Геомантія, її вплив на дисципліни, які створюють середовище для життєдіяльності людини

Геомантія (від гео – земля, мантік – мистецтво пророкування (грецьк.)). Геомантія розуміється зараз як вивчення взаємозв’язку енергетичної взаємодії Землі та людської активності. Мета геомантії –природу та культуру привести до співзвучності. Геомантія – це мистецтво, ідентифікації ландшафту, базуючись на природному спогляданні.

Геомантія – синкретична наука, яка включає в себе: біолокацію, астрологію, астрономію, архітектуру, науку про числа та розміри, а також окультне мистецтво щодо впливу кольору та звуку (музики).

Таких широкий діапазон нетрадиційних досліджень підносить геомантію на досить високий щабель. Геомантія сьогодні може бути предтечею ландшафтного планування як специфічного наукового напрямку. При цьому засоби впливу можуть використовуватися в захисті природи та оточуючого середовища, в лікуванні хворих екосистем, для регенерації та створення позитивних енергопотоків.

Наш зв’язок з електромагнетизмом Землі можливо спостерігати завдяки архаїчній практиці лозоходства. Сьогодні лозоходство використовується для знаходження підземних (тектонічних) розломів, водних покладів, артефактів та окремих мінералів. Лозоходець використовує рамку з гілок або маятник-висок для находження аномального місця. Самі фахівці стверджують, що їх прилади не мають особливого значення, вони реагують тільки на вібрації, хвилі та електромагнетизм, які сприймають їх власні тіла.

Вчені довели, що деякі люди мають надзвичайну чутливість і здатні сприймати одну міліарну гауса електромагнітного поля, то цілком зрозуміло, що лозоходство досить практична та ефективна техніка. Це пояснює, яким чином стародавні люди визначали енергетичні лінії Землі та використовували практику Фен-Шуй.

Є багато свідоцтв, що стародавні люди використовували лозоходство. В печерах Тассілі-н-Аджер в Сахарі, на південному сході Алжиру, було знайдено петрогліфи, вік яких сягає 8000 років. На них було зображено лозоходство; принаймні так були розтлумачені ці розписи. Винахідником цієї практики вважався єгипетський бог мудрості Тот, а також Детал – легендарний грецький винахідник і будівник.

Існує різновид східної геомантії – практика Фен-Шуй (вітер і вода), яка також використовує лозоходство з ІІІ тисячоліття до н. е.

В середні віки в Європі офіційно лозоходство було заборонено, але самими служителями церкви таємно використовувалося.

При використанні геомантії Землю можна обстежити руками або за допомогою лоз, а потім інтерпретувати свої відчуття, користуючись особливими кодами або символами.

Найбільш складною була розроблена система геомантії в Китаї. Система Фен-Шуй пропонує визначати лінії енергії Землі, використовуючи дані для вибору місць для поховання або для храму. Крім того, китайці використовували подібні методи для визначення меридіанів на тілі людини під час лікування за допомогою акупунктури – ефективної та досить популярної на наш час медичної практики.

Китайці виділяли дві сутності – інь – жіноче начало, негативне та ян – чоловіче начало, позитивне.

Використовуючи лозоходство сучасні дослідники довели, що такі місця як Стоунхендж, Ньюгрендж, піраміди Єгипту та Південної Америки, а також зікурати Месапотамії розташовані в точках перетину силових ліній Землі.

Основні принципи геомантії у різних народів однакові, не дивлячись на велику різницю культур. Це свідчить про те, що в основі її лежить загальний природний феномен, який являє собою зміну пір року. Ці зміни можна було пророкувати, орієнтуючись, передусім, на розташування небесних тіл. Так геомантія стикалася з астрологією: людина та Земля, кожна конкретна її ділянка, уявлялися як частини всесвіту, які залежать від законів Космосу.

Спостерігаючи за природою, співставляючи земні та небесні події, стародавні люди відмітили, що кожному дню року відповідає те, чи інше розташування небесних тіл. Звідси було зроблено висновок, що кожний з днів знаходиться під впливом тої, чи іншої планети або зірки, а відповідно цьому духи Землі, від яких залежить життя рослин і тварин, проявляють свою активність тільки у відповідні періоди. Використовуючи це спостереження були складені сільськогосподарські календарі.

Для християнських святинь на початку зародження християнства було прийнято зводити християнську святиню на місці язичницького капища, а свята місцевих святих обов’язково мали співпадати з колишніми язичницькими святами.

Здавен люди встановлювали межі своїх володінь (полів, селищ або святилищ) з допомогою геомантії. В Середні віки ці методи застосовувалися, щоб впевнитися чи правильно встановлені межі приходів. Звичай закріпився так глибоко, що навіть у період Реформації, від якого в Англії постраждала католицька церква, стародавній ритуал було збережено.

Місця для священних ритуалів ще в давнину вибиралися у чіткій відповідності з геомантією. Вважалося, що духи Землі рухаються по певних каналах, подібно до того, як тече кров у людини. І подібно до того, де перебуває душа людини (у мозку, печінці чи серці), духи Землі також перебувають в конкретному місці, де концентруються їх життєві сили. Такі місця отримали назву – «центр Землі» або «пуп Землі». В таких місцях влаштовувалися кладовища, будувалися святилища та храми. Кажуть, що в таких місцях були можливі чудеса і люди отримували пророцький дар.

