Студопедия — Передумови формуванняідеї прав людини 6 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Передумови формуванняідеї прав людини 6 страница






нації. Законодавець ЛзуЖЧИИ ніж право; 3) його роздуми про

народна воля. Закон і слов'янського права, головними рисами

право втілилися в ідеінародопредставництво; б) об'єднане во-

якого він вважав: а) мінування публічного права над приват-

лодіння землею; в) до^ „ дідовими здібностями.

ним; г) оцінку особи }ших українських і російських вчених-

Одним з няШпоЩдра Яківна Єфименко (1848-1919) -

юристів була Олексаі)щК етнограф, суспільний діяч. Себе

видатний юрист, іст(,а до прихильників ідеї народності та об-

О. Єфименко відноси.

- 70 -


щинного об'єднання. Правові її ідеї полягають у такому: 1) во­на вважала, що капіталізм в Росії має свої особливості та що його можливо реформувати, спираючись на селянство; 2) у поглядах на право надавала перевагу звичаєвому праву, нега­тивно ставилася до нормативного визначення права; 3) обсто­ювала ідею створення національного руського права на відміну від західноєвропейського, в основі якого повинні лежати санк­ціоновані звичаї, а не нормативно-правові акти; 4) держава має захищати економічно слабких, ліквідувати межі між зако­ном і життям, між народним правом і правом законним, щоб забезпечити в суспільстві соціальну справедливість.

Отже, в умовах національної ідеї у працях вчених-юристів чітко простежуються основні правові позиції демократизації прав і свобод людини в Україні.

Права і свободи людини в Україні було юридично закріплено в ряді конституційних законів на різних етапах розвитку нашої держави. Український конституційний процес має давні істо­ричні традиції. Ще в період Київської Русі на вічі укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях «Руської Правди». Цей доку­мент мав конституційне значення і закріплював та регулював кримінально-правові, цивільно-правові, сімейні, кримінально-та цивільно-процесуальні відносини і встановлював відповідні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Торговельні, житло­ві, спадкові та кримінально-правові відносини встановлювали­ся у нормативному договорі поміж Цісарем Турецьким і Вій­ськом Запорозьким з народом руським щодо торгівлі на Чорно­му морі, де закріплювалися відповідні суб'єктивні права і юри­дичні обов'язки1.

У Новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 p., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну держа­ву, водночас встановлювала цілу низку демократичних для свого часу державних інституцій. У ній було закріплено поло-

Пріцак О. Український Чорноморський Флот в часи Богдана Хмель­ницького // Літературна Україна. - 1992. - 25 червня.

-71-


Ї І


ження, що до обов'язку Гетьмана входило «пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладати надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог... Через це нехай пани Пол­ковники, Сотники, Отамани, Урядники і Виборні не нава­жуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (ко­заків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх урядів чи в їхньому особистому підданстві...»1.

За часів перебування України у складі Російської імперії суб'єктивні права та юридичні обов'язки людини регулювалися Зібранням малоросійських прав та збірником «Права, за якими судиться малоросійський народ». У цих нормативних актах закріплювалися шлюбно-сімейні, цивільні, кримінально-право­ві та процесуальні, земельні та деякі інші суб'єктивні права та юридичні обов'язки2.

Початок реального конституційного процесу в Україні слід пов'язувати з поваленням самодержавства й організацією у бе­резні 1917 р. Української Центральної Ради. Перший Універ­сал Центральної Ради започаткував становлення української державності та розглядався як «статут автономії України».

Віхою у розвитку конституційного процесу стало прийняття З липня 1917 р. Другого Універсалу Української Центральної Ради, який можна розглядати як договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у Петрограді. В Другому Універсалі проголошувався намір підготувати про­екти законів про автономний устрій України.

Важливим політико-правовим кроком стало прийняття Цен­тральною Радою 20 листопада 1917 р. Третього Універсалу, який проголошував встановлення вже не автономних, а феде­ративних відносин з Росією. Але така позиція Центральної Ра­ди не знайшла розуміння ні в російського Тимчасового уряду, ні в більшовицької влади, яка відхилила всі демократичні про-

Хрестоматія з правознавства: 36. нормат. документів / Уклад.: І. П. Козинцев (керівник), Л. М. Козаченко. - 2-е вид., доп. - К., 1998 -С. 20-21.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996. - С 148-179.


