Олександр І, імператор Росії

30 червня 1821 р. цар власноручно написав С. Потоцькій листа, в якому висловлював їй щиру подяку. Але дні самої Софії були лічені: вона була невиліковно хвора. Восени 1821 р. Софія прямує до Петербурга, де 22 травня 1822 р. оформляє свій заповіт. Не повертаючись до Умані, Софія із столиці виїхала до Берліна, де померла 12 (24) листопада 1822 р.

Уманський маєток переходить у володіння її сина Олександра, який народився 1798р. Він уже встиг побувати на Кавказі і отримати звання полковника. В літературі існує твердження, що О. Потоцький зовсім не цікавився парком, занедбав його, живучи у Варшаві. Насправді перший і останній раз він був у Варшаві лише у 1831 р., а жив у Тульчині, Одесі, Умані. "Софіївка" була при ньому у колишньому блиску. При О. Потоцькому в парку були встановлені біломармурові статуї Т. Костюшка (на Кавказькій гірці) і наполеонівського генерала Ю. Понятовського (на Єлисейських полях)-племінника останнього польського короля. На прохання О. Потоцького, А. Андржеєвський у 1829 р. склав опис рослинності парку.

О. Потоцького пригнічувало презирство польської шляхти. У листі від 2 (14) травня 1831 р. з Берліна він писав, що виїхав з Росії не для того, щоб пристати до повстання, а для того, щоб не бути нічим скомпрометованим, оскільки на батьківщині є досить гарячих голів, "а я не хочу мати з ними ніякого зв'язку і визнаю, що я дуже боюся шибениці та розстрілу; тому вважаю, що краще спокійно сидіти у Відні чи Берліні... Я ж не винен у тому, що у мене польське прізвище, до того ж диявольськи заплямоване...". Але під тиском старшої сестри Софії Кисельової (вийшла заміж за царського улюбленця) він напередодні розгрому повстання прибув до Варшави і дав гроші на формування полку, який не встиг зробити жодного пострілу. 14 січня 1831 р. О. Потоцький виїхав з Кременеця Волинського повіту з наміром оселитися у Галичині, але польські шляхтичі зустріли його там ще з більшою ненавистю, і незабаром він переїхав у Відень.

Після взяття у 1831 р. царськими військами Варшави в Петербурзі стало відомо, що О. Потоцький приєднався до повсталих поляків. Згідно з царським указом маєтки "заколотника" Потоцького були секвестровані, проте уманським маєтком продовжував управляти його уповноважений і лише 13 березня 1832 р. Київська казенна палата призначила свого управителя - капітана гвардії Маркевича. Власне цим і закінчується перший період розвитку "Софіївки", яка з 1836 по 1859 р. підпорядковується управлінню військових поселень.

Другий період: 1832-1859 рр. У 1832 р. парк, як і вся власність Потоцьких, як уже зазначалося, був конфіскований і переданий Київській державній палаті, а з 1836 р. підпорядкований управлінню військових поселень. В літературі з'являється назва парку - Царицин сад,

Олександра Федорівна - дружина імператора Миколи І, в честь якої того часу парк називали Царицин сад хоч офіційних документів про його перейменування немає. Протягом цього часу парк зазнає значних змін, порівняно з тим, що зробив у ньому Л. Метцель з самого початку. В 1833 році прорізається вулиця Садова, яка з'єднує парк з містом, 1838 - розширюється і викладається бруківкою Головна алея, одночасно виводиться вода з центру парку до Головного входу. 1844 року тут будуються дві башти в готичному стилі. 1841 - "Грибок" та Китайська альтанка.

У 1842-45 рр. за проектом архітектора Раппонета будується Павільйон Флори. 1843-45 рр. на острові Анти-Цирцеї будується Рожевий павільйон. Протягом цього часу з парку вилучають бюст Т. Костюшка та скульптуру Ю. Понятовського. Після відвідання парку в 1847 році царем Миколою I, протягом 1850-52 рр. перебудовують за проектом А. І. Штакеншнейдера вхідні башти, павільйони Флори і Рожевий.

