Реформація в Англії при наступниках Генріха VIII

Після смерті Генріха на трон зійшов його син Едуард VI, якому було лише дев'ять років. Регентом при ньому став герцог Сомерсет, що мав явну схильність до протестантизму[26. С. 260].

У 1547 році почалося причастя парафіян «під обома видами». У 1549 році священикам дозволили одружуватися. У 1549 році була введена Книга загальних молитов, що містила тексти виключно англійською мовою. Ця книга з невеликими змінами використовується в Церкві Англії до цих пір. У богослужінні особлива увага приділялася читанню Біблії.

Кранмер також брав участь у створенні віросповідальних текстів, використовуючи поради таких богословів як Джон Нокс. В результаті вийшли «42 статті», що стали з 1553 року з королівського згоди офіційним документом у Церкві Англії. Статті були кальвіністської у поглядах на приречення і причастя. Після затвердження цього акту Едуард VI помер [26. С. 264].

На трон зійшла його старша сестра Марія, дочка Катерини Арагонською. При Марії Тюдор (1553—1558), дочки Генріха VIII від першого шлюбу, затятій католичці, що вийшла заміж за спадкоємця Карла V Габсбурга і майбутнього короля Іспанії Пилипа II, в Англії восторжествувала католицька реакція. Цей період відомий спробами відновити католицизм в Англії.

Використовуючи підтримку незадоволених абсолютистською політикою дворян, головним чином з економічно відсталих районів Англії, Марія відновила католицтво і стала переслідувати діячів Реформації, за що одержала прізвисько “Кривавої”.

У цей час більше 800 представників англійського духовенства були змушені тікати, а 300 чоловік були страчені, у тому числі архієпископ Томас Кранмер і Хьюг Лейтімер. Під час страти останній сказав своєму товаришеві по нещастю: «Майте віру, містер Рідлі, сьогодні ми запалюємо вогнище, яке освітить весь світ» [26. С. 265].

Однак Марія не зважилася повернути церкві монастирські землі і майна, відняті короною при її батькові і що перейшли в руки світських власників. Уже звістка про шлюб, що готується, Марії і Філіпа II у 1554 р. викликало велике повстання, що почалося в Кенті і яким керував вихідець з нового дворянства Томас Уайат. Зібравши загін чисельністю до 10 тис. чоловік, головним чином з кентських селян, він рушив на Лондон із двома цілями: захистити Англію від погрози її поневолення іспанцями і звільнити королеву від її проіспански настроєних радників. Але страх дворян і багатих городян перед народним повстанням привів цей виступ до поразки, хоча загін Уайата підійшов до Лондона. Уайат був страчений. Однак невдоволення в Англії союзом з Іспанією усе більш росло. Марія допомагала своєму чоловіку грошима і зброєю і на початку війну з Францією. Але в 1558 р. французькі війська опанували містом Кале, останнім володінням Англії на континенті.

Однак правління Марії було недовгим. Після її смерті королевою стала Після смерті Марії англійська корона перейшла до Єлизавети I (1558—1603), дочки Генріха VIII від другого шлюбу, що не був визнаний папою. Єлизаветі I для підтвердження свого статусу було необхідне визнання реформаційних змін свого батька. Єлизавета дещо змінила свій титул на «єдиного верховного правителя», що припускало, що хоч вона є адміністративним главою Церкви, однак рішення догматичних питань перебуває у віданні кліру. Були переглянули «42 статті», з яких були виключені три. Залишившись «39 статей». Від усіх пасторів зажадали підписатися під цим документом. З 1571 року і до цих пір використовуються в Церкві Англії [26. С. 276].

Спроби католицьких змов проти королеви супроводжувалися масовими стратами їх учасників, а перемога у війні з Іспанією була одночасно і остаточною перемогою протестантизму в Англії.

При Єлизаветі абсолютизм ще більш зміцнився. Вона відновила реформовану церкву, у цьому її підтримало більшість дворян і буржуазії. При ній була складена остаточна редакція англіканського символу віри (так називані “39 статей”), що прийняв парламент у 1571 р. Англіканізм — помірний плин у протестантизмі. У його символі віри визнавався догмат про порятунок людей від гріхів за допомогою віри в спокутну жертву Христа й у Священне писання як джерело цієї віри, але при цьому не відкидалися і “добрі справи”, що повинні робити віруючі на користь церкви, як прояв цієї віри. Визнавалися два таїнства - водохрещення і причащання.

Слід зазначити також характер тієї епохи, в яку процвітала ця королева. Бо бувають часи настільки варварські і неосвічені, що людьми тоді правити так само легко, як пасти стадо овець. Але жереб цієї королеви припав на час у вищій ступеня освічене та культурне, коли неможливо перевершити інших і прославитися, не володіючи найбільшими [25. С. 175]

Церква стала національною, богослужіння велося англійською мовою, відкидалися влада папи над нею, індульгенції, шанування ікон і мощів, зменшувалося число свят. Разом з тим у реформованій церкві зберігалася ієрархія духівництва, очолювана єпископами, що володіли своїми землями. Духівництво підкорялося тільки королю як частина його державного апарата і було зобов'язано пропагувати серед мирян ідею про повне і беззаперечне їхньому підпорядкуванні королю і його посадовим особам і про неприпустимість заколотів. Як і раніше стягувалася десятина, котра стала надходити на користь короля і перетворилася у важливе джерело його доходів.

Європейська Реформація являла собою складне сполучення духовних відкриттів, політичних і національних інтересів, економічних факторів і рушійних сил суспільства [12]. Але в Англії вона пішла особливим шляхом, обумовленим:

§ Традицією лолардистів (що виходить до Джона Уіклифа);

§ Християнським гуманізмом;

§ Впливом лютеранських ідей в університетах;

§ Антиклерикалізмом – ворожістю до духівництва, що часто було неписьменним;

§ Переконаністю в тім, що держава повинна мати більший контроль над церквою.

У результаті політичної смути в англіканській церкві виникло цікаве змішання поглядів. От деякі її характерні риси:

· Віруючі з яскраво вираженими протестантськими переконаннями;

· Віруючі, котрі дотримували патерналістської теології (теології ранніх батьків церкви) і традицій;

· Літургія і структура церкви (єпископи, одіяння і церковне управління) зберігали багато зв'язків з минулим.

Taким чином, внутрішньополітична та зовнішньополітична обстановка, поставила тюдоровский абсолютизм перед необхідністю проведення саме церковної Реформації. Разом з тим тюдоровская монархія аж ніяк не збиралася йти на скільки-небудь рішучі зміни в догматах віри і тим самим сприяти широкому поширенню протестантських навчань і як наслідок народної Реформації.

Отже, за наступників Генріха VII, ми спостерігаємо дуже різкі зміни у питанні релігії в залежності від особи на чолі держави. Його син Едуард VI, якому було лише дев'ять років, мав явну схильність до протестантизму. Після його смерті на трон зійшла його старша сестра Марія, дочка Катерини Арагонською, затята католича.

Використовуючи підтримку незадоволених абсолютистською політикою дворян, головним чином з економічно відсталих районів Англії, Марія відновила католицтво і стала переслідувати діячів Реформації, за що одержала прізвисько “Кривавої”.

Однак правління Марії було недовгим. Після її смерті королевою стала Після смерті Марії англійська корона перейшла до Єлизавети I (1558—1603), дочки Генріха VIII від другого шлюбу, що не був визнаний папою. Єлизаветі I для підтвердження свого статусу було необхідне визнання реформаційних змін свого батька. Єлизавета дещо змінила свій титул на «єдиного верховного правителя», що припускало, що хоч вона є адміністративним главою Церкви, однак рішення догматичних питань перебуває у віданні кліру. Були переглянули «42 статті», з яких були виключені три. Залишившись «39 статей». З 1571 року і до цих пір використовуються в Церкві Англії Спроби католицьких змов проти королеви супроводжувалися масовими стратами їх учасників, а перемога у війні з Іспанією була одночасно і остаточною перемогою протестантизму в Англії.