Висновки до розділу 1

Отже, сатира – це вид комічного, що відрізняється від інших видів (гумору, іронії) різкістю викриття. Сатира при своєму зародженні була певним ліричним жанром. Вона являла собою вірш, часто значна за обсягом, зміст до-якого містило в собі насмішку над певними особами або подіями. Сатира як жанр виникла в римській літературі. Саме слово «Сатира» походить від латинської назви міфічних істот, глузливих напівбогів-напівтварин - сатирів. Філологічно воно пов'язане і зі словом satura, що означав у простолюдді блюдо мішанини, що вказувало на змішення різних розмірів (сатурничним вірш, поряд з грецькими розмірами) і на присутсвие в сатирі найрізноманітніших описів всіляких фактів і явищ на відміну від інших ліричних жанрів, які мали строго граніченную і певну область зображення. Римська сатира дала свої найбільш високі зразки в творах Горація, Персія і особливо Ювенала.

З плином часу сатира втратила своє значення певного жанру, як це сталося і з іншими класичними жанрами (елегії, ідилії і пр.). Насмішка стала основною ознакою сатири, визначаючи її основну сутність. Це своє призначення сатира виконувала за допомогою різних літературних форм і жанрів. Правда, усякий раз, коли відроджувалися форми античної літератури, відроджувалася частково і старовинна жанрова сатира. Так було, наприклад в російській літературі другої половини XVIII ст., Коли класична форма сатири була використана Кантемиром, Сумароковим та ін.. Але одночасно з нею існували й сатирична комедія і сатиричні журнали з їх фейлетонами, карикатурами, розповідями та ін.

Комізм лежить в основі сатири незалежно від жанру. Сміх завжди є величезним засобом соціального впливу. «... У всій моралі немає ліків більш дієвих, більш сильних, ніж виставляння на вид смішного» (Лессинг 1904, 63).

Соціальні функції комічного визначають його форму: гумористичну, сатиричну і іронічну. Соціальна функція сміху і сатири полягає у дієвій боротьбі з комічно зображуваним об'єктом. У цьому відмінність сатири від гумору та іронії. Від усіх форм комічного вона відрізняється своєю активністю, вольовою спрямованістю і цілеспрямованістю. Сміх завжди містить заперечення. Поряд зі сміхом в сатирі звучать не менш сильно і обурення. Іноді воно таке сильне, що майже заглушає смішне, відтісняє його на задній план. Слабкість комічного елемента в сатирі давала привід стверджувати, що вона може зовсім обходитися без комічних прийомів, може викривати нікчемне і вороже лише своїм обуренням. Але саме по собі обурення при найбільшій силі і напруженості не створює.

Специфіка сатири не в тому, що вона розкриває негативні, шкідливі або ганебні явища, але в тому, що вона завжди здійснює це засобами особливого комічного закону, де обурення становить єдність з комічним викриттям, показується як нормальне, щоб потім виявити через смішне, що ця норма - тільки видимість, що затуляє зло. Це підтверджується всією історією сатири.

У першому розділі ми розглянули типізовану, адресну, політичну сатири. У даному випадку нас найбільш цікавить остання, бо саме такий твір створив Джордж Оруел, а робота присвячена саме вивченню його сатиричного «Скотного двору».

Сатири на ворога є перше заперечення всієї соціально-політичної системи. Цей тип сатири створений найбільшими світовими сатириками, які в різні епохи дали геніальні зразки критики і заперечення соціальної дійсності своєї епохи. Оруел, Рабле, Свіфт, Салтиков-Щедрін - кожен зі своїми індивідуальними особливостями створювали саме цей тип сатири.

Події початку XX в. не додали оптимізму з приводу людської сутності. У суспільстві загострилося відчуття соціального хаосу і порожнечі. Ретельному перегляду піддалася і естетична концепція мистецтва. Зародилися модерністські течії. Серед письменників, які присвятили свою творчість сатиричного опису далекого й абсурдного світу, вдаючись нерідко до «чорного гумору» і алегорії, були О. Хакслі, Дж. Оруел, І. Во, М. Спарк та ін..

Джордж Оруел відомий широкому читачеві насамперед своїми антітоталітарістскімі, сатирико-антиутопическими романами «Скотний двір» ("Animal Farm", 1945) і «1984» (1948). Будучи спочатку прихильником соціалістичних ідей, він жорстко розвінчує їх, бачачи на прикладі республіканців в Іспанії і сталінізму в СРСР, до чого призводять непродумані політичні кроки, політика самоізоляції, диктатура і наявність лише однієї думки.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ВТІЛЕННЯ САТИРИЧНОЇ АЛЕГОРІЇ В РОМАНІ ДЖ.Оруела «СКОТНИЙ ДВІР»