Особливості впливу телебачення на формування сучасної картини світу

У статті розкривається сутність специфіки картини світу сучасної людини, що формується засобами масової інформації. Досліджено особливості інформації різних рівнів (планетарної, місцевої, міської та ін.). Критеріями виокремлення інформаційних матеріалів є локальність проживання і культура певної соціальної групи. Мозаїчність картини світу спричинена фрагментарністю сучасної інформації.

Ключові слова: засоби масової інформації, картина світу, мозаїчність, телебачення.

In the article is revealed oneself specificity of the contemporary person’s worldview that is formed by mass media. Also features of information of different levels (planetary, local, urban and so on) are investigated. Criteria of selected information are locality of living and culture of some social group. Mosaic structure of worldview is caused by fragmentary structure of information today.

Key words: mass-media, worldview, mosaic structure, television.

 

Сучасна людина відкриває для себе навколишній світ за законами випадку, у процесі спроб та помилок, сукупність її знань визначається статистично, вона черпає їх із газет, із відомостей, здобутих мірою необхідності. Накопичивши певний об’єм інформації, людина починає знаходити в ній приховані структури. Вона йде від випадкового до випадкового, але часом це випадкове стає суттєвим [6, c. 40].

Науково-технічна революція, інформатизація всіх сфер суспільного життя привели до глобальних змін світу, наших уявлень про нього. Нескінченний потік всеосяжної інформації, що обрушився на людину в ХХ ст. і продовжує зростати в третьому тисячолітті, дозволив індивідам отримати доступ до будь-яких ідей, поглядів, цінностей. Людина вибирає їх за своїм смаком і будує відповідно до них свою поведінку. Переглядаються кардинальні наукові концепції, розширюються межі нашого пізнання. З одного боку, поточні зміни сприяють прогресу в усіх сферах соціального життя, з іншого – ускладнюють орієнтацію людини в світі.

„Стародавня людина, яка створювала міфологічні образи, відчувала себе частиною великого Космосу, Космос був в ній і вона – в Космосі. Середньовічна людина вірила в світ, створений Богом, і себе бачила частиною цього творіння. Сучасна людина знає, що світ величезний, нескінченний і характеризується нескінченною різноманітністю форм і видів, серед яких існує і вона – людина” [5, c. 33]. Упродовж століть люди прагнули звести гетерогенну різноманітність світу до системи доступної для розуміння. Таким гомогенним узагальненням для індивіда завжди була і є картина світу.

Здавалося б, теперішній людині не потрібно зусиль, щоб сформувати свій образ світу. Адже сучасний етап розвитку наукового пізнання (фаза посткласичної науки) характеризується не тільки появою нових наукових галузей знання, але й інтеграцією наук, міждисциплінарністю. Проте вибір породжує масу проблем. Наприклад, в епоху, коли переважало природознавство, основоположною вважалася „фізична картина світу”. Середньовічна людина репрезентувала світ через „релігійну картину світу”. Сьогодні ж кожна область пізнання виробляє власні картини світу. Усю їхню різноманітність сучасні філософи намагаються звести до загальної наукової картини світу.

У зв’язку з розвитком технічних засобів масової комунікації інформація вже постає перед людиною в найрізноманітніших формах. Інформаційний вибух, поява різних теорій інформації дозволили усвідомити значимість інформаційних процесів. Таким чином, у ХХ ст. серед інших почали виокремлювати інформаційну наукову картину світу. Визнання гегемонії засобів масової інформації у всіх сферах соціального життя дозволило деяким ученим стверджувати, що сучасна людина репрезентує реальність переважно через концепцію інформаційної моделі всесвіту.

Фрагментарні знання, складаючись у єдину картину за принципом мозаїки, не формують структури, але створюють компактний, із певним внутрішнім значенням, простір. Творцями, провідниками та дизайнерами „мозаїчної” культури є засоби масової комунікації. Газетний лист, теленовини або рекламний кліп – типові її послання, засвоєння яких хоч дає досить поверхове уявлення про сутність речей, але, водночас, надає можливість непогано розбиратися в повсякденному житті [8, c. 79].

Кожна людина приходить у світ уже готових значень, із яких складаються предмети її культурного середовища. Ще до знайомства з мовою на основі чуттєвого сприйняття людина пізнає світ. Вона знайомиться з об’єктами невербально. У людини формуються первинні уявлення про предмети і явища навколишньої дійсності. Таким чином, формується основа картини світу. Потім вона поповнюється знаннями, отриманими в певному соціокультурному середовищі. „Людину завжди цікавили знання про навколишній світ. Але залежно від потреб і цілей людей, від рівня історичного розвитку, на якому вони перебували, від рівня інтелектуального розвитку людини і тому подібного, знання про навколишню дійсність сильно розрізнялися. І та картина навколишнього світу, яка формувалася в свідомості людей, могла варіювати від найпростіших форм до найскладніших” [5; c. 45].

Інформаційна картина світу – це приватна картина світу, що моделюється масовими інформаційними повідомленнями і що є деяким зрізом реальності подій. Вона відтворює певні властивості об’єкта в навмисно створеному предметі [8, c. 96]. Раніше інформаційну картину світу формували сільські збори, община, чутки, громадська думка, тобто усна інформація, що передавалася від людини до людини. Із появою засобів масової інформації функція моделювання інформаційної картини світу перейшла до них.

На думку деяких зарубіжних дослідників (А. Міль, М. Кан, О. Тоффлер, Я. Бжезінський), культура, уключаючи виховання і міжособистісні відносини, бере свій початок у засобах масової інформації. Сучасні люди пізнають світ випадково, у процесі спроб і помилок. Індивід накопичує хаотичні знання, отримані з життя, теле- і радіопередач, газет, інформації, здобутої мірою потреб. Свої „ключові поняття” – ідеї, що дозволяють звести до єдиного знаменника враження від предметів і явищ, – людина черпає із засобів масової інформації. „Культура суспільства перетворюється на збірник різних історій, і саме це з’єднання випадкових елементів створює і визначає „мозаїчну культуру” [3, c. 14].

Один із теоретиків концепції „постіндустріального суспільства” О. Тоффлер називає таку культуру „бліп-культурою”, тому що вона складається з „бліпів” інформації: оголошень, команд, уривків новин, які не узгоджуються з логічними схемами. „Люди третьої хвилі (індустріального суспільства) відчувають себе вільніше саме стикаючись із „бліпами” – інформаційними повідомленнями, уривком із пісні або вірша, заголовком, мультфільмом і так далі. Ненаситні читачі дешевих видань і спеціалізованих журналів короткими прийомами поглинають величезну кількість інформації. Але і вони прагнуть знайти нові поняття і метафори, які дозволили б систематизувати або організувати „бліпи” в ціле. Проте замість того, щоб намагатися втиснути нові дані в стандартні категорії і рамки „другої хвилі” (індустріального суспільства), вони хотіли б все влаштувати на свій власний лад. Словом, замість того, щоб просто запозичувати готову ідеальну модель реальності, ми тепер самі повинні знову і знову винаходити її” [9, c. 99]. Насправді, у наш час ці моделі реальності транслюються через телевізійні канали інформації. У людей немає потреби створювати картину світу. Вони запозичують її із засобів масової інформації. „Комунікація – це вторгнення в систему свідомості реципієнта, побудова в його когнітивній системі певної моделі світу, яка не обов’язково збігається з онтологічно наявною картиною світу” [1, c. 63].

Телевізійна комунікація найбільш відповідає сучасному етапові розвитку суспільства, який називають „інформаційним” або „технотронним”, маючи на увазі при цьому, що саме сьогодні прийшло усвідомлення провідної ролі інформації в еволюційних процесах і житті в цілому, визнання інформації однією з основних категорій всесвіту.

А. Моль ще в 60-і рр. писав, що засоби масової інформації є одними „з найважливіших каналів масової комунікації в сучасному суспільстві, оскільки завдяки миттєвості здійснення зв’язку вони знижують значення щоденної преси, завдяки доступності – значення кіно, а завдяки легкості сприйняття – значення книг” [6, c. 52].

Раніше друкарський світ кодифікував суспільні позиції людей, допомагав сформувати чітко структуровану картину реальності. „Очевидно, наскільки відрізняється цей тип свідомості від сучасного. Досить поміркувати про будь-якого з недавніх президентів, проповідників, законодавців, учених – тих, хто є або недавно були суспільною фігурою. Подумайте про Річарда Ніксона, Джиммі Картера, Білі Грехема або навіть Альберта Ейнштейна. Те, що перш за все спаде вам на думку – це образ, картина особи, швидше за все особи на телевізійному екрані (у випадку з Ейнштейном ідеться про фотографії). Характерно, що вам нічого не спаде на думку з когорти слів. У цьому полягає відмінність між мисленням у друкарсько-орієнтованій культурі і мисленням у культурі образно-орієнтованій” [7, c. 163]. Телебачення, що перетворилося на всепроникну „індустрію свідомості” [8, c. 93], за допомогою просторового, модельно-образного відображення світу репрезентує інформаційну картину світу.

Згідно з думками таких відомих прихильників постмодернізму, як Дж. Фіск і Дж. Бодріяр, телебачення не відображає фрагменти реальності, а, швидше, виробляє або конструює її. Реальність є продуктом дискурсу, що кодує її за допомогою телевізійних камер і мікрофонів. „Кодування надає реальності сенс, який є ідеологічним. Те, що представляється є ідеологією, а не реальністю. Ефективність такої ідеології посилюється портретним зображенням, яке властиве телебаченню” [8, c. 101]. Телебачення представляє реальність за допомогою образів. Причому акцент робиться не на змісті, а на формі уявлення, тобто „образ стає важливішим, ніж референт. Результатом цього є розвиток цілої індустрії „маніпуляції образами” [7, c. 175].

Можна зробити висновок, що сучасна інформаційна картина світу складається з інформації різних рівнів (планетарної, місцевої, міської і так далі). Вона формується різними суб’єктами інформаційної діяльності в процесі їхньої взаємодії. Компоненти інформаційної картини світу містяться в книгах, картинах, музиці, матеріалах засобів масової інформації. Незаперечним є той факт, що сьогодні переважно телепередачі визначають зміст інформаційної картини світу сучасної людини. Її повнота і зміст можуть варіюватися залежно від можливостей засобу, що приймає інформацію, тобто від кількості телевізійних каналів, доступних для щоденного перегляду. Так, інформаційна картина світу у жителів центральних міст, що мають доступ не тільки до семи – п’ятнадцяти телевізійних каналів, але і до десятка супутникових, ширша за обсягом, ніж у жителів маленького віддаленого села, що дивляться інколи тільки передачі суспільного телебачення. Тому завданням телебачення є створення найбільш цілісної картини світу. Кожен телевізійний канал, телепередача, телевізійний сюжет, журналіст, оператор, режисер та інші співробітники телебачення вносять свій внесок до формування картини світу, свій шматочок у загальну мозаїку.

Критеріями виокремлення інформаційних матеріалів є локальність проживання і культура певної соціальної групи. Жителі одного регіону, не зважаючи на відмінність вікових, статевих та інших соціальних характеристик, мають загальну понятійну основу для позначення реалій дійсності. Особливості проживання індивіда у відносно замкнутому соціумі накладають відбиток на його психологію і відповідним чином вербалізуються. Можна припустити, що в регіональних телепрограмах транслюються матеріалізовані ознаки світобачення, характерні для жителів певного регіону.

Саме місцеві телерадіокомпанії здатні детальніше враховувати економічні, релігійні та інші особливості регіону, національний, освітній, віковий склад аудиторії. Це пов’язано з процесом локалізації, децентралізації мовлення, зміцнення і розвитку регіонального, місцевого, муніципального і комерційного мовлення, який відбувається в світовій телекомунікації [5, c. 61].

На сучасному етапі розвитку засобів масової інформації фіксується тенденція глобалізації, уніфікації просторових координат. Безумовно, головна роль у цьому процесі – у телебачення (останнім часом глобальна мережа „Інтернет” витісняє його позиції).

Тележурналіст може зазирнути в будь-який куточок планети і повідомити в ефірі про подію, що трапилася там. Але чинником, що визначає появу в програмі новин про подію, є не місце, де воно відбувалося, а значимість того, що відбувалося. Не зважаючи на зазначену фрагментарність інформаційних матеріалів у телевізійних новинах, їхнє співіснування – не хаотичний безлад знаків. Відсутність у більшості випадків опису місця перекликається з єдністю думки і свідомості, підпорядкована певному ідеологічному замислу, „втрата, тобто зникнення виміру часу і простору запускає процеси, які формують єдиний „світ” [5, c. 68]. Відмова від „переваги місця” [5, c. 73] сформувала ситуацію, у якій людство в деякому розумінні трансформувалося в „ми”.

Таким чином, у телевізійній сфері разом із тенденцією регіоналізації та конкретизації спостерігається процес глобалізації, уніфікації. У регіональних телепрограмах інформація, що повідомляється, та інформація, що сприймається, є більш схожою, а інформаційна картина світу набуває регіонального колориту.

Відповідно в інформаційних матеріалах центрального телебачення рівень відображення регіональної специфіки нижчий, у них переважно наявні уніфіковані знакові комплекси, оскільки національні новини розраховані на всіх і на кожного. Але це не означає, що вони повинні транслювати однорідні формати. Уважаємо, що і в сюжетах, показаних на каналах центрального телебачення, необхідне відображення специфіки регіону, про який повідомляється. Категорії простору і часу є основоположними у формуванні будь-якої картини світу. Людина завжди мислить себе в категоріях часу і простору. Вона має темпоральний образ або картину перебігу часу і свого місця в ній, а також убудовує у власну картину світу просторовий образ. „Повідомлення, що не містить вербальних і візуальних маркерів цих універсалій, швидше за все, втрачає для суб’єкта сенс” [4, c. 14]. „В умовах фрагментарності, коли події існують самі по собі, не мають зв’язку з минулим, майбутнім або з іншими подіями, усі припущення про формування когерентної картини світу марні” [7, c. 168]. Таким чином, звична безладність того, що повідомляється, „мозаїчність”, стають змістом інформаційної картини світу і латентно нав’язують певні ідеологічні установки.

Отже, людина в сучасному суспільстві отримує інформацію постійно. Ця інформація безпосередньо впливає і на її картину світу, що з одного боку поглиблює її знання про світ, а з іншого – ще більше її заплутує в цих безупинних потоках різноманітних історій, що і спричиняє мозаїчність знання, його недовершеність, фрагментарність. Також картина світу людини набуває регіонального забарвлення. Це спричинено процесом локалізації, децентралізації мовлення, зміцнення і розвитку регіонального, місцевого, муніципального і комерційного мовлення, який відбувається в світовій телекомунікації. Основним завданням засобів масової інформації є створення найбільш цілісної картини світу – телебачення, радіокомпанії, газети, журнали та інші джерела інформації вносять свою лепту до формування картини світу, свій шматочок до загального уявлення про світ кожної людини.