Контрольная работа. 1. Абстрагування — загальнонауковий метод дослідження, який полягає в уявному відокремленні певної ознаки

Модуль «Психологія»

1. Абстрагування — загальнонауковий метод дослідження, який полягає в уявному відокремленні певної ознаки, властивості предмета від самого предмета чи інших його ознак, властивостей з метою глибшого вивчення складних психічних явищ.

2. Абулія (гр. abulia — нерішучість) — психопатологічний синдром, який характеризується загальною в'ялістю, відсутністю будь-якої ініціативи, прагнення до діяльності, послабленням волі.

3. Авторитарність – сукупність властивостей особистості, що проявляються в схильності до диктату й беззаперечному підкоренню оточуючих своєму впливу і владі, у прагненні будь-якими засобами затвердити свою владу й авторитет, добитися домінуючого становища у групі. Вона пов’язана зі завищеною самооцінкою і рівнем домагань особистості, прагненням до стерео типізації та ригідністю мислення і поведінки, з агресивністю.

4. Адаптація сенсорна (лат. adapto — пристосовую і sensorium — орган чуття) — зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, який діє протягом тривалого часу, а також пристосування до нього.

5. Адаптація соціальна - пристосування дитини до рольових функцій (члена сім’ї, шкільного колективу тощо) та до норм, що існують у середовищі, яке її оточує.

6. Акмеологія — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності та механізми розвитку людини на етапі зрілості, досягнення нею високого рівня розвитку.

7. Актив (лат. activus — діяльний) — найініціативніша частина колективу. Істотно впливає на формування громадської думки та охоче займається громадською роботою.

8. Активізація пізнавальної діяльності — мобілізація вчителем, викладачем інтелектуальних, моральних та фізичних сил учнів, студентів для досягнення конкретної мети навчання й виховання.

9. Активність — риса темпераменту, що характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подоланням перешкод на шляху до мети.

10. Активність характеру — структурна властивість характеру, яка визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам.

11. Алгоритм (лат. algorithmus — сукупність дій) — сукупність правил, дій для розв'язування певної задачі.

12. Аналіз (гр. analysis — розкладання) — метод наукового дослідження, що полягає в уявному чи фактичному розкладанні цілого на його складові. У психології — мисленнєва операція, що передбачає розчленування об'єктів у свідомості, виділення їх окремих частин, елементів, ознак і властивостей.

13. Аналогія - уподібнення, створення уявного образу на реальній основі.

14. Анкета (лат. enquerere — розслідувати, шукати) — складений дослідником список запитань для повного контингенту осіб, відповіді на які є вихідним емпіричним матеріалом для узагальнень.

15. Анкетування — метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.

16. Апатія, апатичність - байдужність до себе, до навколишніх подій.

17. Архетипи - центральне поняття аналітичної психології К. Г. Юнга - структурні елементи людської психіки, першообрази, універсальні міфологічні мотиви та сюжети, які заховані в глибинних рівнях «колективного несвідомого», спільного для всього людства, і виявляються у снах, міфотворчості, релігії.

18. Асоціація (від лат. associatio - з'єднання) - зв'язок між двома психічними елементами, що виник в результаті досвіду і обумовлююча при актуалізації одного елемента зв'язку прояв і іншого. В різних напрямах асоціативної психології було запропоновано виділяти асоціації по типу їх виникнення. Так були виділені асоціації за схожістю (червоне - пурпурне), за контрастом (велике - маленьке), за суміжностю в просторі або в часі (запах приправи до їжі викликає апетит), причинно-наслідкові (сильний вітер - озноб). Було виявлено, що сила зв'язку залежить від ряду умов (сила вражень, що викликаються елементами зв'язку, їх новизна, а також здібності індивіда).

19. Аутизм (гр. autos — сам) — хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв'язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.

20. Афект (лат. affectus — пристрасть, хвилювання) — емоційний процес, який виникає у людини швидко, протікає бурхливо і характеризується значними змінами свідомості та порушенням вольового контролю за діями.

21. Бар´єр психологічний – стан, який виявляється в неадекватній пасивності, посиленні негативних установок і переживань.

22. Бесіда — розмова, обмін думками між двома чи кількома особами. У психології використовується як метод вивчення психічних явищ у процесі безпосереднього спілкування за спеціально розробленою програмою. У педагогіці — метод навчання, за якого педагог за допомогою вміло поставлених запитань спонукає учнів, студентів до відтворення набутих раніше знань, до самостійних висновків і узагальнень на основі засвоєного матеріалу.

23. Бесіда репродуктивна (лат. ге і producere — знову виробляти) — бесіда, спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.

24. Безумовне прийняття – повага, активне слухання, віра, увага до почуттів іншого, безоцінне ставлення, турбота про нього.

25. Вдумливість - стан, пов'язаний із зосередженим мисленням, глибоким проникненням у суть питання, серйозність.

26. Веселість - безтурботно-радісний настрій, веселе проводження часу, розвага, забава, радісне пожвавлення.

27. Взаємини (стосунки) – суб’єктивні зв’язки і ставлення, що існують між людьми в соціальних групах шляхом неперервного обміну особистісно-значимою інформацією.

28. Взаємодія соціальна – процеси впливу різних суб’єктів один на одного, їхній взаємозв’язок, взаємозумовленість, взаємоперехід, та ін. розрізняють 5 рівнівв установок на взаємодію: домінування, маніпуляція, суперництво, партнерство, співдружність.

29. Взаємохарактеристика — прийом самовиховання, що реалізується через складання і обговорення товаришами характеристик один одного.

30. Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи над усуненням відхилень у власній свідомості та поведінці.

31. Витримка — вольова якість, що виражається у вмінні людини своєчасно стримувати небажані спонуки, дії і вчинки.

32. Виховання — процес здійснення суспільних впливів, зумовлюючих формування особистості, тобто індивіда як члена суспільства, з тими якостями, які дозволяють йому відповідати на вимоги суспільства і дають підстави користуватися правами члена суспільства.

33. Відповідальність - зовнішній та внутрішній (особистісний) контроль за діяльністю суб'єкта. Зовнішня (соціальна) відповідальність здійснюється завдяки підзвітності особи, заохоченню та санкціям за результати її діяльності. Особистісний самоконтроль полягає в почутті обов'язку, сумління.

