Пред'явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення

1. Спори, що виникають з договору перевезення, можуть бутипередані до господарського суду за умови додержання сторонамивстановленого розд.ГІ ГПК, ЦК та відповідними транспортнимикодексами (статутами) порядку їх досудового врегулювання.

Стаття 925 ЦК 2003 p. зберігає встановлений, зокрема ст.365 ЦК 1963 p., порядок досудового врегулювання спорів та окремо наголошує на необхідності пред'явлення претензії у разі спору, що випливає з договору перевезення вантажу та пошти.

Положення ст.925 ЦК не стосуються порядку пред'явлення претензій при перевезенні пасажирів та багажу. Цю сферу відносин продовжують регулювати положення відповідних транспортних кодексів (статутів) та інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

2. Частиною 2 ст.925 ЦК вперше на півні ЦК встановлено єдиний строк розгляду перевізником претензій стосовно перевезеннявантажів — 1 місяць (30 діб) з дня її одержання незалежно відзмісту претензії (про незбереження вантажу, розрахунки, стягнення штрафу тощо) та виду перевезення (місцеве, чартерне, прямезмішане, змішане сполучення). З огляду на це, положення, зокрема, ст.388 КТМ, ст.136 Статуту залізниць України, ст.165 Статутуавтомобільного транспорту тощо мають бути приведені у відповідність до ст.925 ЦК.

Строк розгляду претензії при перевезеннях прямим змішаним сполученням вантажів в силу ч.2 ст.925 ЦК зменшено до 30 днів без врахування часу, необхідного для доставки адресату кореспонденції. Стосовно часу розгляду претензії при прямих змішаних перевезеннях пошти, пасажирів та багажу продовжує діяти згідно з п."б" ст.135 Статуту залізниць України, ст.225 Статуту внутрішнього водного транспорту 6-мІсячний з дня отримання претензії термін.

Заявником можуть бути як відправник, одержувач, пасажир, так і перевізник. Слід мати на увазі, що відділення станцій залізниць України не вправі самостійно пред'являти претензії та позови до вантажовідправників, вантажоодержувачів та пасажирів, оскільки таке право мають, відповідно до ст.178 Статуту залізниць України та ст.137 Статуту залізниць України, лише управління відповідних залізниць.

Однак ані ГПК, ані Статут залізниць України не передбачають конкретного строку звернення залізниці з претензією до вантажовідправника чи вантажоодержувача. При визначенні строку розгляду претензії залізниці слід керуватися ст.7 ГПК.

3. Питання суб'єктів, порядок та час, з якого починається перебігстроку для пред'явлення претензії, вирішується в транспортних кодексах (статутах) та інших нормативно-правових документах, виданихна їх підставі. Відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України право

на пред явлення до залізниці претензій та позовів мають: у разі втрати вантажу — відправник — за умови пред'явлення вантажної квитанції і документів, що підтверджують кількість і вартість вантажу — одержувач — за умови пред'явлення вантажної квитанції з відміткою станції про неприбуття вантажу та документів, що свідчать про кількість І вартість вантажу; у разі нестачі, псування і пошкоджень вантажу — одержувач — у разі подання накладної, комерційного акта і документа, що свідчить про кількість і вартість вантажу; у разі прострочення доставки вантажу — одержувач — за умови подання накладної; у разі втрати багажу — пред'явник багажної квитанції.

4. Відповідно до ст. 160 Статуту автомобільного транспорту приперевезеннях вантажів автомобільним транспортом право напред'явлення претензії та позову мають в разі: втрати вантажу —вантажовідправник або вантажоодержувач; недостачі, псування абопошкодження вантажу — вантажоодержувач; прострочки в доставці вантажу — вантажоодержувач.

Претензії, що випливають з перевезення вантажів, пред'являються автотранспортному підприємству або організації, що видали вантаж, а в разі повної втрати вантажу — автотранспортному підприємству або організації, які прийняли вантаж до перевезення.

Претензії, що випливають з перевезення пасажирів або багажу, можуть бути пред'явлені автотранспортному підприємству або організації пункту відправлення або призначення на розсуд заявника претензії.

Претензії, що випливають з перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, пред'являються: автотранспортному підприємству або організації, якщо кінцевим пунктом є вантажна автостанція; іншому відповідному транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є станція залізниці, порт (пристань) або аеропорт.

Передача права на пред'явлення претензії чи позову іншим юридичним особам або громадянам не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачеві, вантажоодержувачем вантажовідправникові, а також вантажоодержувачем і вантажовідправником своїм вищестоящим організаціям (ст.133 Статуту залізниць України, ст.ст.160, 163 Статуту автомобільного транспорту, ст.380 КТМ тощо).

