Неустойка. Неустойка та її розмір може встановлюватися договором або актом цивільного законодавства

1. Одним з найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов'язань, який прямо передбачений у ЦК, є неустойка. Відповідно до ст.549 ЦК неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник має передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойка та її розмір може встановлюватися договором або актом цивільного законодавства. При цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Водночас сторони можуть домовитися й про зменшення розміру неустойки, Становленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ст.551 ЦК).

Відповідно до ч.З ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду (зокрема, на підставі п.З ст.83 ГПК України), якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як зазначено у п.З Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, а також виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення договору тощо. Необхідно також мати на увазі, що майновий стан сторін не є підставою для зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, винної у порушенні зобов'язань.

2. Як випливає з ч.і ст.549 ЦК, неустойка може бути визначена як у грошовій сумі, так і в натуральній формі (у виглядібудь-якого майна, яке відповідно до вимог цивільного законодавства може бути предметом цивільно-правових правочинів). Утакій формі законодавець закінчив дискусію, що багато роківточилася у науці цивільного права з приводу можливості встановлення на практиці товарної неустойки. Такий підхід слід визнати обґрунтованим, оскільки неустойка, так само як, наприклад, ізавдаток або відступне, дійсно можуть бути встановлені у вигляді майна. При цьому доцільним вбачається встановлення в договорі поряд із умовою про сплату неустойки у товарній формі іположення про визначення сторонами грошового еквіваленту цієї неустойки. У такий спосіб можна буде без зайвих ускладненьвизначити, наскільки сплачена неустойка, а точніше — переданев якості неї майно, компенсують нанесені невиконанням зобов'язання збитки.

3. Як різновиди неустойки законодавець визначив штраф та пеню. За загальним правилом, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаногозобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК). На відміну від штрафу, пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.З ст.549 ЦК).

Водночас на практиці деякі нормативні акти інколи передбачають неустойку у вигляді твердої суми за кожен день прострочення, що дає підстави для висновку про те, що поряд зі штрафом і пенею в чистому вигляді існують й інші різновиди неустойки, яким притаманні певні особливості.

Слід також зауважити, що відповідно до ст.З Закону про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому пеню як один із різновидів неустойки, яка стягується за кожний день прострочки, необхідно відрізняти від відсотків

за користування чужими коштами, передбачених ст.536 ЦК, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

4. Однією з особливостей неустойки (штрафу, пені) як способузабезпечення виконання зобов'язання є її подвійна природа, оскільки після порушення зобов'язання неустойка трансформується уформу відповідальності (санкцією за порушення зобов'язання), атому вкрай важливо визначити співвідношення неустойки зі збитками, які підлягають компенсації внаслідок порушення зобов'язання. Аналогічно природу поняття неустойки в якості форми відповідальності закріплено й у ст.230 ГК.

Залежно від співвідношення зі збитками розрізняють залікову неустойку (збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою), виключну неустойку (стягнення тільки неустойки, але не збитків, незважаючи на їх розмір), штрафну неустойку (збитки стягуються в повній сумі понад неустойку) та альтернативну неустойку (за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки).

Слід мати на увазі, що за загальним правилом, встановленим ч.і ст.550 ЦК у разі, якщо сторони передбачили стягнення неустойки за невиконання зобов'язання, але не визначили її співвідношення зі збитками, неустойка буде стягуватися незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Водночас за ч.2 ст.552 ЦК сплата (передан-ня) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Необхідно враховувати особливості неустойки, притаманних їй як формі відповідальності. Зокрема, згідно з ч.З ст.550 ЦК кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.

5. Уразі, якщо суми платежу, проведеного боржником на виконання простроченого зобов'язання, недостатньо для його виконання у повному обсязі, погашення заборгованості зі сплати неустойки здійснюється до сплати основної суми боргу, якщо сторони невстановили іншої черговості (ст.534 ЦК). Принагідно слід зазначити, що це правило розповсюджується винятково на виконання грошових зобов'язань, за порушення яких передбачена сплата неустойки у грошовій формі.

