Вищій навчальний заклад — один із провідних чинників соціалізації особистості студента як фахівця.

 

Університет є не лише школою, але і науковою

інституцією, що дає можливість... свобідно

віддаватися вищім духовним інтересам, науковим

студіям.

Михайло Грушевський,

український історик і громадський діяч.

 

Студентська пора є надзвичайно важливим етапом розвитку та становлення особистості молодої людини. У цей період розкриваються потенційні її можливості, зростає інтелектуальний рівень.

Період навчання студента у вищій школі - надзвичайно важливий період соціалізації його особистості.

Соціалізація особистості — процес і результат засвоєння та активного відстворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкування з іншими людьми. Цей процес може відбуватися як в умовах стихійного впливу різноманітних обставин життя в суспільстві, так і під час виховання.

У студентському віці залучені всі основні механізми соціалізації:

l прийняття та засвоєння нових соціальних ролей;

l професійно-рольова ідентифікація;

l порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;

l навіюваність і конформізм.

Результатом соціалізації студента є:

l вироблення власної системи поглядів на життя;

l засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;

l формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки;

l опанування професійною діяльністю та формами професійно-ділового спілкування.

Розглянемо особливості соціалізації особистості студента — майбутнього педагога. Вона традиційно розглядається в межах часу навчання його в педагогічному навчальному закладі. Проте студент приходить сюди вже з вагомим багажем знань і умінь, системою очікувань і настанов стосовно педагогічної сфери діяльності, які сформувалися в нього ще в родині, дитячому садку, школі.

Підвалини соціалізації особистості майбутнього педагога закладаються задовго до періоду професійного становлення та самовизначення. Ще змалку в родині в нього закладається духовна основа життя.

Важливим періодом для засвоєння дитиною фрагментів педагогічного досвіду дорослих є навчання в школі. У процесі безпосередньої взаємодії з учителями в учня формується уявлення про деякі особливості педагогічної діяльності, відбувається становлення і коригування ставлення до педагогічної професії.

Отже, соціалізацію особистості майбутнього педагога варто розглядати як багатоаспектне явище, яке детерміноване низкою соціокультурних і соціально-психологічних чинників: морально-духовні особливостей родинного середовища, специфіка попереднього освітньо-виховного простору, практична реалізація наукової моделі підготовки фахівця в навчальному закладі.

Джерелом соціалізації студента є не лише зміст педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, а й соціально-професійне його оточення, студентська референтна група, ЗМІ, громадські молодіжні об'єднання тощо. Процес соціалізації молодого фахівця значною мірою залежить від успішності адаптації студента до умов нового культурно-освітнього середовища.

2.4 Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.

Ми вступаємо в різні періоди нашого

життя так, як немовлята, не маючи

за плечима ніякого досвіду, хоч би

скільки нам було років.

Ф. Ларошфуко,

французький письменник

 

Адаптація — процес і результат взаємодії індивіда і навколишнього середовища, що забезпечує оптимальне його пристосування до життя і діяльності. Адаптація компенсує недостатньсть звичної поведінки в нових умовах. Якщо адаптація не настає, виникають додаткові труднощі в спілкуванні, опануванні предмета діяльності аж до порушення її регулювання.

Адаптація пов'язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента. Адаптація — це зміна самого себе відповідно до нових вимог.

Період адаптації першокурсника пов'язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів.

О. Г. Мороз розрізняв такі форми адаптації студентів-першокурсників:

1. Адаптація формальна — яка стосується пристосування до умов навчального закладу.

2. Адаптація соціально-психологічна як процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом. Деякі студенти відчувають утруднення входження в новий студентський колектив, труднощі становлення дружніх стосунків або спілкування. Якщо ж група стає референтною, студент стверджується в ній, починає виконувати певну соціальну роль. Іноді виникають також проблеми спілкування студента з викладачами.

3. Дидактична адаптація, яка пов'язана з готовністю студента опанувати різноманітними новими організаційними формами навчання у вищій школі. У ВНЗ значно збільшується обсяг самостійної навчальної роботи, з'являються нові форми організації навчання. Усе це може породжувати своєрідний негативний ефект, що має назву «дидактичного бар'єру» між викладачем і студентами, подолання якого стає одним із важливих завдань управління процесом навчання. Саме нездатність подолати дидактичний бар'єр часто є гальмівним моментом, що ускладнює адаптацію студентів. На адаптацію студентів впливають також їхні ціннісні орієнтації, мотиваційна спрямованість, рівень особистісної тривожності, типологічні особливості темпераменту. Науковці виокремлюють певні якості готовності до навчання у вищій школі:

l уміння вчитися самостійно;

l здатність контролювати й оцінювати себе;

l самодисципліна;

l врахування індивідуальних особливостей власної пізнавальної діяльності тощо.

4. Особистісно-психологічна адаптація пов'язана з прийняттям студентомнової соціальної позиції «студент» та опанування нової соціальної ролі «майбутнього фахівця». Період адаптації не всі проходять однаково. За результатами дослідження, 48% студентів важко перебудовуються до нових форм організації навчального процесу; 20% - гостро передивають відірваність від сім'ї; 12% студентів відчувають труднощі входження в новий колектив; 39% - не можуть охопити весь обсяг самостійної роботи.

Залежно від швидкості адаптації розрізняють такі типи адаптації студента:

1-ий тип адаптації характеризується легкістю пристосування до нових умов.

2-ий тип адаптації характеризується тим, що вона повільна, цілком залежить від середовища й соціального оточення студента.

3-ій тип адаптації характеризується тим, що він важко адаптується через свої індивідуальні особливості.

Для деструктивного стану студента в період адаптації характерним є:

l неспроможність відчувати самотність;

l знижена самоповага і самооцінка;

l недовіра до людей;

l труднощі у виборі партнера, товариша, друга;

l нереалістичні очікування.

Завданням викладача в адаптаційний період першокурсників є наданням їм допомоги у самовизначенні за соціальними цінностями, а не за тимчасовими результатами діяльності.

Якщо адаптація відбулася, ропочинається процес індивідуалізації пізнавальної діяльності і поведінки студента, з'являється настанова на розвиток індивідуальних якостей пізнавальних процесів, формується індивідуальний стиль розумової діяльності.

Інтеграція завершує процес професійного становлення: виникає спрямованність особистості на виконання професійної ролі. Це ознака автентичності особистості. Інтеграція студента означає, що він усвідомлює свої потреби і бере на себе відповідальність за іх реалізацію.

На етапі інтеграції у студента завершується професійне становлення. Усе це відбувається через професійну інтеграцію та професійну самопрезентацію. Унаслідок ціх процесів студент набуває соціально-психологічної зрілості.

За І. С. Коном, соціальна зрілість — стадія соціального розвитку особистості, яка характеризується здатністю до самостійних вчинків, активною соціальною позицією, прийняттям відповідальності за соціальні наслідкі своєї поведінки.

Отже, нова соціальна ситуація розвитку студента визначається зміною і закріпленням його соціального статусу, реалізацією його професійних намірів, розвитком його особистості як професіонала.