Спеціальні види зберігання

1. Статті 967—978 ЦК присвячені таким спеціальним видам зберігання, як: зберігання речей у ломбарді; зберігання цінностей убанку; зберігання речей у камерах схову транспортних організацій;зберігання речей у гардеробах організацій; зберігання речей пасажира під час його перевезення; зберігання речей у готелях; зберігання речей, що є предметом спору; зберігання автотранспортнихзасобів; договір охорони. Норми, що вміщені у цих статтях, слідрозглядати як спеціальні, тобто такі, що розраховані на регулювання конкретних видів зберігання. З цього випливає кілька висновків. По-перше, зміст цих норм може тлумачитися лише буквально,І вони не підлягають застосуванню за аналогією. По-друге, норми,що розраховані на регулювання певного спеціального виду зберігання, не можуть застосовуватися, навіть субсидиарно, до регулювання Іншого спеціального виду зберігання, крім випадків, передбачених договором або законом. По-третє, правила, що містяться взагальних положеннях про зберігання, застосовуються до регулювання певного спеціального виду зберігання лише субсидіарно.

2. Основним видом діяльності ломбарду, який згідно зі ст.1 Закону про фінансові послуги є фінансовою установою, є видача фізичним особам відповідних грошових сум під заставу їх певногомайна (заставні операції ломбарду як фінансової установи). Ці відносини, хоча вони і пов'язані з передачею фізичною особою відповідного майна у володіння ломбарду, як предмета застави, регулюються не правилами про зберігання речей, а правилами, що встановлені для застави у формі закладу (див. коментар до гл.49 ЦК).

Додатковим, хоча І окремим видом діяльності ломбарду, є зберігання ним майна фізичних осіб. Саме на регулювання цих відносин і розраховані правила, закріплені в ст.ст.967—968 ЦК. Субсидіарно до цих відносин можуть застосовуватися правила, що становлять загальні положення про зберігання. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом, оформлюється видачею зберігачем (ломбардом) фізичній особі (поклажодавцеві) іменної квитанції. Річ, що здається до ломбарду на зберігання, підлягає оцінці за погодженням сторін. Цей вид договору зберігання завжди є оплатним.

Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки. Строк договору визначається погодженням сторін. Пок-лажодавець зобов'язаний забрати річ після закінчення строку зберігання. Відповідно до ст.968 ЦК річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду, після спливу 3 місяців від дня закінчення строку договору зберігання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання та інші платежі, що належать ломбардові. Залишок суми повертається ломбардом поклажодавцеві.

3. Відповідно до ст.47 Закону про банки останні мають правонадавати послуги з відповідального зберігання та надання в оренду

сейфів для зберігання цінностей та документів. Відповідно до цього ЦК передбачає два види договорів, у яких зберігачем виступає банк. Перший вид — це договір зберігання цінностей, передбачений ст.969 ЦК, а другий — договір про надання поклажодавцеві індивідуального банківського сейфа (його частини або приміщення), що охороняється банком, передбачений ст.970 ЦК.

За договором зберігання цінностей банк приймає на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності без надання поклажодавцеві особливих умов зберігання. При цьому за уповноваженням поклажодавця банк за таким договором може вчинювати і правочини з цінними паперами, прийнятими на зберігання. Укладення такого договору засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення йому цінностей, шо зберігаються.

За договором про надання індивідуального банківського сейфа (його частини або приміщення), що охороняється, банк надає поклажодавцеві особливі умови зберігання, які за змістом можуть бути відмінними. По-перше, банк може сам приймати від поклажодавця цінності, що становлять предмет зберігання, і контролювати їх поміщення в сейф та одержання їх із сейфа поклажодавцем. По-друге, банк може надавати поклажодавцеві право особистого доступу до сейфа (Його частини або приміщення), що охороняється, тобто права на особисте розміщення цінностей у сейфі та одержання цінностей з нього, для чого видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що його ідентифікує, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей. При цьому банк не контролює вміст сейфа, хоча й несе обов'язок з охорони приміщення, де знаходиться сейф. Саме тому згідно зі ст.971 ЦК до такого договору повинні застосовуватися положення ЦК про майновий найм (оренду) (див. коментар до гл.58 ЦК).