позиції України й почала проти Української Центральної Ради воєнні дії. За цих умов 9 січня 1918 р. був прийнятий Четвер­тий Універсал Центральної Ради, в якому проголошувалося, що «однині Українська Народна Республіка стає самостійною і від нікого незалежною, вільною, суверенною державою укра­їнського народу».

Надаючи перевагу мирним засобам розвитку держави, пра­вової системи, Центральна Рада намагалася встановити в Ук­раїні справді демократичний устрій. Про це безпосередньо свід­чить текст Конституції УНР 1918 р. Статті 5—20 Конституції закріплювали демократичні права і свободи, а саме: а) грома­дянські права: на життя, честь і гідність, особисту недоторкан­ність, свободу совісті, таємницю листування, свободи слова, друку, сумління, перемін місця перебування та ін.; б) політич­ні права: участі в управлінні державою, місцевим життям, участі у виборах державних органів і органів місцевого само­врядування та ін.; в) соціальні та культурні права: на освіту, користування національною культурою та ін.; г) економічні права на працю та страйк та ін.1. Вона, на жаль, так і не на­брала чинності, у день її прийняття в Київ увійшли німці. По­чалася доба Гетьманату Павла Скоропадського.

Серед державно-правових актів часів Гетьманщини насам­перед слід згадати гетьманську «Грамоту до всього українського народу» від 29 квітня 1918 p., яка скасувала всі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, проголосила право приватної власності фундаментом культури й цивіліза­ції, цілковиту свободу приватного підприємництва й ініціати­ви. В той самий день, 29 квітня 1918 p., було прийнято уста­новчий правовий акт під назвою «Закони про тимчасовий дер­жавний устрій України», в якому вирішувалися питання «про гетьманську владу», «про віру», встановлювалися «права і обов'язки українських козаків і громадян», у спеціальному роз­ділі «про закони» наголошувався особливий правовий статус цього закону. Йшлося також «про Раду Міністрів і про мініст­рів», «про фінансову Раду», «про Генеральний Суд».

1 Конституційні акти України 1917-1920 pp. - К., 1992. - С. 73-77.


 


-72-


-73-


Після падіння Гетьманату в листопаді 1918 р. до влади прийшла Директорія у складі п'яти членів на чолі з В. Винни-ченком. Фактично провідну роль у Директорії відігравав С. Петлюра, який пізніше став її головою. Серед правових ак­тів Директорії, що мали конституційне значення, слід назвати Декларацію Української Директорії від 26 грудня 1918 p., за­кон про тимчасове верховне управління та порядок законодав­ства в Українській Народній Республіці, закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки. Особливо слід зазначити, що за доби Директорії було розроблено розгорнутий проект Конституції УНР під назвою «Основний державний за­кон Української Народної Республіки».

Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення україн­ського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвитку конституційного процесу в Україні. Радянська Кон­ституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 p., здебіль­шого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 p., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р.

Створення в 1922 р. Союзу Радянських Республік і прийнят­тя в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни, пов'язані голо­вним чином з розподілом компетенції між союзною і республі­канською владою.

У грудні 1936 p., тобто в самий розпал сталінських репресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, проголошену найде -мократичнішою у світі. Конституція Української РСР, прийня­та в 1937 р. на основі «сталінської Конституції», повністю по­вторювала її основні положення. В Конституції закріплювали­ся демократичні політичні, соціальні, культурні та особисті права громадян.

Ліквідація культу особи Сталіна, певне розширення повно­важень союзних республік наприкінці 50-х років, декларуван­ня того, що Радянський Союз із держави диктатури пролета­ріату перетворився на загальнонародну державу, певні кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відкрито опозиційних рухів — усе це вимагало принаймні кос-

-74-


метичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повніс­тю було зорієнтовано на норми та положення Конституції СРСР 1977 р. Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне й громадське життя України. В ній були закріплені: а) політичні права: обирати і бути об­раним, здійснювати управління державою, критикувати дер­жавних службовців та ін.; б) економічні права: на працю, на відпочинок та ін.; в) соціальні права: на матеріальне забезпе­чення, на житло, на охорону здоров'я та ін.; г) культурні пра­ва: на освіту, на літературну, художню та наукову творчість та ін.; д) особисті права: на недоторканність особи, житла, осо­бистого життя та ін.

