Постановка наукової проблеми та її значення.

1. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / Вежбицкая А.: [пер. с англ.: отв. ред. и сост. М. А. Кронгауз]. – М.: Рус. словари, 1996. – 412 с.

2. Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу / Голубовська І. О. – К.: Логос, 2004. – 284 с.

3. Маслова В. А. Когнитивная лингвистика: уч. пособие / Маслова В. А. – Минск: ТетраСистемс, 2004. –256 с.

4. Пазяк М. М. Прислів’я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру / Пазяк М. М. – К.: Наук. думка, 1990. – 528 с.

5. Приходько А. Н. Типы и классы концептов / А. Н. Приходько // Новое в славянской филологии: сб. ст.;отв. ред. М. В. Пименова. – Севастополь: Рибэст, 2009. – С. 81–92.

6. Словники України. – 3.1: Інтегрована лексикографічна система / [уклад. В. А. Широков, О. Г. Рублець та ін.]. – К.: Ін-т мовно-інформ. дослідж. НАН України, 2007.

7. Англо-український фразеологічний словник / [авт.-уклад. Баранцев К. Т.]. – К.: Знання, 2005. – 1056 с.

8. Рідна мова: 11 клас, – К.: 2007, – 287.

9. Словник української мови: В 11 Т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.

 

 

ВСТУП

У даній роботі розглянемо концепт «Дружба» української культури в навчальних текстах шкільних підручників для 10-11 класів. Установимо особливості структурування концепту з урахуванням інтегративного підходу, який поєднує когнітивний і лінгвокультурний засади.

Постановка наукової проблеми та її значення.

На сучасному етапі розвитку мовознавства актуальним постають питання визначення статусу та сутності концептуальної картини багатьох українських понять. Концепт є ключовим об’єктом когнітивних досліджень в антропоцентричній парадигмі сучасної гуманітарної науки. Вивченню значущих ознак базових понять (концептів) присвячені праці А. Вежбицької, Ю.С. Степанова, О.А. Алімурадова, А.Д. Кошелева, В.Д. Ужченка, В.В. Жайворонка, Н.В. Жайворонка та ін.

Базовий концепт (поняття) – це комплекс культурно зумовлених уявлень про предмет, явище чи ознаку в певній культурі. “Концепт – це ніби згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. І, з іншого боку, концепт – це те, за допомогою чого людина – рядова, звичайна людина, не “творець культурних цінностей” – сама входить в культуру, а в деяких випадках і впливає на неї” (В.Д. Ужченко).

Концепти поділяють на:

1. загальнокультурні, або універсальні, ключові (свобода, вічність, життя, смерть, любов; совість, доля, воля, гріх, закон, інтелігенція, батьківщина та ін.); мають екзистенціальну значущість як для окремої мовної особистості, так і для лінгвокультурної спільності в цілому і в певних обсягах мають національну специфіку;

2. етнокультурні (для української культури – рушник, калина, хата, чумак), вони завжди містять етнокультурний компонент, який може виявлятися з різним ступенем виразності, бути експлікованим, але який наочно прояснюється на основі порівняння з відповідними концептами інших мов чи діалектами однієї мови. Або в різних часових відрізках однієї мови….

Концепти вербалізуються в мовленнєвій діяльності, текстах і таким чином стають лінгвокультурними. Концепт швидше дифузний, розмитий, ніж чітко окреслений; він представлений не лише одним ключовим словом (котре, здебільшого, виконує роль семантичного “фокуса”), але й цілою групою споріднених, близьких за значенням або контекстуально пов’язаних слів, тому доцільно звертати увагу й на дериваційні, і на фразеологічні зв’язки (Ю.С. Степанов).

Складність і поліфункціональність поняття “концепт” зумовлює існування широкого розмаїття теоретичних тлумачень його природи. Сучасні праці з когнітивної лінгвістики [2; 3; 4; 6] актуалізують ідеї В. фон Гумбольдта, О. О. Потебні, Е. Сепіра, Б. Уорфа, Е. Бенвеніста та ін., які наголошували на ізоморфізм мови й мислення, мови та культури, вивчали процеси пізнання світу через слово, розглядали мову як систему певного світобачення.

Найбільш опрацьованим на сьогодні є лінгвокультурологічний і когнітивний підходи до розуміння концепту. “Інтегративний підхід стосовно вивчення сутності концепту виявляється найперспективнішим” [3; 26]. Концепт як одиниця пізнання переходить від індивіда на концептосферу суспільства, на культуру цього суспільства, а концепт як одиниця культури постає фіксацією колек-тивного досвіду, який стає набутком індивіда. Відповідно, ці підход відрізняються векторністю: «когнітивний концепт – це напрям від індивідуальної свідомості до соціуму і культури, а лінгвокультурологічний концепт – це напрям від соціуму і культури до індивідуальної свідомості» [2, 234]. Запропонований підхід до інтерпретації концепту дає змогу узагальнити й систематизувати знання про ці ментальні утворення та наблизитися до їх істинної сутності. У цій роботі під концептом розуміємо одиницю мислення й пам’яті, що постає в результаті тривалого й складного процесу, наділяється мовною оболонкою (виражається лексичними, фразеологічними, пареміологічними одиницями) і наповнена культурним змістом.

Мета роботи. Виявити й окреслити культурну специфіку концепту «Дружба» в українській мовній картині. Досягнення мети передбачає виконання таких основних завдань:

1) охарактеризувати сутність концепту «Дружба» з урахуванням ядра та периферії концепту;

2) простежити особливості структурування інтерпретаційного поля концепту «Дружба»;

3) виявити структурні особливості, спільність та диференційність концепту з іншими мовами;

4) окреслити специфіку концепту «Дружба».