Тема 7.1. уКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В першій половині ХХ СТОЛІТТя.

 

Мета заняття:

Навчальна: розкрити ускладненість напрямків розвитку української культури в ХХ ст., в умовах кризового стану сучасної цивілізації, розкрити специфіку культурно-історичного розвитку України у окремі періоди доби.

Розвиваюча: розвиток пізнавальних інтересів та комунікативних здібностей курсантів, умінь аргументовано обстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитися до протилежних думок, користуватися науковою термінологією, аналізувати, оцінювати, пояснювати, давати різнобічну характеристику особистостям української культури, розкривати внутрішні мотиви їхніх дій.

Виховна: виховання наполегливості в здобутті знань із дисципліни, потреби у постійному культурному розвитку й моральному вдосконаленні, виховувати на зразках історії української культури несприйняття проявів тоталітаризму у суспільно-політичному та культурному житті.

 

Опорні поняття: модернізм, авангардизм, абстракціонізм, кубофутуризм, "українізація", "коренізація," пролеткульт, науково-технічна революція, експресіонізм, абстракціонізм, концептуалізм, індустріальна і постіндустріальна цивілізація, тоталітаризм, «розстріляне відродження», маргінальність, "лисенковщина", соціалістичний реалізм, космополітизм, ждановщина.

П Л А Н

1. Історичні умови і визначальні фактори розвитку культури у перш. пол. ХХ ст.

2. Культурне життя на початку ХХ ст. Реалізм, модернізм та авангард в української культурі.

3. Стан культури у 30-х роках. «Розстріляне Відродження».Тоталітаризм і культура.

4. Розвиток української культури в період війни 1941-1945 рр. та в перше повоєнне десятиліття. «Ждановщина» в Україні.

 

Антитеза раціоналістичній традиції Просвітництва, що яскраво проявила себе у романтизмі, далі сприяє розвитку ірраціоналістичних та інших напрямів світоглядної орієнтації. Світ навколо стає все більше неприродним, ворожим до людини. З другого боку, величезні успіхи технічного та наукового напрямів стала основою надоптимістичного погляду на можливості людини. Перша тенденція до осмислення людини, її душі, її місця у світі є екзистенціальна. Друга, що розглядає значення самої людини в історії та світі через її успіхи є позитивістська. Ці напрями відбилися у всіх сферах життя людства. У праві теж, як і в сфері політико-державній.

Величезні успіхи природознавчих наук, техніки сприяли настроям зневажливого та т.п. (нігілістичного) відношення до історичних досягнень культури. Досить широкою в європейському масштабі була течія негативної, заперечної, зневажливої оцінки минулого, традиційного. Крайні вияви цього процесу були у всіх сферах культури, від науки до політики та прожектів державного устрою. Нігілізм культурний в конкретних історичних умовах народів; нігілізм науковий та ін., в тому числі нігілізм правовий. Останній мав досить сприятливий грунт у східнослов’янських народів, що входили до складу Російської імперії, у тому числі українського. Велику роль у наростанні могутності цього процесу зіграла ідеологія марксизму в російсько - ленінському її тлумаченні.

Прагнення до радикального оновлення життя, відбилось у розвитку мистецтва. Модернізм. Акцент на новацію. Пошуки нових змістовних та формальних принципів творчості, і як наслідок, відмова від канонів мистецтва епох, що передували йому. Авангардистські тенденції. Початок ХХ ст. – розвиток української культури в контексті европейського та світового процесу. Тенденції новаторства та европеізації в українській культурі начала ХХ ст. Дискурс европейського модернізму в українській художній культурі: символізм, неоромантизм, неокласика, експресіонізм, психологізм. М.Рильський, П.Тичина., І.Труш, Г. Нарбут, О.Богомазов, О.Екстер, К.Малевіч. М.Бойчук, Український авангард, його течії: експресіонізм, неопримітивізм, неовізантізм, кубофутурізм, супрематізм. Світове значення творчості О. Архипенка. Лесь Курбас та його театр «Березіль»: «поворот до Європи» в українському театральному мистецтві. Нові імена в української драмотургії: І. Кочерга, М. Куліш. Формування національного мізичного стилю: синтез класичних і сучасних тенденцій. М.Леонтович, К.Стеценко.

В той же час - початок наступу на інтелігенцію, розповсюдження та впровадження, насамперед в містах, ідей Пролеткульту, які заперечували будь-яке традиційне мистецтво, значення історичного минулого. Літературно-мистецькі організації - природний шлях розвитку художньої культури - різноманітність ідейних і творчих напрямів ("Гарт", ВАПЛІТЕ, Ланка-Марс, ін.).

