Глава ЗО. Спадкове право

 

тва та іншого, вона, як і будь-який інший правочин, може бути ви­знана недійсною судом.

Визначення кола спадкоємців та частки кожного з них у праві на спадщину складають лише перший етап розвитку спадкових відно­син. Другим є визначення належного спадкоємцям реального май­на. Якщо спадкоємець один, то питань не виникає. Він стає власни­ком усього майна. Якщо спадкоємців два або більше, вони стають співвласниками майна, що належить їм на праві спільної часткової власності. За своєю згодою спадкоємці можуть спільно володіти, ко­ристуватися та розпоряджатися майном. Водночас на вимогу будь-кого зі спадкоємців право спільної часткової власності на спадкове майно може бути припинено. Відповідно до ч. 2 ст. 1278 ЦК України кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в на­турі. Спадкоємці можуть розділити усе майно за своєю згодою. Про­те щодо деяких видів майна законодавство встановлює спеціальні правила. Так, переважне право на виділ їм у натурі предметів зви­чайної домашньої обстановки та вжитку (посуд, білизна тощо) ма­ють ті спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу від­криття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю. Це дає змогу таким спадкоємцям зберігати усталений спосіб життя та звичний життєвий устрій. Крім того, спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у ме­жах їхньої частки у спадщині. Якщо, наприклад, батько та син бу­ли співвласниками автомобіля, то після смерті батька син має пере­важне перед іншими спадкоємцями право на отримання автомо­біля. Зрозуміло, що при цьому не можуть порушуватися права інших спадкоємців і передача автомобіля можлива, якщо до складу спадщини входить інше цінне майно, що буде передано спадкоєм­цям.

За загальними правилами поділ спадщини може бути здійснено після спливу строку на прийняття спадщини, коли відомі коло спадкоємців та всі обставини щодо спадкового майна. Проте закон містить правило, спрямоване на захист інтересів ненародженої ди­тини. Відповідно до ч. 2 ст. 1298 ЦК України, якщо заповіт складе­но на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоц­тва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадко­ємцями може відбутися лише після народження дитини. Це правило стосується і дитини, зачатої за життя спадкодавця, але на­родженої після його смерті, у разі спадкування за законом. Якщо дитина не народиться (у результаті штучного переривання вагітнос­ті) або народиться мертвою, то належна їй частка буде передана ін­шим спадкоємцям.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спад­кодавця. Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'яза­ні задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Відповідно до закону спадкоємець не відповідає за борги спадкодавця своїм власним майном. Відповідаль­ність спадкоємців (якщо їх декілька) має частковий характер. Кожен із них зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у роз­мірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора задовольняються шляхом одноразового плате­жу або в іншому порядку, якщо це встановлено домовленістю між спадкоємцями і кредитором. Сторони можуть домовитися щодо по­етапної сплати боргу, переносу його на інший строк тощо.

Від моменту відкриття спадщини до моменту її переходу до спад­коємців існує певний проміжок часу. Юристів завжди цікавило пи­тання щодо належності майна у цей період конкретній особі. Проб­лема полягає в тому, що з одного боку, річ не може належати на праві власності спадкодавцеві у зв'язку із його смертю, з іншого, — вона не може належати спадкоємцеві тому, що той ще не прийняв спадщину. У римському праві така спадщина отримала назву «лежачої спадщини». Щодо визначення її правового режиму скла­лися два протилежні підходи. Відповідно до першого, — «лежача спадщина» вважалася як би належною спадкодавцеві («лежача спадщина» продовжує особистість спадкодавця). Другий підхід по­лягав у тому, що спадщина вважалася належною спадкоємцеві. Факту прийняття спадщини надавалася зворотна сила. Вважалося, що вона належала спадкоємцеві з дня відкриття спадщини, тобто у попередній час. Як у першому, так і в другому випадку допускалася певна юридична фікція, що застосовувалася для вирішення цього складного питання¹. Сучасне законодавство України закріплює дру­гий із зазначених підходів. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоєм­цеві з часу відкриття спадщини.