Віра в те, що існує «пуп Землі», як місце концентрації таємничих сил, було розповсюджене серед багатьох народів. Таких місцин з особливими властивостями як, наприклад, Дельфи було декілька. Кожне було пов’язане з культом бога або героя, який вступає у смертельний герц з драконом і пронизує його стрілами. Одне з таких місць було на Мадагаскарі. Друге священне місце перебувало в японській провінції Хітачі. За японськими міфами Земля знаходиться на спині морського чудовиська Хишин-Уво, рухи якого викликають землетруси. Щоб заспокоїти Землю, Бог підкоряє (пришпилює) енергію саме в провінції Хітачі. Індійці стверджували, що «пуп Землі» знаходиться в Делі. Його увінчував величезний залізний стовп, встановлений у ІVстолітті. Вісім століть по тому навколо цього стовпа була побудована мечеть, а залізний стовп вріс у землю і стоїть на голові Васукі – короля зміїв.

Для стародавніх людей було важливо, щоб у їх державі був «пуп Землі», таємничі сили якого сприяють процвітанню держави, а втрата його веде до занепаду. У деяких народів святе місце асоціювалося з певним каменем, який століття всмоктував в себе сили землі. Один з таких каменів, що має назву Лі Файн (Камінь Долі) колись зберігався у Вестмінстерському абатстві.

В дійсності Камінь Долі (Скунський камінь – Stone of Scone, Stone of Density, an liath Fail) священна реліквія Шотландії, яка являє собою великий блок пісковику, вагою 152 кг. Первинно камінь зберігався в абатстві Скуна в Шотландії. Протягом багатьох віків на цьому камені коронувалися Шотландські та англійські монархи, а також, ймовірно. Королі Дал Ріади. Інша назва каменю – Подушка Іакова, Коронаційний камінь.

Легенді про Скунський камінь більше 3 000років. Оповідь розпочинається з того. Що у фараона Рамзеса ІІ була дочка по імені Скота. Після того, як євреї перейшли Червоне море, вона разом з ними потрапила до Європи, дійшла до Іспанії і потім дісталася Ірландії. Діставшись до півночі Ірландії, вона знайшла землі, які пізніше було названо Шотландією. Вважається що міфічна Скота привезла з собою у Шотландію великий камінь, який пізніше назвуть Скунським. Скоти (шотландці) і пікти,за цією легендою, були потомками Скоти та її чоловіка Гателі, царя скіфів.

За легендою, саме цей камінь біблейський пророк Іаков поклав під голову замість подушки і побачив у ві сні сходи, які підіймалися до небес, по яких рухалися янголи. В божий глав оповів Іакову, що він стане родоначальником народу, який буде вибраний богом.

Спочатку, у часи Дал Ріади, камінь було поміщено у Дуннад, а потім, у 847 р. король Шотландії Кеннет І перевіз його у Скун. І з тої пори королі Шотландії під час церемонії коронації сиділи на цьому камені.

Є ще одна версія легенди, за якою камінь належав Гателі, а не Скоті, який. Рятуючись від чуми, забрав його з Сирії в Єгипет, а потім, за порадою Мойсея, направився з дружиною до Іспанії, забравши камінь з собою. Так камінь потрапив спочатку до Ірландії, а потім до Шотландії.

В 1296 р. англійський король Едуард Довгоногий забрав Скунський камінь як воєнний трофей і перевіз його у Вестмінстерське абатство. Там реліквію помістили під сидіння дерев’яного трону (крісло короля Едуарда), на якому коронувалися англійські монархи. Невідомо, чи був цей камінь справжнім, чи підробкою.

Існує думка, що справжній Скунський камінь був затоплений в річці Тей; за іншою легендою – його було закопано на пагорбі Дансинан. Пізніше з’явилися чутки, що справжній Скунський камінь знаходиться серед скарбів тамплієрів.

У 1328 р. між Англією та Шотландією була підписана угода, згідно одного з її пунктів було обов’язкове повернення Скунського каменю до Шотландії. Однак він залишався в Англії ще шість віків.

У 1953 р. у Вестмінстерському абатстві на ньому коронувалася Єлизавета ІІ.

У 1996 р. уряд Великої Британії нарешті прийняв рішення передати камінь Шотландії, але за однією умовою: камінь англійці будуть брати на час коронації монархів у День Св.Андрія.

На землі існують місця, які відрізняються від інших дуже сильним випромінюванням. Такі зони, як правило розташовані в старих та нових культових місцях. Такі місця називаються місцями сили. У всіх випадках – місця сили – це певні зони різного розміру, які викликають різні дії на організм людини, як позитивного, так і негативного характеру.

Такі місця сили можна знаходити, користуючись «лозою Хартмана». Знання про місця сили дозволяє нам використовувати той чи інший ефект у практичній діяльності. Навіть користуючись топографічною картою ми можемо визначити місця сили. Лози перехрещуються у тому місці, яке нас захищає. Часто таке місце знаходиться там, де є стародавнє святилище, особливе геологічне утворення тощо. Подібні силові структури пронизують і міста, в яких також можна відшукати аналогічні місця сили.

Архітекторам, дизайнерам та іншим проектувальникам корисно користуватися знання геомантії як при виборі ділянки забудови, так і при оптимальному розплануванні цієї ділянки, користуючись методиками західної або східної шкіл геомантії, про які буде розказано нижче.