Кількість годин: 2

Актуалізація теми: Видатний вчений, лауреат Нобелевської премії І.П.Павлов багато десятиріч тому писав: «Фармакологія як медична доктрина є надзвичайно важливою… Треба визначити, що введення лікарських речовин у людський організм є найпоширенішим заходом лікування. Адже, у будь-яких ситуаціях, навіть акушерських та хірургічних, практичне ніколи не обходиться без того, щоб разом зі спеціальними заходами не були застосовані ліки.

Шляхи введення лікарських засобів в організм, загальні закономірності взаємодії їх з відповідними структурами організму, механізми проникнення ліків через різні мембрани. Представлена також інформація про зв’язування їх з білками крові й структурами тканин, характер розподілу в рідинах, органах і системах про закономірності хімічних перетворень і виведення з організму. Все це вивчається в розділі «Загальна фармакологія»: різноманітні фактори, їх вплив на дію лікарських речовин, їх ефективність, патологію, тощо. Значна увага приділяється також висвітленню проблеми дії лікарських засобів при тривалому застосуванні або при поєднаному призначенні декількох препаратів. Охарактеризовані види фармакотерапії та прояви негативної побічної дії ліків.

Від шляху введення залежить дуже багато і так у невідкладній допомозі при тяжких станах хворого всі ліки в основному вводяться внутрішньовенно, для лікування хронічних захворювань в основному ентерально. Треба приділяти увагу: руйнуванню препарату, при прийомі внутрішньо, в ШКТ соляною кислотою та ферментами, прийому препаратів до і після їжі, або під час їжі, доцільність введення препаратів малим дітям ректально та ін.

 

Навчальна мета:

Знати: Визначення фармакології, зв’язок її з іншими медичними та біологічними науками. Основні етапи розвитку фармакології. Внесок зарубіжних та вітчизняних вчених у розвиток фармакології. Предмет фармакології, її зв’язок з іншими медичними та біологічними науками. Основні етапи розвитку фармакології. Внесок українських та зарубіжних учених у розвиток фармакології. Шляхи пошуку нових лікарських засобів та їх клінічні випробування.

Лікарська речовина, препарат, форму. Види лікарських форм (тверді, м’які, рідкі та лікарські форми для ін’єкцій).

Джерела отримання лікарських речовин (лікарська сировина). Фітотерапія. Аптека, її структура та функції. «Державна фармакопея України», її зміст та значення.

Рецепт. Структура рецепта. Форми рецептурних бланків згідно з чинним наказом. Правила оформлення рецептів, зберігання та облік рецептурних бланків. Правила зберігання та відпуску отруйних, наркотичних і сильнодіючих речовин. Виписування ліків відповідно до вимог лікувально-профілактичних закладів.

Основні положення фармакокінетики та фармакодинаміки.

 

Тема: Загальна фармакологія

Предмет і задачі фармакології. Основні етапи розвитку фармакології. Внесок вітчизняних і зарубіж­них вчених у розвиток фармакології.

Фармакологія (грец. pharmacon — ліки, отрута; logos — вчення; єгип. фармакі — той, хто дарує зцілення) — це наука про лікарські засоби. Застосування лікарських засобів — універсальний метод надання медичної допомоги пацієнтам. Завдяки досягненням фармакології стало можливим лікування більшості тяжких інфекційних захворювань, цукрового діабету, інфаркту міокарда тощо. Поряд з тим слід знати, що сучасні високоак­тивні лікарські засоби можна порівняти зі скальпелем хірурга. Невміле поводження з ними може зашкодити пацієнту. Ще дав­ньоіндійський лікар-філософ Сушрута (VI ст. до н.е.) писав: «Ми живемо у світі ліків. У руках обізнаної людини — це напій безсмертя, а в руках невігласа — ніж». Тому вивчення фармако­логії в системі підготовки медичних сестер посідає особливе місце. Фармакологія існує на стику багатьох наук — медико-біологічних (хімії, анатомії, мікробіології, гігієни), клінічних і фармацевтич­них (фармакогнозія — наука про лікарські рослини, аптечна тех­нологія лікарських форм).