Період, протягом якого спадщина є «лежачою», має певні особли­вості. Значення у цей період набуває здійснення дій щодо охорони спадкового майна та збереження його в інтересах спадкоємців, від-казоодержувачів та кредиторів спадкодавця. Такі дії здійснюються нотаріусом за місцем відкриття спадщини; відповідним органом міс­цевого самоврядування (у населених пунктах, де немає нотаріуса); ви­конавцем заповіту, якого призначив спадкодавець; іншою особою, яка призначена спадкоємцями за законом. Для охорони спадкового майна

Санфилиппо Ч. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. М. Дождева. — М.:Изд-во БЕК, 2000. — С. 285.

Розділ ГУ. СПАДКОВЕ ПРАВО

Глава ЗО. Спадкове право

 

може бути здійснено опис майна, передача його на зберігання пев­ним особам тощо. Особа, яка зберігає спадкове майно, попереджа­ється про відповідальність за його втрату, знищення або по­шкодження. Якщо у складі спадщини є майно, що потребує утри­мання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, орган місцевого са­моврядування у разі відсутності спадкоємців або виконавця запо­віту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (ст. 1285 ЦК України).

§ 5. Оформлення права на спадщину

Право на спадщину має бути оформлене в порядку, встановлено­му законом. У першу чергу це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої об­становки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття. Якщо до складу спадщини входить нерухоме май­но, спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ЦК України). Таке свідоцтво є правовста-новлюючим документом, і на його основі здійснюється державна ре­єстрація нерухомого майна.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з мо­менту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України).

§ 6. Спадковий договір

Цивільне законодавство передбачає новий різновид договорів — спадковий договір (статті 1302-1308 ЦК України). Відповідно до ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набу­вач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (від­чужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно від­чужувача.

У прямому розумінні слова даний договір не передбачає виник­нення спадкових правовідносин. Віднесення його до спадкового права є дещо умовним. Воно зумовлене лише тим, що правові на­слідки цього договору пов'язані зі смертю однієї з його сторін. Цей договір моделюється за принципами договору про довічне утриман­ня, хоч і має певні відмінності. Основна з них полягає у часі виник­нення в набувача права власності на майно. За договором довічного утримання це право виникає з моменту державної реєстрації нота­ріально посвідченого договору, в той час як за спадковим договором набувач стає власником майна лише після смерті відчужувача.

Відчужувачем за даним договором можуть бути три категорії осіб: подружжя, один із подружжя, інша особа; набувачем — дві:

фізична та юридична особи. Якщо набувачем є юридична особа, то виконання дій, обумовлених спадковим договором, очевидно, має бути здійснено його працівниками.

Відповідно до ст. 1305 ЦК України набувач у спадковому дого­ворі може бути зобов'язаний здійснити певну дію як майнового, так і немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відк­риття. Важко сказати, чому йдеться про «дію», а не «дії» набувача. Навряд чи передбачає кодекс виконання набувачем одноразового акта. Якщо знову проводити паралель із договором довічного утри­мання, то можна передбачити, що за спадковим договором набувач буде зобов'язаний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення інтересів відчужувача, — піклуватися про нього або інших осіб за вказівкою відчужувача, доглядати його майно та ін. На відміну від договору довічного утримання, дії набувача можуть мати не тільки майновий, але і немайновий характер. Особливість полягає також у тому, що зобов'язання, покладене на набувача, може здійснитись як до, так і після відкриття спадщини.

Якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності або приватної власності будь-кого з подружжя.

У договорі може бути передбачено, що у разі смерті одного з по­дружжя майно переходить до другого і тільки після смерті остан­нього — до набувача за договором. Отже, після смерті як першого, так і другого з подружжя спадщина не відкривається з усіма наслід­ками щодо цього (норми спадкового права не вступають у дію, спад­коємці не набувають права на спадкування тощо).

Спадковий договір може бути розірваний судом за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе за рішен­ням суду — на вимогу відчужувача, у разі невиконання набувачем його розпоряджень, або на вимогу набувача — у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст. 1308 ЦК України).

Рекомендована література:

Антимонов Б. С, Граве К. А. Советское наследственное право. — М.,

1995.

Барщевский М. Ю. Наследственное право. — М., 1996.

Васильченко В. В. Рецепція римського спадкового права в сучасному

спадковому праві України: Автореф. канд. юрид. наук. — К., 1997.

Серебровский В. И. Избранные труды по наследственному и страховому

праву. — М., 1997.

Фурса С Я., Фурса Є. І. Спадкове право. — К., 2002.