Український культурний розвиток в умовах радянської системи, його суперечливість. Політика «коренізації» та «українізації», їх суперечливість, результати, причини припинення. Боротьба с неписьменністю як важливе досягнення соціалістичного строю. Реформа освіти. Запровадження обов’язкового початкового навчання. Успіхи українізації (українська мова – державна, українські університети в Києві та Кам’янці) відроджувалось наукове життя. Поява нових культурно-просвітницьких та художньо-творчих організацій. Проблеми функціонування наукових установ (А.Кримський, М.Грушевський та Українська академія наук.). Причини припинення політики «украінізації».

Початки українського кіномистецтва. Київська та Одеська студії. Творчість О.Довженка («Звенигора». «Арсенал», «Земля»). Дзіга Вертов і українське документальне кино.

З укріпленням сталінізму і становленням тоталітарного режиму в СРСР почався процес ідеологізації культурного процесу, це стосується всіх її галузей: науки, мистецтва, ін. У цілому феномен української культури 20-30-х років отримав в сучасному світі назву "Розстріляне Відродження". Фактично вільно творити стало можливим лише в еміграції. В Радянській Україні розвиток науки і художньої культури було підкорено так званому "соціальному замовленню" ідеологічного характеру. Творчість багатьох діячів культури, що почала розквітати в 20-ті роки, в роки 30-ті було перервано: або шляхом фізичного знищення (М.Хвильовий, М.Зеров, М.Драй-Хмара та ін.), або знищення як митців шляхом уніфікації під гаслом методу "соціалістичного реалізму" (П.Тичина, М.Рильський, Ю.Яновський та ін.). В цьому українська культура поділила трагічну долю інших національних культур, усіх народів СРСР.

Тоталітаризм як реакція "масової людини" на політичні і соціально-економічні кризи першої половини XX ст.: революції, світові і громадянські війни, затяжні економічні кризи. Масова маргіналізація населення, поява величезної кількості людей, "вибитих" з своїх соціальних груп (класових, професійних, сімейних, національних тощо). Маргінальність: викликане певними обставинами (урбанізацією, економічними кризами) знаходження індивіда поза своєю соціальною групою, а також розрив індивіда з груповими соціокультурними нормами. Результатом розпаду традиційних структур стала поява людей з послабленими соціальними зв'язками, які стали зручним об'єктом для маніпулювання, а у сфері політико-державній - поява тоталітарних режимів у першій половині XX ст. Основою тоталітаризму був державний устрій, де функції держави абсолютизувались, де інтереси індивіда та навіть народів ігнорувались. Усі сфери життя, культурного теж, регламентувались досить жорстко. Все підпорядковувалося одній класовій чи національній ідеї, все повинно було їй підполягати. Культ вождя як складова тоталітарної культури. Творчі установки, що виходили за рамки, відведені верховної радою, оголошувались ворожими.

Заангажоване мистецтво якщо давало великі досягнення, то перш за все не завдяки, а напроти, в протистоянні політико-державним вказівкам тоталітарних систем. Дуже складною є продовження жорстокого тиску тоталітарної держави класифікація мистецтва, але головними напрямами можна назвати реалізм та модернізм (з дуже високою часткою умовності). Реалізм в основному продовжував традиції реалізму XIX ст.

Розвиток української культури у період війни 1941-1945 рр.: патріотизм у добу тяжких випробувань та щире бажання захистити рідну землю від лютого ворога з заходу. Переважання героїко-патріотичної тематики в творчості українських діячів культури: поетів, письменників, театральних діячів, кінематографістів тощо.

Відбудова зруйнованої німецькими окупантами матеріальної бази культури. Продовження ідеологічного диктату та тиску на митців у перше повоєнне десятиліття. Адміністративне втручання у сферу наукової діяльності та художньої творчості. Розгром «реакційної теорії менделізму-морганізму» та звинувачення в Україні проти М.Гришка, С.Гершензона, Л.Делоне, І.Полякова. Безпідставна критика та звинувачення в буржуазному націоналізмові наукових праць «Короткий курс історії України», «Нарис історії України», творів М.Рильського, В.Сосюри, Ю.Смолича, К.Данькевича, Ю.Яновського, П.Панча, М.Стельмах, А.Малишка та інших.

Деформації в національно-мовній сфері та зменшення сфери вжитку української мови. Масове переведення навчальних закладів на російську мову викладання.

З важких воєнних випробувань українська культура вийшла знекровленою, але живою. Україна здобула можливість відродити науку, освіту, мистецтво, проте сталінізм не давав змоги повною мірою розгорнути широкомасштабні відроджувальні процеси та придушував будь-яку спробу пробудження національної самосвідомості.