Признаки жанра. Поколінню, що переступає рубіж третього тисячоліття, випала щаслива нагода, хай умоглядно, але все ж відчути себе причетним до таких грандіозних історичнихПоколінню, що переступає рубіж третього тисячоліття, випала щаслива нагода, хай умоглядно, але все ж відчути себе причетним до таких грандіозних історичних перетворень, як зміна епох.
Звісно, наївно і безпідставно чекати від віку, що настає, якихось несподіваних механічних нововведень, покликаних до невпізнанності змінити життя, чи тішити себе надією на раптовий наплив незбагненних добрих див. Мова про інше: волею долі, свідомо чи несвідомо, нам дано відчути саму атмосферу цього незвичного часу. Реальність складається таким чином, що мимохіть заполонює свідомість уявленнями масштабними - від прадавнини до неозорого майбутнього... (Ігор ИІаров) Конфесійний стиль - стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства. Основне призначення стилю - вплив на душевні переживання людини. Головні ознаки стилю: вживання слів для найменування бога та явищ потойбічного світу {Божий Син, Святий Дух, Спаситель, Царство Боже, рай, вічне життя, сатана тощо), стосунків людини до Бога (молитися, воскресіння, заповіді, покаяння, грішні, праведні), мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням. Для підкреслення урочистості використовуються речення із зворотним порядком слів, поширені повтори слів. Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма. Взірець конфесійного стилю: Молитва Господня Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Розмовний стиль обслуговує офіційне й неофіційне спілкування людей, їх побутові потреби. Основне призначення стилю - обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи на подання допомоги, виховний вплив. Головні ознаки розмовного стилю: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, вставних слів і словосполучень, неповних речень. Для розмовно-побутового мовлення характерне порушення літературних норм: уживання русизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, неправильна вимова слів. Розмовний стиль має «істотно виявлений різновид - розмовно- професійний, тобто мова, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах». Взірець розмовного стилю: Професор запитує у студента: - Чому ви так хвилюєтеся?Боїтеся моїх запитань? - Та ні, професоре, я боюся своїх відповідей. Епістолярний стиль - це стиль приватного листування. Основне призначення стилю - поінформувати адресата про щось, викликати в нього певні почуття, які б відповідали емоційній настро- (пості автора. Головні ознаки епістолярного стилю: широке використання форм ввічливості - звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі ІІСКСИЧНИХ одиниць. До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, учених, а й щоденники, записки, мемуари. Взірець епістолярного стилю: До Василя Стефаника 28 жовтня 1902 р. Високоповажний добродію! Ніяк не можу погодитися з думкою, що у збірнику на честь Куліша не буде Вашої хоч би й маленької новелки! Терпеливо чекав я два місяці обіцяного оповідання, та вже й третій місяць минув, а від Вас як немае нічого, так немає. І ось пишу знову. Прошу й благаю: дозвольте нам бачити Вас дорогим гостем у нашому альманахові... Не менш бажав би я познайомитися з Вами особисто та побесідувати про спільні й дорогі нам справи. З високим поважанням Ваш щирий М. Коцюбинський. Систему функціональних стилів, їхні стильові домінанти, сукупність мовних засобів, властивих кожному зі стилів, а також масиви текстів, об'єднаних жанром, досліджує функціональна стилістика.
Признаки жанра. В отличие от зарисовки очерк включает конфликтные, динамичные, ярко вписанные эпизоды жизни людей, воспроизводит ситуации, насыщенные репликами, выраженными диалогами, философскими рассуждениями, приметными деталями, портретами. Характерная особенность очерка – образное отражение фрагментов жизни героев. Соблюдается публицистическая тональность в изложении явлений и ситуаций. Нередки в очерке обобщающие, собирательные образы. К специфическим особенностям очерковых произведений относится не только документальное отображение действительности, но и ее художественное моделирование, допускающее творческий домысел. Композиция определяется не развитием события, а логикой рассуждений. Общепринятым является то, что очерк совмещает в себе черты двух стилей: художественного и публицистического. Значит, в качестве жанрообразующих признаков очерка следует указать и публицистические, и художественные элементы. К стилевым чертам очерка относятся: 1. Авторское «я». Публицистический элемент создается прямыми размышлениями автора, непосредственным вторжением автора в повествование, и нередко автор выступает как действующее лицо, так или иначе связанное с изображаемым героем. 2. Интимизация – это совокупность стилистических приемов, которыми автор входит в контакт со своим читателем, делая его участником своего сообщения, своих чувств, максимально приближая его к тому, в чем хочет иметь его участником, напрягая его интерес и по-своему изящно играя этим интересом. 3. Эскизность прежде всего выражается в некоторой «вольности» изложения, некоторой как бы нарочитой шероховатости формы. В самой природе очерка заложена тенденция к выделению самого типичного, главного, яркого, стремление очертить главные контуры события, набросать портрет героя. 4. Документальность. Публицист имеет дело с разными людьми, проблемами, которые могут быть выражены в конкретных данных-расчетах, специфических терминах, научных формулах, конкретных названиях имен, местностей и т.п. Как правило, в 99 случаях из 100 очерк в газете документален. При создании очерка автор опирается на факты, позволяющие полноценно раскрыть тему. 5. Злободневность. Очерк появляется в газете практически ежедневно. Отсюда существенная его примета – злободневность, «сиюминутность» отклика на важное событие, проблему. 6. Типизация героя прежде всего проявляется в отборе наиболее существенного, что имеется в жизни, действительности. Очерк всегда опирается на конкретные жизненные факты, но факт в своей единичности и неповторимости интересует очеркиста как проявление общего, типического. Реальный жизненный факт может в изображении очеркиста пополняться добавочными сведениями, деталями – таким образом проявляются элементы художественного обобщения. Выбирая для изображения человека со всеми проявлениями человеческой деятельности, проблему, путешествие, конфликт, автор учитывает два плана газетного очерка: 1) типическое и 2) неповторимое, ведя повествование, сохраняя индивидуальность личности, ее деятельности, ее общественных взаимоотношений, он стремится вскрыть типическое, социально обусловленное. 7. Образность. Показать героя, событие можно лишь при условии использования средств художественного изображения, создавая образ. Автор очерка создает обобщенный собирательный образ, отражая в нем типические черты. Факты в очерке осмысливаются через образы. 8. Ассоциативность. Описывая какое-либо явление, очеркист часто сопоставляет его с другим, происшедшим совсем в иное время, в ином мессе. Связь событий – в авторских ассоциациях. 9. Доля домысла. Фактическая достоверность, адресность очерка составляет основу факта, поэтому право очеркиста на домысел ограничено фактической основой очерка. Но все-таки известная доля домысла в очерке существует. Автор может сдвигать события во времени, переносить их из одного места в другое. Автор «догадывается» о мыслях и переживаниях своих героев. Автор включает в текст очерка вставные новеллы – рассказы с вымыленными героями. Автор вводит в среду реальных людей вымышленный персонаж, чаще всего своего «лирического героя». Автор может в тексте открыто заявлять различные версии происходящего.
|