Правила пред'явлення та розгляду претензій допускають пред'явлення однієї претензії про відшкодування за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу не більше як по 5 відправках однорідного вантажу, на одній станції, одним відправником, на одну станцію призначення, на адресу одного одержувача. Щодо претензій з інших підстав, наприклад, про стягнення штрафу за невиконання плану перевозок, кількість вимог в одній претензійній заяві не обмежується.

5. Статут залізниць України не обмежує права об'єднання кількох претензій в одній позовній заяві. При вирішенні цього питання слід керуватися ст.58 ГПК, відповідно до якої в одній позовнійзаяві може бути об'єднано кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення. Водночас суддя має право повернути позовнузаяву, якщо в одній позовній заяві об'єднано кілька вимог і суміс-

ний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав та взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору (п.5

ст.63 ГПК).

В одній позовній заяві до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) не можна об'єднувати вимоги, які, відповідно до чинного законодавства, не підлягають задоволенню за рахунок залізниці, наприклад, відшкодування за пошкодження вантажу та штраф за поставку неякісної продукції, чи вимоги, що не пов'язані між собою поданими доказами.

6. До вимог, пов'язаних з перевезенням вантажу та пошти, відповідно до ч.З ст.925 ЦК встановлено спеціальний, скороченийстрок позовної давності в 1 рік (ст.258 ЦК), до вимог, які випливають з перевезення пасажирів, слід застосовувати загальний строкпозовної давності у 3 роки (ст.257 ЦК), якщо інше не передбаченотранспортними кодексами (статутами) чи міжнародними договорами України. Згідно зі ст.259 ЦК, позовна давність може бути збільшена письмовою угодою сторін порівняно зі строком, передбаченим відповідним транспортним кодексом (статутом).

На ці строки поширюються загальні правила про зупинення, переривання, відновлення строків позовної давності (ст.ст.263, 264 ЦК). Загальні правила обчислення строків деталізуються відповідними положеннями транспортних кодексів (статутів).

Звичайно строк позовної давності обчислюється з дня настання події, яка є підставою для пред'явлення позову. Наприклад, відповідно до ст.388 КТМ, для вимог, що випливають з договору морського перевезення вантажу, строк обчислюється: для вимог про відшкодування збитків від втрати вантажу — після закінчення ЗО днів з дня, коли вантаж мав бути виданий, а при перевезенні в змішаному сполученні — після закінчення 4 місяців з дня отримання вантажу для перевезення; для вимог про відшкодування збитків від нестачі або пошкодження вантажу, про прострочення доставки або затримку з видачею вантажу та про повернення перебору або стягнення недобору провізних платежів — з дня видачі вантажу, а якщо вантаж не був виданий — з дня, коли він мав бути виданий; для вимог про нестачу масових однорідних вантажів, що перевозяться наливом, навалом або насипом, у випадках, передбачених угодою сторін, — з дня підписання ними акта щорічної інвентаризації; для вимог про відшкодування збитків за ненадання судна або надання його Із запізненням, про плату за простій судна, а також премій за дострокове навантаження або вивантаження вантажу — від дня закінчення місяця, наступного за тим, в якому почалося або мало початися перевезення; в інших випадках — з дня настання випадку або події, що стали підставою пред'явленої вимоги.

До вимог, що випливають з договорів перевезення пасажирів та багажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна без екіпажу тощо, застосовується 2-річний строк позовної давності (ст.389 КТМ).

7. При вирішенні спорів для визначення прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин, ускладнених іноземним елементом (ст.926 ЦК) — відносин перевезення у закордонному сполученні, за загальним правилом міжнародного приватного права питан-

ня строку та терміну позовної давності має вирішуватися за законодавством тієї держави, право якої застосовується.

Наведене колізійне правило, відрізняючись за стилем та підходом у викладі, але не за змістом, є типовим вирішенням даного питання у двосторонніх договорах України. У абсолютній більшості багатосторонніх міжнародних договорів (транспортних конвенцій) це питання вирішується не колізійною, а матеріально-правовою нормою.

Оскільки відповідно до ст.9 Конституції та ч.2 ст.10 ЦК в законодавстві України встановлено пріоритет правил чинних міжнародних договорів перед нормами актів цивільного законодавства, вбачаємо, що якщо правилами чинного міжнародного двостороннього чи багатостороннього договору встановлено інший строк, ніж передбачено внутрішнім законодавством, та (або) не передбачена можливість збільшення строку позовної давності, слід застосовувати строки, передбачені відповідним міжнародним договором України.

Якщо сторони договору перевезення у закордонному сполученні бажають збільшити строк позовної давності, керуючись нормою ст.259 ЦК, про це має бути чітко зазначено в укладеному між ними договорі.

Порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезенням у закордонному сполученні, визначається законодавством тієї держави, суд якої відповідно до правил укладеного міжнародного договору України, норм транспортного кодексу (статуту) чи договору між сторонами, є компетентним вирішувати даний спір.

Глава 65 Транспортне експедирування