4. Згідно зі ст.972 ЦК камери схову загального користування, що перебувають у віданні транспортних організацій, зобов'язані брати на зберігання речі у будь-яких осіб, незалежно від наявності у них проїзних документів. Це пов'язано з тим, що цей договір визнається публічним договором (див. коментар до гл.52 ЦК). Оскільки ст.972 ЦК виокремлює деякі правила щодо договору зберігання речі в автоматичних камерах схову, слід виходити з того, що при цьому існує два способи зберігання, а саме: зберігання речей власне в камерах, де річ приймається відповідальним за це працівником; зберігання речей в автоматичних камерах, при якому річ в камері розміщується безпосередньо поклажодавцем без контролю з боку зберігача, хоча останній зобов'язаний створювати такі умови, які б виключали можливість зламування автоматичної камери. Саме тому відповідно до ч.б ст.972 ЦК до договору про зберігання речі в автоматичних камерах підлягають застосуванню положення ЦК про майновий найм (оренду) (див. коментар до гл.58 ЦК). На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або жетон. При їх втраті здана до камери зберігання річ видається поклажодавцеві із наданням доказів належності йому цієї речі. При збері-

ганні речі у камері схову предмет зберігання підлягає оцінці в момент її передання на зберігання, оскільки збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок її втрати, нестачі або пошкодження, відшкодовуються у розмірі суми, встановленої цією оцінкою. Зазначені збитки підлягають відшкодуванню протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про це. Строк зберігання речей визначається правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або погодженням сторін. Речі, що не були забрані у встановлений строк, підлягають зберіганню камерою ще протягом 3 пільгових місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом.

5. Гардеробом організації є спеціально визначене місце в її приміщенні для зберігання верхнього одягу та головних уборів її працівників та відвідувачів організації. Оскільки гардероб є частиноюорганізації, зберігачем речі, що була здана, є згідно зі ст.973 ЦК сама організація. Прийняття речі на зберігання гардеробом організації посвідчується відповщно до ст.937 ЦК видачею поклажодавцевіномерного жетона або іншого знака. Такий спосіб укладення договору є звичайним для цього виду зберігання. Договір зберігання речей у гардеробах організацій може бути як безоплатним, так і оп-латним. Про о платний характер такого договору поклажодавецьповинен бути попереджений у будь-який спосіб, що є очевидним.Незалежно від того, здійснюється цей вид зберігання оплатно чибезоплатно, зберІгач речі зобов'язаний вжити для забезпечення їїсхоронності усіх необхідних заходів. Ці правила застосовуються також до зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для цього в закладах охорони здоров'я та Іншихзакладах.

6. Згідно зі ст.974 ЦК перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки) та особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці.У цій статті йдеться про ручну поклажу пасажира, яку він має право провозити із собою безоплатно. Це випливає Із змісту ст.911ЦК, яка серед інших прав пасажира закріплює і його право перевозити безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановленихтранспортними кодексами (статутами) (див. коментар до гл.64 ЦК).Якщо раніше відповідальність перевізника за втрату, нестачу абопошкодження ручної поклажі мала місце лише при морських і повітряних перевезеннях і за умови, шо пасажир доведе вину перевізника, нині ЦК поширює правило про відповідальність перевізниказа незабезпечення схоронності ручної поклажі незалежно від видупасажирського перевезення.

7. Аналіз правил, вміщених у ст.975 ЦК щодо зберігання речейУ готелях, дає підстави для виокремлення двох принципових положень. По-перше, ЦК чітко розмежовує відповідальність готелю якзберігача за схоронність майна, внесеного особою, що проживає вньому, та відповідальність за втрату грошей, інших валютних цінностей, цінних паперів та інших коштовностей особи, що проживає в готелі. В першому випадку обов'язок готелю із зберіганнямайна, внесеного до готелю, випливає із закону, і тому особа, щопроживає у готелі, лише зобов'язана негайно заявити готелю про

виявлену нею втрату речі (порушення цього правила звільняє готель від відповідальності) і довести, що ця річ була внесена нею до готелю. Такою, що внесена до готелю, вважається річ, передана працівникам готелю, а так само річ, що знаходиться у відведеному для особи приміщенні. У другому випадку готель несе відповідальність за втрачені гроші, інші валютні цінності, цінні папери та коштовності тільки у випадку, коли вони були окремо передані готелю на зберігання на підставі договору особою, що проживає в готелі. По-друге, ЦК виходить з того, що зазначені правила застосовуються до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та Інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

8. Статтею 976 ІДК передбачені правила щодо зберігання речей,що є предметом спору (секвестр). За договором секвестру дві абобільше осіб, між якими виник спір про право на річ, передають їїна зберігання третій особі (зберігачеві речі), яка приймає на себеобов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначенійза рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір(договірний секвестр). Річ, що є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду (судовий секвестр). Зберігачему такому випадку може бути особа, призначена судом, або особа,визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. В обох випадках необхідна згода зберігача, якщо законом не передбачено інше.Як виняток із загального правила про зберігання слід розглядатиможливість передачі на зберігання в порядку секвестру нерухомихречей. Зберігач, що здійснює зберігання речі в порядку секвестру,має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

9. Спеціальним видом зберігання згідно зі ст.977 ЦК є зберігання автотранспортних засобів. У тих випадках, коли зберігачемза цим договором є суб'єкт підприємницької діяльності, такий договір є публічним (див. коментар до гл.52 ЦК). За договором зберігання транспортного засобу в боксах, гаражах та спеціальнихстоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в нихсторонніх осіб і видавати транспортний засіб за першою вимогоюпоклажодавця. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером чи жетоном). Відповідальність зберігача за втрату або пошкодження автотранспортного засобу ст.977 ЦК не регулюється, а тому вона має наставати за правилами, закріпленими в загальних положеннях про зберігання(див. пункти 1.12, 1ЛЗ коментарю до цієї глави). Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини міжгаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами.Це правило є диспозитивним, а тому застосовується, якщо іншене встановлено законом або статутом кооперативу.

10. Нарешті, серед спеціальних видів зберігання ст.978 ЦК передбачає договір охорони, який слід розглядати не як спеціальнийвид зберігання, а як окремий вид договору про надання послуг. Зацим договором охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чимайна, які охороняються. Вказівка на те, що охоронцем у цьомудоговорі виступає суб'єкт підприємницької діяльності, свідчить про

_т шо цей договір є публічним (див. коментар до гл.52 ЦК). Пред-Lp'tom цього договору може бути нерухоме майно або фізична осо-йя Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобовяза-ні виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцеві встановлену плату. Оскільки цей договір є різновидом договору про надання послуг, на відносини, що виникають на його підставі, поширюються правила гл.63 ЦК.

Глава 67 Страхування

1. Загальні положення про страхування

1. Страхування — це вид цивільно-правових відносин, пов'язаних із захистом майнових інтересів громадян та юридичних осіб уразі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, шо формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страховихпремій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст-1 Законупро страхування).

Відносини у сфері страхування регулюються ЦК, Законом про страхування, іншими актами цивільного законодавства. В ЦК регулюванню відповідних відносин присвячена гл.67, в якій міститься правове регулювання договору страхування, Його предмета та істотних умов, порядок укладення договору страхування та його форма, обов'язки сторін, положення щодо припинення та недійсності договору страхування.

2. Предметом страхування можуть бути майнові інтереси, які несуперечать закону. Залежно від того, з чим пов'язані ці майнові інтереси, страхування поділяється на: особисте страхування (страхуванняжиття, здоров'я, працездатності та страхування, пов'язане з пенсійним забезпеченням); майнове страхування (страхування майнових інтересів щодо володіння, користування та розпорядження майном);страхування відповідальності (страхування ризиків, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником) — ст.980 ЦК.

Щодо страхування життя, то в ст.6 Закону про страхування передбачено, що страхування життя — це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

Майнове страхування — це страхування майнових інтересів, які не суперечать закону І пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном. Згідно з договором майнового страхуван-

ня страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку, пов'язаного з заподіянням збитків майновим інтересам, виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, страхову

виплату.

Предметом страхування можуть бути і майнові інтереси, які пов'язані з ризиком відшкодування шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Наприклад, законодавством України передбачається страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

3. За формою страхування можна класифікувати на добровільнета обов'язкове (ст.5 Закону про страхування). Добровільне страхування — не страхування, яке здійснюється на основі договору міжстрахувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються приукладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бутиобов'язковою передумовою при реалізації Інших правовідносин.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. Види добровільного страхування визначені в ст.6 Закону про страхування.

В ст.999 ЦК передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають Із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону про страхування. Здійснення обов'язкових видів страхування, шо не передбачені Законом про страхування, забороняється.

Вичерпний перелік видів обов'язкового страхування визначено в ст.7 Закону про страхування.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

4. Важливим є регулювання в ЦК відносин перестрахування.Стаття 987 ЦК передбачає можливість укладати договір, за якимстраховик, який уклав договір страхування, страхує у іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язківперед страхувальником (договір перестрахування). Договір перестрахування спрямований на забезпечення стабільності здійсненнястрахової діяльності з одного боку, і на захист інтересів страхувальників — з іншого.

Відповідно до ст. 12 Закону про страхування перестрахування —

це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (пе-рестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Перестрахування у страховика (перестраховика)-нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальни-; ком. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перес-; трахоеиком договір про перестрахування, залишається відповідаль-ї ним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором) страхування. У разі, якщо обсяги страхових платежів, що переда-' ються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та об'єкти страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів — перестраховиків та про перестраховиків-брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.

Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.