Отже, нормативні документи в Україні, починаючи з Київ­ської Русі, закріплювали певні суб'єктивні права і свободи лю­дини та громадянина. Поряд з правами закріплювалися і юри­дичні обов'язки.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки:

1) виникнення і розвиток суб'єктивного права людини має
давню історію, останнє невід'ємне від історії виникнення і роз­
витку самої людини як соціальної істоти;

2) на різних етапах розвитку суспільства права і свободи
людини мають різний зміст;

3) змістовно найбільш повного обсягу права і свободи осо­
бистості набувають в умовах громадянського суспільства і фор­
мальної рівності;

4) сучасна характеристика і зміст прав та свобод людини і
громадянина вбирають в себе значну частину можливостей і
характеризуються відповідним рівнем соціального життя в су­
часній державі та громадянському суспільстві.

-75-


Громадянське суспільство - це люди, які думають і діють незалежно від держави.

(Дж. Сорос)

РОЗДІЛ 91

Громадянське суспільство -

основа виникнення й існування прав,

свобод та обов'язків людини і громадянина

§ 1. Суспільство і держава; аспекти співвідношення

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відби­вається у визнанні відносно незалежного існування і функ­ціонування правової держави і громадянського суспільства. Державу не можна ототожнювати з суспільством, бо в такому разі і суспільство, і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму. Термін «тоталітаризм» ввів у науко­вий обіг німецький учений Карл Шмітт. Цей термін означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шля­хом поглинання першою другого. Однак між державою і сус­пільством повинна існувати певна дистанція, що і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадян­ського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолют­на, бо держава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянського суспільства.

Правильною щодо цього є думка Гегеля, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспіль­ства і пояснював їх взаємозв'язок діалектично. Він зазначав, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб, які його складають. А якщо це так, то зрозуміло, що вони мають влас­ні, іноді навіть протилежні інтереси, для узгодження яких і не-

-76-


обхідна держава, що є організацією загального зв'язку кожно­го з кожним1. Отже, вірно підкреслюючи об'єктивний харак­тер походження і необхідність держави для формування і роз­витку громадянського суспільства, Гегель водночас помилявся, стверджуючи, що держава — це абсолютна мета його існу­вання.

Приблизно аналогічної позиції дотримувався М. О. Бердяев, коли стверджував, що держава у суспільстві є об'єктивно не­обхідною, але в такому вигляді вона існує до певних меж. «Держава, на його думку, — це об'єктивна, природна та істо­рична реальність, яка не може бути ні створена, ні зламана че­рез людське свавілля»2. Якщо держава повністю узурпує сус­пільство, то це означатиме, що вона знищує людину, як вільну особистість.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що у співвідношен­ні суспільства і держави можна виділяти різні етапи, що від­різняються притаманними їм формами, принципами, метода­ми, механізмами тощо, але всі вони врешті-решт демонст­рують ту роль і місце, які посідала держава в громадянському суспільстві. Ці роль і місце істотно змінювалися з плином часу і дійшли тієї межі, коли в системі суспільних зв'язків доміную­чим є їх' відношення, що грунтується на принципах саморегу­ляції та самоуправління, за якими має перебудовуватись і фор­муватись державність. Але остання у різних формах і з різним ступенем владності буде необхідною у весь найближчий період розвитку людства. Доказом цього є те, що зі збільшенням інститутів громадянського суспільства, а саме політичних пар­тій, рухів, громадських об'єднань тощо, діяльність держави, її. регулятивна роль від цього не втратить своєї актуальності, хоч форми, методи, обсяг регулювання можуть змінюватися.

Актуальність і необхідність державного регулювання в ме­жах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтися без цього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності

1 Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Ке­римов и В. С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - С. 279-289.

Ыев Н. А. Философия неравенства. - М., 1923. - С. 77.

-77-


прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і грома­дянина, економічного розвитку, освоєння космосу, національ­ної безпеки тощо.

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовими, а тим більше авторитарно-владними методами, оскільки в становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відіграти не суб'єктивний фактор, а об'єктивний, природно-історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливі­шу роль як головна виробнича сила суспільства, основний суб'­єкт створення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучас­ним поколінням людей випало на долю сформувати громадян­ське суспільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатства українського суспільства, забезпечити його еволю­ційний прогрес. А для цього необхідно, насамперед, зупинити падіння суспільства за всіма показниками, що фіксуються, а потім уже поступово виправляти становище. Не можна забува­ти, що за неофіційними даними засобів масової інформації ще у першій половині 1993 р. національний прибуток в Україні зменшився на 40 відсотків, що перевищує рівень аналогічного зниження у роки Великої Вітчизняної війни. Сучасний еконо­мічний стан України характеризується ще більшою і глибшою кризою, що є підставою для твердження про те, що не можна розраховувати на швидке виправлення економічного стану Ук­раїни. Тому тільки процес відновлення, напевне, займе не 20— 25 років, як прогнозують деякі вчені-економісти, а набагато більше, і то за умови сприятливого політичного стану і соціаль­ного консенсусу в суспільстві.