Фармакологія — наука, що вивчає взаємодію лікарських засо­бів з організмом. Вона складається з двох великих розділів: загаль­ної і спеціальної фармакології.

Загальна фармакологія вивчає основні закономірності взаємо­дії лікарських речовин з організмом.

Спеціальна фармакологія вивчає фармакокінетику та фармакодинаміку окремих лікарських засобів.

Фармакокінетика вивчає процеси всмоктування, розподілу по організму, перетворення і виділення ліків. Фармакодинаміка ви­вчає локалізацію дії, механізм, види дії лікарських речовин.

Після вивчення курсу «Основи фармакології з рецептурою» студент повинен знати:

а) загальні правила оформлення рецептів та заповнення рецеп­турних бланків, їх зберігання;

б) класифікацію лікарських засобів за основними фармакологічними групами;

в) основні питання фармакокінетики і фармакодинаміки ви­вчених лікарських засобів;

г) застосування лікарських засобів, їх побічну дію та заходи запобігання;

д) правила обліку і безпечного зберігання сильнодіючих, отруйних речовин і наркотичних засобів, а також рецептурних блан­ків.

Студент повинен уміти:

а) оформити рецепти;

б) оформити вимоги на лікарські засоби для лікувально-про­філактичних закладів, вписувати в них лікарські засоби;

в) аналізувати терапевтичну та побічну дію лікарських засобів;

г) розбиратися в питаннях сумісності лікарських засобів;

д) орієнтуватися в класифікації лікарських засобів;
є) користуватися довідковою літературою.

Студент має бути поінформованим про:

а) нові лікарські засоби;

б) взаємодію деяких лікарських засобів та сумісність при ком­бінованому застосуванні;

в) ембріотоксичну та мутагенну дію лікарських засобів.

В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.

І.. Емпіричний. Завдяки досвіду людина ознайомлювалася з от­руйними і лікувальними властивостями рослин та методами їх об­робки в певних пропорціях. Історія лікознавства пов'язана з іме­нами славнозвісних лікарів.

У Стародавній Греції — Гіппократ (459—377 pp. до н.е.), збір­ник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до наших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря має бути ніж, слово і рослини (без жодних перетворень).

У Стародавньому Римі найвидатнішим лікарем-ученим був Клавдій Галєн (131—210), який вперше запропонував робити витя­жки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські форми і називають їх галеновими препаратами.

В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037). Він є автором всесвітньо відомого твору «Канон лікарської науки», в якому є розділи з описанням майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та орга­нів тварин.

У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київсь­кою князівною Євпраксією Мстиславівною (1107—1172), онукою Володимира Мономаха, в її праці «Мазі». і У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у роз­витку медицини відіграв Парацельс (1493—1541). Він увів у медич­ну практику солі металів. Особливу увагу приділяв дозуванню І ліків. До нашого часу зберігся його афоризм: «Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності. Лише доза робить отруту непомітною».

ІІ. Науковий етап розвитку фармакології почався з кінця XVIII — початку XIX ст. Сприяли цьому всесвітньо відомі відкрит­тя в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Відкриваються експе­риментальні лабораторії, в яких вивчають фармакологічні власти­вості різних речовин.

Науковий етап розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії. Випускник академії Нестор Амбо-дик-Максимович (1744—1812) — автор першого вітчизняного по­сібника «Врачебное вещесловие или описание целительных растений, во врачевстве употребляемых, с изьяснением пользы и употребления оных».

Сприяли розвитку фармакології в Україні кафедри фармаколо­гії при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Львові (1897) та Одесі (1900). Засновник вітчизняної фармако­логії — видатний учений і педагог В.І. Дибковський (1830-1870). Він є автором підручника «Фармакологія», в якому виклав класи­фікацію лікарських засобів, описав закономірність їх взаємодії. Відомий фармаколог і токсиколог О.І. Черкес (1894—1974) створив українську школу, фармакологів. Професор Ю.О. Петровський (1905—1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фарма­кологія».

Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науко­во-дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармако­логії та токсикології (Київ) та Державного наукового центру лікар­ських засобів (Харків).