Друкарня Спиридона Соболя

 

Здається, що друкарню Вербицького викупив собі новий київський друкар Спиридон Соболь. Соболь був в добрих стосунках з тодішнім київським митрополитом Іовом Борецьким, що думав закласти собі окрему митрополитанську друкарню. Борецький мав на Подолі свій двір, що купив його ще 1616 р. 8 жовтня у Андрія Черкашенина [* Закревскій Н. Описаніе Кіева. 1868. Т. І. С. 72]. У митрополита Борецького були якісь непорозуміння з Лаврою, бо він вирішив мати таки свою окрему друкарню. І Борецький запросив до себе друкаря Соболя, відвів йому свій двір на Подолі — і Соболь працював тут аж до смерті митрополита (2 березня 1631 р.), надписуючи на книжках: «З друкарни Спиридона Соболя».

Значно пізніше, 1753 р. митрополит Київський Щербацький писав, що Іов Борецький мав свою митрополитанську друкарню — друкарню Соболя [* Огієнко Ів. Київська митрополитанська друкарня. 1924. С. 4]. Лавра не визнавала цього і доводила, що в Києві ніколи митрополитанської друкарні не було, бо друкарня Спиридона Соболя була собі лише приватною друкарнею; доки Соболь не мав власного помешкання, він справді наймав його в дворі митрополита, але пізніше Соболь переніс друкарню свою до власного помешкання. «Та Соболева типографія, — скаржилася Лавра, — не для каких правильних причин или за скудость церковных и протчих книг заведена была, но по єдиной бывшаго тогда Кієвскаго воєводы * и градских властей на Кієвопечерскую Лавру ненависти и злобы за непріятіє оной Лаврою злочестивой их Римской уній, и для крайних утесненій и большаго разоренія Лавре». З вимог Лаври друкарня Соболя 1631 р. перейшла в Кутеїнський монастир **. Це дуже цікаве пояснення, хоч Лавра могла тут бути й не зовсім об’єктивною.

Працювати Соболь почав 1627 р., як про це він сам пише на першій книжці своїй, «в двори Іова Борецкого Митрополита», або як ще каже Соболь — «в дому преосвященного его М: кир отца Іова Борецкого, митрополиты Кієвского». Перша книжка з друкарні Соболя вийшла року 1628 — це був «Лімонар».

Друкарня Соболя існувала в Києві лише чотири роки, але випустила аж сім книжок. Десь 1629 р. Соболь познайомився з відомим тоді меценатом — підкоморієм Мстиславським паном Богданом Стеткевичем; і коштом та накладом цього Стеткевича 1630 р. вийшла в Києві остання книжка з друкарні Соболя — «Апостол»; шрифт і прикраси цеї книжки — печерські.

Покровитель Соболя, митрополит Борецький помер 2 березня 1631 р., а архімандрит Печерський Петро Могила не особливо бажав мати в Києві конкурента для своєї друкарні. Тоді новий оборонець Соболів, п. Богдан Стеткевич намовив його перенести свою друкарню до нього на Могилівщину. Якраз в той час Стеткевич заклав монастиря в Оршанськім повіті, в Кутейні. Соболь послухався, і з 1630 р. друкарня його стала похідною друкарнею. Випустивши в Києві «Апостола», Соболь перенісся з друкарнею до Кутеїнського Богоявленського монастиря і тут 1631 р. випустив Молитвослова. Тут же в Кутеїнськім монастирі 163І р. видав Соболь надзвичайно важну книжку — перший «Буквар» на Вкраїні: «Буквар сиреч начало ученія детем, начинающим чтенію извыкати». В Кутеїнськім монастирі працював Соболь і в 1632 р.

Але в цей час покровитель Соболя, пан Богдан Стеткевич заложив коло Могилева нове місто, Буйничі, і наш друкар-непосіда помандрував і туди, і тут заклав нову друкарню, а 1635 р. випустив тут Псалтиря. А через рік Спиридон Соболь переходить до Могилева і тут 1636 р. випускає «Букваря», а 1637 р., вже «иждивенієм» митрополита Петра Могили, — Псалтиря. Здається, останньою працею цього многоплідного друкаря нашого був «Тестамент монархи Василія» 1638 р. В цім часі десь і помер наш друкар, фундатор друкарень Кутеїнської та Буйницької, відновитель (а може й фундатор?) друкарні могилівської.

На жаль, про цього жвавого друкаря українського, що з своєї похідної друкарні випустив за ч<ас 1628 — 1638 рр. понад 14 книжок, ми ще не маємо навіть окремої статті. Про праці його див.: Каратаев И. Описаніе славяно-русских книг. Спб., 1883. № 329, 331, 345, 346, 353, 367, 379, 381, 391, 394, 425, 437, 454 і 470; Mакарій Митр. Исторія русской церкви. Т. XI. С. 386 — 387; Закревскій Н. Описаніе Кіева. М., 1868. Т. І. С. 72; Булгаков Ф. Иллюстрированная исторія книгопечатанія. 1889. С. 274 — 275; Харлампович К. Западнорусскія православныя школы. 1898. С. 372, 390 і 449; Титов Ф. Типографія КдевоПечерской Лавры. 1918. Т. І. С. 218 — 219; Огієнко І. Київська митрополитанська друкарня. Львів, 1924. С. 4 і 9; відбитка з «Літерат. Наук. Вістника». 1924. Кн. VII.

. Недозволена друкарня митр. Тимофея Щербацького ³⁴

 

Як ми вже бачили, київський митрополит аж до 1786 р. не мав жодного впливу на Печерську друкарню, бо Лавра була ставропигією і митрополитові не підлягала. Це був зовсім ненормальний стан і київські митрополити не раз намагалися мати свою власну друкарню. Так, ще Іов Борецький, допомагаючи друкарям Вербицькому та Соболю, хотів мати собі свою друкарню (див. вище с. 322). Петро Могила, ставши митрополитом, лишився й архімандритом Лаври, а тому не стратив свого впливу на Печерську друкарню. Спроба 1686 р. віддати Лавру під опіку київського митрополита кінчилася невдачею (див. с. 287). Пізніше митрополити Ясинський та Кроковський також намагалися заснувати митрополитанську друкарню в Києві, але успіху не мали.

За справу митрополитанської друкарні поважно взявся вже аж київський митрополит Тимофей Щербацький. До того часу він був завзятим оборонцем Печерської Лаври та її друкарні, але з часу, коли архімандритом її став Лука Білоусович, митрополит посварився з Лаврою і поклав собі мати свою власну друкарню. Задумавши це, Щербацький аж тепер побачив, що в його Настольній Грамоті на митрополію з 13 травня 1748 р. нема згадки про друкарню. Прочитавши такі ж грамоти своїх попередників, він побачив, що йому першому не забезпечили всіх тих прав, які забезпечували попереднім митрополитам.

Року 1752 25 січня митрополит Щербацький подав до Колегії Іностранних Діл прохання доповнити йому Настольну Грамоту всіма правами, які мали й його попередники, зокрема правом на окрему друкарню. З цим його проханням до Петрограду прибув посланець митрополичий — архімандрит Густинського монастиря Пахомій Витвицький. Пахомій завзято боронив справу митрополитанської друкарні, доказуючи, що без неї «обойтись Кієвской Митрополій невозможно». Колегія прихильно поставилася до справи і запитала про це Синод, а той відповів, що «в печатаніи книг Кієвским митрополитам запрещенія от Святейшаго Правительствующаго Синода по справке не значится».

Лавра дуже налякалася перспективою мати в Києві собі сильного конкурента — другу друкарню, а тому повела проти митрополита завзяту боротьбу. Архімандрит Печерський Лука відкрито хвалився: «Хотя до десяти тысяч терать буду, только не допущу преосвященному митрополиту иметь типографію». Лавра послала ієромонаха Софронія Тернавіота клопотатися перед царицею Лисаветою в цій справі і енергійний монах таки добився свого: Лисавета публічно «с высочайшим высокомонаршим гневом отказать изволила (Щербацькому), дабы болше не имел надежды получить типографію».

Ображений Щербацький звертається тоді впрост до Синоду і подає йому 28 червня 1753 р. довге прохання, широко й розумно мотивоване: дозволити йому заснувати митрополитанську друкарню. Синод був ображений неприхильністю цариці до митроп. Щербацького, а тому дуже уважно поставився до цього прохання і склав 13 жовтня т. р. відповідну грамоту, хоч член Синоду, архієпископ Московський Платон, оборонець Лаври, зрікся підписати її. Але 29 жовтня, без повідомлення про це цариці, потрібну грамоту Щербацькому таки видали і він від’їхав до Києва.

Довідавшися про синодальний дозвіл, Печерська Лавра подала до цариці Лисавети нове довге прохання, доводячи, ніби київський митрополит не має ані права, ані потреби на окрему друкарню. «Єсли эта новозатейная типографія будет учіреждена, — додавала в кінці Лавра, — то и типографіи (Печерській) нанесено будет конечноє разореніє, и Лавре крайній и невозвратный убыток и нечаянная и несносная обида».

І скінчилася вся справа на тому, що цариця наказала таки відібрати від митрополита Київського вже видану йому грамоту на заснування митрополитанської друкарні. Синод вирядив за грамотою до Щербацького спеціального посланця і за два тижні, 8 травня 1754 р. крамольна грамота була вже в руках роздратованої цариці...

Цікаво, що відгомін голосної справи цеї був ще й пізніше. 1767 р., вже за цариці Катерини, потрібно було складати 11 пункта «Уложенія» — «об учрежденіи в Кієве к печатанію греческих книг типографіи». Запитали про це Синод і той відповів, що ще 1753 р. він видав на друкарню свою грамоту покійному митр. Щербацькому, але по царському наказу «оная грамота отобрана и мая 8 числа того же года Єя Императорскому Величеству Синодом поднесена, точію обратно не возвращена». Синод з приводу порушеної справи заявив Сенатові, що він «оной типографіи в Кієвской кафедре быть и ныне за нужную почитаєт», а тому запитав: «Не соблаговолит ли Правителствующій Сенат о заведеній в Кієвской кафедре для печатанія книг типографіи доложить Єя Императорскому Величеству от себя».

Яка була на це відповідь, нам не відомо, але митрополит Київський Арсеній тоді дуже клопотався, щоб таки закласти митрополитанську друкарню.