Методичні рекомендації. При розгляді першого питання теми потрібно звернути увагу на ту обставину, що з переходом суспільства від постіндустріального до інформаційного комунікативні

При розгляді першого питання теми потрібно звернути увагу на ту обставину, що з переходом суспільства від постіндустріального до інформаційного комунікативні стають вирішальним чинником, який зумовлює напрями і темпи соціально - економічного розвитку. Паблік рілейшнз як комунікативна технологія впливу на масову свідомість відіграє все більшу роль у всіх сферах суспільного життя. При осмисленні феномену комунікація необхідно диференціювати такі поняття, як «комунікація» й «інформація». Змішання цих понять приводить до змішання понять «засобів масової інформації (ЗМІ)» й «засобів масової комунікації (ЗМК)». Ці поняття - не співпадають й навіть не пересічні. Інформація існує практично скрізь - як у природі, так і у соціумі. Ця інформація існує об'єктивно, тобто незалежно від нашого знання про неї. Комунікація, у свою чергу, є сугубо соціальним явищем і здійснюється за допомогою різного роду інформації. Іншими словами, інформація є засобом актуалізації комунікації як процесу, але не навпаки, тому що інформація актуалізується у свідомості індивіда всілякими засобами. Комунікація будь-якого виду припускає, на відміну від інформації, наявність свідомості. Науковці по-різному тлумачать зміст поняття комунікації. У широкому значенні – це різновид взаємодії між тими чи іншими суб'єктами інформаційного впливу за посередництвом певного визначеного об'єкта, тобто повідомлення. Отже, мова йде про взаємодію певних людей, груп людей, соціальних інститутів, суспільства.

В підготовці третього питання потрібно врахувати, що від самого початку найважливішою дослідницькою проблемою була здатність мас-медіа переконувати людей. Вихідними припущеннями ранніх досліджень було те, що символічна медіа-образність майже автоматично викликає потрібну реакцію аудиторії. Цю переконаність можна зрозуміти, згадавши історичний контекст. Цей етап досліджень медіа-аудиторії відображає цілковиту впевненість у тому, що електронні мас-медіа є потужною переконуючою силою в суспільстві. Зрозуміло, чому ранні дослідження радіо та телебачення часто називалися дослідженнями «прямого впливу».

За останні десятиріччя радикальні зміни в самих медіа-системах,поширення електронних засобів комунікації, так само як і істотні трансформації сучасних суспільств виявили, що що медіа-впливи залежать від багатьох випадкових контекстуальних чинників і класичні моделі масової комунікації виявляються надзвичайно плідними стосовно окремих випадків, але інколи відступають перед інтерпретацією великих сегментів соціуму. Засоби масової комунікації самі по собі опосередковуються через різноманіття соціальних відносин, які служать для управління, фільтрації та Інтерпретації медіа-досвіду. Тобто, люди самі «медіюють», опосередковують вплив мас-медіа – теорія обмеженого впливу.

Наступна розробка "багатоступінчатих моделей комунікації, концепцій "ко-варіації" дискурсивних потоків медіа, еліти та аудиторії, "використання та задоволеності" медіа як стратегії публіки на релаксацію свідчать про наполегливе вдосконалення парадигми ефектів.

Слід прийняти до уваги що в сучасних, пост класичних соціальних парадигмах впливу мас-медіа концепти домінації та контролю не зникають. Соціальний контроль через спокусу медіа-знаками – не поступається у претензіях на тотальність, ніж тиск будь-яких владних структур. Аж до того, що важливі суспільні події ініціюються виключно можливістю телезйомки. Що ж до аудиторії, то вона перетворюється на споживачів спокусливих знаків, які презентують медіа-повідомлене водночас як текст, річ та товар. Пост класичні парадигми розсувають межі огляду медіа в просторі культури та влади сучасного суспільства, розставляючи акценти на різних механізмах їхнього контролю над соціальним знанням та соціальною ідеєю. Насправді існує безліч рефлексій, з яких можна достатньо повно проаналізувати медіа. Обрана позиція «зсередини» відкриває медіа центричну перспективу, «ззовні» – соціоцентричну. Існують і різні типи теорій мас-медіа та комунікації – соціальна, нормативна, операціональна, теорія поведінки. Виділяють також особливі наукові традиції, такі як структурна, культурна та поведінкова. І відповідно до них – чималий пакет моделей та концепцій масової комунікації. Слід звернути увагу, що для практики паблік рілейшнз найбільше значення мають моделі двоступеневої комунікації П. Лазарсфельда і багатоступеневої комунікації Д. Клаппера та модель «спіралі мовчання» німецької дослідниці Н. Нойман. В моделі П. Лазарсфельда йшлося не тільки про передачу інформації, але й про про передачу впливу. А Д.Клаппер вважав, що масова комунікація зазвичай не є необхідною і достатньою причиною впливу на аудиторію, функціонуючи швидше між опосередковуючими чинниками і впливами і через них. Ці фактори такі, що, як правило, перетворюють масову комунікацію на другорядну, а не єдину причину в процесі зміцнення існуючих умов. Суть гіпотези «спіралі мовчання» Н. Нойман полягає в наступному: більшість людей прагне уникати потенційної соціальної ізоляції, тому, коли вони відчувають, що їх думка відрізняється від думки більшості, то, як правило, намагаються не розкривати публічно свої погляди. І, навпаки, ті, хто ідентифікує себе з більшістю, не соромиться висловлювати свої уподобання. І така поведінка призводить до того, що останні здаються сильніше, а перші – слабше, ніж це є насправді. «Спіраль» все більше закручується і дезорієнтує учасників комунікації.

