Загальні положення про зберігання

1. Загальні положення про зберігання — це правила, що містяться у CT.CT.936—955 ЦК і застосовуються згідно зі ст.955 ЦК доспеціальних видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями ЦК про окремі види зберігання або законом. Таким чином,норми, що становлять загальні положення про зберігання, співвідносяться з нормами, присвяченими окремим видам зберігання, заправилами про співвідношення загальних та спеціальних норм.Наявність спеціальної норми, що регулює конкретний вид зберігання, є перешкодою для застосування до цього виду зберіганнявідповідної норми, що міститься в загальних положеннях про зберігання.

2. Стаття 936 ЦК закріплює законодавче визначення договорузберігання. Аналіз цієї статті дає підстави для наступних висновків. По-перше, згідно з ЦК договір зберігання може бути не тільки загально-цивільним, а й підприємницьким, якщо зберігачем заним є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницькоїДіяльності. Такий зберігач Іменується у ст.936 ЦК професійнимзберігачем. Якщо зберігання здійснюється професійним зберігачем на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, договір зберігання є публічним договором, тобто договором, вякому зберігач взяв на себе обов'язок надати послугу зі зберіган-

ня речей кожному з тих, хто звертається до нього. Зберігач за таким договором не тільки не має права відмовитися від укладення договору за наявності у нього можливості щодо надання такої послуги, а й не має права надавати переваги одному контрагенто- ві перед іншим. Умови такого договору за загальним правилом мають бути однаковими для усіх поклажодавців (див. коментар гл.52 ЦК).

По-друге, договір зберігання за загальним правилом є реаль ним. Він вважається укладеним з моменту передачі поклажодав цем речі до зберігача для тимчасового її зберігання (див. комента до гл.53 ЦК). Але відповідно до ч.2 ст.936 ЦК договором зберігай ня, в якому зберігачем виступає професійний зберігач, може буп встановлений його обов'язок зберігати річ, яка буде передана йо му в майбутньому. Отже, договори зберігання, у яких зберігачеп виступає особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємниць-! кої діяльності, можуть бути й консенсуальними. Такі договорі вважаються укладеними з моменту одержання особою, яка напра-і вила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття таком пропозиції (див. коментар до гл.53 ЦК). Зберігач у таких договор pax згідно зі ст.939 ЦК не має права вимагати від поклажодавця передання йому на зберігання речі, що становить предмет договору. Але згідно з ч.2 ст.939 ЦК поклажодавець у консенсуальному договорі, який не передав річ на зберігання, відповідає перед зберігачем за збитки, завдані у зв"язку з тим, що зберігання не відбулося. Поклажодавець звільняється від цієї відповідальності, якщо в розумний строк він попередив зберігача про відмову від договору. У свою чергу, відповідно до ст.940 ЦК зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якшо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити їх схоронності.

3. Стаття 937 ЦК містить наступні правила шодо форми договору зберігання. У випадках укладення консенсуального договору зберігання ЦК передбачає обов'язкову письмову форму, незалежно від складу учасників цього договору і вартості речі, що передається на зберігання. При укладенні реального договору зберігання проста письмова форма визнається необхідною лише у випадках, передбачених ст.208 ЦК. Йдеться насамперед про договори, що укладаються між юридичними особами. Договори зберігання між фізичними та юридичними особами, які відповідно до вимог ст.2О6 ЦК не можуть вчинятися в усній формі, також потребують письмової форми. Договори зберігання, що укладаються фізичними особами між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, також потребують обов'язкової простої письмової форми (див. коментар до гл.16 ЦК). Проста письмова форма договору згідно зі ст.937 ЦК вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. У випадках, передбачених законом та іншими актами цивільного законодавства, прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання. У такий

спосіб може підтверджуватися прийняття речі на зберігання за такими видами зберігання, для яких він є звичайним.