34. Відчуженість – стан людини, цілком поглиненої чимось і тому віддаленої від оточення.

35. Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні властивостей предметів та явищ дійсності, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.

36. Вік психологічний — новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період (Л. С. Виготський).

37. Віра - специфічний стан психіки, завдяки якому людина повністю і без аргументів приймає як істинне певне знання, незважаючи на фактичні, формально-логічні докази. Тверда переконаність, упевненість у чомусь, у виконанні чогось.

38. Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

39. Вчинок — різновид вольової дії, що спрямована на досягнення суспільно значущої мети, становить акт моральної поведінки, регульований певними етичними нормами.

40. Геніальність — найвищий рівень здібностей, проявом яких є відкриття особистістю нових напрямків, шляхів в галузі наукових досліджень, техніки, мистецтва.

41. Генотип – сукупність спадкових структур організму (генів), яка тримає під контролем розвиток усіх його ознак (морфологічних, біохімічних, психофізіологічних).

42. Гіперболізація - прийом створення образів уяви, суть якого - у збільшенні чи зменшенні предмета або окремих йогоще частин.

43. Гіпотеза – наукове припущення, яке базується на теорії або емпіричних даних, і яке ще не має підтвердження або спростування. Розрізняють наукові і статистичні гіпотези.

44. Глибина мислення — якість мислення, що виявляється в здатності людини проникати в суть явищ, що пізнаються, виділяти їх суттєві характеристики, розкривати їх причини, виявляти їх зв'язки з іншими явищами, передбачати їх подальший розвиток.

45. Гнучкість мислення — якість мислення, що виявляється у здатності людини легко переходити від одного способу вирішення проблеми до іншого, якщо перший виявився невідповідним, бути вільною від шаблону, швидко реагувати на зміну обставин.

46. Готовність до праці – потреба в праці, що конкретизується в здатності до певної професійної діяльності як результат професійного навчання і виховання; є підсумком не тільки професійного розвитку, але й соціальної зрілості особистості.

47. Гуманізація освіти – система заходів, спрямованих на розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, орієнтованих на вдосконалення особистості. Гуманізація освіти передбачає формування гуманістичного світогляду, створення нових відносин між особистістю та суспільством.

48. Гуманітаризація освіти — переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу, насамперед культури, людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямована на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання, на формування особистісної зрілості учнів, студентів, розвиток їх творчих здібностей.

49. Дедукція – рух пізнання від більш загального до одиничного, отримання висновку про окреме явище з огляду на знання ширшого стану справ (контексту), ситуації, гештальту.

50. Депресія – афективний психічний стан з негативним емоційним фоном, змінами мотиваційної сфери, пізнавальних уявлень і з загальною пасивністю поведінки, душевне гноблення. Депресивний синдром (варіанти: маскована депресія, психоастенічна, іпохондрична, з маренням самозвинувачення тощо).

51. Детермінізму принцип — принцип дослідження психіки, за яким реагування людини на зовнішні впливи залежить не тільки від характеристик цього впливу, а й від особливостей психіки людини (інтересів, досвіду, освіченості, знань тощо): «зовнішні причини діють через внутрішні умови» (С. Л. Рубінштейн).

52. Дисциплінованість – вольовий стан, пов´язаний з високим самоконтролем і звичкою до дисципліни.

53. Диференціація психіки — закономірність психічного розвитку, що полягає у послідовному ускладненні психіки шляхом накопичення новоутворень.

54. Диференційна психологія — галузь психології, яка вивчає психічні відмінності між окремими індивідами і групами.

55. Діалектичне мислення — мислення, пов'язане зі здатністю обмірковувати, синтезувати протилежні думки, інтегрувати ідеальне і матеріальне, потенційне й актуальне, реальне і фантастичне.

56. Ділова спрямованість особистості — вид спрямованості особистості, що характеризується переважанням мотивів, породжених діяльністю і спрямованих на неї.

57. Діяльність - специфічно людська, регульована свідомістю активність, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення зовнішнього світу та самої людини.

58. Деструктивність – негативне ставлення людини до самої себе або до інших людей і відповідна до цього ставлення поведінка. Деструктивна особистість нещаслива, навіть якщо їй вдається досягнути поставлених цілей. Повага до життя, до інших людей і самого себе – умова психічного здоров’я.

59. Детермінанта – причина, що визначає виникнення явища.

60. Дефініція психологічна – визначення психологічного поняття, вираженого словом, що робить останнє терміном.

61. Діалог – спілкування двох суб’єктів стосовно вирішення проблеми; обговорення спільної теми, коли зберігається думка кожного, намагання зрозуміти один одного.

62. Духовність – специфічна людська риса як сила самовизначення, як енергія поривання до кращого, до самовдосконалення у всіх сферах життя. Вона виявляється у багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, моральності.

63. Егоїзм – самозакоханість, перебільшена думка про свою особистість, свої чесноти.

64. Егоцентризм (лат. ego — я і centrum — центр) — погляд на себе як на центр Всесвіту.

65. Егоцентрична емпатія — переживання страждання, страху, радості у відповідь на сум іншого, а також — суму у відповідь на радість іншого.

66. Ейдетична пам'ять — особливий вид зорової пам'яті, який полягає у запам'ятовуванні і збереженні у всіх деталях образів предметів і ситуацій після їх сприйняття.

67. Ейфорія - підвищений, радісний настрій, почуття достатку, благополуччя, який не відповідає об'єктивним обставинам. Підвищений настрій з безтурботним достатком, пасивною радістю, безтурботним блаженством у поєднані з уповільненням мислення (аж до персеверації).

68. Екзальтація, екзальтованість – вкрай збуджений або захоплений стан.

69. Експансія, експансивність – нестриманість, гарячність у почуттях, думках, поведінці.

70. Експеримент (лат. experimentum — проба, дослід) — метод духовного освоєння світу і людської діяльності, що ґрунтується на дослідах, випробовуваннях, моделюванні тощо. У психології — метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв необхідних психічних явищ. У педагогіці — метод вивчення певного педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих умовах.

71. Експеримент психологічний — один з основних дослідницьких методів психології, специфіка якого полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають очікувані психічні процеси, акти поведінки дитини, у повторенні їх для перевірки істинності експериментальних висновків, у зміні цих умов з метою виявлення їх впливу на перебіг досліджуваних процесів.

72. Екстаз – вищий ступінь наснаги, захоплення, який іноді переходить у несамовитість.

73. Екстраверт — людина, реакції і поведінку якої в основному визначають зовнішні враження, а не внутрішні переживання.

74. Екстраверт емоційного типу — людина, почуття якої узгоджуються із загальноприйнятими критеріями і переживаннями і перебувають під впливом традиційних цінностей.

75. Екстраверт інтуїтивного типу — людина, якій властиво у зовнішньому світі сприймати те, що відбувається за межами подій.

76. Екстраверт мисленнєвого типу — людина, життєві прояви якої залежать від інтелектуальних висновків, хоча будь-яке її судження ґрунтується на зовнішніх критеріях (загальноприйнятих поглядах, традиціях).

77. Екстраверт сенсорного типу — людина, яку завжди притягують ті об'єкти, які викликають сильні відчуття.

78. Емоції - особлива різновидність психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами і мотивами, які відображають у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху, гніву тощо) значимість діючих на індивіда ситуацій та явищ для здійснення його життєдіяльності.

79. Емоції стенічні (лат. sthenos — сила) — переживання, що поліпшують самопочуття людини, посилюють її енергію, спонукають до активної діяльності.

80. Емоційне збідніння (афективна тупість) - недостатність або втрата афективного відгуку, бідність емоційних виявів, байдужність, душевна холодність.

81. Емоційність — властивість темпераменту, яка вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій.

82. Емпатія – стан, пов´язаний зі здатністю емоційно відгукуватися на переживання інших людей. Він допускає суб´єктивне сприйняття іншої людини, проникнення в її внутрішній світ, розуміння її переживань, думок і почуттів. До складу емпатії входить співчуття.

83. Естетична свідомість (гр. aisthetikos — чуттєво сприйманий) — одна з форм суспільної свідомості, що реалізується через художньо-емоційне освоєння дійсності у формі естетичних почуттів, переживань, оцінок, смаків, ідеалів.

84. Естетичне виховання — формування в особистості здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності.

85. Естетичне почуття — особливе почуття насолоди, яке відчуває людина, сприймаючи прекрасне у навколишній дійсності та творах мистецтва.

86. Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне в абсолютному його вираженні.

87. Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відрізняти прекрасне від потворного.

88. Етика (гр. etos — звичай, правила) — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

89. Забування — мнемічний процес, внаслідок якого поступово втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стає неможливим відтворення, а потім і впізнавання.

90. Забуття – стан глибокої замисленості, відчуженості від всього навколишнього, дрімота, напівсон, безпам´ятство.

91. Завзятість – наполегливе прагнення до чогось, до здійснення чогось; неослабна напруга. Стан, коли людина переповнена непохитністю, рішучістю, наполегливістю.

92. Загальна психологія — галузь психології, яка вивчає загальнопсихологічні закономірності, визначає теоретичні засади і принципи психологічної науки, її понятійний і категоріальний апарат, систематизує та узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень.

93. Захист психологічний – специфічна регулятивна система стабілізації особистості, скерована на усунення або зменшення почуття тривоги та інших травмуючих чинників, пов´язаних з конфліктом. З.П. охоплює: придушення бажань, заперечення, проекцію, ідентифікацію, сублімацію, регресію, ізоляцію, раціоналізацію, конверсію.

94. Захоплення – наснага, запал, підвищений інтерес до чогось; заняття, що цілком поглинає кого-небудь, закоханість у когось, серцеве благоговіння перед кимось.

95. Зацікавленість, інтерес – стан, пов´язаний з інтересом до чогось, пов´язаний з виявом уваги.

96. Зачарованість, зачарування – стан захоплення чарівною дією чогось, когось; стан того, хто випробує на собі чарівну силу когось, чогось.

97. Здібності — індивідуально-психологічні особливості, що виявляються в діяльності, є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями.

98. Здібності загальні — здібності, які певною мірою проявляються у всіх видах діяльності індивіда.

99. Здібності спеціальні — здібності, які проявляються лише в конкретних видах діяльності індивіда.

100. Зібраність – зосередженість своїх думок, волі, почуттів на чомусь, підтягнутість, акуратність.

101. Знання — узагальнений досвід людства про дійсність, що має форму фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій.

102. Зрілість – вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведінкою, переборення себе, самореалізації. Це сукупний стан високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, професійних, ділових, волових, моральних і соціальних параметрів людини.

103. Ідеал (гр. idea — ідея) — позитивно емоційно забарвлений взірець досконалості, який людина намагається наслідувати.

104. Ідентифікація — один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в уподібненні себе іншій людині, здатності розкрити її точку зору.

105. Ідентичність (лат. identicus — однаковий) — усвідомлена індивідом самототожність; потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості.

106. Ілюзія – неадекватне, помилкове відтворення в уяві об´єкта та його властивостей завдяки хибам сприймання, установкам, очікуванням тощо.

107. Імідж – особливий вид психічного образу, який характеризується як: 1) сформований у масовій свідомості стереотип сильно емоційно забарвленого психічного образу чого-небудь або кого-небудь; 2) особливий психічний образ, який сильно і конкретно впливає на емоції, поведінку і стосунки особистості або групи; 3) маніпулятивний, привабливий, зрозумілий психічний образ, що впливає на емоційну сферу людини, а через неї – на механізми свідомості і поведінки, вибір людини.

108. Інгібіція соціальна – гальмування психічних процесів, погіршення діяльності людини у присутності інших людей внаслідок їх впливу.

109. Індивід - людина як представник певного виду живих істот; люба конкретна людина, безвідносно до її особистих якостей та соціального статусу.

110. Індивідуалістична акцентуація особистості — спрямованість активності на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження.

111. Індивідуальний стиль діяльності — індивідуальна система прийомів і способів дій, характерна для конкретної людини і доцільна для досягнення успішного результату. Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей.

112. Індивідуальність - неповторність психіки та особистості людини, своєрідне поєднання її фізичних та психічних особливостей.

113. Ініціативність (лат. initium — початок) — морально-психологічна риса особистості, яка полягає у здатності та схильності до активних і самостійних дій.

114. Інтелект (лат. - розуміння, осягнення) - відносно стійка структура розумових здібностей індивіда, що виявляється в ефективності її індивідуального підходу до ситуації, яка вимагає пізнавальної та евристичної активності.

115. Інтелігентність – висока культура поведінки разом із високим рівнем розвитку інтелекту й освіченістю.

116. Інтенційний (лат. intentio — прагнення) досвід — рівень ментального досвіду, основою якого є індивідуальні інтелектуальні здібності, які формують суб'єктивні критерії вибору предметної сфери, напряму пошуку розв'язання проблеми, джерел інформації, способів її оброблення тощо.

117. Інтерес — усвідомлюваний людиною мотив, що є емоційним проявом пізнавальних потреб та виявляється у бажанні більше дізнатися про об'єкт інтересу, глибше зрозуміти його. Задоволення інтересу не веде до зникнення потреби, а навпаки — до її посилення, тому його називають ненасичуваним мотивом.

118. Інтроверт — людина, яка в діях і вчинках більше керується своїми думками і внутрішніми переживаннями, ніж зовнішніми враженнями і впливами.

119. Інтроекція (лат. intro — всередину і jectio — вкидання) — включення індивідом у свою психіку поглядів, думок тощо інших людей без розрізнення ним власних і чужих уявлень.

120. Інтуїція (лат. - уважний погляд) - знання, яке раптово виникає без усвідомлення шляхів та умов його отримання. Інтуїцію трактують як «цілісне охоплення» умов проблемної ситуації, як спосіб творчої діяльності. Згідно з А. Бергсоном, З. Фройдом, механізми інтуїтивного пізнання заховані у безсвідомих рівнях творчого акту. Інтуїція є необхідним моментом виходу за межі складених стереотипів мислення і поведінки у пошуках розв'язання завдань.

121. Істерія, істеричність - невротичний синдром, що виявляється в припадках, підвищеній дратівливості, судорожному сміху, сльозах тощо. Збудження, лихоманка, судорожна діяльність у якомусь напрямі.

122. Катарсис (від греч. catharsis - очищення) - сильне емоційне потрясіння, яке викликане не реальними подіями життя, а їх символічним відображенням, наприклад, у витворі мистецтва. Термін був введений в психологію і психоаналіз з античної трагедії.

123. Категорія — усвідомлення вражень про властивості, характерні для подібних, але не ідентичних предметів, явищ.

124. Каяття – усвідомлення своєї провини й осуд своїх вчинків, супроводжується докорами сумління.

125. Керівник — особа, що управляє трудовою діяльністю групи на основі адміністративно-правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.

126. Кипіння, кипучість – бурхливий вияв почуттів, думок тощо; душевне хвилювання, підйом.

127. Когнітивна психологія – сучасний напрям психології, що виник у 1950-1960 pp. як альтернатива домінуючому в США біхевіоризму. Головне завдання когнітивної психології – у вивченні ролі знання в поведінці людини; видозміні інформації, отриманої людиною завдяки органам чуттів до формування нею відповідей. Чільним у когнітивній психології є питання організації знань у пам´яті людини, співвідношення знаково-мовленнєвих та образних елементів у процесах запам´ятовування та мислення.

128. Коефіцієнт розумової обдарованості (IQ) (англ. intellectual quotient — коефіцієнт інтелектуальності) — стандартизований кількісний показник рівня розумового розвитку людини, який одержують за допомогою тестів інтелекту.

129. Колектив – група людей, включених у спільну діяльність і об’єднаних єдиними цілями, підпорядкованими цілям суспільства. Специфічною психологічною відмінністю колективу від інших груп є те, що міжособові взаємини у ньому опосередковані суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності.

130. Колективне несвідоме — колективний досвід людства, який передається від покоління до покоління і проявляється в поведінці конкретної людини.

131. Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення протилежних думок, цілей, інтересів, позицій; крайнє загострення суперечностей.

132. Конфлікт внутрішній – важкий психічний стан, спричинений амбівалентністю почуттів або тривалою боротьбою мотивів.

133. Конформність (лат. conformis — подібний, відповідний) — здатність людини за внутрішньої незгоди піддаватися тиску групи, що проявляється у зміні її поведінки відповідно до вимог групи.

134. Критичність мислення (гр. kritike — здатність розрізняти) — якість мислення, що передбачає вміння індивіда суворо оцінювати свої думки і сторонні впливи, піддавати їх сумніву і перевіряти.

135. Культура поведінки (лат. culture — догляд, освіта, розвиток) — дотримання основних норм людського спілкування, вміння знаходити адекватні засоби у спілкуванні з оточуючими.

136. Компетенція – загальна здатність мобілізувати в професійній діяльності набуті знання, уміння, а також використовувати узагальнені засоби і способи виконання дій.

137. Лабільність афективна – нестійкість настрою з вираженими виявами емоцій, які часто змінюються.

138. Лідер (англ. leader — вести, керувати) — особистість, за якою інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що зачіпають їх інтереси і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.

139. Лідер авторитарний (rp. autoritas — влада) — лідер, який на практиці застосовує владний одноосібний стиль управління.

140. Лідер демократичний (гр. demos — народ) — лідер, який використовує стиль управління, що характеризується розподілом владних повноважень між ним і членами групи, спільним прийняттям рішень і взаємною повагою.

141. Літота (гр. litotes — простота) — прийом створення образів уяви, який полягає у підкресленому применшенні, недомовленості.

142. Локалізація психічних функцій (лат. localis — місцевий) — місце розташування в центральній нервовій системі людини тих мозкових структур, які пов'язані з її психічними процесами, станами і властивостями.

143. Локус контролю (лат. locus — місце) — індивідуальна якість людини, яка характеризує її схильність приписувати відповідальність за наслідки своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) чи внутрішнім станам і переживанням (інтернальний локус контролю).

144. Лонгітюдний (англ. longitude — довгота) метод — метод вікової психології, суть якого полягає у вивченні одних і тих самих осіб чи їх груп у різні моменти їхнього життя.

145. Лють – сильний гнів, надзвичайна сила, інтенсивність вияву чогось, реалізація дії, неприборканість, шаленство, крайня захопленість, наполегливість, наполегливість у роботі. Синонім: розлютованість.

146. Макросередовище — джерело психічного розвитку особистості, що становить суспільство, його соціально-економічну і політичну систему.

147. Манія, маніакальність – хворобливий психічний стан, який виявляється у збудженості, зосередженості свідомості й почуттів на якійсь одній ідеї; сильна пристрасть до чогось.