Для розгляду питання про громадську думку теми доцільно виходити з того, що громадська думка традиційно вважається невід'ємним атрибутом громадянського суспільства, що протистоїть тоталітарному суспільству, в якому існує лише та точка зору, що підтримується та санкціонується державою. Вважається, що термін “громадська думка”(“public opinion”)виник у часи класичного феодалізму (ХІІ ст.). Уведений в обіг англійським письменником Д. Солсберідля позначення моральної підтримки парламенту з боку населення країни. З кінця ХVІІІ ст. цей термін став загальноприйнятим. Уже в ХІХ ст. в різних країнах світу проводилися опитування громадської думки, а в 1935 році був створений перший інститут дослідження громадської думки – Американський інститут громадської думки. Та все ж таки про громадську думку як соціальний інститут взагалі може йти мова лише стосовно того суспільства, де забезпечена повнота і свобода її відкритого висловлення. Тобто наявність громадської думки – це якісна характеристика рівня суспільної свідомості і соціальних відносин в цілому. Розвинене суспільство має відповідні інституційні структури, що функціонують як узаконені канали вираження громадської думки. До таких каналів відносяться вибори органів влади, поділ влади, наявність гарантованих громадянських свобод, зокрема свободи виборчого права, свободи слова, друку, зборів, совісті, участь мас у законодавчому процесі шляхом проведення референдумів, діяльність засобів масової інформації і т.д. Громадська думка – це сукупність суджень та оцінок, що виносяться різними соціальними групами і шарами з приводу подій суспільного життя, діяльності та поведінки окремих осіб, організацій і партій, нагальних соціальних, політичних, культурних проблем. Саме в громадській думці проявляється соціальна активність більшості населення, прямо не задіяного в політичному і законодавчому процесах. Формування громадської думки може здійснюватися шляхом вільних дискусій, в яких поступово кристалізуються ті чи інші точки зору, а також в результаті цілеспрямованих зусиль прихильників певної точки зору. Для проведення процедур вимірювання громадської думки важливо використовувати її основні характеристики: спрямованість – це просто переважне встановлення думки «за» чи «проти» стосовно певної події, рішення лідера чи іншого загальновідомого соціального явища; інтенсивність – характеризує силу і твердість вираження громадської думки; інтеграція – показує,як громадська думка пов'язана із загальною системою традицій, культурою суспільства.

У соціологічному знанні поняття «громадська думка» несе два основні смислові навантаження: соціальний інститут, специфічний механізм прийняття рішень на різних рівнях життя суспільства і судження, що поділяються більш-менш широким колом людей з приводу різних явищ суспільного життя. Як інститут громадянського суспільства громадська думка виконує три основні функції: експресивну;консультативну і директивну.

Завдання для самостійної роботи: Підготувати тему: лінійні, спіральні, об’ємні концепції комунікації; модель комунікації Ю. Лотмана, Р. Барта, М. Бахтіна. Проаналізувати феномен суспільної думки в Україні та механізми її впливу на урядові рішення. Проаналізувати комунікативні кампанії в українському політичному просторі та показати практичну реалізацію моделей Н. Нойман «спіраль мовчання» та В. Дейка «структура новин» та їхні наслідки для політики.

Основна література:4; 6; 7; 9;10; 11;12; 17; 18.

Додаткова література:19; 30; 33; 43;55;66; 70;71;81;90.

 

 

Заняття 4.

Тема: Соціальні та соціально-політичні установки особистості.

Основні поняття: установка, аттитюд, соціальна установка, безсвідоме, цілісність, психічне, функція, цінність, мотив, когнітивний, конативний.

План

1.Поняття установка в грузинській школі установки Д. Узнадзе. Типи установок.

2.Установка і аттитюда. Установка і феномен ідентифікації.

3.Соціальні та соціально-політичні установки особистості і політичний вибір.

4.Функції і структура соціально-політичних установок.