РОЗДІЛ 1. ПРОФІЛАКТИКА ВПЛИВУ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА……..………………4

1.1. Поняття “субкультура ” і його складоваї “ молодіжна субкультура” в українознавчому вимірі.

Наприкінці 20 – на початку 21 століття зростає інтерес людства до проблеми взаємовідношення суспільства й субкультур, де особливе місце займають різні субкультури, що привертають увагу молоді. Молодіжні субкультури народжуються та існують у зв’язку з певними потребами з певними потребами молодих людей, котрі проходять процес соціалізації і при цьому прагнуть заявити про себе. Аби виявити причину зацікавленості молоді до цього явища, потрібно зрозуміти насамперед сутність терміна субкультури. Часто стереотипне, негативне ставлення (використання поняття в кримінальній сфері) породжує неправильне його потрактування. Тому актуальність заявленої нами проблематики полягає в комплексному дослідженні феномену субкультури і її складової - “ молодіжної субкультури “, щоб краще розуміти ці явища і змінити упередження соціуму до них.

Багато авторитетних дослідників намагаються з’ясувати сутність складного і неоднозначного явища субкультури. Існує велика кількість теоретичних праць з цієї проблематики. Зокрема, поняття субкультури в Україні досліджували Н.Слюсаревський, О.Божок, Л. Горенко, О.Білецька, В.Родзієвська, серед іноземних учених – Т.Щепанська, М.Соколов, Д.Хебдідж, К.Мюллер та багато інших. Більшість теоретичних праць, які характеризують поняття субкультури і молодіжної субкультури, представлені і інтернет-джерелах, однак вони містять значні недоліки, такі як недостовірність, неточність, повторюваність, і невелику кількість статей наукового характеру. Тому, враховуючи всі ці моменти, ми ставимо собі за мету об’єктивно і цілісно охарарактеризувати явища субкультури та молодіжної субкультури в Україні. Щоб краще зрозуміти вибір молоді, насамперед потрібно з’ясувати, що таке субкультура.

Поняття “ субкультура “ з’явилось й увійшло в обіг недавно й стало досить популярним як серед науковців, так і в буденному спілкуванні. Усталеної системи поглядів на явище субкультури на сьогодні немає. Кожна наука це поняття інтерпретує й описує з позицій своїх предмета та методології.

Існують різні версії виникнення і поширення терміна “ субкультура “. Зокрема, дослідниця Т. Щепанська зазначає, що “ поява терміну “ субкультура “ в науковій літературі зводиться до 30-х рр. 20ст., справжнє поширення він отримав у 1960 – 70-х роках у зв’язку з дослідженнями молодіжних рухів “. 8

Дані вільної Інтернет-енциклопедії (Вікіпедії) свідчать: “ У 1950 році американський соціолог Д.Райзмен у своїх дослідженнях вивів поняття субкультури як групи людей, що навмисно обирають стиль і цінності, притаманні меншості“[10].

Популярною також є версія, що поняття субкультури спочатку використовувались американськими і європейськими соціологами щодо кримінальної сфери. Згодом воно перекинулось на молодіжні рухи. Саме звідси й починається формування стереотипу негативного сприймання субкультур. 9

Вчений-українознавець Л.Горенко дотримується іншої версії стосовно того, коли з’являється термін “ субкультура “: “ Автором змісту цього поняття є американський соціолог Т.Роззак, який спробував об’єднати нові і новітні молодіжні духовні орієнтації, спрямовані проти домінуючої культури, одним синтетичним терміном – контркультура “ [3, ст.12].