148. Маразм – стан повного зниження психічної та фізичної діяльності людини внаслідок старості або хронічної хвороби.

149. Марення – ідеї, судження, які не відповідають дійсності, обґрунтовані помилково, які свідомість цілком опанувала і які не змінюються під час переконання й роз´яснення (марення величі, особливого значення, впливу тощо).

150. Меланхолік (гр. melas — чорний і chole — жовч) — людина, яка має меланхолійний темперамент, що характеризується переважанням процесів гальмування над процесами збудження в корі головного мозку, а також слабкими психічними процесами.

151. Ментальна (лат. mens — розум, мислення) репрезентація — оперативна форма ментального досвіду; актуальний розумовий образ конкретної події, предметної ситуації, тобто суб'єктивна форма їх бачення.

152. Ментальний досвід — система психічних утворень і породжених ними психічних та інтелектуальних станів, що забезпечують пізнання дорослою людиною світу і зумовлюють конкретні властивості її інтелектуальної діяльності.

153. Ментальний простір — динамічна форма ментального досвіду, яка актуалізується в конкретній пізнавальній взаємодії особистості зі світом, постаючи як сфера творення й синтезування інформації.

154. Мета — ідеальний образ об'єкта, який у свідомості задовольняє потребу, що виникла.

155. Метапізнання — здатність людини рефлексувати у сфері мислення, формувати стратегії і планувати.

156. Метод експерименту — загальнопсихологічний метод дослідження, основними ознаками якого є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, контролювання їх перебігу.

157. Метод психолого-педагогічного тестування — метод визначення рівня знань, умінь або загальної інтелектуальної розвиненості особистості за допомогою карток, малюнків, задач — шарад, ребусів, кросвордів, запитань.

158. Методи діагностичні (тести) — група методів психологічного дослідження, що використовуються для з'ясування того, наскільки психічні якості людини відповідають раніше виявленим нормам та стандартам.

159. Методи інформаційні — група методів психологічного дослідження, в результаті яких отримують нові знання; основними з них виступають спостереження та експеримент.

160. Методи психологічного дослідження — певні шляхи збору наукових психологічних фактів, які відображають специфіку психічних фактів або явищ і служать предметом теоретичного аналізу.

161. Методологія – система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності; форми та нормативи логічно правильних способів отримання потрібних результатів.

162. Мислення — суспільно зумовлений, нерозривно пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, опосередкованого й узагальненого відображення дійсності у процесі її аналізу і синтезу.

163. Мікросередовище — джерело психічного розвитку особистості, що включає її безпосереднє оточення, близьких дорослих, сім'ю.

164. Міміка (гр. mimikos — наслідування) — зовнішнє вираження психічних станів за допомогою м'язів обличчя.

165. Міцність запам'ятовування — індивідуальна особливість пам'яті, яка виражається в збереженні сприйнятого матеріалу і швидкості його забування.

166. Млявість – відсутність жвавості, бадьорості, рухливості; повільність; відсутність жвавого інтересу до навколишнього, байдужість, бездіяльність.

167. Мова — система знаків, що служить засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, передачі від покоління до покоління і зберігання інформації; мова існує і реалізується через мовлення.

168. Мовлення — це форма спілкування за допомогою мови, що склалась історично в процесі матеріальної перетворювальної діяльності людей.

169. Мовлення внутрішнє - мовлення, яке виконує психологічно внутрішні функції (мислення, планування діяльності, розуміння мови інших, підготовка мовного спілкування та ін.); це мовлення про себе, з характерною прихованою артикуляцією мовних звуків, стислістю, уривчастістю, великим смисловим навантаженням окремих слів тощо.

170. Мовлення жестикуляторне (лепет) — перша форма мовлення дитини немовлячого віку, що складається з перших слів, зрозуміти які дорослий може лише з урахуванням міміки, жестів дитини та ситуації.

171. Мовлення зовнішнє — словесне мовлення, яким людина користується для повідомлення інформації іншим людям в усній чи письмовій формі.

172. Мораль (лат. moris — звичай) — система ідей, принципів, законів, норм і оцінок, що регулюють стосунки між людьми.

173. Моральність — етичне поняття, що означає практичне втілення етичних норм і принципів.

174. Мотив - спонукальна причина діяльності людини, те, заради чого вона здійснюється. В ролі М. можуть виступати потреби, інтереси, потяги, емоції, установки, ідеали тощо. Від М. слід відрізняти мотивування, тобто висловлювання людини, які пояснюють спонукальні причини її дій та вчинків шляхом зазначення тих чи інших об’єктивних та суб’єктивних обставин.

175. Мотивація — система усіх видів спонукань особистості (потреби, мотиви, інтереси, цілі установки, ідеали), які регулюють поведінку і діяльність людини.

176. Мрія — особлива форма творчої уяви, за допомогою якої людина створює образи бажаного майбутнього.

177. Мудрість — властивість цілісної особистості, розум якої поєднаний з духовністю і доброчинністю.

178. Мужність – хоробрість, безстрашність, душевна стійкість, сміливість, цілковите самовладання під час небезпеки, лиха тощо.

179. Навичка — дія, неодноразове виконання якої привело до її автоматизації, ознаками якої є максимально швидке виконання, відсутність зайвих рухів, мінімальна психофізична напруга, зниження контролю при збереження якості виконання.

180. Навіювання — психологічний вплив однієї людини на іншу, який частково або й повністю не усвідомлюється як тим, хто його здійснює, так і тим, хто йому піддається.

181. Надія – чекання чого-небудь бажаного, поєднане з упевненістю в можливості його здійснення.

182. Надсвідоме — рівень психічної активності особистості при виконанні творчих завдань, який не піддається індивідуальному усвідомлено вольовому контролю.

183. Налаштовування – спрямованість думок, почуттів тощо; коли людина перебуває в певному душевному стані, що має певний напрям думок, поглядів.

184. Наочно-образне мислення — мислення образами, уявленнями, перетворення ситуації в образній формі.

185. Наполегливість — вольова якість, що виявляється в умінні людини активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енергійно діяти під час досягання мети.

186. Настрій — загальний емоційний стан людини, який характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу, породжений емоціями, що переважали в недалекому минулому чи є наявними.

187. Натхнення – стан творчого підйому, своєрідного напруження, творчого хвилювання, який веде до виникнення або реалізації задуму й ідеї в науці, мистецтві, техніці.