Отже, український народ не повинен орієнтуватися на швидке вирішення соціально-економічних та інших проблем. До того ж надмірна поквапність у таких справах теж до добра не доводить. Водночас не слід розуміти ці процеси спрощено, у практичному житті українського народу відновлення втрачено­го і рух у напрямі формування громадянського суспільства здійснюватимуть разом, вони діалектично взаємопов'язані. То­му питання про формування громадянського суспільства не по­винно зніматися, забуватися, втрачати актуальність. Надалі,

-78-


навпаки, необхідно чітко визначитися хоча б із загальною кон­цепцією діяльності у цьому напрямі, з урахуванням не тільки теоретично-наукових ідей, світового досвіду його побудови, а й, що особливо актуально, з розумінням реалій нашого сього­дення.

Закономірності соціальної психології вимагають також не допустити песимізму, людського відчаю щодо можливості фор­мування громадянського суспільства. Історія розвитку людства знає надзвичайно багато позитивних і негативних прикладів, що звеличували або ж принижували силу духу людини і тим самим вирішували долю народів: були пригнічені та темні на­товпи, що спалювали відьом, однак їй відомі й горді та неза­лежні афіняни і римські громадяни, серед останніх був Калігу-ла, але був і Муцій Сцевола, який на знак непокори спалив власну руку на очах парфянського царя. Певно, що україн­ському народові слід за приклад обирати останнього, бо без максимальної самовідданості важко чекати успіху в цій над­звичайно важливій справі.

§ 2. Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства

Виходячи з теоретичних розробок ідеологів громадянського суспільства, а також практичного досвіду в різних країнах, можна виділити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Кон­ституцією України і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і його ознаками:

—свободу та ініціативність особистості, що спрямовані на
задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для
його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 та інші Конституції
України);

—розвиток суспільних відносин відповідно до фундамен­
тального принципу кантівської філософії, за яким людину
завжди слід розглядати як мету і ніколи як засіб (статті 21, 22
Конституції України);

—ліквідацію відчуженості людини, неприйняття людьми со­
ціально-економічних реформ і перетворень, економічних і по-

-79-


літичних структур та інститутів (статті 34, 35 Конституції Ук­раїни);

—реальне забезпечення здійснення принципу рівних можли­
востей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства
(ст. 24 Конституції України);

—постійний захист прав і свобод людини і громадянина, що
зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського
суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);

—плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна влас­
ність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа іні­
ціативної, творчої, підприємницької та іншої господарської ді­
яльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки
власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держа­
ви особою (ст. 41 Конституції України);

—існування в абсолютній більшості так званого середнього
прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і спо­
живачем і бути соціальною базою громадянського суспільства.
Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і
дуже бідних (ст, 48 Конституції України);

—плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого
визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократич­
них загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);'

—офіційна заборона і практична відсутність з боку держави
та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-
якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст. 32'
Конституції України);

—існування і функціонування розвинутої соціальної струк­
тури, що гарантує задоволення різноманітних інтересів різних
груп і верств населення;

~ активну участь у всіх сферах суспільного життя недержав­них самоврядних людських спільнот (сім'я, корпорація, госпо­дарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36—40 Конституції України);

— розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї
сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм
власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції
України);

-80-


— визнання і гарантування ідей верховенства права, що ві­
дображається у його поділі на публічне і приватне, теорії роз­
поділу права і закону та визнанні того, що право може існува­
ти поза своєю інституційною формою — законодавством. Ма­
гістральна орієнтація права на людину-трудівника і власника,
на рівний правовий статус у сфері приватного права держав­
них, громадських структур і окремого громадянина;

— підпорядкованість громадянському суспільству демокра­
тичної правової соціальної держави, сутність соціальної спря­
мованості якої виявляється в тому, що держава, використо­
вуючи всю гаму відповідних демократичних владно-управлін­
ських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу
безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Навіть загальний аналіз цих принципів у 'їх порівнянні з су­часним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не всі компоненти громадянського сус­пільства в ній існують. А тому саме на "їх створення і розвиток повинна спрямовуватися діяльність демократичної правової со­ціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтен­сивно і паралельно зі становленням громадянського суспіль­ства, При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б кореспондували принципам грома­дянського суспільства. Так, держава є об'єднанням консолідо­ваних, законослухняних і свідомих громадян; в ній панує пра­во як загальна міра свободи, рівності та справедливості в су­спільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших право­вих актів; на високому рівні врегульовано і забезпечено правовий статує людини і громадянина; достатньо розвинута система чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні; провідну роль у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соціальними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок, завдяки ефективній діяльнос­ті правоохоронних органів; громадянам притаманний високий рівень правосвідомості та правової культури; забезпечено циві­лізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.

