Розділ 1. Окремі види договірних зобов'язань

Охоплює зобов'язання з відчуження майна у власність (договір купівлі-продажу та різні його види, договори поставки, контракта­ції сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетич­ними та іншими ресурсами через приєднану мережу, договори міни, дарування, ренти), зобов'язання з передачі майна у користування (найму, лізингу, позички), зобов'язання з виконання робіт (договір підряду та окремі його види), зобов'язання з надання фактичних та юридичних послуг (договір про надання послуг, договір доручення, комісії, зберігання, страхування, управління майном, договори у сфері транспортної діяльності), зобов'язання з надання фінансових послуг (договори позики, кредиту, банківського вкладу), договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, договір комерційної концесії, зобов'язання із спільної діяльності.

Розділ 2. Зобов'язання з односторонніх дій

Зобов'язання з односторонніх дій включає такі важливі категорії сучасного цивільного права, як публічне обіцяння винагороди, пуб­лічне обіцяння нагороди через конкурс, ведення чужих справ без доручення, зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здо­ров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або май­ну юридичної особи.

Розділ 3. Позадоговірні зобов'язання (деліктні зобов'язання та зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої право­вої підстави)

Розглядаються питання щодо поняття та видів зобов'язань з від-хгкодування шкоди, зокрема відповідальність за шкоду, завдану ор­ганами державної влади; відповідальність за шкоду, завдану право-зхоронними та судовими органами; відповідальність за шкоду, за- здану працівником; за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичної)соби; за шкоду, завдану малолітніми, неповнолітніми, недієздат­ними, обмежено дієздатними та адієздатними особами; за шкоду, іавдану джерелом підвищеної небезпеки; відшкодування шкоди, іавданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Висвітлюються

питання регулювання зобов'язань, що виникають із набуття, збере­ження майна без достатньої правової підстави. Окрема увага при­діляється дослідженню проблем відшкодування моральної шкоди. Даним розділом закінчується навчальний курс цивільного права, що викладається у двох томах підручника.

Рекомендована література:

Ціершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). — М., 1995.

Тарановский В. Ф. Знциклопедия права. — СПб., 2001. Харитонов Е. О. История частного (гражданского) права Европьі. — Одесса, 1998.

Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. — Чернівці, 1999.

Гараймович Д. А. Оценочньїе понятия в современном гражданском пра­ве // Цивилистические записки. Межвузовский сборник научньїх тру-дов. — М., 2001.

 

ЇО

Глава 6. Поняття і особливості цивільного правовідношення

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ

ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 6 Поняття і особливості цивільного правовідношення

§ 1. Поняття цивільного правовідношення

Внаслідок регулювання нормами цивільного права суспільних відносин за участю громадян та організацій, вони набувають право­вої форми і стають цивільними правовідносинами. Цивільне право­відношення — це суспільне відношення, врегульоване нормами ци­вільного права. Йому притаманні риси будь-якого суспільного від­ношення. А оскільки це правовідношення врегульоване саме нормами цивільного права, то для нього характерні ті особливості, що вирізняють цивільно-правові стосунки з-понад усіх інших. Це визначення склалося історично та є найбільш поширеним і загаль­новживаним. Але існує точка зору на визначення правовідношення, що, на думку її авторів, дещо відрізняється від описаної вище та більше відповідає суті приватно-правового характеру цих відно­син¹. Так, вони вважають, що цивільне правовідношення є лише юридичною формою суспільних відносин, які регулюються норма­ми цивільного права. Тому результатом правового регулювання є не привнесення нової, юридичної сторони, а лише надання відповідної форми фактичному відношенню, що склалося. Завданням юриспру­денції є не створення нових відносин, а саме надання відповідної форми існуючим, що відповідає суті обох позицій, які насправді не дуже відрізняються одна від одної.

Предметом цивільного права є майнові та особисті немайнові від­носини. Внаслідок застосування норм права виникають майнові або особисті немайнові правовідносини.

¹ Белов В. А. Гражданское право: Общая часть. — М., 2002. — С. 179.

У першу чергу цивільне право регулює майнові відносини — це основа економічного розвитку будь-якої країни. Але це правове ре­гулювання має певну специфіку. І основна специфічна риса полягає в тому, що правовідношення є зв'язком між надбудовою у вигляді норм права та суспільними відносинами, що становлять економічну основу суспільства.

§ 2. Особливості цивільних правовідносин

Цивільно-правові відносини регулюються специфічним, харак­терним лише для них та їх похідних, методом рівності сторін.

Учасникам цивільно-правових відносин притаманна властивість мати певне коло цивільних прав та обов'язків, здійснення яких за­безпечується засобами державного примусу. При реалізації захисту цивільно-правових інтересів сторін також реалізується принцип рівності сторін.