На терасі Муз засипають грот Аполлона і встановлюють обеліск "Орел".

Микола І, імператор Росії, який теж вплинув на хід будівництва парку

Т. Темері називає також імена вже відомих нам головних садівників, що доглядають за парком. Це П. Ферре, який створив чудову терасу на березі Нижнього ставу 1840 р. і терасу Муз на північному березі біля джерела Гіппокрени, і Босеє, який відкрив дальню перспективу з амфітеатру на Нижній став, зрізавши верхівки кількох дерев.

Третій період: 1859-1929 рр. 30 березня 1859 року царським указом парк передається Головному училищу садівництва, яке переводиться із м. Одеси в м. Умань. Продовжує називатись Царициним садом, хоч за указом царя сад називається "Уманський сад Головного училища садівництва". В. В. Пашкевич заклав так званий Англійський парк. Проводяться вирубки догляду та санітарні вирубки. Парк занепадає.

Четвертий період: 1929-1955 рр. Постановою Раднаркому УРСР за N26/630 від 18.05.29 р. "Софіївка" (яка з 1923 року почала називатися сад III Інтернаціоналу) оголошується заповідником. Оранжерея, парники і, відповідно, частина території парку залишається в підпорядкуванні теперішнього сільськогосподарського університету. Парку надається самостійний статус і він аж до 1955 року перепідпорядковується кілька разів різним відомствам, таким як Наркомос, Наркомзем, управлінню заповідників, управлінню у справах архітектури, які були створені при Раді народних комісарів тодішньої УРСР. 1945 року - парку дано повну назву: "Уманський державний заповідник "Софіївка". У 1946 р. Рада Міністрів УРСР прийняла спеціальну постанову "Про відновлення і благоустрій Уманського державного заповідника "Софіївка". На ремонт і реставрацію парку виділяється 1 млн. крб. 1948 р. - затверджується генеральний план відновлення і розвитку заповідника "Софіївка". 1949 р. - створюється декоративний розсадник на площі 20 га. Активно проводяться роботи з ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожно-алейної системи, скульптур парку. Проводиться інвентаризація деревних і чагарникових порід, з'являються наукові праці з історії парку, його дендрофлори про скульптури, малі архітектурні форми і т. д. В цей же період втрачено оригінали мармурових скульптур Аполлона Бельведерського, Венери-купальниці, Меркурія, з яких залишилися копії в органічному склі, а статуя Амура, як і бюст С. Трембецького, безслідно зникли, хоч пізніше знайдено мармурові крильця від статуї Амура, які зараз знаходяться в музеї.

П'ятий період: з 1955 року по 1980 рік. 26 вересня 1955 року дендрозаповідник "Софіївка" на підставі Постанови Ради Міністрів України за N 1184 переводиться в систему Академії наук України і підпорядковується в своїй науковій діяльності Центральному ботанічному саду АН України.

