суб'єктним складом розрізняють дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони - поставщик і покупець; ст. 265 ГК України). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач - особа, уповноважена одержати вантаж (ст. 307 ГК України). Залежно від юридичної підстави укладення договору розрізняють два різновиди господарських договорів: – господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких має відповідати цим замовленням. Ці господарські договори визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні властивості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне господарських договорів. Особливою їхньою ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами, а також те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. Виконавці державного контракту забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-поставщиками, державними постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролює і централізовано розподіляє державна (див. Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р.); – господарські договори, які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господарських намірів сторін, юридичне виражених істотними умовами договорів (регульовані договори). За способом оферти і визначення змісту розрізняють: – договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо, торгівля ПММ на АЗС); – договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення і т. ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів. Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво - поставка, підряд, майновий найом. За регулятивними функціями розрізняють: – попередні й основні господарські договори. Попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський договір ("договір про договір"). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, у яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта); – генеральні і поточні господарські договори. Перший укладається на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні (разові) договори укладають на підставі генерального договору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий (окремий) договір. Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметноюознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, які є предметом відповідних договорів. За предметною ознакою закон розрізняє господарські договори: – на передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління): купівлі-продажу, поставки, контрактації, енергопостачання, міни (бартеру), безоплатної передачі майна; – на передачу майна у строкове оплатне користування: оренди, лізингу, концесії, управління майном; – на виконання робіт (підряду) та надання послуг (перевезення вантажів та інші транспортні господарські договори, агентський (доручення), комісії (консигнації), страхування, схову та ін.); – договори про спільну діяльність (поєднують елементи договорів з різними предметами). Самостійна робота студентів: ознайомлення із положеннями законодавства (Господарський та Цивільний кодекси України) щодо регулювання окремих видів господарських договорів.
|