-81-


Отже, громадянське суспільство — це така організація лю­дей, в якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішен­ня. Йому притаманна віра в людину, в загальну справедли­вість, в людський розум, тобто це «відкрите суспільство», як його називає К. Поппер, вважаючи, що воно є реальністю в розвинутих західних демократіях. У наш час ці суспільства ще далекі від абсолютної досконалості, в них існує злочинність, зловживання вільним ринком, проте, зазначає Поппер, вони значно кращі, вільніші, переважно чесніші та справедливіші порівняно з усіма суспільствами, що існували до них1.

Щодо інших принципів і ознак громадянського суспільства, то слід зазначити, що різні дослідники виділяли досить широке їх коло. Так, починаючи ще з Арістотеля, до них відносили та­кі основні ідеї: невтручання державних структур у майнові від­носини громадян; рівність усіх громадян перед законом; свобо­ду слова і пересування; реальність принципу розподілу влад; виборність державного органу і його підзвітність; певний тер­мін здійснення державним органом своїх повноважень.

Істотно доповнив ці принципи й ознаки громадянського сус­пільства Гегель. Він вважав, що до них слід віднести: приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда; безпосередньо особисту свободу, що обов'язково має бути за­безпечено державно-правовим захистом; визнання прав, сво­бод, обов'язків і законних інтересів осіб і саму особу такими, статус яких має публічний характер завдяки єдності та обов'язковості для держави їх інтересів; всезагальну обізна­ність у справах суспільства і держави, що має стабільний ха­рактер; високий рівень зндчущості та розвитку громадської думки; принцип справедливості, що втілюється у праві та ви­магає неухильного дотримання вимог законів; надзвичайну роль у вирішенні можливих конфліктів правосуддя, яке надій­но захищає особисті й суспільні інтереси; достатню розвине­ність правової основи суспільства, ефективність усіх видів пра­вового регулювання; розвиток і вдосконалення найрізноманіт-

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: В 2-х т. / Пер з англ О. Коваленка. - К.: Основи, 1994. - Т. 1. - С 13.


ніших видів корпорацій, під якими Гегель розуміє політичні, економічні, культурні та інші громадські об'єднання1.

При цьому сучасна теорія громадянського суспільства роз­глядається як парна категорія не тільки правової, а й соціаль­ної держави. Більш того, зазначається, що соціальна держава є державою громадянського суспільства, оскільки це поняття органічно вбирає в себе цілу низку позитивних властивостей, що притаманні й громадянському суспільству. Такими спільни­ми властивостями громадянського суспільства і соціальної дер­жави є принципи: забезпечення громадянам гідного життя в розумінні їх матеріального добробуту і соціального захисту; га­рантування особистої свободи громадянам; боротьба цивілізо­ваними методами за соціальну злагоду, мирне вирішення мож­ливих конфліктів.







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 405. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Билет №7 (1 вопрос) Язык как средство общения и форма существования национальной культуры. Русский литературный язык как нормированная и обработанная форма общенародного языка Важнейшая функция языка - коммуникативная функция, т.е. функция общения Язык представлен в двух своих разновидностях...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Основные симптомы при заболеваниях органов кровообращения При болезнях органов кровообращения больные могут предъявлять различные жалобы: боли в области сердца и за грудиной, одышка, сердцебиение, перебои в сердце, удушье, отеки, цианоз головная боль, увеличение печени, слабость...

СПИД: морально-этические проблемы Среди тысяч заболеваний совершенно особое, даже исключительное, место занимает ВИЧ-инфекция...

Понятие массовых мероприятий, их виды Под массовыми мероприятиями следует понимать совокупность действий или явлений социальной жизни с участием большого количества граждан...

Тактика действий нарядов полиции по предупреждению и пресечению правонарушений при проведении массовых мероприятий К особенностям проведения массовых мероприятий и факторам, влияющим на охрану общественного порядка и обеспечение общественной безопасности, можно отнести значительное количество субъектов, принимающих участие в их подготовке и проведении...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия