Вставка с.62-63

Екологічне виховання – педагогічна діяльність спрямована на формування у студентів екологічної культури.

Екологічна культура передбачає наявність глибоких знань про навколишнє середовище, екологічний стиль мис­лення, що зумовлює відповідальне ставлення до природи та свого здоров'я; уміння і досвід розв'язання екологічних проблем; безпосередню участь у природоохоронній роботі, а також здатність прогнозувати можливі негативні віддалені наслідки природоперетворювальної діяльності людини.

Наявність екологічної культури допомагає майбутньо­му фахівцю усвідомити власний виховний потенціал як майбутнього спеціаліста, який має володіти методикою еколого-виховної роботи на виробництві.

Важливим компонентом екологічної вихованості є еко­логічна свідомість особистості, тобто сукупність знань, уявлень людини про її взаємозв'язки, взаємозалежності, взаємодію зі світом природи. На цій основі формується від­повідне позитивне ставлення до природи, а також усвідом­лення людиною себе як її частини.

Важливою якістю екологічно вихованої особистості є сформованість у неї екологічної відповідальності, тобто усвідомлення необхідності брати на себе конкретні зобов'язання для гармонізації її зв'язків із навколишнім середовищем та здатність прогнозувати наслідки власної діяльності.

У процесі екологічного виховання необхідно домагати­ся, щоб для кожної молодої людини законом стали етичні правила поводження на Землі, виголошені німецьким фі­лософом та екологом Е. Калленбахом:

– люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним;

– вважай кожен твій день на Землі священним і свят­куй зміну пір року;

– не вважай себе вищим за інші живі істоти і не по­водься так, щоб вони зникали;

– будь вдячним тваринам і рослинам за їжу, яку вони тобі дають;

– не занапащай і не забруднюй багатств Землі збро­єю війни;

– не женися за прибутками від багатств Землі, а нама­гайся відновлювати її виснажені сили;

– не приховуй від себе й від інших наслідки твоєї діяльності на Землі;

– не обкрадай майбутні покоління, виснажуючи й за­бруднюючи Землю;

– споживай дари Землі помірно, бо всі її мешканці мають рівні права на її багатство.

Важливим напрямом виховання студентів вищого навчального закладу, чинником гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Естетичне виховання – складова виховного процесу, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Метою естетичного виховання у вищому навчальному закладі є формування у майбутнього спеціаліста естетичної культури – здатності особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя та діяльність за законами краси.

Ефективність естетичного виховання студентів знач­ною мірою залежить від умілого використання педагогами різноманітних способів і засобів: створення естетичних си­туацій, які передбачають оцінювання (ознайомлення з тво­рами мистецтва та їх обговорення); використання естетич­ного потенціалу усіх навчальних дисциплін; впроваджен­ня естетичних елементів у структуру знань та ін­.

Формування естетичної культури майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах залежить від багатьох факто­рів. Поширеним серед них технократизм – надання переваги технічним дисциплінам, який протиставляє матеріальну культуру духовній. Це призводить до викривлення самої духовної культури, виникнення її неповноцінних форм. Тому в тих навчальних закладах, де спостерігається це явище, необ­хідно вносити у навчально-виховний процес гуманістич­ний смисл, гуманітаризувати свідомість студентів (М. Фіцула).

Отже, для високої ефективності естетичного вихован­ня студентів необхідно створити у вищому навчальному закладі естетично привабливу обстановку, використову­вати у виховній роботі зі студентами потенційні можли­вості народних традицій та обрядів, забезпечувати висо­ку естетичну культуру викладачів і студентів, а також виховних заходів, залучаючи до їх підготовки і прове­дення якомога більше студентів і відомих людей зі сфери культури.

Фізичне виховання у вищому навчальному закладі є невід'ємною частиною формування загальної і професійної культури особистості сучасного фахівця, системи гуманіс­тичного виховання студентів. Як навчальна дисципліна, обов'язкова для всіх спеціальностей, воно є також засобом формування всебічно розвиненої особистості, оптимізації фізичного і фізіологічного стану студентів у процесі профе­сійної підготовки.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Фізичне виховання спрямоване на розв'язання таких специфічних завдань: формування у студентів високих мо­ральних, вольових і фізичних якостей, готовності до висо­копродуктивної праці; збереження і зміцнення здоров'я студентів, сприяння всебічному розвитку організму, під­тримання високої працездатності протягом усього періо­ду навчання; всебічна фізична підготовка; професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей майбутньої трудової діяльності; здобуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренуван­ня, підготовка до роботи як громадських інструкторів, тренерів і суддів; удосконалення спортивної майстернос­ті студентів-спортсменів; виховання усвідомлення необ­хідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

Фізичне виховання студентів у вищих навчальних зак­ладах здійснюється протягом усього періоду навчання в таких формах: навчальні заняття, самостійні заняття фізич­ною культурою, спортом і туризмом, фізичні вправи в ре­жимі дня, масові оздоровчі, фізкультурні та спортивні заходи. Усі форми взаємопов'язані, доповнюють одна одну, постають як цілісний процес фізичного вдосконалення.

Ефективність фізичного виховання значною мірою зале­жить від мотивів, які стимулюють активність особистості: фізичне вдосконалення пов'язане з прагненням прискорити темпи власного розвитку, мати гідне місце в оточенні, до­могтися уваги; дружня солідарність продиктована бажан­ням бути разом з друзями, співпрацювати з ними; відпові­дальність зумовлена необхідністю відвідувати заняття з фі­зичної культури, виконувати вимоги навчальної програми; суперництво пов'язане з бажанням виділитися, підняти свій престиж, бути першим; спортивний мотив зумовле­ний прагненням досягнути значних результатів; ігровий, що є засобом розваги, нервової розрядки, відпочинку та ін.

Фізична культура і спорт сприяють підвищенню і збереженню праце­здатності на тривалий час, зміцнюють організм, підви­щують його опір захворюванням, позитивно впливають на функції всіх систем організму, що є надійним фундаментом успішної професійної діяльності фахівця.

Реалізація завдань виховної роботи у студентських групах здійснюється через інститут кураторів (лат. curator – опі­кун). Діяльність куратора спрямована на здобуття моло­дою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій та роз­виток індивідуальних якостей майбутнього фахівця.

На посаду куратора академічної групи призначається провідний спеціаліст, досвідчений педагог з урахуванням профілю підготовки фахівців та специфіки діяльності фа­культету, стажу викладацької роботи у вищому навчальному закладі. Обов'язковою умовою його перебування на цій посаді є викладання лекційного курсу чи ведення семінарсько-практичних занять в академічній групі.

Куратор академічної групи виконує аналітичну, орга­нізаторську та соціальну функції (О. Дубасенюк). Аналі­тична функція передбачає планування та організацію ви­ховної роботи з урахуванням міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуаль­них особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров'я, результатів навчання тощо. Організаторська функція полягає у залученні студентів до різних видів діяльності: пізнавальної, суспільно корисної, ціннісно орієнтаційної, художньої та ін. Вона забезпечує також надання необхідної допомоги студентському самовряду­ванню, творчим групам, радам тощо. Функція соціалізації реалізується у гуманістичноорієнтованій взаємодії «педа­гог – студент». Куратор академічної групи допомагає ви­хованцю в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого коле­ги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями. Водночас сам куратор виступає суб'єктом соціалізації, оскільки переймає та переосмислює соціальний досвід, но­сієм якого є студентство.

Результативність роботи кураторів значною мірою за­лежить від дотримання певних умов, які передбачають:

– планування роботи спільно з активом групи;

– вибудовування стосунків з групою залежно від педа­гогічної ситуації, а також з урахуванням індивідуальних особливостей студентів;

– залучення усіх студентів до суспільних справ і від­повідальності за них;

– допомогу студентам у виконанні багатьох суспіль­них ролей;

– запобігання байдужості, безконтрольності і безвідповідальності;

– сприяння розвитку студентського самоврядування, ініціативи, суспільної активності.

У своїй діяльності куратор досягає бажаних наслідків за умови, якщо займає стосовно майбутніх спеціалістів позицію старшого колеги, володіє необхідним стилем спіл­кування зі своїми вихованцями, який допомагає йому пе­реконувати, а не карати, радити, а не диктувати, уважно вислуховувати студентів, підтримувати і пропагувати цін­не, що є в їхніх пропозиціях, тактовно застерігати від мож­ливих помилок, виявляючи турботу про формування у них позитивних якостей і подолання недоліків.

Критеріями ефективності управління системою вихов­ної роботи на рівні куратора академічної групи є: рівень вихованості майбутніх фахівців; активність, згуртованість групи; стабільний режим роботи академічної групи, від­сутність серйозних випадків порушень трудової та на­вчальної дисципліни студентами; позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється у навчально-пізнавальній, науково-дослідній, інших ви­дах діяльності; мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного студента; різноманітність форм виховної позааудиторної роботи, що допомагає самореалізації особистості кожного студента; діяльність студент­ського самоврядування у групі; участь групи у заходах навчального закладу; сприятливі умови проходження адаптаційного періоду студентами 1-го курсу; оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки.

Виховна ефективність досягається куратором за умови цілісного педагогічного процесу з урахуванням психолого-педагогічних особливостей переміщення із сфери зовніш­ніх впливів у сферу внутрішніх стимулів діяльності, коли виховання на кожному етапі розвитку особистості студен­та переростає у його самовиховання.

 

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте основні завдання національного виховання студентської молоді.

2. Проаналізуйте основні принципи виховання студентів у ВНЗ.

3. Доведіть необхідність морального виховання майбутніх фахівців.

4. Розкрийте взаємозв'язок фізичного (естетичного) виховання з іншими складовими всебічного розвитку особистості.

5. Обгрунтуйте актуальність заповідей Е.Калленбаха для екологічного виховання в Україні.

6. Розкрийте сутність особистісно-орієнтованого підходу у вихованні студентів.

7. Охарактеризуйте основні функції куратора академічної групи.

8. Розкрийте основні зміст, форми і методи виховної роботи кура­тора академічної групи.

9. Назвіть і обгрунтуйте основні вимоги до плану виховної роботи куратора академічної групи.

Завдання для самостійної роботи

1. Складіть таблицю напрямів виховання у вищій школі, зазначивши їх мету, завдання, форми реалізації.

2. Запропонуйте шляхи вдосконалення виховної роботи в академічній групі. Складіть план роботи куратора академгрупи.

3. Напишіть есе «Куратор академічної групи: хто він?»

4. Підготуйте сценарій виховного заходу із студентами академічної групи вашого факультету.

Рекомендована література

Основна:

1. Алексюк А.М.Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – 558 с.

2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.

3. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навч. посіб. за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 396 с.

4. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 486 с.

5. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник /За ред. В.І.Лозової. – Харків: «ОВС», 2006. – 496 с.

6. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник /За ред. З.Н.Курлянд. – К.: Знання, 2005. – 399 с.

7. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2007. – 352 с.

Додаткова:

1. Авдєєва І.М., Мельникова І.М. Інноваційні комунікативні технології в роботі куратора академгрупи. – К., 2007. – 304 с.

2. Виховна робота зі студентською молоддю. Навч. посібник. – Одеса, 2006. – 288.

3. Виховна робота зі студентською молоддю. – Концепція виховної роботи. - Тернопіль, 2001.

4. Хоружа Л.Л. Етична компетентність майбутнього вчителя початкових класів: теорія і практика. – К., 2003. – 320 с.

5. Підготовка майбутнього вчителя до морального виховання учнів / Авт. кол.: В.К. Демиденко та ін. – К.: ІЗМН, 1996. – 204 с.

6. Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія. – К.: ІСДО, 1995. – 160 с.

7. Сучасні підходи до проблем виховання: студентської молоді. – Рівне, 2000.