З 23 січня 1991 р. "Софіївці" надається статус самостійної наукової установи Національної академії наук України. За цей період проводяться значні роботи з реставрації об'єктів парку і їх відновлення, розширення території парку. Так, в 1958 році за постановою Черкаської обласної Ради "Софіївці" відведено 6,19 га землі за рахунок земель Уманського міськкомунгоспу та 9,5 га за рахунок земель Уманського сільськогосподарського інституту. Протягом цього періоду багато зроблено для подальшого вивчення історії створення "Софіївки", становлення її як наукової установи, покликаної на науково обгрунтованій основі провадити роботи із збереження парку, відновлення його історичної достовірності. У парку відновлені і навіть збільшені штати працівників за рахунок наукового відділу у порівнянні з 1836 роком, коли тут проводились найбільші за обсягом роботи. В 1972 році до "Софіївки" приєднують територію площею 5,1 га, яка раніше належала військовій частині. В цей час замінюють всі дерев'яні східці на гранітні, при цьому порушується цілісність партерного амфітеатру як паркової композиції, бо замість серпантинових доріжок, його по центру перетинають гранітні східці від фонтану "Семиструмінь" до оранжерей сільськогосподарського інституту. Проводиться капітальний ремонт Рожевого павільйону із заміною гранітного фундаменту. На Головному вході замість дерев'яної огорожі на цегляних стовпчиках будується ажурна металева огорожа з гранітними колонами. На Головній алеї за проектом Є. Лопушинської будується в 1974 році джерело "Срібні струмки". В ці ж роки асфальтується бруківка парку від Головних воріт до воріт сільськогосподарського інституту. При цьому прибирають круглу клумбу, яка була перед павільйоном Флори. Від мосту на острів Анти-Цирцеї до дамби по вул. Інтернаціональній створюють благоустроєну алею з водовипусками, гранітними сходами.

Шостий період: з 1980 року по даний час. Найбільші реставраційні, ремонтні та відновлювальні роботи в "Софіївці" було проведено після стихійного лиха в 1980 році, коли за чотири місяці було реставровано більше п'ятидесяти об'єктів. За період з 1980 по 1993 рік за проектом Є. Лопушинської упорядковано Ахеронтійське озеро, збудовано альтанку Грибок. Починаючи з 1980 року, освоюється територія колишньої військової частини площею 5,1 га, де організовується адміністративно-господарча зона парку. Тут практично заново відбудовується 25 гаражів для автомобілів, тракторів і старовинних карет, які закуповуються в Польщі. Капітально ремонтується пункт технічного обслуговування техніки, добудовується невеликий лабораторний корпус з кімнатами для приїжджих. На базі колишніх складів боєприпасів, де під час війни німцями був влаштований госпіталь для радянських військовополонених з Уманської ями, збудовано бібліотеку з читальним залом, їдальню для робітників та службовців з кімнатою відпочинку, зал засідань на 90 місць, складські приміщення, газифіковано котельню, побудовано водонапірну башту, куди подається вода із свердловини, пробуреної в Західній частині парку. Збудовано пилораму, столярний цех, сауну, приміщення для утримання коней, овець, птиці. З території парку за період з 1980 року по 1996 рік відселено 25 сімей та поліпшено житлові умови восьми сімей. Сьогодні на території парку і розсадника загальною площею 153,7 га, не проживає жодна сім'я, а це створює ідеальні умови для дотримання заповідного режиму парку, який з 1993 року охороняється підрозділом міліції.

На території розсадника збудовано котельню, яку газифіковано в 1996 році, теплицю площею 0,4 га, підвал для збереження саджанців, площею 180 м2, з надбудованим поверх нього півтораповерховим приміщенням, де розташовано всі служби і побутові кімнати цього підрозділу. Окрім того, побудовано туманоутворюючу установку для вкорінення кореневласних саджанців, контейнерний майданчик, водонапірну башту з власною свердловиною та водонасосну станцію на березі Красноставського ставка, звідки подається вода для поливу.

За проведену роботу в ці роки адміністрацію "Софіївки" нагороджено в 1995 році медаллю, дипломом та пам'ятною табличкою міжнародної неурядової організації Європа-Ностра, яка з 160 заявок на конкурс за краще збереження, відновлення і реставрацію пам'яток історії, культури, архітектурних споруд та природних ландшафтів відзначила 30, з них 6 - медалями, дипломами та пам'ятними табличками.