Незважаючи на широке застосування, термін субкультура є досить складним і потребує глибокого і детального вивчення, тому перш ніж розглянути дане поняття, варто зауважити, що існує багато підходів, які розкривають сутність і специфічні особливості феномену субкультури. Найпоширеніші з них виокремлює у своїй праці дослідник О.Божок, зазначаючи: “ За синергетичним підходом взаємодія різних субкультур носить хаотичний характер. У цій взаємодії одні субкультури визначаються членами соціальних груп і посилюються, і досягаючи кооперативного ефекту, а інші згасають. Інформаційний підхід визначає субкультуру як об’єднані соціальні та інформаційні феномени, а суспільна свідомість формується в процесі передачі соціального досвіду індивідам. Генетичний підхід ототожнює систему духовних цінностей з набором генів. Ієрархічний підхід виокремлює рівні існування культури як організованої системи, які мають свої відмінності відповідно до вищого чи нижчого рівня. Трофічний підхід також виокремлює певну ієрархічну структуру, але за принципом ланцюга, верхній рівень розвивається за рахунок нижчого. Трофічні рівні вибудовуються в ланцюг, початком якого є перетворення почуттів людини на мисленнєві образи. Екологічний підхід розглядає соціокультурне середовище і місце субкультурної спільноти в ньому. Кожна субкультура як елемент системи взаємодіє з іншими субкультурами тощо ’’ [14, ст 18].

Окрім зазначених підходів до вивчення субкультури, варта уваги і запропонована М.Соколовим концепція соціокультурної стратифікації, яка тлумачить субкультуру передусім як явище соціально-психологічне і мистецьке. Згідно цією концепцією, субкультура – це не що інше, як картина світу, що є спільною для певної великої групи людей. Значну роль у ґенезі й еволюції субкультур відіграє мистецтво, воно відображає картини світу різних субкультур, а також своєрідним чином формує і змінює їх. Саме відмінності в картинах світу породжують різноманітні субкультури суспільства. Все розмаїття субкультур у суспільстві інтегрує в єдину культурну систему «ядро культури». Йдеться про загальнонаціональну картину світу, в якій відображено цілісність національної культури. [15].

Нині визначення субкультури є досить багатогранним, водночас дискусійним і великою мірою неоднозначним. Кожний дослідник і кожна наукова дисципліна характеризують це явище відповідно до своїх дослідницьких потреб, хоча у цих інтерпретаціях є багато спільного.

Згідно з Вікіпедією, субкультура – це сукупність культурних зразків, тісно пов’язаних з домінантною культурою і в той же час відмінних від неї. В антропології субкультура – це група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки. Субкультура – це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Найчастіше субкультури переходять в окремі ідейні поняття, бо важко назвати культуру, до якої б вони відносились. [16]

Дослідниця сучасних проблем молоді Т. Щепанська так характеризує це поняття: «Спочатку на перший план виступає префікс «sub» (тобто «під-»),позначаючи приховані, неофіційні культурні пласти, що є підкладкою «денної поверхні» пануючої культури. Це поняття використовувалося поруч з такими, як subterranean culture (підземна культура) і underground (підпілля). Простежується і звичне сприйняття не інституціональних культурних явищ як низових – на противагу «високій» офіційній культурі. У тому ж контексті (ідеології і практики молодіжного протесту проти цінностей суспільства споживання, трудової етики і технократичної цивілізації) використовувалося й поняття «контркультура», що визначало ідеологію молоді як таку, що руйнує будь яку культуру взагалі і протистоїть їй. Звідси видно, що поняття «субкультура» спочатку позначало явища, що сприймалися як поза культурні. Згодом, однак, воно отримало інший зміст». №8. Також науковець наголошує: «Префікс «суб-» у сучасному контексті передбачає, що йдеться про підсистему культури як цілого. Субкультура не є самостійним цілим. Її культурний код формується у рамках більш загальної системи, що визначає основу даної цивілізації і цілісність даного соціуму (її ми і позначаємо словом «культура»). Субкультури, як її підсистеми, спираються на її культурний код (спільний для більшості і який є гарантом взаєморозуміння), а, крім того, орієнтовані на постійний діалог з нею. Цей діалог може набувати форм «відновлення культури», її «розвитку», «відновлення традицій» - чи «протистояння», «руйнування» і т.п., але він є необхідним елементом самосвідомості і самовизначення субкультур. Кожна з них визначається насамперед щодо Культури (пануючої, загальноприйнятої, материнської), протиставляючи їй свої норми і цінності, або черпаючи в ній обґрунтування цих норм»[17]

З когнітивної точки зору вчений М.Соколов розглядає субкультуру як один із можливих культурних виборів: «… кожна субкультура містить набір правил, що дають змогу приймати рішення стосовно всього, що може бути вибрано. Можливо, система принципі, за якими здійснюється вибір – це найважливіша характеристика субкультури» [18]. Дослідник робить припущення, що «принципи, котрі організовують розвиток субкультури, можуть розглядатися як «сценарій» або «скрипт» - когнітивна структура, що організовує поведінку у деяких ситуаціях» [18]. Розвиток субкультури визначається програмою, котра регулює відносини з нормами культури, частина яких інтеріоризується, а частина відкидається. Також важливим є чітке розмежування культурита субкультури. На думку М. Соколова, воно полягає в довільності вибору: «власне, говорити про вибір культури неможливо: залучення до неї починається без згоди дитини. Але залучення до однієї з субкультур у всіх випадках передбачає прийняття рішення (або деяких послідовних рішень), що здійснюється свідомо. Це – один із небагатьох моментів, коли людина вільна вирішувати, через які окуляри їй дивитись на світ» [18].

У дослідниці Л. Михайлової субкультура є частиною культури, проте має чітко визначені значення, норми, цінності, зразки, уявлення, смаки, ідеали, традиції. А.Флієр допускає розгляд субкультур як найбільш відмінні сигменти етнічних, національних та соціальних культур. Будь-яка культура складається з багатьох елементів, вони становлять її специфіку (мова, релігія, звичаї, вдачі, мистецтво, господарський устрій і т.п.), а більшість субкультур (але не кримінальні) ідентичні або наближені до базової культури, відрізняючись від неї лише однією – двома рисами [19].

Відомий теоретик у галузі вивчення субкультур Д.Хебдідж у своїй книзі «субкультура: значення стилю» висловлює думку, що «субкультури залучають людей зі схожими смаками, яких не задовольняють загальноприйняті стандарти, цінності, і через субкультурний стиль індивід ніби самостверджується [19].

О.Божок наголошує: «субкультура – це перш за все групове світобачення та своєрідний тип особистості, яким відповідно до сформованої системи цінностей відрізняє себе з-поміж інших індивідів. Сутність феномену субкультури не обмежується розумінням змісту, значення і ролі соціальної групи. Субкультура є частиною певного культурного шару, фундаментом якого виступають соціальні групи, а не суспільства в цілому. Під субкультурою слід розуміти систему пануючих норм та цінностей, що не претендує на заміщення, протистояння домінуючій культурі в суспільстві, а реформує культурні засади в суспільстві» [14, с19].

Одним із багатьох видів субкультури є молодіжна субкультура, яка протягом тривалого часу в Україні сприймалася переважно негативно і до кінця в 80-х років навіть не розглядалась як об’єкт дослідження. Протистояння молодіжної культури культурі офіційній дало привід характеризувати першу як контркультуру. Зокрема Л.Горенко зазначає: «Культорологічна література оперує терміном для позначення явищ та процесів, які не підпадають під однозначне визначення «культури». До таких понять належить «контркультура», яке використовується для позначення соціокультурних установок, що протистоять фундаментальним принципам і панують в конкретній культурі. Інколи в це поняття вкладається зміст молодіжної субкультури»[13,с 11-12]. Разом з тим вона наголошує, що в такому понятті немає антагонізму, а лише підкреслено інакшу, нову сутність культурних явищ: «На сьогодні цей термін вживається як позначення особливої частки культурних явищ – протилежних офіційній культурі не з погляду реалізації гуманістично-маральних ідеалів, а як їх інше відображення. Саме тому контркультура протистоїть культурі не як негативне (вороже) явище, а просто як інше. Тому, це інше поступово може увійти в культуру і стати культурою.» [13,с 12]

Науковець О.Білецька характеризує молодіжну субкультуру як «явище тимчасове, форму життєвого пошуку, основи якої пов’язані їз «життєвим стартом» - отриманням освіти, початком трудової діяльності, формуванням сім’ї, професійним просуванням тощо. Зміст молодіжної субкультури завжди залежить від культурних процесів і навпаки. Тобто на неї впливають як національна, так і міська та сільська культури, а також інші субкультури, що надає їй різнобічного, багатогранного характеру. В той же час молодіжна субкультура являє собою невід’ємну частину тих самих національної чи міської культур. В основу молодіжної субкультури покладено основний спосіб відношення світу зі всією системою духовних цінностей. Молодіжна субкультура – це певний спосіб буття, в якому існують люди, які безпосередньо дотримуються останнього, це форма самовираження молоді, що ставить перед собою ціль змінити світ, своє життя, зробити його іншим, відкинути від себе стереотипи, відмовитись від соціальних канонів» [19,с 142].

Вчений К.Мюллер пов’язує поняття молодіжної субкультури із рухом «Wandervogel» (перелітних птахів): «Цей громадський молодіжний рух започаткувало товариство «Wandervogel – Ausschuss fuer Schuelerfahrten / Перелітні птахи – комісія учнівських мандрівок», засноване у 1901р. у берлінському районі Штегліц. Його мета полягала у втечі від тісняви великого міста та його небезпек: надмірної самоізоляції та байдикування, зловживання алкоголем та тютюном, не кажучи вже про ще гірші вади. Крім того, під час мандрівок розвивався новий досвід незалежності та особистої свободи. Рух «Wandervogel» намагався створити вільний для самореалізації прості, тобто модифікував на перед задані суспільством способи мислення, поведінки та відчуттів у одновікових групах» [20]. Також дослідник наводить цікаві факти про поширення та відношення соціуму до явища молодіжної субкультури, а саме: «Після Другої світової війни термін «молодіжна субкультура» увійшов у обіг в соціологічних молодіжних дослідженнях у ФРН (Федеративної Республіки Німеччини). Базою, звичайно, стали студії про природу американських злочинних угруповань. Проте економічний підйом у ФРН був також важливим фактором для виникнення часткової культури, і це стало вагомою підставою для наукового розгляду феномену субкультури та поширення конвенції субкультури. Зростання добробуту викликало прорив тінейджерської культури, а зростаюча купівельна спроможність молоді призвела до виникнення нового ринку товарів і послуг. На цій ранній стадії розвитку молодіжної субкультури відхилення від звичних цінностей та норм були настільки незначними, що деякі дослідники взагалі заперечували тезу про молодіжну часткову культуру, посилаючись на існуючі широкомасштабні засоби впливу та контролю з боку дорослих. Проте із зростанням культурних товарів мас-медіа нового характеру – музика, танець, мода – тінейджерська культура перетворилась на міжнародний молодіжний стиль-рух, якого не міг уникнути ніхто. Цей рух продукував та споживав не лише різноманітні варіанти моди та музики. Історичний процес диференціації субкультури породив у 60-70-х роках молодіжні рухи, які діяли у суспільно-політичній сфері. Таким чином, поняття молодіжної субкультури охоплює дуже різні феномени, як можна уявити собі як шкалу від Peer-Groups («групи рівних». – В.К.) 50-х років, тінейджерських культур і мейнстріму (джазовий термін, яким позначають помірно-прогресивні напрямки будь-якого джазового стилю. – В.К.) поп-музики молоді яка визначилась з принциповим відкиданням суспільних вартостей аж до радикальної постановки питання і відмови від конвенційного порядку та усталених життєвих звичок, скажімо, неоманьєристських та постмодерністських середовищах» [20].

Отже, бачимо, що у спробі наблизитись до з’ясування поняття субкультури натрапляємо на труднощі, бо «субкультура» не має чітко визначених меж і є доволі розливчастим поняттям. Також виникає безліч суперечливих оцінок і думок, які пов’язані з недостатнім вивченням терміна в науковому плані. Для з’ясування сутності цього поняття існує безліч підходів, концепцій, які намагаються розкрити специфіку феномену субкультури. Складовою субкультури є молодіжна субкультура. Під молодіжною субкультурою розуміється культура певного молодого покоління, яке має спільний стиль життя, поведінку, групові норми, цінності, стереотипи, що є вагомою складовою сучасної української суспільної культури. Важливим є те, що молодіжна субкультура допомагає особистості само реалізуватися, суб’єктивно втілитися, віднайти себе в світі.