Учасники цивільних правовідносин характеризуються як юри­дичною рівністю сторін, так і майновою відокремленістю їх, що зу­мовлює деякі інші специфічні риси цивільно-правових відносин.

Для цивільно-правових відносин характерна ініціатива сторін. Воля й ініціатива сторін необхідна як на етапі формування відносин (чи вступати в договірні відносини, з ким саме, який вид договору об­рати тощо), так і на етапі реалізації цивільно-правової відповідально­сті (лише від суб'єкта права залежить, застосовувати передбачені за­коном методи примусового впливу на контрагента чи ні).

Суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Найпоширенішою підставою виникнення правовідносин для ци­вільного права є договір. Найсуттєвішою рисою цих правовідносин є те, що сторони рівні при реалізації своїх прав, незалежні одна від одної, жодна з них не має і не може мати переваг перед іншою або нав'язувати свої умови при укладенні або виконанні договору. Кре­дитор вправі вимагати від боржника певної поведінки, але боржник добровільно взяв на себе обов'язок і несе відповідальність перед за­коном у силу закону, а не в силу особливого положення боржника. Рівність сторін реалізується не лише в договірних відносинах, а й у позадоговірних. Так, коли правовідношення виникає поза вольовою поведінкою осіб, тоді сторони також абсолютно рівні в реалізації своїх прав і обов'язків, вони підкоряються лише волі закону, а не одна одній. Якщо мають місце майнові правовідносини, які є пред­метом цивільного права, але міняється метод правового регулюван­ня, то йтиметься вже про іншу галузь права. Так, при виконанні

 

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАБОВІДНОШЕННЯ

Глава 6. Поняття і особливості цивільного правовідношення

 

державного замовлення на виготовлення та поставку певного товару підприємство і держава в особі уповноваженого міністерства або відомства є рівними суб'єктами права (хоча існують певні особ­ливості при укладенні цього договору), а при наданні ліцензії на ви­готовлення цього самого товару діє інший метод правового регулю­вання: метод влади і підкорення. Тоді ці стосунки регулюються нор­мами іншої галузі права — адміністративної.

§ 3. Елементи цивільного правовідношення

Елементами цивільного правовідношення вважають суб'єкти і об'єкти, а також суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивіль­ний обов'язок.

У цивільних правовідносинах беруть участь завжди дві і більше осо­би — учасники відносин, які називаються суб'єктами. Суб'єктом ци­вільного правовідношення визнається особа, яка бере участь у врегульо­ваному правовими нормами відношенні, поведінка якої трактується правом як юридично можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК України).

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у мо­мент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання право­здатності може встановлюватися законом залежно від досягнення фізичною особою відповідного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг ци­вільної правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Дієздатність — це здатність своїми діями набувати для себе ци­вільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх вико­нувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає, за за­гальним правилом, у віці 18 років.

Правосуб'єктність — здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю право­здатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність об'єднує поняття деліктоздатності — здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.

Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивіль­но-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і в сто­сунках з іншими суб'єктами цивільного права — фізичними особа­ми, державою і територіальними громадянами.

Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняються також одно­часно — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.

Правоздатність юридичної особи може бути як універсальною, так і спеціальною. При універсальній правоздатності юридична осо­ба не обмежується у своїх діях — вона може брати участь у будь-яких передбачених законом правовідносинах. Спеціальна правозда­тність передбачає участь юридичної особи лише у певних правовід­носинах, коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як прави­ло, встановлюються у зв'язку з тим, що юридична особа створюєть­ся з певною метою, визначеною засновниками, і не може самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські орга­нізації обмежені у своїй дієздатності. Для підприємницьких струк­тур спеціальна правоздатність є негативним фактором, оскільки об­межує мобільність у зміні видів діяльності підприємства, основною метою діяльності якого є отримання прибутку, що можливо досяг­нути лише шляхом активізації господарської діяльності. Спеціаль­на правоздатність дещо уповільнює цей процес. Для заняття будь-яким новим видом діяльності юридичній особі необхідно здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів. Новий ЦК України зробив значний крок вперед у цьому напрямку, оскільки надав юридичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздат­ність.

Держава як суб'єкт цивільних правовідносин визначається у ви­гляді органів державної влади.

Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні та немате­ріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права. Питання визначення та система­тизації об'єктів цивільних прав є одним з найменш розроблених у цивільному праві, оскільки саме загальнофілософське поняття об'єк­та є дискусійним та розглядається під різними кутами зору. Так, окремі види об'єктів цивільних прав, такі як інформація, послуги тощо, розглядаються не в системі об'єктів, а лише у відповідних розділах договірного права.

Загальним для всіх об'єктів суб'єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети — здатності задовольняти законні ін­тереси суб'єктів приватних прав.

Різні об'єкти цивільних прав можуть служити задоволенню різ­номанітних інтересів (майнових або немайнових), але саме призна-

5 3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