188. Неосудність – психічний стан, за якого людина не здатна відповідати за свої дії.

189. Непритомність – раптова втрата свідомості внаслідок хворобливого стану, душевного потрясіння.

190. Нервування – стан крайньої нервової напруги, зумовлений відповідними умовами й обставинами.

191. Несамовитість – крайній ступінь душевного збудження, що супроводжується втратою самовладання; шаленство.

192. Несвідоме - нижчий рівень психіки людини; форма відображення, при якій людина не контролює своєї поведінки, неповно орієнтується в часі й просторі, порушується мовлення.

193. Неуважність – постійне переключення уваги з одного предмета на інший або зосередження на одній якій-небудь думці, недостатнє реагування на навколишніх, відсутність інтересу.

194. Нірвана – блаженний стан спокою, блаженство.

195. Ностальгія – туга за батьківщиною, за рідною домівкою.

196. Нудьга – стан душевної втоми, зневіри, туги від неробства або відсутності інтересу до навколишнього.

197. Обдарованість — сукупність здібностей, що зумовлюють особливо успішну діяльність людини в одній чи кількох сферах, які вирізняють її серед інших людей, що виконують ту ж діяльність у тих же умовах.

198. Оптимістичність, оптимізм – життєрадісність, наповненість бадьорим і життєрадісним світосприйняттям, вірою в майбутнє, схильність у всьому бачити гарне, світлі тони і грані. Оптимістичні думки, почуття, поведінка.

199. Освіта — процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших рис особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

200. Осмислення (розуміння) навчального матеріалу — процес мисленнєвої діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формування теоретичних понять, ідей, законів.

201. Особистісна рефлексія (лат. reflexio — відображення) — заглиблення у світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю.

202. Особистість — духовна, соціально-психологічна інстанція людини, функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричинення внутрішньої і зовнішньої активності, самовираження та саморозвиток у цілісній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі своєї екзистенції.

203. Пам'ять — процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду.

204. Паніка – раптовий, нездоланний страх, сум´яття, яке охопило когось (зазвичай відразу багато людей), загальне хвилювання, переполох, спричинений цим страхом. Синонім: паніка масова.

205. Педагогічна майстерність — характеристика високого рівня педагогічної діяльності, що ґрунтується на високому рівні фахових знань і вмінь педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді.

206. Педагогічна психологія — галузь психології, що вивчає психологічні закономірності навчання і виховання, умови, чинники і механізми ефективного навчання та виховання.

207. Педагогічна технологія (гр. techne — мистецтво, майстерність і logos — слово, вчення) — сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підхід і поєднання форм, методів, способів, прийомів, виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт).

208. Передчуття – неясне відчуття тривоги, очікування чогось, що може трапитися, відбутися.

209. Переконання – процес і результат набуття людиною упевненості у правильності своїх суджень і висновків, яка підкріплюється посилками на відповідні факти та аргументи.

210. Пильнування – функціональний стан. Стан активації всього організму, що дає йому змогу вхоплювати, відбирати й інтерпретувати сигнали зовнішнього світу, скеровувати деякі з них у пам´ять або ж реагувати на них адекватними чи неадекватними діями, залежно від попереднього досвіду і навичок.

211. Пластичність (гр. plastikos — мазь, пластир) — риса темпераменту, яка є свідченням гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов.

212. Поняття — форма мислення, яка відображає загальні, істотні ознаки предметів і явищ дійсності.

213. Послідовність мислення — якість мислення, що передбачає уміння людини дотримуватися логічних правил і не суперечити собі в міркуваннях, доводити і обґрунтовувати свої оцінки і висновки.

214. Почуття - відображення в свідомості людини її ставлень до дійсності, що виникають при задоволенні чи незадоволенні вищих потреб.

215. Принциповість — вольова якість, що виявляється в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впевнилася і які прийняла як керівництво до дії.

216. Проникливість – вдумливість, глибоке вникнення в суть чогось, хвилююча щирість, задушевність, внутрішня переконаність.

217. Професійна самооцінка — оцінка себе як суб'єкта професійної діяльності.

218. Професійна Я-концепція — уявлення особистості про себе як професіонала.

219. Процес психічний - система процесуальних ознак психічного явища з виділенням початку, проміжних стадій, та завершення.

220. Психіка - здатність високоорганізованої матерії (мозку) відображати об’єктивну дійсність і на основі сформованого при цьому психічного образу доцільно регулювати діяльність суб’єкту та його поведінку.

221. Психічні властивості - сталі психічні якості індивіда, що виробились у процесі тривалої відображувальної діяльності, виховання і самовиховання.

222. Психічні процеси - різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом об’єктивної дійсності. Розрізняють такі основні види психічних процесів - відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, мовлення, емоції, почуття, увага, воля.

223. Психічні стани - сталі, тривалі психічні переживання; результат психічної діяльності за певний період часу; проміжна ланка між короткочасним психічним процесом і властивістю особистості.

224. Психічні функції - психічні процеси, які розглядаються з позиції одержаних результатів.

225. Психоаналіз – 1) система засобів виявлення особливостей переживань і дій людини, зумовлених несвідомими спонуканнями; 2) науково-терапевтичний напрям, який започаткував З. Фройд.

226. Психоастенія – хворобливий стан, який виражається в крайній нерішучості, непевності в собі, схильності до нав´язливих думок, вразливості.

227. Психологічне тестування — загальнопсихологічний метод дослідження, який полягає у виконанні досліджуваним певного завдання чи їх серій.

228. Психологічний вік — вік, який вказує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухові навички, а також такі суб'єктивні фактори, як ідентичність, життєвий план, переживання, установки, мотиви, сенси тощо.

229. Психологічний захист — регулятивна система, яку особистість використовує для усунення психологічного дискомфорту, переживань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаному і можливому за певних обставин рівні.

230. Психологія (гр. psyche — душа і logos — слово, вчення) — наука про факти, закономірності та механізми психічного життя людей і тварин.

231. Психологія інтелекту — галузь психологічної науки, що вивчає закономірності та особливості інтелектуального розвитку, інтелектуальної діяльності людини.

232. Психосемантика – галузь психології, що вивчає походження, структуру, функціонування індивідуальної системи значень, що впливає на процеси сприйняття, мислення, пам´яті, прийняття рішень. Об´єктом дослідження психосемантики є зокрема вплив образів, символів, символічних дій, вербальних форм, мотивів, емоцій на формування системи індивідуальних значень світогляду людини.

