Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн. цивільних, сімейних та інших справ, обмін правовою інформацією, взаємодія законодавчих органів влади

 

цивільних, сімейних та інших справ, обмін правовою інформацією, взаємодія законодавчих органів влади, міжнародні наукові та освіт­ні правові програми тощо.

Місце українського цивільного права серед цивільно-правових систем сучасності

Після розпаду СРСР перед Україною, як і більшістю країн коли­шнього «соціалістичного табору», постала проблема створення влас­ної національної правової системи, оскільки існуюча на той час пра­вова система вже не відповідала потребам сучасності та не могла афективно врегульовувати нові, невідомі раніше, суспільні відноси­ни. Особливо гостро це проявлялось у сфері приватного (цивільного) права, де з виникненням нових економічних відносин виникла на­гальна потреба створення якісно іншого правового поля, що зумов­лювалось необхідністю молодої незалежної держави інтегруватись у загальноєвропейський товарооборотний процес.

Проте існуючі протиріччя на національному рівні між поборни­ками старого суспільного ладу і прихильниками інтеграції до зага­льноєвропейського та світового економіко-правового простору сут-гєво загальмували процес уніфікації українського цивільного права до цивільно-правових систем сучасності.

Аналізуючи розвиток українського цивільного права, слід зазна­чити тенденції до його зближення з континентальною системою ци­вільного права, однак вони є відносно не стійкими, що обумовлю­ються відсутністю стабільного економічного розвитку та правового регулювання суспільних відносин.

Але активна позиція України в питаннях входження до європей­ського економічного простору, її участь у товарообороті між держа­вами СНД, визначення своїх позицій при створенні модельних нор­мативних актів (наприклад, Модельного цивільного кодексу для держав — учасників СНД) та актів національного законодавства з урахуванням тенденцій європейського регулювання суспільних від­носин дає підстави сподіватися на найближче визначення та затвер­дження українським цивільним правом свого належного місця се­ред цивільно-правових систем сучасності.

Поняття та значення порівняльного цивільного права

Особливу увагу при розгляді даного питання слід звернути на не-збхідність вивчення зарубіжного цивільного законодавства. При цьому знання з традиційного для вищих юридичних навчальних за­кладів курсу «Міжнародне приватне право» вже є недостатнім внас­лідок значного збільшення міжнародних економічних зв'язків, тому постає нагальна потреба у фахівцях, які глибоко володіють спеціаль­ними знаннями з цивільного та торгового права зарубіжних країн.

Дане вивчення найбільш ефективне на підставі порівняльного методу, а отримана інформація може стати основою науки та навчальної дисципліни порівняльного цивільного права як частини міжгалузевої дисципліни порівняльного правознавства.

§ 2. Романо-германська (континентальна) система Загальна характеристика

Романо-германська (континентальна) система цивільного права нині утвердилася у Франції, Німеччині, Бельгії, Люксембурзі, Іспа­нії, Італії, Португалії, Австрії, Швейцарії, багатьох країнах Латин­ської Америки тощо. В основі цієї системи цивільного права лежить рецепція римського права та його гармонізація з урахуванням на­ціональної специфіки.

Характерними ознаками цієї правової системи є розподіл (дихо­томія) права на публічне та приватне. Але з моменту першого про­ведення розмежування приватного та публічного права Ульпіаном в Дігестах Юстиніана¹ відносини в суспільстві суттєво ускладнились, що унеможливило вирішення питання про єдність та диференціа­цію приватного та публічного права, посилаючись виключно на сферу охоронюваних інтересів (приватних чи публічних). І тому критерієм їх розмежування став спосіб та характер впливу права на відносини. Тобто коли йдеться про субординацію, власно-орга­нізаційні і примусові засади у суспільних відносинах, що спрямова­ні на здійснення державних та суспільних інтересів, то вони мають характер публічно-правових. І навпаки, відносини, що виникають з приводу певного майна між юридично рівними суб'єктами, які фор­муються за їх ініціативою з метою задоволення приватних інтересів шляхом координації поведінки, то слід говорити про приватно­правовий характер цих суспільних відносин.

Ще однією суттєвою специфікою континентальної системи ци­вільного права є її галузевий підхід та чітка ієрархія всередині сис­теми. Сутність даної специфіки полягає в тому, що система цивіль­ного права, залежно від особливостей відносин, які підлягають пра­вовому регулюванню, поділяється на складові (підгалузі, інститути), що логічно взаємопов'язані між собою та в сукупності складають єдине ціле — галузь цивільного права.

¹ У той період вважалося, що приватне право врегулювало приватно-правову сферу суспільного життя, що ґрунтується на засадах юридичної рівності сторін та обумов­лена недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо, тобто регулює сферу приватних інтересів, а публічне пра­во спрямоване саме на регулювання державних та суспільних інтересів за допомо­гою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.

