Організації навчання дітей рідної мови

Певно, знає з вас усяк,

Хто бував у полі,

Що червоний гарний мак

Там росте на волі.

Й на городах, на грядках,

І в малих садочках

Червоніє квітка та,

Гарна на віночки.

К. Перелісна

Література

1. Артемова Л. В. Вчися, граючись. Навколишній світ у дидактичних
іграх дошкільнят: Кн. для вихователя дит. садків та батьків: — Київ: Томіріс, 1995. - С. 112.

2. Денисенко Н. Ф. Від гармонії кольорів до здоров'я дити­
ни // Початкове навчання та виховання. — 2006. — № 31(307). —
С. 41-47.

 

3.

156 Розділ 2

Денисенко Н. Ф. Колір у нашому житті // Дошкільне виховання. — 2006. - № 1, - С. 16-19.

4. Глушанок Т. Г. Тайны здоровья ребенка. — Санкт-Петербург: Ин-терспект, 1994. — С. 78-83.

5. Мартынов СМ. Здоровье ребенка в ваших руках. - Москва: Про­свещение, 1991. — С. 28-31.

 

6. Сухарев В. А. Характер, здоровье, судьба. — Минск: Беларусь, 1993. - 415 с.

7. Фролова А. Н. Умственное воспитание детей раннего возраста. — Київ: Радянська школа, 1989. — С. 47—48.

 

Форми

організації навчання дітей рідної мови

Навчання рідної мови відбувається в рамках особистісно - орієнтованого підходу, який ураховує рівень мовного розвитку та мовні здіб­ності, наміри, бажання, індивідуальні особливості кожної дитини і сти­мулює творчі прояви особистості з орієнтацією на її індивідуальність. За таких умов зникає традиційна "запрограмованість", вихователь "відштов­хується" не від програми в плануванні робот, доборі методики навчання, а від індивідуальних можливостей кожної дитини. Шкільна модель прямої передачі дітям знань, умінь і навичок замінюється навчанням дошкільнят самої можливості набуття знань (засобам навчання) та використання їх у практиці мовленнєвого спілкування. Програма залишається орієнтиром базисного рівня мовленнєвого розвитку дитини на кожному віковому етапі. Вихователю надається право вільно використовувати програмний матеріал з розвитку мови в межах однієї програми чи з інших варіантних програм. Скажімо, в молодшій групі є група дітей (5-6 осіб), які правильно вимовля­ють усі звуки рідної мови, розповідають знайомі казки, зв'язно розповідають про події з власного життя (тобто, діти випереджають базовий рівень розви­тку). Вихователь забов'язаний працювати з цією групою дітей за програмою середньої (чи навіть старшою) групи або за іншою тематичною (більш склад­ною) програмою, яка одержала експертну оцінку.

Теоретичними засадами складання програми та методики організації навчання дітей рідної мови виступили наукові дослідження провідних російських (А. Г. Арушанова, А. М. Бородич, Л, В. Ворошніна, В. В. Гер­бова, Е. П, Коротша, В. І. Логінова, Г. У. Ляміна, А Г, Максаков, Ф. О. Сохін, Є. М. Струніна, А, Г. Тамбовцева, Є, І. Тихеева, Г. О. Тумакова, О. С, Ушакова, В. Й. Ядешко), білоруських (Н. С. Старжинська та ін.) та українських (А. М. Богуш, А. А. Зрожевська, І. І. Науменко, А. П. Іваненко, Г.. І. Ніколайчук, Н. П. Орланова, С. Русова та ін.) учених.

Ураховувалися також результати досліджень з різних проблем роз­витку мовлення, виконаних під нашим керівництвом аспірантами Пів­денноукраїнського педагогічного університету ім. К, Д. Ушинського: формування граматичної правильності мовлення (К. І. Крутій), розвиток діалогічного мовлення (Н. і. Луцан, Г, В. Чуйкова) та культури мовлен­нєвого спілкування (С. К. Хаджирадєва), розвиток зв'язного мовлення (Т. Побєрежнікова, Л. І. Фесенко), словникової роботи (І. О. Луценко, Н. і. Луцан, ІМ, Непомняща, В. А. Ляпунова), звукової культури та ви­разності мовлення (О. П. Аматьєва, О.Трифонова).

Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мов­лення є заняття (ігри-заняття) різних типів: індивідуальні, на яких об'єднують 1-4 дітей одного рівня мовленнєвого розвитку; індивідуально-групові (4-8 дітей) та групові (до 15 дітей). Якщо в групі за спис­ком 25 і більше дітей, їх поділяють на 2 чи кілька підгруп.

Навчання дітей рідної мови, мовленнєвого спілкування та розвиток мовлення відбувається на комплексних та тематичних мовленнєвих заняттях, на яких присутні до 15 дітей. Це групові заняття, які в усіх вікових групах плануються один раз на тиждень.

Комплексні заняття проводять один раз на тиждень перші три тижні кожного місяця. Тематичне заняття проводиться на четвертому тижні кожного місяця відповідно до трьох розділів: "Словникова робота", "Виховання звукової культури мовлення" та "Формування граматичної правильності мовлення" - в молодших, середній та старшій групах, а в підготовчій до школи групі - з розділу "Зв'язне мовлення⁹'.

Комплексне заняття з розвитку мовлення складається з трьох цілком самостійних частин: зв'язне мовлення (плануються на кожному комплексному занятті), словник (або граматика), звукова культура мовлення (або словник). Ураховуючи рівень підготовки дітей, вихователь може сам визначити, яку частину заняття (зв'язне мовлення, словник чи граматика) ставити першою. В окремих випадках доцільно починати заняття з робота над словником чи граматикою, а потім переходити до розділу зв'язного мовлення. Розділ звукової культури переважно є третьою
частиною заняття.

Тиж- Вед . Структура. Місяць кварталу день заняття заняття І II III   I Комплек Сне     1. Зв'язне мовлення 2. Граматика 3. Словник-       II   III Комплек­   Сне   Комплек­сне 1. Зв язи©- мовлення 2. Граматика 3. 3.Звукова культура мовліен Н£і   1. Зв'язне мовлення 2. Словник 3. 3.Звукова культура мовлення       IV Тематич­не   Звукова культура (чи зв'яз­не мов­лення) Словник Грама­тика

Комплексні та тематичні занятая

Розглянемо на прикладі планування занять з розвитку мовлення протягом одного місяця, кварталу.

Програмний зміст комплексних занять з розвитку мовлення складає­ться з трьох розділів відповідно до структури заняття. У разі потреби визначаються виховні завдання. У плані можна записувати скорочено: словник, граматика, зв'язне мовлення, звукова культура.

Час, відведений на заняття, рівномірно розподіляється між трьома частинами комплексного заняття.

Тематичне заняття присвячене лише мовному розвитку. На такому занятті насамперед закріпляють матеріал, який діти вивчали протягом комплексних занять, а вже потім пропонують нові мовні форми та явища.

На заняттях з розвитку мовлення активність дітей виявляється в ро­зумовій діяльності. Протягом заняття вони слухають, відповідають на запитання, розповідають, думають, порівнюють, встановлюють причинні зв'язки і залежності, узагальнюють, роблять висновки. Діти мають спра­ву тільки зі словом, яке іноді супроводжується наочністю. Рухова акти­вність дитини на цих заняттях обмежена. Усе це призводить до розумо­вого напруження, швидко) стомлюваності дитини, потребує від неї пев­них вольових зусиль. Ось чому заняття з розвитку мовлення, особливо ті, на яких переважають словесні методи навчання, проводять зранку, коли діти ще не стомлені. До того ж, мовленнєві заняття слід проводити цікаво, в захоплюючій ігровій формі на добре знаному дітям матеріалі.

 

Вимоги до організації та проведення мовленнєвих

(комплексних та тематичних) занять

 

1. На кожному комплексному занятті одночасно (в комплексі) вирі­шуються три різні мовленнєві завдання.