ЦК 2003 p. зберігає щодо форми договору правило, що було відоме ЦК 1963 p., згідно з яким прийняття на зберігання речі при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин, може підтверджуватися показаннями свідків незалежно від вартості прийнятої на зберігання речі.

4. Предметом зберігання можуть бути лише рухомі речі (товари,автотранспортні засоби, цінні папери, дорогоцінні метали та каміння, інші коштовності, документи). Нерухомі речі можуть бутипредметом не зберігання, а охорони. Договір охорони, метою якого є забезпечення охоронцем недоторканності особи чи майна, якіохороняються, передбачений ст.978 ЦК, Серед рухомих речей, яківиступають предметом зберігання, переважне місце належить речам, визначеним індивідуальними ознаками, але ЦК у ст.941 передбачає зберігання речей, визначених родовими ознаками. За загальним правилом такі речі зберігаються окремо від речей такого жроду, оскільки відповідно до вимог ст.941 ЦК зберігач має правозмішати речі одного роду та однієї якості, передані на зберігання,лише за згодою поклажодавця.

5. Договір зберігання відповідно до ст.938 ЦК може укладатисяабо на певний строк, встановлений у договорі, або на невизначе-ний строк. Залежно від цього вирішується питання про те, протягом якого часу зберігач зобов'язаний зберігати річ за договором.Якщо договір зберігання було укладено на певний строк, зберігачзобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого в договорі. Якщо ж строк зберігання у договорі не був встановлений і неможе бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Оскільки договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця, йому належить право вимагати дострокового повернення речі. Зберігач, відповідно до ст.953 ЦК, зобов'язаний на першувимогу поклажодавця повернути річ, прийняту на зберігання, навіть якщо передбачений договором строк зберігання ще не закінчився. Однак у цьому разі поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, спричинені достроковим припиненням зобов'язання, якщо інше не передбачено договором. У випадках, коли строк зберігання речі був визначений моментом пред'явленняпоклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зіспливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагативід поклажодавця забрати цю річ в розумний строк. Категорії "звичайний строк" та "розумний строк", що використані в ст.938 ЦК,належать до таких, що потребують певної оцінки з урахуваннямконкретних обставин справи і тому у разі спору повинні визначатися судом. Після закінчення строку згідно зі ст.948 ЦК поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача.

6. За загальним правилом, закріпленим у ст.943 ЦК, зберігачповинен виконувати свої обов'язки за договором особисто. Йомунадано право передати річ на зберігання іншій особі лише у разі,якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не маєможливості отримати його згоду. У разі, якщо зберігач скористав-

ся цим правом, він зобов'язаний своєчасно повідомити про це поклажодавця. Оскільки при передорученні виконання обов'язку первісний боржник не вибуває із зобов'язання, він відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання, як за свої власні.

7. ЦК виходить з того, що договір зберігання може бути оплат-ним і безоплатним. Але, якщо ЦК 1963 р. в ст.413 закріплював презумпцію безоплатності договору, оскільки згідно з нею договір вважався безоплатним, якщо інше не було встановлено законом абодоговором, то ЦК 2003 р. у загальних положеннях про зберіганняне закріплює будь-якої презумпції. Що ж до окремих видів зберігання, ЦК або прямо закріплює оплатний характер договору зберігання у товарному складі (ст.957), договору зберігання у ломбарді(ст.967), або допускає можливість як оплатного, так і безоплатногозберігання речей у гардеробі організації (ст.972), або ж опосередковано виходить з оплатного характеру зберігання речей за договоромпро надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, та за договором про зберігання речей в автоматичних камерах схову, через посилання на застосування до цих договорів положень про договори оренди, які завжди є оплатними. Таким чином, можна стверджувати, що ЦК виходить з того, що питання про оплатний або безоплатний характер інших видів зберігання вирішується угодою сторін або законом.

Безоплатне зберігання речі відповідно до ч.2 ст.947 ЦК може бути передбачено й установчим документом юридичної особи, шо є зберігачем речі. Разом з тим, ЦК у загальних положеннях встановлює правила щодо порядку сплати зберігачеві винагороди за зберігання речей для оплатних договорів зберігання. Згідно зі ст.946 ЦК плата за зберігання та строки її внесення мають встановлюватися договором зберігання. Якщо ж у договорі про оплатне зберігання відсутні умови про розмір оплати за зберігання, строк та порядок виплати, здійснення такої виплати має відбутися після закінчення строку договору у розмірі, який за подібних обставин звичайно сплачується (див. коментар до гл.5І ЦК). Якщо зберігання припиняється достроково через обставини, за які зберігай не відповідає, він має право на домірну частину винагороди. У тих випадках, коли після спливу строку зберігання річ не була забрана покдажодав-цем, останній зобов'язаний внести плату за весь фактичний час зберігання речі. За загальним правилом, закріпленим у ст.947 ЦК, винагорода у оплатних договорах зберігання включає і витрати збері-гача на зберігання речі. Виняток зроблено лише для надзвичайних витрат, тобто таких витрат із зберігання речі, які не можна було передбачити при укладенні договору. Такі витрати, якщо Інше не передбачено договором, відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати із зберігання речі, якщо договором або законом не передбачено Інше.

8. Оскільки метою договору зберігання є тимчасове зберіганняречі і повернення її поклажодавцеві, зберігач згідно зі ст.942 ЦКзобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпеченнясхоронності речі, переданої Йому на зберігання. Йдеться про захо-

пи, шо передбачені в договорі зберігання, а також про усі заходи, то передбачені в актах цивільного законодавства, зокрема про протипожежні, санітарні, охоронні правила. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ як

про свою.

9. Згідно зі ст.944 ЦК зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому для зберігання, атак само передавати її у користування іншій особі. У тих випадках, коли поклажодавець надає зберігачеві право користуванняріччю, переданою йому за договором зберігання, до правовідносин, шо виникають між ними у цій частині, застосовуються відповідні правила, встановлені щодо договору позички (див. коментар до гл.60 ЦК).

10. Зберігач, згідно зі ст.949 ЦК, зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була предметом зберігання, а у випадках, коли зазгодою поклажодавця речі, що визначені родовими ознаками, булизмішані з іншими речами такого ж роду та такої ж якості, зберігачзобов'язаний повернути відповідну кількість речей такого самогороду та такої самої якості. Річ має бути повернена у такому стані,в якому вона була прийнята на зберігання з урахуванням зміни їїприродних властивостей. Отже, при поверненні майна поклажодавцеві слід враховувати можливість погіршення якості або зміни кількісних показників речі, зумовлених природними властивостями,якими, зокрема, є випарення, усихання тощо. Тотожність речі, якабула прийнята на зберігання, і речі, що була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися показаннями свідків.

И. При здійсненні зберігання речі може виникати необхідність зміни умов зберігання, що були передбачені договором зберігання. Саме тому у ст.945 ЦК передбачена низка правил, спрямованих на врегулювання відносин між: сторонами договору у таких випадках. Про необхідність зміни умов зберігання речі, передбачених договором, зберігач зобов'язаний негайно сповістити поклажодавця і дочекатися його відповіді. Така необхідність може бути викликана різними обставинами, наприклад вилученням приміщення у збері-гача або його тяжкою хворобою. Негайно сповістивши поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі, зберігач повинен діяти відповідно до вказівок поклажодавця. Лише у разі небезпеки втрати, нестачі чи пошкодження речі зберігач зобов'язаний самостійно змінити спосіб, місце та інші умови зберігання речі, не чекаючи відповіді поклажодавця. Якшо річ, шо є предметом зберігання, була пошкоджена або ж виникла реальна загроза її пошкодження чи інші обставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, наприклад через його відсутність, зберігач має право самостійно продати річ або її частину. Суми виторгу передаються поклажодавцеві. У тих випадках, коли зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати, пов'язані з реалізацією речі, за рахунок суми виторгу, одержаної від її продажу, причому наявність зазначених обставин доводить зберігач. Якщо ж відповідальним за виникнення обставин, що призвели до пошкодження речі, є зберігач, він зобов'яза-

•. 593

ний відшкодувати поклажодавцеві завдані збитки з урахуванням сум виторгу, переданих йому.

12. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач згідно зі ст.95О ЦК відповідає на загальних підставах, передбачених гл.51 ЦК, зокрема, за наявності його вини (див. коментар до гл.51 ЦК). Проте цивільно-правова відповідальність професійного зберігача є підвищеною, оскільки він несе відповідальність за втрату, нестачу чи пошкодження речей, якщо не доведе, що втрата (нестача) чи пошкодження речі відбулися внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Отже, зберігач, що діє як суб'єкт підприємницької діяльності, відповідає і тоді, коли його вини немає. Підставою звільнення його від цивільно-правової відповідальності за втрату (нестачу) чи пошкодження речі є, перш за все, непереборна сила (див. коментар до гл.51 ЦК). До таких підстав відносяться також певні властивості речі, що спричинили втрату (нестачу) або пошкодження речі. Йдеться, наприклад, про вибухонебезпечні речі або про речі, що здатні до самозаймання, за умови, що зберігач не знав і не міг знати про такі властивості речей при прийнятті їх на зберігання. Більш того, згідно зі ст.952 ЦК у таких випадках поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві завдані збитки. Нарешті, підставою для звільнення від відповідальності зберігача за втрату (нестачу) чи пошкодження речі є вина поклажодавця, за умови, що формою її є умисел чи груба необережність. Вина поклажодавця може мати місце, наприклад, тоді, коли він не попередив зберігача про особливі властивості речей, що передаються на зберігання. За втрату, нестачу чи пошкодження прийнятих на зберігання речей після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти ці речі назад (тобто при простроченні поклажодавця), зберігач несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності. Таким чином, за наявності в діях зберігача легкої необережності він звільняється від цивільно-правової відповідальності.

13. Стаття 951 ЦК передбачає розмір збитків, що відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) або пошкодження речі, переданої поклажодавцем на зберігання. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що відшкодуванню підлягають тільки реальні збитки, що становлять вартість речі при ЇЇ втраті (нестачі) або розмір суми, на яку знизилась вартість речі при її пошкодженні. Права на відшкодування упущеної вигоди поклажодавцеві не надано. Зазначене правило є універсальним і поширюється як на оплатний, так і на безоплатний договір зберігання. Хоча це правило має імперативний характер, воно може бути змінено сторонами в конкретному договорі зберігання з урахуванням правил, викладених у ст.6 ЦК, стосовно співвідношення актів цивільного законодавства і договору (див. коментар до гл.1 ЦК). Якщо внаслідок пошкодження, за яке зберігач несе відповідальність, якість речі знизилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець може відмовитися від неї і вимагати від зберігача відшкодування вартості цієї речі. Це правило також має імператив-594

ний характер, але воно може бути змінено в конкретному договорі з урахуванням правил, викладених у ст.6 ЦК, що надасть можливість сторонам передбачати у таких випадках відшкодування зберігачем не тільки вартості речі, а й інших збитків, завданих поклажодавцеві, наприклад при розбіжностях між розміром оцінки речі при укладенні договору зберігання та її дійсною вартістю.

14. Нарешті, до загальних положень про зберігання належить і правило, вміщене у ст.954 ЦК, присвячене зберіганню на підставі закону. Зберігання речей на підставі не договору, а закону передбачено, наприклад, при знахідці (див. коментар до гл.24), при неприйнятті товару продавцем (див. коментар до гл.54). Згідно з правилом, закріпленим у ст.954, положення гл.66 ЦК застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо ним не встановлено інше.