 

>зділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

 

Романська та германська підсистеми

У континентальній системі цивільного права з огляду на специ-іку нормативно-правового регулювання та охорони суспільних від-осин чітко виділяються дві підсистеми: романська та германська. Романська підсистема цивільного права започаткована фран-узькими вченими, результати досліджень яких дістали своє втілен-я у Цивільному кодексі Франції 1804 р. (Кодексі Наполеона). Да-ий кодекс, як і всі інші нормативно-правові акти романської під-истеми, укладений за інституціональною системою, в основу кої покладено рецепцію Інституцій Гая (Согриз Іигіз Сіуіііз), яка кладається з трьох основних розділів: «Особи» (правове станови­те суб'єктів), «Речі» (об'єкти права та відповідні їм права) і Позови» (способи реалізації та захисту прав). За цією ж підсисте-[ою укладені також і цивільні кодекси Італії, Іспанії, Португалії, Іельгії, Нідерландів, Люксембургу, штату Луїзіана (США), про-інції Квебек (Канада), більшості країн Латинської Америки, пів-;енно-східної Азії тощо.

Натомість германська підсистема цивільного права започатко-;ана німецькими вченими, результати наукових досліджень яких [істали своє втілення у Німецькому цивільному уложенні (ВОВ) 896 р. Цей кодекс ґрунтувався на пандектній системі, що була >еципована з Дігестів (Пандектів) Юстиніана. її характерною озна­кою було виокремлення Загальної частини — сукупності норм пра-іа, що стосувалися будь-яких інститутів цивільного права та об'єд-іували в собі загальні положення цивільного права, норми про іуб'єкти та об'єкти цивільного права, власне цивільні права, їх реа-іізацію та захист. Решта правових норм складали Особливу части-іу, до якої входили інститути зобов'язального, речового, сімейного га спадкового права. Окрім того, дана система розмежовувала мате­ріальні та процесуальні норми. Пандектна система була також осно-юю цивільних кодексів Швейцарії, Австрії, Російської Федерації, Бразилії тощо.

Порівнюючії ці підсистеми, слід відмітити, що германська підси­стема є більш складною за юридико-технологічною будовою, ніж ро­манська. Але на сьогодні в чистому вигляді їх не існує жодної. V процесі свого розвитку вони зближувалися та взаємовпливали од-яа на одну, і тому сьогодні вже навряд чи можливо говорити про яих як про окремі системи.

Джерела права

Основним джерелом континентальної системи цивільного права в нормативно-правовий акт, який за своєю сутністю є виробленим цивілістичною доктриною загальнообов'язковим правилом поведін-

ки, тобто певною конструкцією, що покликана регулювати певні су­спільні відносини. Основним нормативно-правовим актом, яким ре­гулюється переважна більшість цивільних правовідносин, є Цивіль­ний кодекс як системна кодифікація законодавчих актів. Проте в багатьох країнах континентальної системи цивільного права сут­тєве значення відіграють і так звані адміністративні акти, прийняті відповідно до делегованих повноважень органами вико­навчої влади.

Певне значення в континентальній системі має звичай. Проте за­стосування його, порівняно з нормативно-правовим актом, є набага­то вужчим й опосередковується переважно у формі звичаю ділового обороту.

Значення судової практики в континентальній системі цивільно­го права або має субсидіарний (доповнюваний) характер і застосову­ється для усунення прогалин нормативно-правового регулювання, або взагалі не є джерелом права. Проте слід відзначити стійку тен­денцію до зростання ролі судової практики, яка виокремилась останнім часом і ще раз підкреслює процес уніфікації та гармоніза­ції правових систем.

Неможливо обійти в даному питанні і проблему дуалізму цивіль­ного та торгового права, що дістали своє втілення в одночасному іс­нуванні двох кодифікаційних нормативних актів — цивільного та торгового кодексів. Так, наприклад, у Німеччині поряд з Німець­ким цивільним уложенням (ВОВ) діє Німецьке торгове уложення (1897 р.), у Франції поряд з Кодексом Наполеона діє Французький торговий кодекс (1807 р.) тощо.

Торговий кодекс за своєю структурою є кодифікованим норма­тивно-правовим актом, яким регулюються відносини у сфері ко­мерційного обороту. Він є спеціальним нормативним актом щодо цивільного кодексу, використовує його Загальну частину.

Але далеко не всіма країнами була сприйнята ідея дуалізму цивільного права. Так, вперше в Швейцарії (1911 р.) був прийнятий єдиний кодифікований нормативно-правовий акт, яким рівною мірою регулювались як цивільні, так і торгові правовідносини. У подаль­шому фактично всі країни континентальної системи цивільного пра­ва взяли курс на монізацію цивільного права. Це свідчить про гло­бальний процес комерціалізації цивільного права, тобто максималь­ної гармонізації цивільного законодавства з урахуванням також і потреб правового регулювання торгового обороту.

Фізичні та юридичні особи

У континентальній системі цивільного права особи поділяються, як правило, на дві основні категорії: фізичні та юридичні особи.

 

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА