ФЕНОМЕН ГРОМАДЯНСЬКОЇ РЕЛІГІЇ США ЯК ОДНЕ ІЗ ДЖЕРЕЛ КОНСОЛІДАЦІЇ НАЦІЇ

 

У статті розглядається феномен громадянської релігії США та визначається її роль у консолідації американської нації.

Ключові слова: громадянська релігія США, консолідація, нація.

 

The phenomenon of the civil religion in the USA and its role in the consolidation of American nation is considered in this article.

Key words: civil religion in USA, consolidation, nation.

 

Упродовж двадцяти років Україні вдалось вирішити низку важливих завдань щодо гармонізації суспільних відносин, але консолідації нації як цілісного і єдиного організму й досі не відбулося. У цьому контексті актуальним є дослідження феномену громадянської релігії США як важливого чинника консолідації поліконфесійного і багатонаціонального населення цієї країни. Сполучені Штати завжди були країною, де плюралізм і мультикультуралізм був і залишається характерною рисою суспільного устрою. Попри те що ця країна залишається федеративною, їй вдається упродовж століть зберігати і посилювати тенденції до консолідації.

Термін „громадянська релігія” вперше був вжитий французьким філософом-просвітителем Ж. Ж. Руссо (1712–1778) у праці „Про суспільний договір”. Цей термін відразу привернув до себе увагу і широко обговорювався громадськістю [6]. Але в суспільно-політичній літературі XIX–XX ст. він рідко співвідносився з ідеологічним життям США, хоча окремі думки стосовно існування „віри в Америку” як надрелігії були висловлені такими мислителями, як К. Маркс, А. Токвиль, М. Вебер [терміни „віра в Америку” і „громадянська релігія” слід уважати синонімами. – С. П.]. Інтерес до обговорення феномену віри в Америку був актуалізований американським філософом Робертом Нілі Белою. 1967 р. в журналі „Дедалус” ним була опублікована стаття „Громадянська релігія в Америці” [9]. Саме йому ми зобов’язані тим, що дискусії з цього приводу не припиняються вже більше сорока років. У відповідних публікаціях радянської доби термін „громадянська релігія” почав з’являтися з 1980-х рр. Ним послуговувалися філософ Л. Мітрохін, релігієзнавець Д. Угринович та історик Д. Фурман [8]. У вітчизняній науці вивченням цього феномену займаються, зокрема, такі відомі науковці як О. Гриценко, А. Колодний. О. Гриценко провів ретельне дослідження явища громадянської релігії на предмет наявності міфології [1], А. Колодний опублікував статтю „Громадянська релігія як корелят громадянського суспільства в Україні” [3]. Проте цілісного вивчення особливостей громадянської релігії США та її ролі у консолідації американського народу у вітчизняній науковій літературі немає.

Метою статті є розгляд феномену громадянської релігії США. Завдання дослідження полягає у визначенні розуміння поняття „громадянська релігія” за Р. Белою, з’ясуванні причин, за якими мислитель уважає це явище саме релігією. Необхідно також визначити роль феномену громадянської релігії в консолідації американського суспільства.

У Сполучених Штатах втілена в життя сепараційна модель церковно-державних відносин, де на офіційному рівні релігія відокремлена від держави ще з XVIII ст. Згідно з твердженням Р. Бели, феномен громадянської релігії є невід’ємною частиною політичного життя народу. І хоча в цій країні відокремлення не має – на відміну від Західної Європи – антагоністичного характеру, усе ж таки, виникає питання: чи справді можливо, щоб релігія у будь-якому вигляді була невід’ємною частиною політичного життя? Мислитель пояснює це тим, що відділення церкви від держави не заперечує існування релігійного виміру, притаманного політичним реаліям. У своїй статті він підкреслює два принципових фактори, які утворюють специфіку американської громадянської релігії: її „незлиття” з жодною з існуючих конфесій а також „незлиття” із державою. Явище громадянської релігії у цьому контексті ідентифікується ним як надрелігія [5].

Щодо першого твердження, слід зазначити, що громадянська релігія не є альтернативою традиційним конфесіям, – вона існує на іншому рівні. Традиційні релігії визначають приватне життя людини, а громадянська релігія – суспільне. У традиційних релігіях людина шукає особистого порятунку, натомість за допомогою громадянської релігії людина отримує сенс свого існування у соціумі, і, що не менш важливо, сенс існування самого соціуму. Фактор „незлиття” громадянської релігії з іншими конфесіями Р. Бела пояснює поліконфесійністю населення, але підкреслює, що релігія у всі часи відігравала важливу роль у суспільному житті американської нації. Тому сам факт наявності громадянської релігії є цілком органічним явищем.

Другий аспект специфіки американського феномену громадянської релігії слід розуміти у тому сенсі, що громадянська релігія не є поклонінням державі, насадженим зверху, а навпаки, є сутнісним релігійним вираженням американської нації. Це релігійно-символічне самовираження виявляється у вірі в унікальність американської держави, в її особливу роль у світовій історії. Феномен громадянської релігії існує доти, поки має місце її духовна складова. „Громадянська релігія перестане існувати тільки тоді, – стверджує Р. Бела, – коли в американців зникне розуміння спільної відповідальності перед Богом, оскільки будь-яка релігія не може існувати без укоріненості в суспільстві” [9].

Громадянська релігія, за Р. Белою, є „неконфесійним” релігійним виміром публічного американського життя. Вона є виміром, який є сутнісним вираженням американської нації, об’єднує всіх її членів незалежно від їхнього віросповідання, конфесійної належності і етнічного походження. Її духовна складова глибоко вкорінена у суспільстві, сукупність загальносуспільних цінностей піднята на дещо вищій рівень щодо вузькоконфесійних (у США суперечки міжконфесійного характеру вже давно сприймаються як ознака невихованості та відсталості).

Будь-яка країна має свою державну ідеологію, яка покликана виконувати консолідуючу функцію і визначати її місце у власній та світовій історії. Без державної ідеології жодна країна не в змозі довго проіснувати як цілісний суб’єкт, але ці державні ідеології ми не ідентифікуємо як релігії чи надрелігії. Однак Р. Бела американський варіант ідентифікує як феномен громадянської релігії. Він аргументує це тим, що при офіційному відокремленні церкви від держави американське політичне життя наділене всіма тими складовими, що й релігія – наявність власної догматики, символів, агіографії, гомілетики та свят [4].

Щодо догматики, можна вирізнити чотири основних догмати американської громадянської релігії: Бог існує; Його воля може бути виявлена і реалізована через демократичні процедури; Америка – це головний інструмент Бога в сучасній історії, а американці – Богом обраний народ; нація – це головне джерело самоідентифікації для американців як в релігійному, так і політичному сенсі. Із цих догматів випливає, що нація наділена функціями церкви, а держава набуває сотеріологічної функції, що відмінна від сотеріологічної функції церкви. Легітимності таке твердження набуває через визнання існування Вищої Трансцендентної сили – Бога, який обрав американський народ як особливу націю.

На символічному рівні аксіоматика громадянської релігії реалізується як в ідеальних, так і матеріальних символах. До ідеальних символів можна віднести сакральні тексти, якими є Американська Конституція, Декларація незалежності, Гетизберзьке звернення Лінкольна та білль про права. Також привертає до себе увагу особлива публічна політична риторика (God-talk, God words), яка використовується, наприклад, в інаугураційних промовах президентів, їхніх зверненнях до конгресу та публічних виступах політичних лідерів. Як у будь-якої релігії, наявна і своя „понятійна” символіка – „американська мрія”, „свобода”, „вибраний народ”, „місто на пагорбі” та ін. Сюди належить також низка невербальних символів: американський прапор, герб (велика державна печатка), посада президента та ін. Матеріальними символами, наприклад, є статуя Свободи та Дзвін Свободи. Слід зазначити те, що ідеал свободи і демократії обожнюється в американському суспільстві. Символічно звучить надпис на Статуї Свободи в Нью-Йорку: „Приведіть до мене усіх втомлених, бідних та бажаючих дихати повітрям свободи”, що відразу нагадує нам слова Христа: „Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!” (Мт.11:28). Таким чином „богиня-свобода” виконує ту ж функцію, що й Христос – функцію Спасителя.

Слід відзначити й наявність у суспільно-політичному житті своєї власної агіографії. У США існує окрема група людей („святих”), які є символами американської національної культури. До них належать отці-засновники (Founding Fathers), перші президенти та президент-визволитель Лінкольн.

Усталені характерні ознаки промов американських президентів та інших представників влади дають підстави говорити й про власну гомілетику. Промови під час інаугурації президента, звернення до нації та промови інших представників влади багато у чому нагадують християнську проповідь. У них є посилання на авторитети, цитування вищезгаданих сакральних текстів, заклики до певних дій та нагадування про спільну відповідальність перед Богом. При цьому, дії наповнюються духовним змістом, а нація розглядається як свого роду церква.

Громадянська релігія США, як і будь-яка релігія, має й свої свята. Найпершим американським святом є День подяки, який почали відзначати ще пуритани у Массачусетсі на знак вдячності за благословення свободи і процвітання на Новій Землі. У пам’ять про підписання Декларації незалежності четвертого липня нація святкує День незалежності. Святкується також „Президентський день”, що був утворений у результаті злиття святкування Днів народжень Вашингтона і Лінкольна. До свят громадянської релігії належить також День пам’яті, який почав відзначатися після Громадянської війни, а сьогодні є днем пам’яті загиблих у всіх війнах. Схожим святом є День ветеранів, який святкується з часів Першої світової війни, а сьогодні є днем вшановування ветеранів усіх війн [4].

Вищезгадані компоненти релігії є невід’ємною частиною суспільного та політичного життя американського населення, що дає підстави погодитись з думкою Р. Бели щодо ідентифікації цього явища саме як релігії та говорити про наявність феномену громадянської релігії США. Звичайно, цей символіко-ритуальний простір ми можемо називати релігійним, квазірелігійним або навіть крипторелійним, але він концептуалізується в традиційних релігійних рамках і фіксується за всіма правилами оформлення релігійного культу.

Отже, за Р. Белою, громадянська релігія США характеризується „незлиттям” ані з будь-якою конфесією, ані з державою. Вона є „надрелігією”, явищем, яке межує між національною культурою, політичною ідеологією та безпосередньо релігією. Вона по особливому співвідносить світські і сакральні цінності, виражаючи специфіку світорозуміння американців, які уявляють себе богообраним народом, „нацією під Богом”, перед яким вони несуть відповідальність за долю світу. Громадянська релігія США ідентифікується саме як релігія, а не як різновид державної ідеології, оскільки їй притаманні такі основні компоненти релігії, як наявність догматики, символіки, агіографії, гомілетики та свят. Громадянська релігія США є одним із джерел консолідації, завдяки якому багатоконфесійне та багатонаціональне населення Америки стає єдиним цілісним організмом.