6. Особливу увагу слід звернути на правові наслідки сплати (пе-редання) неустойки — відповідно до ч.і ст,552 ЦК сплата (передан-ня) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

7. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК). Слід зазначити, що раніше за ст.72 ЦК 1963 р. до таких вимог застосовувався скорочений строк позовної давності у шість місяців.

Також слід враховувати, шо відповідно до ст.266 ЦК зі спливомпозовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла І до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення не-Устойки (штрафу, пені)...., „,. .-.

Порука

1. Порука є одним з традиційних способів забезпечення виконання зобов'язань, що з'явився ще в римському приватному праві.Порука становить собою акцесорне (додаткове) зобов'язання, щовстановлюється на підставі окремого договору між кредитором татретьою особою, яка за цим договором відповідатиме перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до ст,553ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредиторомборжника за виконання ним свого обов'язку. При цьому поручителем може бути одна особа або декілька осіб (ч.З ст.553 ЦК), які всилу певних обставин мають заінтересованість в укладенні договору поруки. Такі особи відповідають перед кредитором солідарно,якщо інше не встановлено договором поруки.

Головна ж мета цього способу забезпечення виконання зобов'язання полягає у залученні додаткового боржника, який поряд з основним нестиме відповідальність перед кредитором за належне виконання зобов'язання.

2. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (п.2 ч.і ст.553 ЦК), отже в кредитора відсутнє право вимагати виконання зобов'язання, яке не було порушене,замість боржника від поручителя. Слід зазначити, що поручительвиконує своє зобов'язання за договором поруки, а не зобов'язанняборжника за основним договором. Поручитель лише відповідає заборжника, який порушив своє зобов'язання перед кредитором. Відтак, немає підстав вважати, що поручитель обов'язково повинен мати усі ліцензії та дозволи, які є у боржника та необхідні йому дляналежного виконання зобов'язання перед кредитором. Наприклад,якщо будівельна організація (боржник) зобов'язалася перед кредитором виконати певні будівельні роботи, таке зобов'язання може забезпечуватися договором поруки, поручителем за яким виступаєособа без відповідної ліцензії на здійснення певних будівельних робіт. У випадку порушення будівельною організацією своїх зобов'язань, до поручителя може бути заявлена вимога про відшкодування збитків, але не про виконання зобов'язання в натурі.

3. За загальним правилом у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договоромпоруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальністьпоручителя. Договором поруки також може бути обмежений і обсяг відповідальності поручителя перед кредитором (наприклад,встановлена відповідальність виключно за сплату основного боргу).Якщо ж таке застереження в договорі поруки відсутнє, поручительвідповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків тощо (ст.554 ЦК).

4. Наявність спільного обов'язку поручителя і боржника відповідати за невиконання зобов'язання перед кредитором зумовлюєпевні додаткові права і обов'язки поручителя у разі пред'явлення донього вимог із договору поруки. Зокрема у разі одержання вимогикредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а

в разі пред явлення до нього позову — подати відповідне клопотання про залучення боржника до участі у справі. В іншому випадку (якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і самостійно виконає зобов'язання боржника перед кредитором), боржник має право висунути проти вимоги поручителя, який займе місце кредитора у зобов'язанні, усі заперечення, які боржник мав проти вимоги первісного кредитора.

Крім того, ЦК надає поручителю право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник навіть у випадку, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника (ч.2 ст.555 ЦК).

5. Якщо боржник виконав зобов'язання, забезпечене порукою,він повинен негайно повідомити про це поручителя. У разі якщовнаслідок відсутності такої інформації поручитель після виконаннязобов'язання боржником також виконав зобов'язання на користькредитора, поручитель має право стягнути з кредитора безпідставноодержане або на свій розсуд пред'явити зворотну вимогу до боржника (ч.2 ст.557 ЦК). Крім того, є підстави вважати, що у такій ситуації поручитель вправі пред'явити до. боржника вимогу про відшкодування збитків, що виникли в нього у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку.

Вбачається, що такими самими правами користується і боржник, оскільки він має право на отримання від поручителя інформації про виконання зобов'язання. Крім того, у разі якщо така Інформація не була своєчасно повідомлена поручителем боржникові, і боржник виконав зобов'язання кредитору, є підстави вважати, що поручитель має відшкодувати боржнику пов'язані з цим збитки.

6. Боржник, як правило, не бере участь у договорі поруки — це,передусім, грунтується на тому, що договір поруки не передбачаєвиникнення або навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язківборжника. Договір поруки врегульовує відносини, що можуть виникнути між кредитором та поручителем у разі порушення боржником своїх зобов'язань. Водночас, враховуючи, що після виконання поручителем зобов'язання за боржника до поручителя переходять права кредитора на отримання виконання (ч.2 ст.556 ЦК),доцільним вбачається ознайомлення боржника Із умовами договору поруки. Крім того, таке ознайомлення значною мірою відповідатиме принципу добросовісності, оскільки боржнику буде відомопро можливість зміни кредитора у разі невиконання боржникомсвоїх зобов'язань. Відтак це унеможливить акумулювання вимог доборжника без його відома третього особою, яка зацікавлена в отриманні контролю над боржником.

7. ЦК вирішив питання про те, чи є договір поруки оплатним.Відповідно до ст.558 ЦК поручитель має право на оплату послуг,наданих ним боржникові. Оплата таких послуг має здійснюватисяна підставі окремої угоди, що укладається між боржником та поручителем і за своєю правовою природою є договором про наданняпослуг. При цьому вбачається, що така угода може укладатися якДо виникнення обов'язку поручителя відповідати перед кредитором^За боржника, так і після фактичного виконання поручителем своїхобов'язків за договором поруки. «а і.!,..--

Як випливає з ч.і ст.903 ЦК, за договором про надання послуг замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Отже, порядок оплати послуг поручителя має бути визначений у договорі. У разі, якщо поручитель і боржник не дійдуть взаємної згоди щодо визначення ціни договору, а поручитель вже виконав свої зобов'язання за договором поруки, ціна за надані послуги має бути визначена відповідно до ч.4 ст.632 ЦК.

Слід зазначити, що вказане правило може бути застосоване до визначення вартості послуг поручителя лише у разі, якщо укладення договору поруки за боржника здійснено на прохання останнього, або принаймні було з ним погоджено. Якщо ж договір поруки укладений без відома і волі боржника, а поручитель виконав зобов'язання за договором поруки перед кредитором, в такій ситуації відсутні підстави вимагати від боржника винагороди на користь поручителя за виконання договору поруки. Поручитель в цьому випадку просто замінює кредитора в основному зобов'язанні без отримання винагороди за свої послуги.

8. Враховуючи, що порука є акцесорним зобов'язанням стосовно основного зобов'язання між кредитором і боржником, договірпоруки припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (ч, 1 ст.559 ЦК).

Водночас договір поруки також припиняє свою дію, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Таким чином законодавець встановлює певну санкцію для кредитора, який прострочив, тобто відмовився від отримання належного виконання (ч.і ст.613 ЦК), у вигляді припинення забезпечувального зобов'язання (поруки третьої особи за боржника).

Самостійною підставою припинення договору поруки як способу забезпечення виконання зобов'язань, пов'язаного з особистістю боржника, ч.З ст.559 ЦК визначає і переведення боргу за основним зобов'язанням на іншу особу. Водночас, якщо поручитель поручився нового боржника, правові підстави для припинення поруки відсутні.

9. Традиційною підставою припинення поруки, як і будь-якого'іншого договірного зобов'язання, є закінчення її строку, який визначений у договорі. Якщо ж строк дії поруки договором не встановлено, законодавець для таких випадків закріпив скороченийтермін у шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання для пред'явлення кредитором вимоги до поручителя. Після закінчення цього строку порука припиняється. Якщо жстрок основного зобов'язання не встановлений або встановлениймоментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року віддня укладення договору поруки (ч.4 ст.559 ЦК).