2. Заняття з розвитку мовлення мають лише мовленнєву спрямова­ність. Усі мовленнєві заняття проводять лише на добре знаному дітям Ілюстративному матеріалі. (Звідси наступна вимога).

3. Взаємозв'язок із заняттями з Інших розділів програми, тобто ознайомлення з довкіллям, природою та художньою літературою. Скажімо,в понеділок на занятті з ознайомлення з довкіллям діти знайомилися з новою картиною "В крамниці іграшок" з докладною бесідою за її змістом (чи на занятті з природи проводилася бесіда за картиною "Кішка з кошенятами"), картина залишається в групі на день-два, а вже потім на мовленнєвому занятті діти складають розповіді за цією картиною. Діти пригадують назву картини і розповідають її зміст за прикладом (чи планом) вихователя. Попередня бесіда за цією картиною вже не проводиться на мовленнєвому занятті.

Художній твір для переказування (оповідання, казка) має бути добре відомий дітям (з попередньої групи або ж його читали на заняттях з художньої літератури, ознайомлення з довкіллям чи природою з до­кладною відтворювальною бесідою). Вихователь лише нагадує дітям зміст твору (читає один раз) і пропонує переказати. Заняття з природи та ознайомлення з довкіллям є сенсорною (чуттєвою) основою для розв'язання мовленнєвих завдань: збагачення та уточнення словника; інформативною основою для складання розповідей.

4. Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше говорити на занятті, тим воно ефективніше. У зв'язку з цим не рекомендується на мовленнєвих заняттях використовувати технічні засоби навчання (вони відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву активність), репроду­кції художніх картин, завантажувати дітей новою інформацією (нові кар­тини, іграшки, тексти тощо). Слід пам'ятати, що наявність наочно­сті призводить до гальмування мовленнєвої активності (3 Істоміна, Г. М Леушина)

5. Максимальне використання ігрових прийомів навчання. Серед них дидактичні, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, в яких дитина
виступає з ропі активного мовця. Це швидше "заняття - ігра" та "ігри - заняття".

6. Невимушеність та розкутість дітей на занятті. Діти можуть сидіти за столами або на стільчиках півколом, навпроти один одного, вільно спілкуватися з педагогом, дітьми, іграшками.

Крім групових занять, вихователь протягом тижня, місяця планує і проводить індивідуальні заняття та індивідуально-групові, вони мають переважно тематичний характер: словникова робота, граматика, вихо­вання звукової культури мовлення, навчання розповідання. На таких заняттях переважають ігрові методи навчання.

Іншою формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення е індивідуальна робота в повсякденному житті, протягом дня.

Мета індивідуальної роботи - закріплення мовленнєвих умінь та на­вичок, яких діти набули на заняттях. Скажімо, закріплення вимови пев­ного звука, показ артикуляції звука, постановка його з допомогою шпа­теля, дзеркала. Закріплення вимови в чистомовці, скоромовці тощо. Індивідуальна робота з однією і тією самою дитиною проводиться 3-4 рази на тиждень, аж поки не зникне мовна вада.

Кожний вихователь виявляє творчість у плануванні і проведенні різ­них типів мовленнєвих занять, вдалому їх комбінуванні.

Далі наводимо програму з розвитку мовлення та мовленнєвого спіл­кування в повному обсязі для кожної вікової групи та вікові базисні ха­рактеристики розвитку рідного мовлення дітей.

Під базисними характеристиками слід розуміти рівень розвитку певних психічних процесів (мислення, мовлення, пам'ять, уява, сприйман­ня, відчуття, почуття, воля тощо). Це якісні новоутворення психічного розвитку особистості а певний віковий період. Це життєво необхідні для кожного періоду розвитку мінімальні та достатні знання, вміння, навич­ки, якості та властивості психіки і фізичного розвитку дитини. Базисні характеристики водночас є орієнтовними показниками розвитку дитини на кожному етапі дитинства.

Для вихователя базисні характеристики є показником обов'язкового мінімального рівня розвитку і засвоєння знань, умінь і навичок з кожного виду діяльності.

Якщо дитина досягла базисного рівня розвитку раніше, ніж закін­чується віковий період (у межах однієї вікової групи), вихователь може працювати з цією дитиною (чи групою дітей) за ускладненою програмою (авторською, тематичною чи за програмою наступної групи). Базисні характеристики дозволяють працювати творчо, здійснювати індивіду­альний та диференційований підхід до кожної дитини.

 

 

МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ,

МОВЛЕННЄВЕ СПІЛКУВАННЯ,

РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ РІДНОЮ МОВАЮ

 

ПРОГРАМА ТА БАЗИСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

Перший рік життя

Базисна характеристика мовленнєвого розвитку дітей (розвитку го­лосових реакцій)

 

Перше півріччя (1-6 місяців)

 

Перший місяць - перша посмішка у відповідь на розмову дорослого.

Два місяці - прислуховується до голосу чи предмета, який звучить; рухи загальмовуються, посміхається у відповідь на розмову. З'яв­ляються перші звукові комплекси - гукання (агу-гу-гу).

Три місяці - зосереджує свій погляд на обличчі дорослого, який роз­мовляє з дитиною, тримаючи її вертикально на руках. З'являється зоро­ве зосередження на предметах. У відповідь на звертання дорослого виявляє радість ("комплекс пожвавлення"), гукає; з'являється гуління, звукосполучення, в яких переважають приголосні звуки: "тіль-тіль, тілья; фрру, фррі, кх-кх-кіх’’. Ініціатива спілкування належить дитині.

Чотири місяці - спілкування між дитиною і дорослим на основі го­лосових реакцій, мовних звуків. Промовляє голосно звуки, голосно сміється у відповідь на звертання, гукає, гулить; з'являється співуче гулення - трелі ('а-а-а-а, о-о-о-о", 'ау-ау-ау-ау", " еі-еі-еі, "аль-ле-е-ли, аги-гі). Звуки промовляються під контролем слуху, дитина прислухо­вується до своїх голосових проявів.

П'ятий місяць - рухи та мовні звуки (гуління) дитина використовує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми, заграє з дорослими (ініціативне спілкування), закликає дорослого підійти, розрізняє тон. з яким до неї звертаються.

Шість місяців - дитина розуміє ситуацію спілкування (годування, ку­пання, міміку, жести). Промовляє окремі склади, з'являється лепетання (белькотання): "ба-ба-ба, ма-ма-ма, та-та-та, па-па-па" (переважно з губних приголосних та голосних).

 

Друге півріччя (7-12 місяців)

 

Сім місяців - промовляє склади, довго лепече (період активного ле­пету). На запитання дорослого "Де?" шукає поглядом і знаходить пред­мет, який має постійне місце.

Вісім місяців - з'являється звуконаслідування: голосно повторює за дорослим склади, наслідує їх. Виконує на прохання дорослих різні рухи: "ладусі-ладки", "до побачення", 'дай ручку". Шукає і знаходить очима предмети й осіб, яких називають, подовгу займається іграшками, роз­дивляється їх.

Дев'ять місяців - повторює за дорослим склади, які були в лепеті дитини. Знає своє ім'я, повертається на оклик, відповідає на загравання "дожену-дожену", грає "в схованки" з дорослими. На запитання "Де?" знаходить кілька знайомих предметів, незалежно від їхнього місця зна­ходження.

Десять місяців - наслідує дорослих, сама повторює за ними різні звуки і склади. На прохання дорослого дитина знаходить і називає іг­рашку ("дай лялю", 'дай кицю"). Знає на ім'я кількох дорослих і дітей.

Одинадцять місяців - вживає перші слова-означення (мама, тато, ба-ба, дай, гав-гав, няв-няв, ту-ту, кис-кис). Окремі слова набувають узагальненого значення, на запитання дорослого "Де собачка?" знахо­дить різних собачок-гумову, м'яку, на картинці. На прохання дорослого виконує різні дії: гойдає ляпьку, собачку, подає іграшки.

Дванадцять місяців - легко наслідує нові склади та слова. Добре розуміє мовлення дорослих і дітей. В активному словнику дитини нара­ховується І0- 15 слів.