На виконання розпорядження Президента України за N 26/93-рп від 10 березня 1993 року та постанови Кабінету Міністрів за N 456 від 16 червня 1993 року "Про заходи щодо підготовки та відзначення 200-річчя заснування дендрологічного парку "Софіївка" Академії наук" Київським інститутом "Укрінжпроект" розроблено проект Генерального плану благоустрою, відновлення і розширення парку. Збудовано нову міську водонасосну станцію замість знесеної біля Головних воріт. Проведено повну реконструкцію зони Головного входу з вулиці Садової разом з мостом через р. Кам'янку та блоком обслуговування туристів, створеного на базі колишнього ресторану "Дружба", який постановою сесії Міської ради народних депутатів в 1995 році передано на баланс "Софіївки". По тальвегу Грекової балки, у відповідності з оригіналом карти "Софіївки" за 1855 рік, відновлено три ставки.

Тут створено дорожно-алейну систему, що з'єднує Головний вхід з зоною обслуговування туристів; вона збудована протягом 1995-96 рр. по вул. Київській і включає в себе два однотипних будинки з касами, квітковим магазином, акванаріумом, кафе. З архітектурної точки зору вони відтворюють елементи, характерні для гроту Фетіди.

Маршрут туристів від Вхідної зони з вулиці Київської до Головного входу пролягає практично по новій частині парку, яку створено за ці роки у відповідності до вимог Флорентійської хартії з метою збереження історичної частини парку. Тут створені ідеальні умови для поглибленої наукової роботи з інтродукованими деревними та кущовими рослинами, чого не можна було робити в історичній експозиційній зоні парку. Тут же збудовано науково-лабораторний корпус площею п'ять тисяч квадратних метрів, в якому в майбутньому можна розмістити український інститут дендрології, що забезпечить науковий підхід до збереження унікальної "Софіївки", як і інших парків держави, для майбутніх поколінь.

 

На виконання вищезгаданої постанови уряду реставровано міст в Темпейській долині, композицію "Чортів міст", підземну річку Ахеронт та Амстердамський шлюз. Відновлено паромну переправу до острова Анти-Цирцеї та серпантинову доріжку на Партерному амфітеатрі, який зазнав корінних змін, починаючи від демонтажу гранітних східців і пересадки сорокарічних туй, ялівців, шовковиць, що насаджували тут за останні роки.

 

Реставровано всі скульптури та бюсти. Вилито із бронзи і встановлено скульптуру триголового "Орла" на обеліску, реставровано грот Діани,

по всьому маршруту встановлено лавочки, на зразок тих, що знаходились тут до революції 1917 р.

 

Важливо відзначити, що за ці роки створено музей "Софіївки", видано монографії з історії парку, завдяки яким відновлено історичні назви об'єктів парку, встановлено і деталізовано первісну сюжетну ідею паркових композицій, розкрито їх семантику. За ці роки завдяки постійним науковим експедиціям значно збільшилась кількість інтродукованих рослин.

 

28 лютого 2004 року Указом Президента України за № 249/2004, дендрологічному парку надано статус національної установи і відтепер він буде іменуватися Національний дендрологічний парк „Софіївка”. Підставою для цієї події є чергове, на державному рівні визнання дендрологічного парку „Софіївка” Національної академії наук України як світової пам’ятки садово-паркового мистецтва, як провідного науково-дослідного природоохоронного і культурного центру, що досягнув найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізація ідей національного відродження та розвитку України. Також, підставами для надання статусу національного дендрологічному парку „Софіївка” слугувало загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності його колективу, наявність у ньому визнаних на світовому рівні фахівців з великим досвідом роботи, що забезпечують вагомі наукові результати та реальні перспективи розвитку і сучасна матеріально-технічна база, яка спроможна в майбутньому забезпечити діяльність авторських шкіл, що сформувалися в цій установі.

 

Багаторічна напружена робота колективу дендропарку „Софіївка” НАН України зі збагачення біологічного різноманіття парку і створення колекційного фонду заслужено відзначена Кабінетом Міністрів України, розпорядженням якого від 11.02.2004 р. за № 73-р, колекції інтродуцентів деревних і кущових рослин дендрологічного парку „Софіївка” внесено до реєстру Національного надбання.