233. Радість — позитивний емоційний стан, пов'язаний із можливістю задовольнити актуальну потребу, імовірність чого раніше була невелика чи невизначена.

234. Реактивні стани – особливі психічні стани, у клінічній картині яких відображено зміст психічного.

235. Реактивність (лат. re — проти і activus — діяльний) — властивість темпераменту, яка характеризує силу емоційної реакції людини на зовнішні та внутрішні впливи.

236. Регресія (лат. – повернення) – форма психологічного захисту, що полягає у поверненні до інфантильних щаблів психічного розвитку та примітивних форм мислення, поведінки, в актуалізації колись успішних способів реагування.

237. Рефлексія – довільна увага до змісту власної свідомості.

238. Рефлексія – схильність до аналізу своїх переживань, звернення свідомості на самого себе (самосвідомість), осмислення свого стану.

239. Рівень психічного розвитку — зміна психічних процесів, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях.

240. Рішучість — вольова якість, що виражається в здатності людини своєчасно і без зайвих вагань приймати обґрунтовані та відповідальні рішення, твердо і непохитно впроваджувати їх у життя.

241. Розвиток людини — процес фізичного і психічного становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

242. Розгубленість – цілковита втрата самовладання; збентеження, зніяковілість від сильного хвилювання, потрясіння тощо; втрата здатності міркувати і діяти.

243. Роздум – стан міркування, заглибленості у свої думки, думи.

244. Розслаблення, розслабленість – відсутність розумового або фізичного напруження, внутрішнього збудження; занепад або відсутність сил, енергії.

245. Розуміння - мислительний процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей, зв’язків предметів, явищ, подій.

246. Роль – певна соціально-психологічна характеристика особистості, спосіб поведінки залежно від її статусу й позиції у групі, суспільстві.

247. Рушійні сили психічного розвитку — внутрішні суперечності, що спонукають людину до активності, спрямованої на їх подолання. Г. С. Костюк вирізнив низку таких важливих внутрішніх суперечностей.

248. Самоактуалізація – прагнення людини до найповнішого виявлення і розвитку особистісних можливостей. У межах гуманістичної теорії самоактуалізацію визнають головним мотивом особистості на противагу біологічному та ситуативному детермінізму фрейдизму та біхевіоризму.

249. Самоаналіз — прийом самовиховання, який передбачає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками.

250. Самовдоволення – упевненість у своїх чеснотах, успіх і самодостатність.

251. Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у собі позитивних рис і подолання негативних.

252. Самовідданість – готовність жертвувати собою заради інших, заради спільної справи і блага, забування себе, своїх негараздів.

253. Самовідчуженість – забуття про самого себе, зневага власних ідей, інтересів, потреб.

254. Самовладання, витримка – вольовий стан, пов´язаний з умінням володіти собою.

255. Самовпевненість – надмірна впевненість у собі, у своїх силах і прагненнях; висока оцінка своїх сил, іноді перебільшена.

256. Самозаохочення — прийом самовиховання, який використовується після подолання особистістю певних труднощів, власних негативних рис.

257. Самозобов'язання — прийом самовиховання, що передбачає планування роботи над формуванням чи подоланням певних рис особистості на конкретний період.

258. Самоконтроль – здійснення усвідомлених вольових зусиль, спрямованих на підтримання належного психічного тонусу, збереження енергійності, працездатності і водночас на стримування власних емоцій.

259. Самонавіювання — прийом самовиховання, який передбачає повторення подумки або вголос певних суджень з метою формування чи подолання певних рис своєї особистості.

260. Самооцінка — прийом самовиховання, суть якого зводиться до зважування подумки своїх можливостей і оцінки своїх дій та вчинків.

261. Самопереконання — прийом самовиховання, який полягає втому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно).

262. Самопідбадьорювання — прийом самовиховання, який передбачає підтримання себе у ситуаціях розгубленості, зневіри у власних силах та можливостях.

263. Самопізнання — процес, який ґрунтується на самоспостереженні особистості та ставленні до неї інших людей.

264. Самоповага — компонент образу Я-особистості, який визначається відношенням досягнень особистості до того, на що вона претендує.

265. Самопочуття – відчуття фізіологічної і психологічної комфортності або дискомфортності, яке залежить від здоров´я і настрою.

266. Самосвідомість — один із проявів свідомості як відокремлення себе («Я») від об'єктивного світу («не Я»); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня — самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (К.К. Платонов).

267. Самоспостереження — спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.

268. Самохарактеристика — прийом самовиховання, що реалізується через складання власної характеристики.

269. Сангвінік (лат. sanguis — кров) — людина, яка має сангвінічний темперамент, що проявляється в енергійності, великій емоційності, легкому пристосуванні до різних обставин і нових людей, хорошому самопочутті та інших якостях особистості.

270. Свідомість – вища форма психічного відображення об’єктивної дійсності і саморегуляції, притаманна лише людині як суспільно-історичній істоті. С. характеризується: активністю; інтенційністю, спрямованістю на предмет; здатністю до рефлексії, самоспостереження, мотиваційно-ціннісним характером; різними рівнями ясності.

271. Світогляд — сукупність переконань особистості, формування якого становить важливе завдання навчання і виховання; у загальних рисах утворюється до кінця шкільного віку.

272. Синтез — одна з основних операцій мислення, що полягає у поєднанні окремих елементів предметів, в об'єднанні окремих його частин у єдине ціле.

273. Систематизація — загальнонауковий метод дослідження, що передбачає групування, приведення в систему певних особливостей за конкретними (основними, додатковими, другорядними) ознаками.

274. Соціалізація (лат. societas — спільність, суспільство) — процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.

275. Соціалізація особистості - процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм, цінностей, яка дозволяє йому успішно включитись в життя певного суспільства.

276. Соціальна психологія — галузь психології, що вивчає взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємовпливи соціального і психічного на рівні індивіда і спільноти.

277. Соціологізаторський підхід — психологічні теорії, для яких характерне перебільшення ролі суспільних факторів (суспільства) у формуванні особистості.

278. Соціометрія (лат. societas — спільність, суспільство і гр. met- гоп — міра)— метод кількісного визначення взаємозв'язків, які утворюються між членами групи в процесі міжособистісного спілкування і взаємодії.

279. Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.

280. Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.

281. Спостереження — загальнопсихологічний метод дослідження, який грунтується на тому, що будь-які психічні явища виявляються в зовнішній поведінці: діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях людини тощо.

282. Сприймання - психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії подразників на аналізатори.

283. Спрямованість особистості — моральна, етична характеристика особистості, яка виявляється у реальному змісті суспільної поведінки й визначається змістом домінуючих мотивів.

284. Стан психічний — психічний факт, існуючий у деякий незначний проміжок часу і зумовлений ситуацією (прояви волі, уваги, мислення, почуттів).

285. Судження — думка чи форма мислення, у якій узагальнено відображаються зв'язки між предметами або їх властивостями.

286. Талант — високий рівень здібностей людини до певної діяльності, який виявляється в оригінальності та новизні підходу, супроводжується досягненнями найбільш високих результатів у цій сфері.

287. Твердість – стійкість, непохитність, рішучість; коли людина не відступає ні перед чим, залишається вірною своїм переконанням, цілям, намірам.

288. Тверезість – стан свідомості, під час якого суб´єкт у своїх діях і вчинках керується вимогами здорового глузду, розуму; розважливий, розсудливий.

289. Творча особистість — індивід, який володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне. Притаманні їй творчі здібності є умовою успішного здійснення творчої діяльності.

290. Творчість — продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення.

291. Темперамент (лат. temperamentum — устрій, узгодженість) — сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності та спілкуванні.

292. Типологізація — загальнонауковий метод дослідження, який полягає в розподілі систем об'єктів на групи з допомогою узагальнень, ідеалізованої моделі чи типу, у виявленні подібних і відмінних ознак в об'єктах, що вивчаються, у пошуку надійних способів їх ідентифікації.

293. Товариськість – взаємна солідарність, повага і довіра, які утворюють спільність інтересів і цілей.

294. Толерантність – відсутність реагування на конфліктногенний фактор; поблажливість, терпимість до чиїхось думок, поглядів, вірувань.

295. Трансактний аналіз – психологічний напрям, який створив у 1950-х роках Е. Берн, який охоплює: а) структурний аналіз его-станів («дитина», «дорослий», «батько»); б) аналіз спілкування у формі «трансакцій» – взаємодії суб´єктів, що набувають тих чи інших его-станів; в) аналіз психологічних ігор; г) аналіз життєвих сценаріїв.

296. Трансфер (лат. – переносити) – психоаналітичне поняття, що означає спонтанне перенесення особою на психотерапевта (авторитета) її емоційного ставлення до значущих для неї людей (батьків).

297. Увага - форма психічної діяльності, що виявляється у спрямованості і зосередженості людини на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших.

298. Упевненість – переконаність у чому-небудь, тверда віра в кого-небудь або в що-небудь, спокійне усвідомлення своєї сили, своїх можливостей, рішучість у діях.

299. Упертість – невдоволення необґрунтованим придушенням самостійності, прагнення будь-що зробити по-своєму, усупереч розумним доказам. Стан, зумовлений мотивом самоствердження.

300. Упізнавання — ототожнення об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів).

301. Управління — діяльність, спрямована на прийняття рішень, організацію контролю об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

302. Учіння — один з основних видів діяльності, коли дії людини скеровуються свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння, форми поведінки; коли суб'єкт діє заради засвоєння нового досвіду.

303. Уява — психічна діяльність, що полягає у створенні уявлень, мислених ситуацій, які в дійсності не сприймалися людиною.

304. Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний розвиток дитини та оволодіння нею відповідних форм поведінки. До Ф.р. відносять зміст навчання і виховання, педагогічну підготовленість учителів і вихователів, методи і засоби навчання і виховання та багато інших.

305. Флегматик (гр. phegma — слиз) — людина, яка має флегматичний темперамент, що характеризується спокійністю, врівноваженістю, малою емоційною збудливістю, сповільненістю рухових і мовленнєвих реакцій, високою працездатністю і малою комунікабельністю.

306. Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

307. Функціональний стан (психофізіологічний) – стан працюючої людини. Основні види функціональних станів: стан оперативного спокою, адекватної мобілізації, динамічної неузгодженості, стан загальмованості, пильнування, напруженості, втоми тощо.

308. Характер - комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці, діяльності та ставленнях.

309. Хвилювання – нервове збудження, сильне занепокоєння, зумовлене чим-небудь, чеканням чогось. Неприборканий вияв якогось почуття.

310. Холерик (гр. chole — жовч) — людина, що має холеричний темперамент, якому властивий сильний, рухливий, але не врівноважений тип вищої нервової діяльності.

311. Цікавість – прагнення довідатися щось, у всіх, навіть несуттєвих подробицях, вияв інтересу до чогось, немотивована допитливість.

312. Цілеспрямованість — вольова якість, що полягає в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її стійкими переконаннями.

313. Чесність професійна – ділова вимогливість, самовіддача в роботі, уміння говорити правду «в очі».

314. Я-концепція — відносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень особистості про себе, яка переживається нею як неповторна і є основою її самовизначення у світі, взаємодії з іншими людьми, ставлення до себе.

315. Я-образ — результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей.

 

1. ECTS – європейська система перезарахування залікових кредитів, яка передбачає введення системи обліку навчального навантаження, зрозумілої для всіх європейських країн. Кредити ECTS відображають загальне навантаження студента при вивченні певного курсу або його частини (блоку), а також яку частину загального річного навчального навантаження займає певний курс (або блок курсу) у навчальному закладі, що визначає кредити.

2. Анкетування − метод, в основі якого – одержання письмових відповіде на поставлені запитання. Від змісту анкети, форми запитань, що їх задають, кількості заповнених анкет, умілого добору респондентів значною мірою залежить імовірність результатів дослідження. Анкети варто складати таким чином, щоб їхні численні відомості можна було опрацювати методами математичної статистики із застосуванням комп’ютера. Це метод масового збирання інформації.

3. Антропологічний підхід – системне використання відомостей усіх наук про людину як предмет виховання та врахування їх в організації і здійсненні педагогічного процесу (К.Д.Ушинський).

4. Багатоваріантність – створення в освітній системі умов вибору й надання кожному суб’єктові шансу на успіх, стимулюван